Нова гробниця 1774 р.

Микола Жарких

У зв’язку з початком реконструкції Кремля в 1769 р. начальник експедиції кремлівського будівництва звернувся з листом до московського архієпископа (Зертис-Каменського, 1708 – 1771): оскільки церквуґ Чернігівських чудотворців на Тайницькій брамі заплановано знести, то куди належить перенести мощі?

Амвросій 3 жовтня 1769 р. відповідав:

По свидетельству его, в помянутой церкви оказались точию благоверного князя Михаила мощи, положенные в не украшенный ничем и весьма просто сделанный из красной меди в два аршина с четвертью [= 160 см] гробнице с имеющейся на раке и на покровах надписью имени единого святого Михаила; болярина же его Феодора мощей в оной раке и церкви не явствует…

К перенесению оных мощей способнейшим местом я почитаю в том же Кремле Архангельский собор, в коем у второго столпа по правую сторону (на которой почивают мощи св. благоверного царевича Димитрия) и удобно, и прилично могут быть оные поставлены…

До перенесения оных мощей надлежит в реченном соборе как сень и место под гробницу, так и самую раку приуготовить [Скворцов Н. А. Архив Московской Св. Синода конторы: материалы по Москве и Московской епархии за XVIII в. – М., 1911 г., вып. 1, с. ].

Чи ця гробниця (ковчег), фото якої виставлено на сайті музеїв Московського Кремля – та сама, про яку писав Амвросій? Зелені сліди корозії на брунатних стінках показують, що вона зроблена із міді.

Раку 1688 року, яку згадав (але не описав) Амвросій, перенесли до Архангельського собору і поставили під північною стіною. Але вона, мабуть, уже не відповідала смакам часу – і от Амвросій запропонував зробити для Архангельського собору нову раку і сінь над нею (ця остання, здається, так і не була споруджена).

Цей епізод митарств «мощей» висвітлено в листі сенатора (1717 – 1779; того самого, що був наглядачем над гетьманом К. Г. Розумовським) до Амвросія з 16 серпня 1770 р. Теплов переповів зміст листа М. М. Ізмайлова до імператриці:

По представлению архитектора Баженова, собор в Кремле Черниговских, назначенный к разборке, за повреждением под сводами арки в опасности находится, почему Михаил Михайлович [Ізмайлов] и докладывает, что как рака серебряная, сооружаемая к мощам святого благоверного князя михаила Черниговского, в скорости готова быть еще не может, то не повелено ли будет оную церковь починкою укрепить или с духовною только церемониею перенести в другую какую пристойную церковь на время.

А когда рака серебряная поспеет, тогда перенести уже оные в Архангельський собор с такою церемониею, о каковой по письму вашего преосвященства прошлого 1769 года октября от 3-го я в своё время доносил ея величеству.

Всемилостивейшая государыня повелеть мне соизволила объявить вашему преосвященству, что собора Черниговских починкою более исправлять не надобно.

А мощи святого благоверного князя Михаила ея величеству показалось пристойнее на время перенести в Сретенский собор комнатный, что в Кремлёвском дворце.

И ежели какого препятствия к тому, по мнению вашего преосвященства, не окажется, то перенесение из оного мощей с духовною только церемониею и делом самим исполнить, о чём от меня по сей же почте и писано к Михаилу Михайловичу с тем, что когда мощи перенесены будут, то бы и собор Черниговских разобрали.

Отже, остання спроба М. М. Ізмайлова врятувати старий собор була відхилена на найвищому рівні. Амвросій на цей лист відповів 26 серпня:

Что же касается до перенесения на время мощей святого благоверного князя Михаила, то то получении высочайшего о сём чрез ваше превосходительство повеления, того же часа осмотрел я с его превосходительством Михаилом Михайловичем Измайловым в Сретенском комнатном соборе место, а потом, приуготовив всё к тому надлежащее, вчерашнего дня по отпетии мною накануне всенощного в соборе Черниговском бдения, с подобающею духовною церемониею при многочисленном народа собрании оные святые мощи в помянутый Сретенский собор перенесены, где и литургия с молебствием мною же была отправлена.

Находившиеся же в соборе, к разборке назначенном, два иконостаса и утварь за благо рассудил я по согласию Михаила Михайловича отдать в собор Покрова пресвятыя богородицы, что на Рву… [Скворцов Н. А. Архив Московской Св. Синода конторы… – М.: 1914 г., вып. 2, с. ].

З цього листа видно дату перенесення «мощів» до – 25 серпня 1770 р. В цей час собор Чернігівських чудотворців ще стояв, і тільки почалась підготовка до його знесення. Деякі автори помилково реферують справу, говорячи про знесення в 1769 чи навіть у 1768 роках.

