Літопис собору в московському Кремлі
(кін. 16 ст. – 1770 р.)

Микола Жарких

Наступним епізодом митарств було уміщення «мощів» у спеціальному соборі Чернігівських чудотворців у московському Кремлі. Розміщення храму в самому центрі влади підкреслювало значимість нової святині. Що ми про нього знаємо?

Найранішу, здається, згадку про храм дає «Расходная книга по отпуску из Казённого двора вещей 93 году» [= 7093 = 1584 – 1585 рр.]:

Мая в 17 день [1585 р.] по приказу казначеев Ивана Васильевича Трохониотова да Деменши Ивановича Черемисинова, дано государева жалованья князя Михаила Черниговского:

– протопопу Ивану, попу Семёну, попу Василью – по сукну по доброму человеку, цена по 2 рубля сукно;

– диякону Емельяну, диякону Конону – по сукну по середнему человеку, ценою по 30 алтын сукно;

– диячку Демидку, диячку Олешке а пономарем Иванку да Ермолке – по сукну по рословскому человеку, цена по 4 гривны сукно [Дополнения к актам историческим. – Спб.: 1846 г., , с. 206].

Назва храму тут подана спрощено, але видно, що це був таки справді собор із протопопом та двома попами. Всього в штаті собору було 9 чоловік, які отримали сукон на 8 рублів 40 копійок.

Наступну ретроспективну згадку про цей собор маємо у загальній відомості 7185 (1684 – 1685) року для виплати жалування служителям московських храмів. В ній зокрема написано:

Со 133 году [1624 – 1625 рр.] церкви великого князя Михаила Черниговского и болярина его Феодора и в пределы:

– протопопу 30 рублёв;

– 2 попом по 13 рублёв человеку;

– 2 дьяконом по 9 рублёв по 21 алтыну по 2 денги человеку;

– 2 дьячкам по 3 рубли по 26 алтын по полу-4 [3.5] денги человеку;

– 2 пономарем по рублю по 16 алтын по 4 денги человеку;

– 2 сторожам по 4 рубли человеку;

В пределы:

Воскресения Христова:

– попу 6 рублёв 15 алтын 4 денги;

– дьячку рубль 3 алтына 2 денги;

Николая чудотворца:

– попу и дьячку 3 рубли 20 алтын [Дополнения к актам историческим. – Спб.: 1875 г., , с. 316].

Таким чином, повний штат собору виносився на 15 чоловік, котрі загалом отримували з казни 101 рубль із гаком.

Маємо документальні звістки про «собор Черниговских чудотворцев, что над Приказы», вибрані зі справ Патріаршого приказу [Забелин И. Е. Материалы для истории, археологии и статистики города Москвы. – М.: 1884 г., ; також у виданні: для истории, археологии и статистики московских церквей, собранные из книг и дел преждебывших патриарших приказов В.И. и Г.И. Холмогоровыми, при руководстве И.Е. Забелина. – М.: 1884 г., стб. 200 – 201; це останнє видання містить той самий – літера в літеру – блок документів, що й видання Забеліна, тільки не містить його передмови та закінчення книги (документів, що не стосуються церков)].

Перший запис датовано 12 листопада 135 року [= 12.11.1626 р.]: патріарх Філарет святкував цим чудотворцям (чому в цей день?) і наказав дати протопопу цього собору з братією гроші на молебень.

Із цього запису видно, що храм офіційно звався собором чудотворців. Це має певне значення, бо в «Сказанні» їх іменували «святими» (1 раз), «святими мучениками» (3 рази), «новими святими мучениками» (4), «благовірними» (1), «новоявленими мучениками та сповідниками» (4 рази, скрізь підрахунки по заголовках творів) – але жодною мірою не чудотворцями.

І от виникає запитання – а які власне чудеса поробили «мощі» Михайла та Федора, що їх у Москві систематично почали звати чудотворцями?

Ніякого спеціального тексту із описом їх чудес не відомо, і з повною певністю можна говорити, що його ніколи й не було. Більше того, немає згадки про чудеса і в розглянутих вище тропарі та кондаку, що їх склав Іван Грозний.

Знову залишається припускати, що «чудом» неявно вважалось увільнення Чернігова від нападу європейських цивілізаторів, і далі припустити, що повага Івана Грозного до святих зростала і пізніше, уже після написання тропаря з кондаком, і виразилась в іменуванні цих святих «чудотворцями». Ну, а холопам не личить запитувати, з яких-то міркувань начальство так говорить – і так назва перейшла у традицію (фальшиву, як і самі «мощі»).

