Топографія собору в московському Кремлі
(кін. 16 ст. – 1770 р.)

Микола Жарких

Де ж знаходився собор Чернігівських чудотворців, що не зберігся до наших днів?

Важливим (бо дуже раннім!) джерелом є план «», складений десь у перших роках 17 ст. і надрукований Г. Герітсом () окремим аркушем в 1613 р.

Числами на плані позначено:

10 – різні адміністративні будинки (власне, прикази);

11 – Посольський приказ;

12 – собор архангела Михаїла;

13 – Тайницька башта із брамою (від неї ліворуч іде міст на трьох склепіннях і відвідна стрільниця, далі – берег Москва-ріки);

14 – собор Благовіщення;

20 – собор Успіння;

23 – церква св. Іоана;

24 – дзвіниця церкви св. Іоана (Іван Великий);

25 – велика дзвіниця (campana magna).

На схід від Івана Великого показана церква, не позначена окремим номером (у мене обведена червоним кільцем). Її вважають потрібною нам церквою Чернігівських чудотворців [подяка за вказівку на цей план належить ].

Це невелика тринавна (бачимо три апсиди) одноверха мурована церква, верх якої поставлено на два яруси кокошників. По боках зображено два приділи – південний вищий і північний нижчий (цей має два вікна і дві закомари над ними; думаю, Димитрій Самбікін помилився, коли писав, що приділи Воскресіння та св. Миколи були влаштовані в 1625 р. [Димитрий (Самбикин). Месяцеслов…, с. 161]. При цьому він послався на процитований вище запис 7133 року, з якого видно, що приділи на той час уже існували, а не видно, щоб були побудовані). Всі ці архітектурні особливості досить близькі до (1591 – 1593 рр.), тільки що він має три ряди кокошників.

Якщо так, то час побудови церкви можна окреслити як останні 20 років 16 ст. Можливо навіть, що вона була збудована ще в останні роки правління Івана Грозного (1580 – 1584 рр.), що узгоджується з наведеними вище документальними даними.

Щоб спробувати витягнути із цього плану більше інформації, треба подивитись, чи він є масштабним. Для цього порівняємо віддалі між збереженими до нашого часу об’єктами – на плані поч. 17 ст. і на :

З порівняння видно, що віддалі між баштами на плані поч. 17 ст. більш-менш співпадають з віддалями на сучасному плані, а от із меншими віддалями ситуація складніша. Основна відмінність полягає в тому, що на плані поч. 17 ст. Іван Великий пересунутий значно далі на схід і, як наслідок, пряма лінія від нього до Тайницької башти не торкається апсид Архангельського собору, а проходить на помітній віддалі від них.

Посольська палата збудована у 1565 р., у 1591 р. прибудовано інші прикази. В плані це був майже квадрат (30 × 29½ сажнів = 64 × 63 м) [Скворцов Н. А. Археология и топография Москвы, с. 188]. Я не знаю, з якого джерела Скворцов узяв оці розміри, а по розрахунку з плану розмір квадрату будинку приказів виходить значно більшим – у 1.5 рази.

Зрештою, якщо повністю довіряти плану поч. 17 ст. і розрахункам з нього, собор Чернігівських чудотворців знаходився у якихось 32 метрах на схід від Івана Великого. На сучасному плані Кремля це місце відповідає трикутнику, де сходяться Боровицька, Спаська та Троїцька вулиці. Це місце лежить приблизно у 100 метрах на північ від південної брівки кремлівського плато.

Інші плани Москви 1 пол. 17 ст. в частині зображення Кремля показують повну залежність від гравюри Герітса. Це «» і його , також , награвійований і надрукований Матеусом Меріаном () – за , у 1638 р., за – у 1646 р.

На зазначеному фрагменті цього останнього плану «наша» церква остаточно спотворена і з тринавного храму, орієнтованого по осі захід – схід, перетворилась на однонавну тридільну триверху церкву, орієнтовано по осі південь – північ. Можна було би навіть сказати, що тут зображена типова українська триверха церква, тільки ж Меріан не мав ніякого поняття не те що про українську архітектуру, але навіть про архітектуру Москви, яку він узявся рисувати.

Далі я спробував відшукати собор Чернігівських чудотворців на рисунках з «Альбому Мейєрберга». (1612 – 1688) – австрійський дипломат, в 1661 – 1662 роках їздив з посольством до Москви. Його супроводжував художник (Йоган Рудольф Шторн?), котрий зробив по дорозі і в самій Москві.

Числами на рисунку позначено:

3 – будинок Івана Васильовича Морозова;

4 – будинок боярина князя Якова Куденетовича Черкаського.

Так підписані ці будівлі на самому рисунку. Далі направо – фрагмент собору Василя Блаженого, що легко пізнається.

