«Литовська війна» Ростислава та його утеча

Микола Жарких

Мирослав Волощук, присвятивши спеціальну статтю політичним відносинам Галича та Литви, не сумнівається в реальності походу Ростислава на Литву (Т-147), але й не надає йому ніякого значення [Волощук М. у відносинах із Литвою XII – XIV ст. – Український історичний журнал, 2018 р., № 4, с. 8].

Так само не сумнівалась в цьому поході й більшість попередніх дослідників.

А між тим підстав для сумнівів більше ніж достатньо.

По-перше, Литва не мала спільного кордону із Галицьким князівством і ніколи не зачіпала його. Так тривало аж до середини 14 ст., коли Литва утвердилась на Волині, отримала кордон із Галичиною і намагалась відібрати її у поляків (зрештою – безуспішно). Тільки в цей час похід галицького князя на Литву був технічно можливим і політично доцільним, але на той час у Галичі уже й забули, коли-то вони в останній раз бачили хоч якогось князя.

Я навіть маю сумнів, що в Галичі в 1238 році хтось знав, що це за країна – Литва і де вона є. Отже, у галицького князя не було ніякої політичної рації самому нападати на Литву.

По-друге, такий похід Ростислава був технічно неможливим. Якщо вважати «Литвою» сучасний Вільнюс, то він лежить у 620 км від Галича, і тільки марширувати туди й назад треба 1.5 місяці. Але ця пряма дорога (припустимо, що в Галичі її хтось знав) проходить якраз через Затурці, а Володимир лежить від них у 37 км на захід, Луцьк – у 34 км на схід.

І от я мушу повірити, що Ростислав загнався (або збирався загнатись) у самий центр володінь своїх ворогів (Романовичів)? І Романовичі його вільно пропустили (чи Ростислав сподівався, що його вільно пропустять) – іди собі з богом на свою Литву, тільки нас не зачіпай?

І я мушу повірити, що Ростислав, опинившись зі своїм змобілізованим військом в одному переході від Володимира, не спробував (не планував спробувати) захопити це вороже місто і вигнати звідти своїх ворогів?

І я мушу повірити, що Романовичі були аж такі наївні, що не бачили для себе загрози в поході ворожого галицького війська через свою територію, в його проході попри столицю? Що вони не вважали «похід на Литву» дезінформацією з боку Ростислава?

Я знаю, що Ростислав міг повести своє військо, огинаючи володіння Романовичів із заходу: Галич – Львів – Замостя – Люблін – Білосток – Гродно – Вільнюс. Це всього на 100 км довше, але шлях проходив по землях польських князів, котрі поставились би до виправи так само як і Романовичі. Також можна було би обігнути володіння Романовичів зі сходу: Галич – Тернопіль – Шепетівка – Звягель – Турів – Мінськ – Вільнюс. Це на 180 км довше, але пройти з військом через Турів і не захопити його – це було би не по-лицарськи.

Отже, «Литву» як мету походу Ростислава треба відкинути. Слід думати, що він вибрався не «на литву» , а на «на лови», але слово лови в рукописі читалось невиразно, і писар замінив його на добре знайому йому литву, з якою волинські князі наприкінці 13 ст. мали постійні контакти.

Текст хроніки Романовичів не дає можливості сумніватись, що Ростислав був десь дуже близько від Галича. В Іпат-48 читаємо, що наступного дня (після в’їзду до Галича) Данило отримав вісті, що Ростислав був повернув до Галича, але дізнавшись про його захоплення Данилом, передумав і утік до Угорщини. Якщо вірити в цей «наступний день», то виходить, що упродовж нього:

1, Данило довідався, що Ростислав повертається (ще не знаючи про галицьку революцію);

2, Ростислав дізнався, що Данило захопив Галич, і змінив свій план;

3, Данило дізнався, що Ростислав змінив свій план, і послав за ним погоню.

Це все могло укластись в один день тільки у випадку, коли Ростислав перебував не більше як за 15 – 20 км від Галича.

Хроніст в цьому місці надзвичайно стискає всі події в часі і навіть вимагає, щоб ми повірили, буцімто Данило за три дні міг пройти з військом 250 км від Холма до Галича. Я в ці «три дні» не вірю і думаю, що вони додані задля більшого ефекту, а насправді Данило йшов 7 або й 10 днів.