Приблизно в 1634 р. було складено устав церковних обрядів для кремлівського Успенського собору (власне, інструкція для дзвонарів – як треба дзвонити з тієї чи іншої нагоди). Там зазначено:

Во 20 день [вересня] празднуют Черниговским чудотворцам; вечер и утро благовест в Ревут колокол [власна назва дзвону?], трезвон большой без нового колокола; ко всенощной и к обедне в тот же колокол благовестят, а звонят как государь к празднику пойдёт; а патриарх у праздника на вечерни облачается.

А 138 года прилучилось Черниговских чудотворцев в неделю [20.09.1629 р. – неділя], и тогда к 9-й песни не благовестили, и соборных молебнов не пели, что власти все с патриархом у Черниговских были, а празднику только оловянные подсвещники емлют и к собору, да сосуды золотые; а царь когда у всенощного не бывает, и звон тогда патриарху бывает.

В 14 день [лютого] принесение мощем князя Михаила Черниговского; благовест в Ревут и трезвон болшей, а ход после заутрени со кресты к Черниговским в неделю преж праз., иже бывает окроме того, аще в пост лучится [Русская историческая библиотека, 1876 г., , стб. 25, 54].

Із цього документу видно, що обидва свята відбувались на високому рівні, подекуди за участі царя і патріарха, і для цього навіть брали олов’яні свічники та золоті посудини (для причастя) з Успенського собору, бо собор Чернігівських чудотворців, слід думати, таких дорогоцінних речей не мав.

Ще одна згадка про наші «мощі» міститься у вихідній книзі царя Олексія Михайловича за 7179 рік [ царей и великих князей Михаила Федоровича, Алексея Михаиловича, Федора Алексеевича, всея Руси самодержцев : (С 1632 по 1682 г.) / Строев П. М. – М.: тип. А. Семена, 1844 г., с. 533]. Там під 20 вересня [= 20.09.1670 р.] записано, що з нагоди свята благовірного князя Михайла Чернігівського виходу царя не було, всенощну та обідню цар слухав у церкві св. Євдокії. Але до обідні за мощами князя Михайла ходила ціла делегація на чолі з постельничим царя; ніс мощі півчий дяк, а в охороні були 6 стрільців під командуванням сотника.

Така згадка показує нам це одну форму поклонінням святині: якщо цар не йде до «мощів», то мертві душі йдуть до нього. Знову не вмію сказати, чи існувала в московській церкві така стала практика виносу «мощів», чи це одиничний випадок.

Наступні відомості про собор подає «Ружная книга 7189 года» [руга – жалування духовенству]:

В собор Черниговских чудотворцев:

– Протопопу 30 руб., хлѣба 12 ч. ржи, овса тож.

– 2 попомъ по 13 руб., хлѣба по 11 ч. без полу 2 четверика ржи, овса по тому ж.

– 2 дьяконом по 9 руб. по 21 алт. по 2 ден., по 7 ч. и по пол-2 четверика ржи, овса то ж.

– 2 дьячком по 3 руб. по 26 алт. по полу 4 ден., по 5 ч. с осминою без четверика ржи, овса то ж.

– 2 пономарем по рублю по 16 алт. по 4 ден. хлѣба, одному пономарю 3 ч. с осминою и полчетверика ржи, овса то ж.

– 2 сторожам по 4 руб.

– В тот же собор молебенных для празднества сентября 20 да февраля 14 чисел по 2 руб., итого 4 руб.;

– да сукон в один год по цѣнѣ по 14 руб.

– Всего въ год 111 руб. 29 алт. 1 ден., хлѣба 62 чети съ полуосминою и полчетверика ржи, овса то ж [Забелин И. Е. Материалы для истории, археологии и статистики города Москвы. – М.: 1891 г., ч. 2, ].

Церкви Воскресения Христова, что в предѣлѣ у Черниговских Чюдотворцев:

– На свѣчи за пудъ воску 40 алт.

– Попу 6 руб. 13 алт. 4 ден., 7 ч. безъ полуосмины ржи, овса то ж.

– Дьячку рубль 3 алт. 2 ден. хлѣба [не зазначено, мабуть, пропуск в документі]

– Пономарю 2 ч. съ осминою и пол-2 четверика ржи, овса то ж.

– На просвиры четь и пол-2 четверика ржи.

– Да им же сукон в два года цѣною на 2 руб. на 13 алт. на 2 ден.