Палац Я. К. Черкаського показано у якомусь неймовірному вигляді німецького баштового замку. Але нас цікавить одноверха церква, не позначена окремим номером, котра на рисунку проектується на палац Черкаського, отже, стоїть на схід від нього, ближче до глядача. Верхня частина її стін має глухі арки, над ними – чотирискатний дах, ще вище – ярус кокошників і стрункий барабан із нішами (чи вікнами?), увінчаний цибулястою главою. Судячи з розташування у південній частині Кремля, це може бути «наш» собор Чернігівських чудотворців.

Розгортка південного виду Кремля не має експлікації, числами на рисунку я позначив:

1 – дзвіниця (Іван Великий);

2 – собор Чудова монастиря (?);

3 – собор Вознесенського монастиря (?);

4 – Спаська башта;

5 – верх невідомої церкви, можливо, Чернігівських чудотворців;

6 – собор Василя Блаженого;

7 – Костянтино-Оленинська башта;

8 – Беклемішевська башта;

9 – Петрівська башта (названа не від царя Петра, як я був думав, а від церкви св. митрополита Петра, що в ній знаходилась).

Характерно, що на цьому рисунку зовсім немає «замку» князя Черкаського! Південно-східний кут Кремля, судячи із взаємного розташування Івана Великого та Спаської башти, подано з південного заходу, і намічене вище орієнтовне місце церкви Чернігівських чудотворців більше-менше відповідає ситуації церкви 5 на рисунку.

Разом з тим залишається сумнів – чи розглянути церква не може бути церквою царя Костянтина, що також знаходилась у південно-східному куті Кремля.

Зовсім нову топографічну ситуацію, котра виникла після реконструкції південно-східної частини Кремля в 1680-х роках, показує панорама Кремля Петера Пікара (1668 – 1737), виконана у 1707 – 1708 роках. Найкращий із доступних на сьогодні її сканів Григорій Одинцов (12 січня 2015 р.), який подав також корисний аналіз панорами.

На цій панорамі бачимо новий дуже довгий двоповерховий будинок приказів, який своїм південним фасадом поставлено прямо на брівку схилу плато (або дуже близько від брівки). На заході цей будинок перекриває вид на південний фасад Архангельського собору, так що видно тільки його верхи. В центрі цього будинку видно церкву (я відзначив її червоною рискою), котра своїм верхнім ярусом виноситься над рівнем дахів приказів і увінчана п’ятьма верхами.

Нижня частина її, на рівні 1 і 2 поверхів приказів, показана, мабуть, дуже спрощено. Зокрема, там не видно брами у першому поверсі, котра вела з Іванівської площі на південь. Дорога через цю браму спускалася навскіс по південному схилу кремлівського пагорба і вела до брами в Тайницькій башті, далі на міст і через барбакан (відвідну стрільницю) виводила на берег Москва-ріки.

Оця брама в будинку приказів мала назву Верхньої Тайницької брами, а брама в Тайницькій башті – Нижньої Тайницької брами. Із такої номенклатури стає зрозумілим, чому новий собор Чернігівських чудотворців мав додаткове визначення «над Тайницькою брамою». Знаходився він, виходить, десь на 90 – 100 м на південь від окресленого вище місця старого собору.

Висока надбрамна церква з витягнутою вгору навою була поширена в московській архітектурі кінця 17 ст. Маємо зразки більш традиційноі церкви такого типу (Воскресіння в ростовському Кремлі, 1670 р.) і новішої в дусі «наришкинського барокко» (Преображення в Новодівичому монастирі в Москві, 1687 – 1689 рр.):

Як був оформлений собор Чернігівських чудотворців – з доступного скану розібрати не можна, зокрема, не видно, як була виділена вівтарна частина і притвор (трапезна).

Будинок приказів, споруджений в 1675 – 1680 рр., який мав довжину 132 м [Скворцов Н. А. . – М.: 1913 г., с. 188] – це західна частина того, що ми бачимо на панорамі. Слід думати, що після закінчення цього будинку до його східного кінця було прибудовано собор Чернігівських чудотворців, а дещо пізніше упритул до собору зі сходу було споруджено східне крило корпусу приказів, яке показано на панорамі (точного часу спорудження цього крила я не дошукався).

Дивно, що на панорамі зовсім не видно собору св. Олександра Невського, який було побудовано заново одночасно із Чернігівським і недалеко від останнього.

В 1739 році під керівництвом архітектора І. Ф. Мічуріна був складений з . Природно, що масштаб його значно дрібніший за план 1771 р., і будівлі показано схематично: 1 – Успенський собор, 2 – Благовіщенський собор, 3 – Архангельський собор, 6 – церква св. Миколи Гостунського, 7 – Чернігівський собор (так в експлікації!), 23 – колегії та канцелярії (це колишній будинок приказів), 21 – церква св. царя Костянтина, 26 – Тайницька брама.

