Нова гробниця 1817 р.

Микола Жарких

Нові митарства давніх святих і їх фальшивих «мощів» розпочалися в 1812 році, коли французькі цивілізатори зайняли були Москву. Спадкоємці ідей Вольтера і Руссо завітали до Архангельського собору, але не для того, щоби «поклониться почиющим властителям Руси», як сказав один класик, а для того, щоби «приобресть имущества не мечтательные, но существенные» (як сказав інший класик).

Вони побачили срібні раки царевича Димитрія та святих Михайла і Федора – і визнали їх за «имущество существенное». Слід припускати, що вони розрізали срібні стінки обох рак на зручніші для транспортування частини і… і подальша їх доля невідома. Слід думати, що вони були десь переплавлені – якщо не в самому Парижі, то деінде, кому там могла дістатись ця здобич по дорозі із дикої Московії до цивілізованої Європи.

Але ж всередині раки Михайла і Федора була, як ми пам’ятаємо, мідяна скриня (ковчег, гробниця) із власне «мощами». Що мали би подумати сержант Жан, капрал Поль і рядовий Жак, побачивши її? – Правильно, вони подумали б, що там сховано золото або принаймні діаманти. І вони відкрили скриню і побачили там… – ну, точно невідомо, що саме, але явно не золото. Отже, це було «имущество мечтательное», або «скрепи»:

Ну, і що мали б зробити з цими «скрепами» люди, котрі читали Ларошфуко і Лабрюйєра? – Правильно, рівнесенько те саме, що вони зробили в 1793 році із останками французьких королів, похованих в абатстві Сен-Дені – викинули їх на смітник. «Чи це нам першина?» – як сказав ще інший класик. Це ж вам не якась-то дика Русь, це – цивілізована Європа!

За спогадами священика собора Афанасія Нізяєва (служив у соборі в 1800 – 1841 рр.), котрі записав О. Лебедев, французи влаштували в соборі склад вина. При описі шкоди від французів спеціально рака князя Михайла не згадується [Лебедев А. . – М.: 1880 г., с. 50 – 52].

Якби я писав історичний роман, я не тільки відправив би вигаданого мною Жана в Сен-Дені розбивати гробниці королів, але й спровадив би його – уже ветерана наполеонівської армії – до Москви і усадив на ковчег від «мощів» розпивати вино разом із капралом Полем, аби вийшла повна аналогія до татар на Калці.

Хоч якої новітньої формації були «мощі» 1579 року, але й вони, виходить, до нас не дійшли, і тепер в соборі зберігаються уже «мощі» версії 2.0, з початку 19 ст.? Про цю обставину ніхто не хотів писати – ані про втрату реліквії, ані про її чудесний порятунок під час нашестя західних цивілізаторів.

Так чи інакше, а Російська імперія не могла існувати без «скреп». Тому і в даному випадку було вирішено не розплескувати по всьому світу втрату «мощів»: mundus vult decipi, ergo decipiatur – світ хоче бути обдуреним, то нехай обдурюється.

В 1817 році була виготовлена нова рака, опис якої подав О. Лебедев. Процитую його повністю, оскільки тут кожна деталь може виявитись істотною:

При первом правом столпе от западного входа на возвышении в три ступени почивают под спудом мощи св. черниговских чудотворцев – великого князя Михаила и болярина его Феодора.

Существует предание, что эти мощи стояли открытыми, когда помещались на Тайницких воротах, в бывшем Черниговском соборе, до пожара в нём.

Мощи лежат в медном ковчеге, вставленном в дубовый гроб, мерою 3 аршина [213 см] длины и 1¼ аршина [89 см] ширины; гроб обит медными посеребреными и частию позолочеными листами, с чеканными на них украшениями. Это последнее наружное хранилище мощей называется ракою.

В центре передней стороны раки, в венке из чеканных колосьев, вырезана черневая надпись, сочиненная, по свидетельству Н. Н. Бантыш-Каменского, архиепископом Амвросием, в которой сказано: [далі йде початок епітафії 1774 р., процитований вище].

