Лютий бій за Чернігів

Микола Жарких

Текстова паралель

Цей лютий бій розгорівся в історіографії між сектою тупоконечників і сектою гостроконечників.

Перша обстоює єдино правильну думку про запозичення опису облоги Чернігова татарами в 1239 р. (Соф-28) в опис облоги Чернігова руськими князями в 1235 р. (Іпат-37).

Друга обстоює цілком неправильну думку про запозичення в протилежному напрямку.

Чому правильною є думка тупоконечників? Перше і головне – те, що до неї належу я.

Виділене курсивом в Іпат-37 речення про тарани й камені має виразну паралель із Соф-28, де воно поставлене в контексті облоги Чернігова татарами в 1239 р. Хроніка Романовичів займає цілком осібне положення серед давньоруських літописів, і не має з ними ніяких текстуальних збігів, окрім повістей про битву на Калці та про похід Батия. Розглядуваний фрагмент є третім текстуальним збігом. Як виникла ця незвична текстова паралель і чого вона стосувалась первісно?

Маємо розглянути дві гіпотези: 1, первісним є текст Соф-28, а Іпат-37 є похідним від нього; 2, первісним є текст Іпат-37, а Соф-28 залежить від нього (інші великоруські літописи залежать уже від С1ЛСІ).

Перша гіпотеза видається мені більш імовірною. Я уявляю собі справу так, що первісно розглядуваний фрагмент стосувався облоги Чернігова татарами (ми маємо й інші звістки про застосування облогових машин саме татарами в цьому поході) і був записаний в окремій повісті про похід Батия. Ця окрема повість краще збереглася в складі С1ЛСІ, а в Лавр-43 подана у скороченні.

Далі, ця повна окрема повість потрапила до автора хроніки Романовичів, котрий використав і доповнив її, але фрагментом про облогу Чернігова вирішив розпорядитися по-своєму. У його хроніці уже був опис облоги Чернігова князем Данилом (цей епізод невідомий іншим літописам), і щоб зробити цей опис яскравішим і драматичнішим, від вирізав розглядуваний фрагмент зі свого первісного місця і приліпив десь поруч з Іпат-37, але не позначив точне місце вставки. Причиною переносу фрагменту було саме те, що в обох місцях йшлося про облогу Чернігова.

При перебілюванні тексту писар переписав цей фрагмент поруч, але явно не на місці. Читаємо ще раз Іпат-36 + 37: Данило (1) прийшов до Києва, (2) далі вступив у Чернігівську землю, (3) зайняв ряд міст, (4) приступив до Чернігова і (5) уклав мир. Поки що все виглядає логічно і зв’язно. Але далі (уже після укладення миру!) розпочинається отой (6) «лютий бій» з використанням бойової техніки і після нього маємо (7) відступ Данила з миром до Києва.

Ясно, що епізод (6) потрапив не на місце, розриваючи послідовність викладу. Краще його було би поставити між епізодами 4 та 5 – тоді його вставний характер не був би таким очевидним, але уже «маємо те, що маємо».

Таким чином, перша гіпотеза скасовує третю текстову паралель, зводячи її до другої (до використання в хроніці Романовичів повісті про похід Батия).

Друга гіпотеза вимагає значно складніших елюкубрацій. Припустимо, що первісно розглядуваний фрагмент стояв у хроніці Романовичів (на недоладності в її тексті ми при цьому не звертаємо уваги). Ця хроніка будь-що-будь була сформована не пізніше кінця 13 ст., і далі ми маємо припустити, що вона якось потрапила в руки автора Софійського 1-го літопису. І він вибрав з усієї великої хроніки тільки розглядуваний фрагмент і вирішив приточити його до облоги Чернігова в 1239 р., упоравшись із роботою значно краще, так що редакторських швів не видно.

В цьому нічого зовсім неможливого ще немає, але насувається запитання – чому автор С1ЛСІ, маючи в руках обширну хроніку Романовичів, не скористався з неї нічим більше? Навіть якщо припустити, що він мав не повний текст, а лише фрагмент, то цей гіпотетичний фрагмент мав би містити оповідання про похід Данила на Чернігів. Чому цей похід повністю зігноровано в С1ЛСІ?

Секта тупоконечників

В подальшому розгляді я не буду намагатись скласти повні переліки представників названих сект, а розгляну тільки найновіші статті, і то тільки деякі.