– Всего денег и сукон в год 9 руб. 30 алт. 2 ден., хлѣба 10 ч. съ осминою и съ четверикомъ ржи, 9 ч. с осминою без полу 2 четверика овса.

Церкви Николая Чюдотворца, что в предѣлѣ у Черниговских Чюдотворцов:

– Попу 10 руб. 21 алт. 5 ден., 10 ч. без полуосмины и полчетверика ржи, овса то ж.

– И в том предѣлѣ служат въ зимнее время протопоп с братьею и устроена трапеза теплая, а особого попа в томъ предѣлѣ нѣтъ.

– Помѣта: Не давать ругу [Забелин И. Е. Материалы…, ч. 2, ].

Тут для нас істотною є вказівка, що приділ св. Миколи мав опалення, був теплою зимовою церквою і тому називався «трапезою». Трапезною в парафіальних церквах Великоросії називали (за монастирським звичаєм) одноповерховий будинок з опаленням, у якому можна було проводити службу в зимовий час. Типово трапезна примикала до основного (холодного, літнього) храму, з’єднуючи його із дзвіницею; але бували випадки, коли вона займала цілком окремий будинок. Чи була при «нашому» соборі дзвіниця – не видно.

Димитрій Самбікін використав справу 1770 року із архіву Московської синодальної контори, з якої узято деякі подробиці з історії собору. Так, в 1681 р. зазначено, що собор був покритий дерев’яним дахом [Димитрий (Самбикин). , всею русскою церковию или местно чтимых. – Тверь, 1897 г., вып. 6 (февраль), с. 161]. Можливо, саме в цей час було споруджено чотири бічних верхи, які були зняті в 1722 році, а не сказано, коли вони з’явились.

Інакше реферував цю справу дослідник московської церковної старовини М. О. Скворцов (1861 – 1917). Він написав, що в 1681 р. собор розібрано, мощі перенесено до Архангельського собору [Скворцов Н. А. . – М.: 1913 г., с. 181]. Далі він зазначив, що новий будинок приказів почали будувати в 1675 р., закінчили в 1680 р. Він мав розміри 62 × 13 сажнів (132 × 28 м). В 1681 – 1683 рр. тут було побудовано нові храми св. князя Олександра Невського і св. Чернігівських чудотворців. Обидва – в стилі московських 5-верхих церков 17 ст. Собор Чернігівських чудотворців освячено патріархом Іоакимом 16 жовтня 1683 р., при цьому було перенесено мощі з Архангельського собору [Скворцов Н. А. Археология и топография Москвы, с. 188].

Не маючи сумніву у великій вченості цитованого автора, мушу зазначити, що за правилами науки кожен факт минулого мусить бути засвідчений посиланням на джерела. От таких необхідних посилань я тут не маю і не можу самостійно перевірити, чи справді ми маємо незаперечні вказівки на знесення старого собору часів Грозного і побудову нового. Те саме стосується і перенесення наших «мощів» до Архангельського собору і назад.

Наступні три цікавих записи маємо з 16 вересня 192 року [= 16.09.1683 р. – Материалы… собранные… Холмогоровыми]. Перший говорить про видачу антимінса на освячення собору, а другий – про особисту участь патріарха [виходить – Іоакима] в освяченні собору Чернігівських чудотворців. Третій запис говорить, що великі государі [Іван і Петро] після освячення собору надіслали патріарху «стол» зі стольником кн. Ф. І. Троєкуровим (я так розумію – страви з царського стола, що вважалось великою честю). Царю Івану 5-у було на той час 17 років, Петру – 11, тобто можна припускати їх особисту участь в церемонії, хоча запис прямо про це не говорить.

Освячення явно було наближене в часі до дня пам’яті святих, але не співпадало з ним. Це – важливе документальне застереження проти любителів прирівнювати дату освячення храму до дати пам’яті святого, якому присвячено храм. Ці дати можуть співпадати, а можуть і не співпадати.

В 1688 році «мощі» було вміщено в дерев’яну раку, влаштовану старанням боярина князя († 1697 р.). На ній уміщено картуш із написом, на кришці намальовано святого князя Михайла із семикінцевим хрестом мученика в правій руці (зображення Федора там мабуть нема). Ця рака збереглась до наших днів, нині вона поставлена в Архангельському соборі (під північною стіною – перша в західному напрямку від північного входу).

