Один чи два походи Данила на Київ?

Микола Жарких

О. Толочко висловив сумнів у реальності походу Данила на допомогу Володимиру Рюриковичу проти Михайла (Т-119), вважаючи його подвоєнням оповідання про похід 1234 року:

Лише фрагмент Іпат. 1234 [Т-120] документується як з хронологічного, так і з топографічного (позиція в тексті) поглядів, і це вказує на місце початкового сюжету в літопису.

Причини подвоєння сюжету і розщеплення його на Іпат. 1231 [Т-119] та Іпат. 1234 [Т-120] сьогодні вгадати неможливо. Але варто зазначити, що аналогічне подвоєння сталося також із кількома іншими сюжетами. Так, двічі розказано про походи Куремси, двічі – про походи Бурундая, двічі – про походи Телебуги, причому в тих випадках, для яких існують паралельні свідчення, документується історичність лише однієї події.

Визнаємо, отже, що початкова «галицька» повість таки існувала і стояла в тексті на місці нинішнього Іпат. 1234, але згодом була розщеплена «волинським» редактором на два епізоди, другий із яких було вміщено під Іпат. 1231 [ГВЛТ, с. 282].

Тут треба звернути увагу на два моменти.

1, хоча всі автори ГВЛТ і О. Толочко в їх числі залюбки шукають і знаходять внутрішні паралелі в тексті ГВЛ, оголошуючи їх «подвоєннями», в переліку не зазначено ще одне «подвоєння»: «битву на Січниці» (Т-167) деякі автори вважали подвоєнням «битві під Ярославом» (Т-171) [Черепнин Л. В. Летописец Даниила Галицкого. – Исторические записки, 1941 г., т. 12; . Дослідження, Текст. Коментар. – К.: Наукова думка, 2002 р., с. 249 – 250 (коментар М. Ф. Котляра)]. Але цього «подвоєння» немає в наведеному переліку і ніяка «Січниця» взагалі в ГВЛТ не згадана.

Мабуть, автори ГВЛТ не бачать «подвоєння», яке були побачили Черепнін та Котляр, а ті, в свою чергу, не бачили «подвоєнь», виставлених в ГВЛТ. Практичний висновок – такий, що всі ці «подвоєння» є на сьогодні персональними здобутками окремих авторів, їх особистими поглядами, котрі не верифіковані, не підтверджені незалежним аналізом інших авторів. Приймати чи не приймати ці «подвоєння» – це питання довіри до того чи іншого автора, а це не є наука, лише віра.

2, ідея, що ми повинні приймати за факт лише такі згадки, для яких є паралельні свідчення – принципово помилкова. Звичайно, ми маємо більшу упевненість, коли про одну подію нам розповідає більше ніж одне джерело. Але часто ці «паралельні свідчення» насправді є перефразуванням того самого «єдиного джерела» (ну, скажімо, записи пізніх московських літописів про ранні події, чи сучасні повідомлення американського Institute for the Study of War, котрі із запізненням на кілька днів перефразовують офіційні повідомлення нашого Генерального штабу).

З іншого боку, ціла маса повідомлень, починаючи із найдавніших часів і закінчуючи війною проти москалів, котра зараз точиться, є цілком унікальними і ніяк ніде не підтверджуються. Досить часто одна особа виступає єдиним свідком події, котру вона бачила на власні очі, і ще частіше подію бачили кілька осіб, але тільки одна з них записала побачене. Але це не значить, що описуваних подій не було, а значить тільки, що ми не маємо інших записів про подію і змушені працювати з тим, що є.

Зокрема, ГВЛ подає нам цілий потік унікальних свідчень, серед яких лише вряди-годи знаходяться такі, котрі відомі з інших джерел. Всі вони можуть бути уміщені на 1 – 2 сторінках, а решту, згідно принципу О. Толочка, ми зобов’язані відкинути як такі, що їх «історичність не документується». Навіщо ж тоді було писати книгу на 900 з гаком сторінок?

Запропонований О. Толочком принцип можна виразити формулою

1 = 0,

і в такому вигляді його помилковість стає зовсім наочною. І ця формула – не тільки метафора! Інформація має кількісний вимір, і його вивчає такий розділ математики як теорія інформації, і ноль в будь-якому разі означає відсутність інформації.

Не розвиваю далі цю ідею. Хто здатен розвивати такий напрямок цифрової гуманітаристики, як застосування теорії інформації до джерелознавства, тому досить і такого натяка, а хто не здатен – такому й готова книжка на цю тему не допоможе.

Запитання тільки – чи здатні на щось наші історики, академіки, члени-кореспонденти і доктори наук?

Що ж стосується згаданих походів, то сам критик не може вигадати мотивів для подвоєння запису, а тому краще залишити текст таким, яким він є, тобто з двома походами.