Кажуть, що на користь тупоконечників першим висловився Мартін Дімнік в 1979 році [Dimnik M. . – Mediaeval studies (Toronto), 1979, v. 41, p. 387 – 403]. Так це чи не так і як М. Д. обгрунтував свій погляд – я сказати не вмію, бо платити 22 долари США за скан цієї статті я ніколи не збирався. І 18 євро – також не збирався. В наступній роботі М. Д. подав таке резюме:

The Hypatian Chronicle misplaced information describing the unsuccessful defence of Chernigov by Mstislav Glebovich (Mikhail’s cousin and the next senior prince among the Ol’govichi), and its capitulation to the Tatars in 1239 into the account describing the attack made by Vladimir and Daniil on Mikhail in Chernigov in 1235. For a detailed analysis of this problem see, M. Dimnik, «The Siege of Chernigov in 1235,» Mediaeval Studies, vol. 41, pp. 387-403. [Dimnik M. and grand prince of Kiev: 1224 – 1246. – Toronto: 1981, p. 72].

Іпатіївський літопис неправильно вставив інформацію про невдалу оборону Чернігова Мстиславом Глібовичем (двоюрідним братом Михайла і наступним старшим князем серед Ольговичів) і його капітуляцію перед татарами в 1239 році в опис нападу Володимира та Данила на Михайла в Чернігові у 1235 р. Детальний аналіз цієї проблеми див. у М. Дімнік, «Облога Чернігова 1235 р.», Mediaeval Studies, кн. 41, с. 387-403.

Дж. Фенел у своїй книзі «The crisis of medieval Russia» (1983) погодився з поглядом М. Дімніка, не додавши ніяких аргументів: «Описание сражения вокруг Чернигова в 1235 г. явно относится к захвату Чернигова татарами в 1239 г.» [Феннел Д. Кризис средневековой Руси: 1200 – 1304 гг. – М.: Прогресс, 1989 г., прим. 64 на с. 133].

Тобто маємо констатацію запозичення без аргументації.

Обгрунтувати правильність «тупоконечної теорії» узялися Вадим Аристов та Олексій Толочко у досить обширній статті [ГВЛТ, с. 282 – 293]. Тут зокрема обширно обговорюється переміщення фрагмента (6) [с. 290] і подано реконструкцію опису чернігівської війни 1235 р. без пізніших вставок [с. 292 – 293].

Секта гостроконечників

Гостроконечники у свою чергу не мовчали.

М. Котляр в коментарі до Іпат-37 не погодився із Д. Фенелом: «Ця думка штучна і не знаходить підтвердження у джерелах» [. Дослідження, Текст. Коментар. – К.: Наукова думка, 2002 р., с. 217 – 218]. Він вважав, що всі подробиці Іпат-37 стосуються облоги 1235 р., можливість запозичення з опису подій 1239 р. відкидав. В коментарі до Іпат-55 він зазначив:

Галицько-Волинський і Лаврентіївський літописи повідомляють про взяття Чернігова татарами Батиєм коротко і сухо. Лише в пізніх, 16 – 17 ст., літописних ізводах зустрічаємо яскраві подробиці, достовірність і джерела яких встановити важко, якщо не неможливо. Так, Воскресенський літопис розповідає: «Лют бо бе бой […]». Створюється враження, що автор цих слів скористався з своєрідного літературного кліше – опису штурму міста із застосуванням облогової техніки [М. К., с. 236].

Мені, як відставному фізику-теоретику, видно шлях даного фрагменту в московському літописанні: Соф-28 ⇒ МЗ1492-87 ⇒ Воскресенський літопис – шлях, який не зауважив історик-професіонал. Думка про літературне кліше (спільне джерело, незалежно використане в різних літописах) цікава, але вона не пояснює, чому це кліше було застосовано саме в пізньому літописанні саме до давньої облоги Чернігова, а не до якихось новіших облог – в той час як перша (тупоконечна) гіпотеза до певної міри це пояснює.

Вадим Аристов у новій докладній статті [»: переміщення текстів про події 1230 – 1240-х рр. у літописанні XIII-XV ст. – Colloquia Russica (Івано-Франківськ – Краків), 2017 р., Series II, Vol. 3, с. 59 – 77] детально проаналізував історіографію питання і навів подібні (але не тотожні) вирази з інших літописів, починаючи із від Йосифа Флавія. Він рішуче висловився на користь другої (гостроконечної) гіпотези, спираючись на два постулати: 1, ніякої окремої «Повісті про похід Батия» не існувало; 2, новгородський укладач Софійського 1-го літопису мав повний текст Іпатіївського літопису (такий, який і ми маємо).

На мій погляд, обидві тези не є безспірними. Заперечення окремішності «Повісті про похід Батия» – це явне перебільшення, вона чітко виділяється з ГВЛ хоча б на тій підставі, що в ній нічого не говориться про Данила. Остаточно мені неясно, як могло статись, що з усього великого за обсягом Іпатіївського кодексу в С1ЛСІ потрапили тільки дрібні фрагменти.