Тут потрібний нам собор показане прямо всередині адміністративного будинку – так само як на панорамі Пікара. І знову не показано собору св. Олександра Невського.

Наступний був складений архітектором В. І. Баженовим в 1771 р.:

На ньому суміщено фіксацію споруд та проект нової забудови, зокрема, велетенську овальну площу в південно-східному куті Кремля. Частина будівель показана тонкими контурами і відзначена літерами t – на знак того, що вони вже розібрані. Так само показано собор, що нас цікавить (20) і будинки колегій (21), які примикали до собору із заходу та сходу (все як на панорамі Пікара).

Собор накреслено у вигляді квадрата, який на сході має три ледь виступаючі апсиди. Ніяких інших деталей на плані нема (зрештою, так само схематично показані й усі інші кремлівські церкви). Будинок приказів був ширшим за собор, і з півночі показно вузький проїзд, що веде до собору (по суті – до брами, над якою стояв собор). З південного боку будинок приказів також виступав за лінію південного фасаду собору, і перед ним був неначе широкий короткий курдонер.

Щоб визначити його точне місце, знову займемось наукою, що зветься триангуляція. Наука ця «секретна» і жодному гуманітарію не відома, але нам, відставним фізикам-теоретикам, добре знайома.

Отже, вибираємо три сусідні об’єкти, котрі збереглись до наших днів, і вимірюємо боки трикутника між ними, а далі вимірюємо віддалі від них до не збереженого чернігівського собору:

Беремо тепер сучасний план Кремля і вимірюємо на ньому ті самі віддалі, далі креслимо кола радіусом 0.28 Md від Івана Великого, 0.37 Md від Тайницької башти і 0.71 Md від Беклемішевської башти. Якщо хто вчився у середній школі і пам’ятає, що таке – то перетин цих кіл (на моєму кресленні вони представлені дугами) дасть нам потрібне місце.

На кресленні ми бачимо, що дуги перетинаються не цілком досконало, але дуже близько до того – на території сучасного Тайницького саду в 95 метрах на схід від Івана Великого. Недолік виконаної триангуляції полягає в тому, що вирахуване місце собору лежить досить далеко (десь у 45 м) від південної брівки плато, до якої він стояв близько (як на панорамі 1707 р., так і на плані 1771 р.). Причина – в тому, що на плані 1771 р. Іван Великий показаний помітно південніше його реального місця, тобто точність плана Баженова не надто велика.

Інша загадка цього плану – на ньому знову не видно собору св. Александра Невського, хоча з процитованих вище документів 1762 р. цілком виразно видно, що це була окрема будівля, котра мала свої окремі дефекти, що потребували ремонту. На розглядуваному плані не видно навіть, де б він міг стояти, бо на північ від будинку колегій показано ганки, які виходять на площу і займають значну її частину.

… Коли я бував у московському Кремлі, вхід у цей сад для такого бидла, як одиничні відвідувачі, був заборонений (не знаю, як зараз, але судячи з того, що місце знаходиться над гелікоптерними майданчиками біля Беклемішевської башти, може бути, що він і зараз «только для загробактива – по особым пропускам»).

Приблизно в цьому місці можна побачити (на картині О. Герасимова 1938 року).

Отже, В. І. Баженов проектував повне знесення всього московського Кремля і побудову на його місці велетенської казарми (ну, по документах ця казарма іменувалась «»).

«В Кремле не можно жить!» – преображенец прав,

Там древней ярости кишат везде микробы –

і от «русские» під керівництвом своєї мудрої імператриці Sophie Auguste Friederike von Anhalt-Zerbst-Dornburg вирішили його знести.

Проект почали розробляти в 1767 році, і тоді ж почали розбирати ті будівлі, котрі передбачалось знести. У 1771 р. імператриця, котра особисто наглядала за проектом та його реалізацією, наказала знести частину південного оборонного муру Кремля, будинок колегій та Чернігівський собор (розглядуваний нами план фіксує ці об’єкти уже знесеними). «Мощі» Михайла та Федора при цьому перенесли до (на плані 1771 р. він позначений № 9, у західній частині царського палацу).

Але в 1774 р. подальше виконання проекту було припинене, і в 1775 р. навіть відбудовано кремлівський мур. Для повного знесення Кремля і влаштування на його місці чогось корисного (наприклад, аеродрому імені Матіаса Руста) ще не склалися необхідні передумови:

Но не весь ещё развёрнут свиток

И не замкнут список палачей…