Особливий погляд Олександра Журавля
Микола Жарких
В літературі прийнято вважати князя Михайла Всеволодовича сином Всеволода Чермного. Інакше дивиться на цю справу Олександр Журавель у своїй статті «О происхождении Михаила Всеволодича Черниговского» [ 2003 р. Ця цифрова публікація є доопрацьованим варіантом попередніх публікацій 1995 і 1996 років]. О. Ж. вважає Михайла сином трубчевського князя (Буй-Тура «Слова о полку Ігоревім»).
Чи справді так?
Оскільки про князя Михайла відомо не дуже багато, в кожній статті можна розповісти все, що ми знаємо про нього, ще й додати свої міркування. Так написана і стаття О. Ж. Вона переповнена фантастичними «відомостями» і може служити довідником всіх вигадок, висловлених щодо князя Михайла Всеволодовича:
Несомненный факт рождения в 1179 г. у князя Всеволода Святославича и его жены Марии Казимировны сына Михаила [повторюся – в літописі немає народження, тільки шлюб].
Следующее после рождения упоминание его относится примерно к 1186 г., когда тяжело болеющего Михаила исцелил переяславский столпник Никита [про цей «факт» я ще поговорю окремо].
Следующее свидетельство о нем относится к августу-сентябрю 1206 г., когда отец его Всеволод Чермный изгнал из Переяславля Ярослава Всеволодича и посадил там Михаила [не Михайла, а невідомого на ім’я сина].
В 1211 г. Михаил Всеволодич женится на Елене, дочери покойного галицко-волынского князя Романа Мстиславича [не Олені, а невідомій на ім’я княжні; 1211 р. – здогад, не факт].
В 1226 г. князь Олег Курский захватывает Чернигов, но Михаилу при поддержке Юрия Всеволодича и Владимира Рюриковича Киевского и при посредничестве митрополита Кирилла удается вернуться на черниговское княжение [в Т-93 немає походу на Чернігів та його захоплення Олегом; є тільки похід на Олега (мабуть на Курськ)].
В 1227 г. дочь его Феодулия, 15 лет, постригается в монахини в суздальском Ризположенском монастыре [і про цей «факт» поговорю далі].
10 января 1228 г. по соглашению с Юрием Всеволодичем племянник последнего Василий Константинович женится в Чернигове на дочери Михаила Всеволодича Марии [в Т-94 немає точної дати шлюбу, є дата приїзду молодих до Ростова. Чи вони вінчалися в Чернігові – можливість, не факт.].
В том же [1228] году Михаил в союзе с киевским князем Владимиром Рюриковичем идет войной на волынского князя Даниила Романовича и добивается освобождения схваченных Даниилом чарторыйских князей Владимира и Михаила Ростиславичей [в Т-96 – Т-98 немає згадки про звільнення якихось князів, немає їх імен, немає згадки, що вони – чорторийські].
В 1239 г. Ярослав Всеволодич, совершив огромный переход из Владимирской земли на Волынь, захватывает в Каменце жену Михаила и затем отсылает ее во Владимир Волынский к братьям Даниилу и Василию Романовичам [Ярослав, але не Всеволодович. Детальніше – в окремому екскурсі].
Але все це – «малый сабантуй». Далі починається цікавіше і гірше. О. Ж. розглядає звістку Новг-14, в якій Михайло названий шурином Юрія Всеволодовича (треба би – дівером, але це пусте). А Юрій, як видно із Т-57, оженився був із дочкою князя Всеволода Чермного. Здавалось би, справа однозначно вирішена на користь В. Ч. як батька М. В.? Де там! О. Ж. не шукає легких шляхів і пише проти цього так:
Однако достаточно поставить вопрос: каким образом 15-летняя дочь Михаила Всеволодича при жизни отца оказалась в монастыре и не где-нибудь, а в Суздале, отчине Юрия Всеволодича? – чтобы усомниться в справедливости последнего утверждения. Для того, чтобы девушка на выданье оказалась в монастыре да еще не в отчине своего отца, а на чужбине, ее должны были к этому времени уже выдать замуж […] можно со значительной долей уверенности предположить следующее: в 1211 г. Михаил и Юрий женятся, и у них примерно в одно время рождаются дети; после битвы на Калке князья вступают в союз и решают обручить своих старших детей. В 1227 г. Феодулия отправляется для венчания в Суздаль, отчину своего будущего мужа, и после его внезапной смерти постригается в тамошнем монастыре.