Так само і «наступний день» вважаю чисто театральним ефектом (в драматургії класицизму була вимога єдності часу – вся дія повинна укластись в одну добу), але думаю, що все викладене вище відбувалось в швидкому темпі, наприклад, упродовж одного тижня. Тоді ми можемо припустити, що Ростислав відійшов від Галича трохи далі, на 50 – 60 км.

Слід думати, що Ростислав перебував десь на південь від Галича, так що Данило, який рухався з півночі, спочатку захопив Галич, а потім вість про це дійшла до Ростислава.

Але ж Ростислав вийшов із Галича «зо всіма боярами і кінниками». Дослідники розуміють – зі значним військом. Чому ж він не зробив спроби відвоювати Галич, маючи під рукою змобілізований загін?

Так в тому-то і річ, що при Ростиславі були не біороботи, які йдуть за командиром в будь-який бік, а «бояри і кінники». А у них – двори в Галичі. А у них – села довкола Галича. А всі їх інтереси пов’язані із Галичем, а не із Ростиславом, якого вони бачили ледве два місяці. Тому почувши про чергову революцію, вони поїхали собі до Галича – домовлятись із новим паном. Дякувати їм треба на тому, що вони не схопили Ростислава і не привезли його в подарунок Данилу.

Далі читаємо:

[Ростислав] утік в Угри по путі, котрою йдуть на Борсуків діл. І прийшов він до Бані, що зветься Родна, і звідти пішов в Угри (Іпат-48).

Хроніка називає тут два орієнтири: Борсуків Діл (у Хлебниковському списку помилково дѣд, в Іпатіївському правильно дѣл – гірське пасмо) та Баня Родна, далі – Угорщина.

З їх локалізацією маємо одразу дві проблеми – перша та, що самі назви не дуже ясні, а друга та, що коментатори, подаючи свої варіанти їх розміщення, нітрохи не дбали про точність та виразність, так що треба ще здогадуватись, які місця вони мали на увазі.

Отже, Л. Махновець дуже упевнено написав:

Борсуків Діл, перевал у Сх. Карпатах між верх. Борші (доплив Вішеу, л. пр. Тиси, л. пр. Дунаю) і верх. Бистриці-Аурії (доплив Бистриці, п. пр. Сірету, л. пр. Дунаю); нині – перевал Присліп у Марамурешському повіті, Румунія [Літопис Руський. – К.: 1989 р., ].

Марамурешський повіт () можна знайти без проблем, і так само річку Вішеу, доплив Тиси (). Річки Борша як допливу Вішеу румунська Вікіпедія не знає, хіба би це була річка Бірцу (), в гирлі якої є місто Борша (). Річка Золота Бистриця () справді впадає у Серет (дунайський, не дністровський). Можна знайти і перевал Прислоп () – він веде зі сходу, з долини Бистриці, на захід, до міста Борша в долині Вішеу.

Слід знати, що Золота Бистриця витікає із гірського масиву Родна (), що й притягнуло мабуть увагу коментатора.

Далі бачимо у Л. Махновця таке пояснення:

Родна, г. (с.?) в Угорськ. королівстві на межі з Галицькою землею на п. бер. верх. Великого Самоша (Сомешул-Маре, доплив Сомеша-Самоша, л. пр. Тиси, л. пр. Дунаю); тут, очевидно, була солярня (баня); нині – с. Родна, повіт Бистриця-Несеуд, Румунія [Літопис Руський. – К.: 1989 р., ].

Оце село Родна () розташоване у 22 км на південь від перевалу Прислоп якраз у долині річки Сомешул-Маре ().

Коментатори нового польського видання хроніки Романовичів прийняли ці локалізації [ (Kronika Romanowiczów). – Kraków, Warszawa: 2017, s. 207].

Натомість М. Ф. Котляр з ними не погодився. Він навів думки Д. Зубрицького (Родна = Снятинського района Івано-Франківської області, 87 км на південний схід від Галича) та М.Барсова (Родна = Стара Рудня на Буковині біля витоків р. Великий Черемош) і зазначив, що це питання залишається дискусійним [. Дослідження. Текст. Коментар. – К.: Наукова думка, 2002 р., с. 230].

Із думкою Барсова та біда, що ніякого Великого Черемоша нині нема, є Чорний Черемош, Білий Черемош і просто Черемош (із них два останні утворюють кордон між Галичиною та Буковиною). Також в сучасних Івано-Франківській та Чернівецькій областях немає пункту Стара Рудня і навіть просто Рудня. Село Устеріки, де зливаються Чорний та Білий Черемош і утворюють просто Черемош, лежить у 110 км на південь від Галича. Щоб потрапити звідси до Угорщини, треба йти далі на південь (Путила – Селятин – Кимполунг) і тут повернути на захід, на дорогу, що йде попри гори Родна, про яку думав Махновець. Цією дорогою до Естергома – десь 700 км.