А як же так? – спитає допитливий читач, – вище ми бачили, що Вадим Аристов разом із Олексієм Толочком дуже переконливо обгрунтували тупоконечну теорію? Чи слід це розуміти так, що в Києві одночасно працюють два Вадими Аристови, один з яких є тупоконечником, а другий – гостроконечником?

Ні, такого рішучого висновку зробити не можна. Я упевнений, що існує тільки один Вадим Аристов, котрий коливається між двома протилежними поглядами. Ну, хто пам’ятає шкільний курс хімії, може пригадати , коли одна й та сама речовина, одна й та сама молекула проявляє раз властивості кетона, а раз – властивості енола. Запитувати цю молекулу: так ти кетон чи енол – безглуздо, бо вона з деякою імовірністю є кетоном, а з деякою імовірністю – енолом. І от публікація 2017 р. випадково припала на «гостроконечний» стан автора, публікація 2020 р. – на «тупоконечний».

І замість того щоб дошукуватись, до якої секти належить Аристов, треба просто ігнорувати його думки з будь-якого питання у сподіванні, що в наступній статті він висловиться протилежно.

Погляд Вадима Стависького

Коли хтось думає, що все написане вище і є викладом того лютого історіографічного бою за Чернігів – він помиляється. І помиляється тому, що він справжнього лютого бою не бачив, а все, що було вище – то був «малий сабантуй».

Справжній «лютий бій» показав Вадим Стависький [Ставиский В.И. «». – «Культурний шар. Статті на пошану Гліба Юрійовича Івакіна», К., 2017 р., с. 388 – 394]:

Явным недоразумением представляется также точка зрения М. Димника о достоверности известия свода 1448 г. [= С1ЛСІ] о заключении договора между черниговцами и монголо-татарами в 1239 г. [с. 390 – 391].

В описании осады Киева подчёркивается, что «пороками» непрерывно воздействовали на городские стены [с. 393].

А між тим В. С. погодився з думкою О. П. Толочка:

Реальная ценность сообщаемой в рассказе о штурме Киева информации стремится к нулю [с. 389].

Тому В. С. змушений викручуватись:

Но можем ли мы видеть за этими словами исключительно литературный текст, через который не «прорывается действительность»? [с. 394]

Однак викрутитись В. Ставиському не пощастило, і остаточний його висновок – просто убивчий, нищівний:

Таким образом, мы точно знаем, откуда в текст Ипат. было заимствовано описание «лютого боя», происходившего у стен Чернигова осенью 1239 г. А это значит, что его следует рассматривать в комплексе с описанием осады и штурма Киева, и предполагать, как и в случае с описанием штурма Киева, достаточно позднее время составления текста – после 1259 г. Но учитывая то, что в основе его лежит текст «Иудейского хронографа», а А. С. Орлов определил, что цитаты из него, заключавшего в себе фрагменты хроник Иоанна Малалы и Георгия Амартола, «Иудейской войны» Иосифа Флавия, а также «Александрию», с регулярностью простираются вплоть до статьи Ипат. 1265 г., и за этими пределами хронограф ни разу не использован, мы с большой долей вероятности можем предположить, что анализируемый нами текст о захвате Чернигова войсками хана Батыя был составлен в пределах 1259–1266 гг. [с. 396].

(На цьому місці не без зловтіхи відзначаю: якщо в статті за індивідуальним авторством В. С. ми бачимо, що хронографічні цитати містяться тільки в «галицькій» частині ГВЛ, то в статті з колективним авторством В. С. підписався на те, що такі цитати містяться в усьому тексті ГВЛ [ГВЛТ, с. 22 – 25, як вище]. Отака-то стійкість «аргументації», що вона протрималась тільки три роки. «И лаптей ещё не износила!»)

Простою мовою, ніяких реальних подробиць про Чернігів ІпатЛ не дає, і логічно припустити, що й саме здобуття Чернігова татарами є вигадкою літописця, складеною через 20..25 років після подій.

Отакий «лютий бій» тягне уже на «середній сабантуй»!

(А чому «середній», а не «великий»? Вислів «великий сабантуй» слід прикладати до таких праць, де говориться, що ніяких давніх літописів ніколи не було, і всі вони були складені за наказом імператриці Катерини 2-ї. Ну, і такі книги є, де твердиться, що ніякого минулого взагалі не існує, це тільки наші уявлення і наші інтерпретації. А до такого в моїй вузькій темі ще не дійшло.)

Така «історіографія» здатна збаламутити не тільки масового читача, але й професійного історика. На моє щастя, я, відставний фізик-теоретик, не належу до жодної із цих категорій…