Собор Стрітення знаходився у західній частині Кремля, між царським палацем і Боровицькою баштою (він показаний на розглянутому вище плані Кремля 1771 р.). Цей собор знесли в 1801 р., але ще раніше, у 1774 р., «мощі» перенесли до . В. І. Баженов зі своїм проектом реконструкції почав був підкопуватись і під цей собор, південний бік його почав осідати і загрожував повним обвалом. Тоді собор підперли з півдня бридкими контрфорсами (їх добре видно на ) і подальше знесення Кремля зупинили. Так ці контрфорси і залишились єдиною пам’яткою, котру Баженов збудував у Кремлі.

Новий етап митарств тривав до 1774 року. 6 жовтня 1774 р. Г. М. Теплов писав до крутицького єпископа (Миславського, 1731 – 1796, майбутнього київського митрополита):

Ея императорское величество надпись к раке мощей св. Михаила князя черниговского, вами сочинённую, соизволила апробировать с малою только отменою противу вашего сочинения… Другим же двум, то есть жития и страдания сего благоверного князя так, как и в молитве, быть повелела точно так, как вами оные писаны [Скворцов Н. А. Архив…, вып. 1, с. 17].

Цим листом вирішується справа про автора епітафії (припущення Снегірьова, що ним був Амвросій, – помилкове). Саму епітафію повністю навів І. Снегірьов [Снегирев И. с присовокуплением очерка монументальной истории Москвы и древнейших видов и планов древней столицы. – М.: Издание Августа Семена, 1842 г., с. 66 – 67; також передруковано: Лебедев А. . – М.: 1880 г., с. 231 – 233]. Про Михайла сказано на самому її початку:

Во славу триипостасного бога, в честь приснопамятному святому Михаилу Черниговскому, от корене равноапостола Владимира Великого в седьмой степени произошедшему, за веру и отечество с другом своим Феодором болярином в Орде от Батыя в 1244 лето 20 сентября пострадавшему, из Чернигова в столичный град Москву принесенному, зде же с державными своими сродниками почивающему…

Цей текст складає тільки ¼ частину всієї епітафії. Сьома ступінь від Володимира – це помилка (треба було би говорити про 8-у ступінь), але вона вказує нам на можливе джерело – Степенну книгу, в якій читаємо:

Во граде же Киеве тогда содержай скипетро исповедник Христов блаженный великий князь Михаил (7), сын Всеволож (6), внук же Святославль (5), правнук Ольгов (4), праправнук Светославль (3) Ярославля (2) Владимерича (1), крестившаго землю Рускую [ПСРЛ, 1908 г., т. 21, ч. 1, с. 268].

Степенна книга не містить прямої дати події, і Самуїл для епітафії скористався якимось іншим джерелом, у якому стояв 6753-й рік [у моїй роботі «Літературна історія «Сказання про загибель в Орді князя Михайла Чернігівського і боярина Федора» (К.: 2021 р.) перелічені такі варіанти тексту Сказання]. Самуїл прийняв цю дату за вересневу і відняв від неї 5509 років (як положено по науці для події, що відбулася у вересні) і так вийшов 1244-й рік.

Далі епітафія має пряму вказівку на ім’я замовника:

Благочестивейшая, великая победами и миром превознесённая императрица Екатерина вторая, всех единоверных греко-восточных христиан надежда, покров и избавление…

Далі йде опис перемог у війні Росії проти Туреччини 1769 – 1774 рр. і пряма вказівка на нагоду виконання робіт:

Возобновляя древние града Кремля здания новым великолепием, сию раку в торжественное изъявление преславно заключенного с Портою Оттоманскою июля 10 дня 1774 году мира [… вона, Катерина] воздвигнути благоволила.

Отже, епітафія є пам’яткою політичної публіцистики з липня – серпня 1774 р., написаною під свіжим враженням укладення Кучук-Кайнарджійського миру, і з натяком на подальші «визволення» східних християн. У вересні 1774 р., я думаю, текст було відправлено у Петербург на розгляд імператриці, котра, як ми бачили, щось у ньому виправила, і з 6 жовтня маємо звістку про його затвердження.

Безпосереднього зв’язку між святим Михайлом і перемогою над турками епітафія не дає, однак про Михайла там сказано мало, а про перемогу – багато. «Разумейте, языцы…»

Звідки Снегірьов узяв повний текст цієї епітафії – невідомо, адже в його час була уже інша рака, з інакшим оформленням. Але наша наука такими дрібницями не переймається. Цілком може бути, що текст, власноручно виправлений і затверджений імператрицею, не викинули після перенесення на срібло, а підшили в якусь архівну справу. Але за таку справу ніхто не згадував.

Виходить, нова рака, для якої призначалась епітафія, на той час ще не була закінчена. Менше з тим, 15 жовтня 1774 р. було наказано перенести «мощі» до Архангельського собору, а само урочисте перенесення за участю єпископів – крутицького Самуїла і суздальського (Драніцина, † 1775) відбулося 21 листопада 1774 р. [Скворцов Н. А. Архив…, вып. 1, с. 17, там і подробиці церемонії].