Першу друковану «інформацію» про «мощі» подав Димитрій Туптало у першому томі «Четьїх міней» [К.: 1689 р.; я користувався : К.: 1764 р.]. Під 20 вересня у цій книзі подано «Сказання про Михайла і Федора», а до нього приточена примітка, набрана дрібнішим кеглем:

Мощи святого благоверного князя Михаила Черниговского пренесены из Орды в Чернигов. Таже по летех мнозех из Чернигова в Москву быша пренесены февраля в ДІ [14] лень. В Прологе полагается в сей день память святых отец Ипатия а Андрея, но о тех зри утро [сторінки видання не нумеровані, в скані це с. 233].

В «Четьїх міней» під 14 лютого подано житія Авксентія та печерського затворника Ісакія, про перенесення мощів Михайла не згадано.

Отже, Димитрій уявляв собі справу так, що Михайло був похований в Орді (простою мовою, десь у східній Європі чи західній Азії – Казахстані, Узбекистані…) і звідти його тіло було перенесене до Чернігова і далі до Москви. Про такі дрібниці як «джерела» говорити не доводиться – Димитрій знав, що в Москві 14 лютого відзначають «перенесення мощів», і доточив до цього решту. Коли все це діялось і хто це робив – Димитрій не написав, проявляючи похвальну обережність.

На цьому місці слід нагадати, що Орда – це не є певне місце з певними географічними координатами, а тільки кочова ставка правителя. Прив’язування місця поховання до Орди живо нагадує , котрі сховали дзвін на дні озера, а щоб точно знати, де вони його спустили, зробили зарубку на борту човна. Також Димитрій нічого не згадав про Федора, тільки про Михайла.

Далі 14 квітня 199 року [= 14.04.1691 р. – Материалы… собранные… Холмогоровыми] патріарх [уже Адріан] особисто ходив у цей собор «для досмотру мощей». Я так розумію, що патріарх особисто хотів переконатись, що з цими «мощами» все гаразд. Можливо, це якось пов’язано із перекладанням мощів у нову раку, про яку йшлося вище. Втім, чи існувала у московській церкві практика «ревізії» «мощів» – я не знаю, заглиблюватись у цю справу не можу.

Однак слід думати, що патріарх був задоволений результатами своєї інспекції, бо через півроку, 20 вересня 200 року [= 20.09.1691 р.] він сам служив літургію в цьому соборі (заради свята – відзначив документ). Така увага з боку патріарха, безумовно, підвищувала вагу цього храму і його святинь в очах вищого московського начальства.

З 1719 року маємо наступну звістку:

Высокоправ. Сенату. Из Губернии Московской. Доношение. Сего октября 8 числа въ доношении из Московской губернии написано:

В Москвѣ на соборных церквах Черниговских и Александра Невского и на Губернской Канцелярии, на Помѣсном, на Провианском Приказѣх кровли погнили и обвалились и от многой дождевой течи у приказных полат и своды и со стѣнами розсѣлись, и бывает великая течь, чего ради весьма опасно, чтоб и полаты не обвалились; а без указу царского величества оных кровель и полат строить не смѣю и по тому доношенью в губернью Московскую указу не получено.

Того ради по прежнему и по сему доношению благопочтенно требую указу.

Иван Воейков, бригадир и вице-губернатор. 1719 года октября 29 дня [Забелин И. Е. Материалы…, ч. 2, ].

Того ж року собор був покритий «лещадью». Скоро по тому з’ясувалось, що бічні верхи перевантажують стіни собору, і в 1722 р. вони були зняті [Димитрий (Самбикин). Месяцеслов…, с. 161]. – це мабуть кам’яні плити або черепиця.

В 1737 р. пожежа в Кремлі пошкодила будинок, у якому містилась Вотчинна колегія. Після цього на вимогу Сенату Синод погодився передати цій колегії дві трапези: при церкві Чернігівських чудотворців та при церкві Олександра Невського, котра сама була при Чернігівському соборі. Це видно з листування 1751 р., яким Сенат знову вимагав передати ту саму Олександро-Невську трапезу тій самій Вотчинній колегії у тимчасове використання. Ця остання вимога не була виконана [Скворцов Н. А. Архив Московской Св. Синода конторы: материалы по Москве и Московской епархии за XVIII в. – М., 1911 г., вып. 1, с. ].

Думаю, передача трапезних під канцелярії зумовлена саме наявністю там опалення. Для нас істотно, що при обох храмах в цей час були теплі трапезні, про які маємо згадки з часу перед 1681 роком.

В 1752 році Сенат звернувся до Синоду з новим проханням – перенести начиння, котре використовувалось при святкуванні Богоявління, бо те приміщення, де воно зберігалось, потрібно для розміщення варти. Було ухвалено перенести речі до трапези Чернігівського собору [Скворцов Н. А. Архив…, вып. 1, с. 16].