Этими словами и оканчивается надпись на настоящей раке, но мы можем воспроизвести продолжение надписи, в том тексте, как она была вычеканена на прежней серебряной раке, похищенной французами в 1812 г. [далі йде текст з книги І. Снегірьова, без посилання на останнього (посилань у Лебедева взагалі дуже мало)].

В возглавии раки, в таком же венке, вырезана чёрными буквами молитва св. Михаилу и Феодору, а в подножии вырезано следующее сказание:

«Устроена рака сия, по благословения св. правительствующего Синода члена, высокопреосвященнейшего Августина, архиепископа Дмитровского, Святотроицкой Сергиевы лавры священно-архимандрита и орденов благоверного великого князя Александра Невского и Анны 1-й степени кавалера, на сумму сего собора, 1817 года».

Над ракою прикреплён к столпу на 6-аршинной [= 426 см] высоте деревянный, уцелевший от хищнических рук неприятелей в 1812 году, иконостас, обложенный позолоченной латунью, с искусною чеканкою; на средине его в посеребрёной раме находятся изображения обоих св. мучеников, а на крышке раки изображение одного Михаила. То и другое изображения писаны на меди академиком Козловским, которому за сие отличное произведение императрица Екатерина пожаловала 10 000 целковых [= рублів].

Над ликами святых, под карнизом, чеканная корона; венец иконостаса составляют: вензелевое, под короною, имя князя Михаила, в чеканных гирляндах, поддерживаемое двумя ангелами, и две вазы или два сосуда, с изображением пылающего в них фимиама, художественной чеканной работы.

Под вензелем князя вырезана надпись, взятая из Апокалипсиса: «Сии суть, иже приидоша от скорби великия, и испраша и убелиша ризы свои в крови Агнчи. Сего ради суть пред престолом Божиим служат ему день и нощь в церкви его» (гл. 7, ст. 14 – 15). В подножении мучеников вырезан тропарь [Лебедев А., с. 231 – 234].

До цього опису Лебедев подав невелике доповнення:

Вместе со старою гробницею мощи были вложены в новую раку, устроенную художником Робертом Пилем […] В выше приведенной мною выписке консистории […] означено:

«Оная рака построена по именному её и. в. указу и мощи перенесены из Сретенского в Архангельський собор с крестным хождением, в великолепной славе, и поставлены в оную раку 1774 г. ноября 21 дня, в день празднования Введения во храм пресвятой богородицы.

Пред сими мощами повешено паникадило медное, о четырёх ярусах, а под яблоком стоокамиловое [= страусине] яйцо, принесённое из упразднённого Черниговского собора в 1770 г.» [Лебедев А., с. 246 – 247].

Дуже короткий і плутаний опис раки 1817 р. подав ще раніше І. Снегірьов. Його варто процитувати, оскільки цей опис користується незаслуженою популярністю і цитується до наших днів:

На той же стороне у другого столба [південно-західного] стоит рака с мощами св. мучеников монгольско-татарского времени под спудом – благоверного князя Михаила и болярина его Феодора, черниговских чудотворцев. Лики их изображены искусно кистью академика Козлова на медных досках и на стене. На самой раке в круге была следующая надпись [яку я частково процитував вище]…

Серебряная рака, искусное произведение Петра Роберта, в 1812 году похищена неприятелями; теперь устроена новая медная посеребрёная [Снегирев И. с присовокуплением очерка монументальной истории Москвы и древнейших видов и планов древней столицы. – М.: Издание Августа Семена, 1842 г., с. 66 – 67].

Оця «мідяна посріблена рака» (ані разу не дубова!) повторюється в пізніших виданнях [Голубинский Е. Е. История канонизации святых в русской церкви. – Сергиев Посад: 1894 г., глава 1, ; Димитрий (Самбикин). , всею русскою церковию или местно чтимых. – Тверь, 1897 г., вып. 6 (февраль), с. 163; Жития святых на русском языке, изложенные по руководству Четьих-Миней свт. Димитрия Ростовского. – М.: Московская Синодальная типография, 1903 – 1916 гг., т. 1 – ; т. 6 – ; Павленко С. та його виклик Орді. – Чернігів: 1996 р., с. 62].