Вряд ли возможно найти другое, столь же естественное объяснение судьбы Феодулии Михайловны. А если так, то неизбежно придется признать: летописное свидетельство о том, что Михаил Всеволодич, действующий в двадцатые годы XIII в., приходится шурином Юрию Всеволодичу, оказывается ложным, а стало быть, этот черниговский князь не был сыном Всеволода Чермного.
Я чесно намагався зрозуміти цей уступ, але нічого не зрозумів. Ми ж збирались були говорити про спорідненість Михайла і Юрія, а не про спорідненість їх дітей, про яку джерела 13 ст. нічого не знають. Повторюся, княжна Феодулія – пізня вигадка.
Але якби навіть Михайло та Юрій справді оженили (чи мали намір оженити) своїх дітей, то вони між собою були би тільки сватами, а не шурином / дівером. Але такої спорідненості між ними джерела не знають.
Далі О. Ж. зупиняється на фразі Іпат-60 «Идоста Михаилъ и Ростиславь къ оуеви своему в лѧхы и къ Кондратови» і звертає увагу на сполучник и, поставлений між «ляхами» і «Кондратом». Так справді стоїть в усіх списках хроніки Романовичів, і О. Ж. на цій підставі робить висновок, що вуй – це одна особа, а Кондрат – інша. Це зауваження слушне, але, на мій погляд, не може переважити всієї сукупності інших фактів. Зрештою, про відносини Михайла з Конрадом хроніка пише кілька разів, а цей окремий вуй більше ніде не з’являється. Припускаю, що оце гаспидське и – описка в тексті, редакційний недогляд (хроніст написав про вуя-ляха і хотів уже був продовжити, але потім вирішив конкретніше вказати, що це за вуй, а сполучник залишився не викресленим).
А що ж позитивного може вказати О. Ж. на користь своєї гіпотези про Всеволода Буй-Тура як батька М. В.?
1) Согласно Любецкому синодику, мать Михаила Всеволодича звали Анастасией, в то время как сына Всеволода Чермного родила Мария [Зотов Р.В. О черниговских князьях… с. 67 – 68].
Любецький синодик – джерело середини 18 ст. [Жарких М. І. Любецький синодик. – К.: 2015 р.], котре, ясна річ, не може дати для подій 13 ст. нічого окрім вигадок. Спеціально щодо імен княгинь я прийшов до рішучого висновку – всі вони вигадані [Жарких М. І. Введенський синодик. – К.: 2018 р., розділ «Чернігівські князі»]. Це не мало би бути ніяким відкриттям, але наші історики увірували в Любецький синодик (і гірше того – у книгу Р. В. Зотова про цей синодик) неначе у скрижаль, що упала прямо з неба і містить абсолютну істину. «Also sprach Sotoff» – і край, питання вирішене і ніякому сумніву не підлягає.
2) Немаловажной является подробность В.Н. Татищева: Михаил Всеволодич шел на Калку «с новогородцы» [Татищев В.Н. История Российская, т. 3, с. 215], а это означает, что Михаил княжил в 1223 г. в Новгороде Северском, который был стольным городом младших Ольговичей.
В. М. Татищев помер у 1750 році, і тому його книга писалась не пізніше 1740-х років. Отже, маємо тут «джерело» давніше за Любецький синодик – можливо, на 10, або навіть на 15 років давніше.