В 1755 році у трапезній Чернігівського собору була поміщена Межова канцелярія [Димитрий (Самбикин). Месяцеслов…, с. 161]. З усіх згадок трапезних видно, що вони використовувались слабо, і урядові установи, котрі працювали в сусідніх будинках, постійно прагнули забрати їх собі.

Цікаву подробицю маємо в листі комісії з коронації її імператорської величності від 31 серпня 1762 р. до Синодальної контори: стіни Чернігівського собору почорніли, а він знаходиться серед будинків Колегії економії. Ці будинки нині ремонтуються, а собор – ні, від чого виходить непристойний вид. Синодальна контора на це відписала 2 вересня, що це – справа Статс-контори [Скворцов Н. А. Архив…, вып. 1, с. 16].

Клопіт був у зв’язку з коронацією Катерини 2-ї, котра відбулась у Москві 22 вересня 1762 р. Як бачимо, практика білити чи фарбувати ті фасади, які звернені в бік начальства, уже тоді була в ходу. Чи встигли щось підбілити до коронації – з документів не видно. Роз’яснення Синодальної контори було прийнято до уваги, і подальші заходи робила Статс-контора:

Указъ (т[итул]) из оставшей в Москвѣ Статс-Конторы архитектору господину Никитину.

Сего августа 29 дня, по присланному Прав. Сената из Конторы в оставшую в Москвѣ Статс-Контору указу, велѣно:

Вокруг Черниговскаго собора ветхостей исправить и снаружи выбѣлить, также и внутри того собора, что слѣдует, исправить Статс-Конторѣ въ самоскорѣйшем времени неотмѣнно и конечно чтоб оное исправлено было до Высочайшаго (т.) въ Москву прибытия, понеже (как выше явно) бывшая Коллегия Экономия доношеніем представляет, что оной собор состоит на ругѣ производствомъ от Статс-Конторы, от которой все оное из доходов той Конторы и исправлять слѣдует.

И по указу (т.) и по опредѣленею оставшей въ Москвѣ Статс-Конторы, велѣно к вам архитектору господину Никитину послать указ и велѣть какия вокруг Черниговского собора ветхости исправить и сколько снаружи выбѣлить, также и внутри того собора, что слѣдует, исправить – все описать и ту опись и сколько по смѣтѣ на оное подлежитъ быть денег, подать в Статс-Контору по получении указа конечно того ж числа. Августа 31 дня 1762 году [Забелин И. Е. Материалы…, ч. 2, ].

До цього додано перелік виявлених дефектів [Забелин И. Е. Материалы…, ч. 2, стб. 983 – 985]. Для зазначення місць пошкоджень вживаються терміни «алтарь», «церковь» та «трапеза» (тобто церква тут – це нава). Найважливішим місцем був ветхий лещадний дах, який сильно протікав. Було запропоновано розібрати верхнє склепіння (воно було подвійним) і влаштувати залізний дах по дерев’яних кроквах. Заради благоустрою пропонувалось «перапеты» (огорожу) обох соборів з боку Москви-ріки побудувати заново, а з боку Іванівської площі – відремонтувати і поробити стоки для води. Про «мощі» мови не було.

Того ж дня тому ж архітектору Петру Нікітіну було наказано оглянути Іорданську сінь, яка зберігалась у трапезній Чернігівського собора, і конче відремонтувати її до 6 січня (свята Водохреща) [Забелин И. Е. Материалы…, ч. 2, стб. 986 – 987].

Роботи на соборі Чернігівських чудотворців виконувались недбало, так що 19 лютого 1763 р. помічник Нікітіна, прапорщик архітектури [!] Микита Богданов повідомляв, що при розбиранні верхніх склепінь робиться шкода нижнім склепінням. 4 березня 1763 р. Статс-контора наказали підсилити нагляд за належним виконанням робіт [Забелин И. Е. Материалы…, ч. 2, стб. 988 – 989].

Із указу від 16 липня 1763 р. видно, що нагляд за роботами в Чернігівському собору вів поручик архітектури [!] Матвій Казаков, в майбутньому славний московський архітектор [Забелин И. Е. Материалы…, ч. 2, стб. 989].

Оцей ремонт, закінчення якого Скворцов датував 1764 роком [Скворцов Н. А. Археология и топография Москвы, с. 192], виявився останнім в історії «нашого» собору.