Попри те, що рака 1774 р. за всіма ранніми описами була срібною, а рака 1817 р. – дубовою, обкладеною мідними посрібленими пластинами, в 21 ст. з’явився новий погляд:

В 1768 г. в связи с реконструкцией Московского Кремля собор во имя Черниговских мучеников, пришедший к тому времени в ветхость, был разрушен, мощи М. В. и Феодора перенесли в кремлевский Сретенский собор на Сенях (утварь и иконостас были переданы в Покровский собор на Рву). В 1774 г. мощи перенесли в Архангельский собор Московского Кремля и поместили у правого столба. Для святыни в том же году была изготовлена дубовая рака, украшенная серебряными пластинами работы П. Робертса. Рака была устроена по повелению имп. Екатерины II Алексеевны «в благодарность св. мученикам при торжестве мира с Турцией» (Димитрий (Самбикин). Сент. С. 163). В 1812 г. французские солдаты похитили серебряные пластины с раки. В 1817 г. раку обложили бронзой [Кузьмин А. В. . – Православная энциклопедия, 2017 г., т. 45].

К перенесению мощей, состоявшемуся 21 ноября 1774 г., была сделана новая серебряная рака работы Р. Пиля по рисунку Баженова, с надписью, составленной Московским архиеп. Амвросием (Зертис-Каменским), отредактированной Крутицким еп. Самуилом (Миславским) и утвержденной Екатериной II, к-рая в том же году вложила в собор бронзовую лампаду для гробницы мучеников [Преображенский А. С. . – Православная энциклопедия, 2017 г., т. 45].

Хоча цитовані автори – «академічні дослідники» і професіонали, а я – тільки відставний фізик-теоретик і дилетант, мушу відзначити, що собор Чернігівських чудотворців ще стояв у 1770 р., як видно з розглянутих вище документів; і Амвросій, котрий загинув у 1771 році, ніякою мірою не міг скласти епітафію з умовами миру, укладеного чрез три роки після його смерті. Документи говорять, що Самуїл був автором, а не редактором епітафії.

Також слід відзначити, що поруч із майстром Петром Робертом, якого назвав був Снегірьов, з’являються майстри П. Робертс та Р. Піль – всі як один невідомі (принаймні при поверховому пошуку). Також неясно, що власне цей майстер (майстри?) спорудили – чи то раку 1774 р., чи то раку 1817 р.?

Слідом за вченими ця інформація повторюється і в популярній довідці:

В этой деревянной раке [1688 року] медный ковчег со святыми мощами находился до 1774 года, когда по велению Екатерины II изготовили новую дубовую раку, которую искусный мастер Петр Роберт украсил великолепными серебряными пластинами (к сожалению, похищенными французами в 1812 году). В 1817 году дубовую раку обложили серебряной и золоченой бронзой. В настоящее время рака с мощами находится в центральной части алтаря. [Стаття «» на сайті Музеїв Московського Кремля].

Бачимо, що запущений І. Снегірьовим на орбіту «Петро Роберт» продовжує свій політ і посилає на Землю своє «біп-біп».

Отже, найновіша тенденція полягає у наголошенні на збереженні раки 1774 р. – всупереч давнішому погляду, що вона була повністю втрачена і дубова рака виготовлена в 1817 році. А варто подумати – якщо за Катерини 2-ї кошти виділялись на срібну раку, а замість неї була зроблена дубова (незмірно дешевша!), то хто вкрав решту грошей? Може, хтось думає, що від Архангельського собору до Сибіру далеко? – Так ні, зовсім недалеко. Треба тільки вийти крізь браму Спаської башти на Червону площу – а там на Варварку, далі на Солянку і на Владимирку, котра веде прямісінько у Сибір.

А між тим нікого за розтрату казенних коштів при виготовленні раки на Сибір не спровадили – ні генерала Ізмайлова, ані архітектора Баженова, ні навіть того майстра, котрий мав три імені і три прізвища. Отже, кошти були витрачені за призначенням.

