Церква в Ростові (4 чв. 13 ст.)

Микола Жарких

Одразу після загибелі в 1246 році князя Михайла Всеволодовича і боярина Федора виникла теорія, що вони загинули через свою християнську віру. Такий погляд ми бачили вже в Іоана із Плано Карпіні, не був він секретом і для руських свідків події.

Найдавніший прояв цього погляду на Русі – це гіпотетична «Записка про пам’ять Михайла» 1270-х років. Припущення про її існування я висловив на підставі аналізу ростовського тексту «Сказання про Михайла і Федора» [Жарких М. І. Літературна історія «Сказання про загибель в Орді князя Михайла Чернігівського і боярина Федора». – К.: 2021 р., розділ «Ростовський текст»]. Текст її міг бути таким:

На неколико же лет не бысть памяти има [Михайлу і Федору], и вложи бог в сердце благочестивым правоверным князем внукома его Борису и Глебу и матери их Марии – создаста церковь во имя его и уставиша праздновати месяца сентября в 20 день во иже пострадаста Христа ради.

Ты же Михаиле помолися за внука своя Бориса и Глеба с Феодором благочестивым, мирно державу цр(с)твия их управити на многа лета и от нужа поганых избавита, верою празнующая память ваю, заступита от скорби и печали и славящих ваю память [Лосева О. В. в составе древнерусских Прологов XII – первой трети XV веков. – М.: Рукописные памятники Древней Руси, 2009 г., с. 296 – 297].

Хоча давність ростовського тексту як цілого нині піддається обгрунтованим сумнівам (найважливіше – ми не маємо списків цього твору, давніших за 2 пол. 14 ст.) – я не бачу причини заперечувати ранню дату цього фрагменту тексту.

Вираз «церковь во имя его» можна розуміти і вузько – як «церкву святого Михайла, князя Чернігівського», і ширше – як «церкву архангела Михаїла» (тезоіменитого чернігівському князю).

Далі про цю церкву маємо згадку в пізньому Никонівському літописі: «Того же лета [6796 = 1288] в Ростове сгорела церковь от грому святого Михаила, месяца июня в 14 день» [ПСРЛ, 1885 г., т. 10, с. 167].

Те, що дерев’яна церква згоріла – ніяка не дивина, вони горять постійно; і пожежа від блискавки – теж не належить до великих рідкостей. Дивно те, що ця церква пізніше не відбудовувалась і нині серед численних немає жодної церкви св. Михаїла. Слід думати, що пріоритети нащадків князя Бориса Васильковича змінились, і їм така церква уже не була потрібна.

І сталась така зміна досить давно – у Московському Академічному літописі, остання частина якого (за 1238 – 1418 рр.) містить власне ростовський літопис, є стаття 6796 року, але немає згадки про пожежу церкви [ПСРЛ, 1928 г., т. 1, вып. 3, стб. 526] – хоча, здавалось, де ж такому вузько локальному запису і бути, як не в локальному ростовському літописі, який до того ж показував виразний інтерес до церковної історії Ростова? Слід думати, що на час укладання літопису епізод із церквою св. Михайла був повністю забутий.

Чому княгиня Марія та її сини вирішили прославляти свого діда Михайла Всеволодовича, а не свого батька Василька, котрий так само загинув від татар (після битви на Сіті в 1238 р.)? Адже панегірик Васильку в Лаврентіївському літописі наголошував на релігійному аспекті загибелі, на відмові Василька відступити від християнської віри: «Никакоже мене не отведета от христианской веры». Цей панегірик був дуже гарною заготовкою для майбутнього житія князя Василька, котре однак ніколи не було написане і його християнський подвиг залишився не затребуваним. Чому так сталось – неясно.