Подібна ситуація із Рудниками Снятинськими. З них до Угорщини можна потрапити гірською дорогою через Путилу – Кимполунг, або зручнішою, більш рівнинною дорогою через Сторожинець – Радівці – Сучаву і знову Кимполунг, а далі як у попередньому варіанті. Загальна довжина – 700..730 км.

Обидва ці варіанти є незадовільними, тому що пропонуються об’єкти із корнем Руд-, а не Род-. Сіл із назвою Руда в Україні – 25, Рудка – 24, Рудники – 4, Рудня – 55 [Українська РСР. Адміністративно-територіальний устрій на 1.01.1987 р. – К.: 1987 р., с. 433] – всього понад 100. До цього слід додати 46 водних об’єктів із назвою Руда та 70 – із назвою Рудка [Словник гідронімів України. – К.: 1979 р., с. 474 – 479]. Не всі вони лежать у смузі, яка хоча б теоретично могла би нам надаватись, але ясно, що такі назви дуже поширені. При цьому перехід Род- ⇒ Руд- мені здається неможливим.

Локалізація Л. Махновця, хоча ніяк не обгрунтована, принаймні краще обставлена з географічного боку. Вона теж викликає чимало запитань:

1, на прямій лінії між перевалом Прислоп і селом Родна якраз і лежить хребет Родна з одноіменним національним парком. Аби потрапити з одного пункту в другий, треба робити обхід або зі сходу (40 км), або із заходу (70 км). Якщо Ростислав справді їхав зі сходу до Угорщини (Естергом – 460 км точно на захід), то він міг пройти або з півночі від гір Родна, через перевал Прислоп, або з півдня від цих гір, через село Родна, але не через обидва пункти одразу.

2. Село Родна було значним пунктом і вже в 13 ст. там був замок (руїни збереглися), а в ньому – домініканський кляштор, також мабуть дуже давній. Слабо віриться, що таке важливе місце могло зватись «банею».

3. Або потрапити в той чи другий з названих пунктів із Галича, треба пройти 200 км на південний схід, десь до Сучави, і там круто повернути на захід, аби ще через 100 км дістатись до масиву Родна. Ну а звідти якихось 460 км до угорської столиці. Цей маршрут має довжину 760 км, в той час як пряма дорога із Галича до Естергома (через ) займає тільки 470 км.

4. Руські князі, які бігали по своїх справах у різні боки, ніколи не забігали на територію сучасної Румунії, котра була для них «землею незнаною». Тому й літописи не знали тут ніяких об’єктів, як не знали й назв цілих земель (Молдавії та / або Трансільванії).

5. Румунська Вікіпедія говорить нам, що найдавніші згадки подають варіанти Rudana, Rudna, Rodana, і тільки з 16 ст. утвердилася форма Rodna.

Тобто сучасна форма назви, яка притягає увагу своїм точним співпадінням з літописною назвою, є відносно пізньою, а співпадіння – випадковим.

Всі запропоновані варіанти є незадовільними. Якщо вже тікати із Галича до Угорщини, то треба це робити найкоротшим шляхом, через Верецький або Ужоцький перевали.

Далі, діл – це не перевал, а гірський масив чи хребет, оточений долинами. Борсуків діл – масив, котрий якось використовував чоловік на ім’я Борсук. Через відсутність пізніших згадок його локалізація неможлива, ясно тільки, що він знаходився десь в Карпатах.

Слово баня в українській мові має кілька значень, із яких нам надається «солеварня» [Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. – К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958, т. 1, ; Етимологічний словник української мови. – К.: 1982 р., с. 136]. Відомо два поселення з такою назвою: Баня-Котівська (нині у складі м. Борислав) та Баня-Лисовицька (нині не існує, знаходилась між Моршином та Лисовичами, біля м. Стрий) [Історія міст і сіл УРСР. Львівська область. – К.: 1968 р., с. 99 – 101, 824]. Обидва об’єкти знаходяться у прикарпатському солеварному районі, котрий тягнеться десь від Самбора до Калуша. Накреслена вище найкоротша дорога проходить через цей район солеварень, і десь тут знаходилась невідома нині баня-солеварня Родна.