Для установки нової дубової раки 1817 р. було знято дві верхніх ступені п’єдесталу, і уже при цьому не було мови, що ступені вкрито міддю.

Нова рака знаходилась біля південно-західного стовпа собору, але десь в радянський час її перенесли на північний бік центральної апсиди, де вона і нині має стояти. Мені здається, це перенесення мало певний ідейний зміст. Совіти відкрили Архангельський собор для відвідувань та екскурсій, і це мало надихати глядачів:

А у трона – вельможи, упырь к упырю,

Как один, вурдалак к вурдалаку!

Я думаю, якийсь там «святий» виглядав випадковим і зайвим у цій компанії – і от його переставили у вівтар, подалі від гріха та від очей відвідувачів.

Окрім раки, святих Михайла і Федора вшановано у стінописі Архангельського собору. На західній зовнішній стіні собору за описом 1880 року було –

Ниже карниза изображения во весь рост блаженного Николы Киево-Печерского, князя Михаила и боярина его Феодора Черниговских и ещё каких-то двух неизвестных царевичей в коронах [Лебедев А., с. 110; на рисунку західного фасаду на с. 116 стінопис не показаний].

Відновлення живопису відбувалось в 1772 і 1853 роках [Лебедев А., с. 50]. Нині на соборі ніякого зовнішнього стінопису нема. Згідно пояснення А. Преображенського у названій вище статті, це зображення було на зовнішній стіні північного притвора, який пізніше було знесено. Але Лебедев цілком виразно писав про західну стіну собора, і я думаю, що він умів розрізняти боки того храму, в якому він служив. Ще одна загадка!

Південно-східний стовп, північний бік, згори вниз: апостол Яків, під ним мучених Архип, князь Михайло і великомученик Дмитро Солунський [Лебедев А., с. 226].

Північно-західний стовп, південний бік, згори вниз: мученики Димитрій, Гурій, цариця Олександра, князь Михайло Чернігівський [Лебедев А., с. 228].

Ця схема стінопису, на які Лебедев витратив багато зусиль і пишався нею, повністю розходяться із сучасним , де згадано зображення князя Михайла Чернігівського (одного, без Федора) на 4-у (найвищому!) ярусі північного боку південно-східного стовпа (виходить, не того, під яким стояла рака). Боярин Федір намальований у 4-у ярусі східного боку південно-західного стовпа.

Як розв’язати ці суперечності в описах – я не знаю.

Згаданий Снегірьовим і коротко описаний Лебедевим образ на мідяній дошці нині описують так:

Одновременно с композицией для раки в 1770-1773 гг. Козлов выполнил большой надгробный образ М. В. и Феодора, также написанный маслом (на металлической основе) в академической манере (Зыбалов, 2011). Динамичная композиция соответствует рассказу Жития об отказе князя пройти через огонь и поклониться творению. На святого надета горностаевая мантия поверх лат, он держит в деснице пальмовую ветвь; его лицо обращено к зрителю, а левая рука воздета к небесам, у ног лежит меч, брошенный на землю в знак отказа от земной славы. Правее на заднем плане изображен Феодор, он опустил левую руку, демонстрируя свою готовность к мученической смерти. Образ имеет пейзажный фон с изображениями ханского шатра, идола и татарина, ворошащего угли костра (в упрощенном виде эта композиция повторена на гравюре к изданной в 1839 книге Н. Д. Иванчина-Писарева о Черниговских чудотворцах). Рака и образ в современной ему бронзовой раме с украшениями в духе классицизма находились в центральном нефе Архангельского собора, у северной грани юго-западного столба [Преображенский А. С. . – Православная энциклопедия, 2017 г., т. 45].

Так виглядає холодний і незугарний, справді академічний образ, надрукований в 1839 р. Маленька відмінність від опису полягає в тому, що князь підняв догори праву руку (а не ліву!). До фотографування картини Г. Козлова наука поки що не дійшла.