І в усе, що нафантазував Татищев, О. Ж. свято вірить так само, як і в Зотова. Щодо Татищева історики висловлюють деякі сумніви, і в цьому відмінність від Зотова, щодо якого ніхто ніяких сумнівів ніколи не висловлював і не висловлює (ніхто – окрім мене у згаданих статтях, також у статті «Список князів із Любецького синодика» – К.: 2015 р.). Пан О. Журавель сильно іритується такими спробами образити любого йому Татищева і виступає на захист останнього («», или Очередное убиение Татищева. – Мережева публікація 2003 р.; или У истоков «модерной истории». – Сборник Русского исторического общества, 2006 г., № 10 (158). Обидві статті виміряні проти книги Толочко А. П. «История Российская» Василия Татищева: источники и известия. – М. – Киев: 2005 г.).
Але це справи не міняє. Додаткові повідомлення Татищева, які не мають відповідників у давніх літописах, слід вважати його власними вигадками або, як в нашому випадку – дослідницькими припущеннями, але ніяк не джерельними даними. Татищеву було цікаво, де княжив Михайло Всеволодович у 1223 р. (так само як і нам цікаво), і він припустив, що другий з ряду князь чернігівського роду має княжити в другому за значенням місті князівства, тобто в Новгороді-Сіверському.
Підставою для здогаду Татищева була плутанина в НикЛ, де спочатку написано про княжіння Михайла у Новгороді (Великому, ясна річ; Ник-63), а потім написано про битву на Калці (Ник-65 і далі). Звідси – цілком логічний здогад, що на Калку Михайло привів новгородців. Але О. Ж. не обмежився на простому повторенні здогаду Татищева, а творчо розвинув його, перетворивши Новгород Великий у Новгород-Сіверський.
Той факт, що Новгород-Сіверський взагалі не згадується в жодному джерелі 13 ст. (ну, від слова «зовсім») – залишився невідомим як Татищеву, так і О. Журавлю. Історики історією не цікавляться!
3) Обстоятельства усобицы 1226 г. за черниговское княжение между Олегом Курским и Михаилом Всеволодичем остаются, если исходить из традиционной точки зрения, по меньшей мере странными: как Олег Святославич Курский может притязать на Чернигов при живом Михаиле Всеволодиче, если тот относится в отличие от Олега к старшим Ольговичам и старше последнего по крайней мере на 15 лет?
Ну, як ми бачили вище, Олег Курський зразка 1226 року – і не Святославич, і на Чернігів не претендував.
Якщо надавати якесь значення «ліствичному праву», то максимум, на що міг претендувати син трубчевського князя – це на третьорозрядний Трубчевськ. Ані на стіл першого розряду в Чернігові, ані на стіл другого розряду в Новгороді Сіверському він претендувати не міг, бо його батько не займав цих столів. Останнім представником молодшої лінії Ольговичів, який княжив у Чернігові, був Ігор Святославич, і надалі тільки його сини могли претендувати на цей стіл, але ніколи на нього не потрапили. В той же час перехід чернігівського стола після смерті молодших братів Всеволода Чермного до Михайла Всеволодовича як його старшого сина виглядає цілком відповідним до норм давньоруського княжого права. Ясна річ, що ці норми часто порушувались, але тоді ми взагалі позбавляємось будь-яких орієнтирів у взаєминах між князями.
Итог: на рубеже 12 – 13 вв. в Черниговской земле действовало два Михаила Всеволодича: один из них, сын Всеволода Чермного, не проявив себя ничем особенным, умирает после 1206 г. После него, начиная с 1211 г., действует уже сын трубчевского князя Всеволода Святославича, который занимает после битвы на Калке по праву старейшего черниговское княжение.
Висновок, як я намагався показати, ні на чому не оснований, «спирається» на пізні тексти, які до того ж не говорять прямо на користь погляду О. Ж. Цей погляд суперечить «бритві Оккама» – не вигадувати нових сутностей без особливої потреби.
Також слід знати, що грунтовну критику погляду О. Журавля дав С. Келембет [Келембет С. , великий князь Чернігівський і Київський: деякі питання походження, біографії та складу родини. – Сіверянський літопис, 2017 р., № 1-2, с. 11 – 13].