Із процитованого листування можна зробити загальний висновок, що «русская» імператриця на ім’я Софія-Шарлотта Ангальт-Цербстська постійно цікавилась ходом реконструкції Кремля взагалі й «мощами» князя Михайла зокрема, давала свої вказівки, котрі приймались до виконання.

Що являла собою ця рака?

Її опис з 1774 р. подав О. Лебедев:

В выписке, данной из Московской духовной консистории в 1774 г. в Архангельский собор для записки в оной поступивших вновь предметов, следующим образом описана серебряная рака черниговских чудотворцев, впоследствии похищенная французами (стр. 3, № 13).

У третьего правого столпа, на амвоне, возвышенном на 5 ступеней (ныне 3 ступени) и обитом медью, поставлена на позлащённых медных ножках новая великолепная серебряная рака, в которую вложены мощи св. благоверного великого князя Михаила и болярина его Феодора черниговских чудотворцев, с прежнею медною гробницею.

В главах сей раки, в овале, украшенном лаврами, выгравирована чёрными буквами молитва св. мученикам.

В ногах, в подобном же овале, изображено краткое описание жизни их.

Против рамен страстотерпцев в квадратной раме на серебре чернёвою работою изображён приступ ко граду Киеву нечестивого Батыя с его воинством.

Против берцев святых в подобном же квадрате начертано взятие святого князя с болярином его к Батыю, дабы шествовать через огонь на поклонение кумирам.

С северной стороны раки, открытой всем приходящим в церковь, в самой средине сделан круг, украшенный рамою с фестоном, в коем вычеканена витиеватая приведенная мною [Лебедевым] выше надпись, изображающая истинное её императорского величества благочестие и благодарность к богу за увенчанную войну преславным с турками миром и за всё то, что оными победами приобретено.

Между всех выше изъясненных вещей украшена вокруг сия рака бесплотными небесными силами и другими цветами, соответствующими узаконениям нашей греко-российской церкви.

Крышка сей раки, с принадлежащим к ней карнизом, испещрена пристойною резьбою с пальмами и другими украшениями, приличными пострадавшим за веру и отечество. На сей крышке художественно исполнен на медной доске образ одного князя Михаила, в виде лежащего во гробе, к коему и прикладываются [Лебедев А. op. cit., с. 234 – 235].

Із цього опису видно, для чого призначались молитва і життєпис святих, складені Самуїлом і затверджені імператрицею – вони були нанесені на торцеві стінки раки. Але я зовсім не розумію, як у колі на передній стінці могла уміститись уся довжелезна епітафія – адже на раці 1817 року в такому самому колі уміщено лише її початок (блок А, як вище), котрий становить лише ¼ тексту. Втиснути всю епітафію в це коло можна було лише коштом дуже дрібного кеглю напису.

В описі знову йдеться про мощі Михайла і Федора – попри те, що Амвросій кількома роками раніше писав про мощі одного тільки Михайла. Думаю, що ніяких змін у вмісті ковчега не робилось, а просто ухвалено було вважати їх мощами двох осіб.

Как установил Ю. М. Зыбалов, в 1770 г. образ для раки и «образ исторический… на иконостасе» планировали заказать А. П. Лосенко, но впоследствии заказ был передан профессору Академии художеств, историческому живописцу Г. И. Козлову. К марту 1773 г. он выполнил необычный для русской практики украшения гробниц овальный образ усопшего М. В., который с закрытыми глазами, сложив руки на груди, возлежит на ложе. Князь облачен в кафтан, покрыт красной горностаевой мантией. Несмотря на оригинальность иконографического решения и отчетливые признаки раннего классицизма, произведение следует более ранней, видимо, восходящей к XVI в. традиции, согласно которой на гробнице Черниговских чудотворцев и ее покровах изображался только М. В. [Преображенский А. С. . – Православная энциклопедия, 2017 г., т. 45].

Про художника (1738 – 1791) відомо не дуже багато. Процитовані статті Ю. Зибалова [Зыбалов Ю. М. Почитание святого благоверного князя Михаила Черниговского в Московском Кремле. – «Православные святыни Московского Кремля в истории и культуре России: Сб. ст.», М., 2006 г,., с. 68 – 75; Зыбалов Ю. М. Живописный образ XVIII в. черниговских чудотворцев из Архангельского собора. – «Московский Кремль XV ст.: Сб. ст.», М., 2011 г., т. 2, с. 200 – 203] в Мережі недоступні, про що можна пошкодувати.

Виходить, ця сама кришка з цим самим образом, створеним у 1773 р. і описаним в 1774 р., і нині прикриває нову раку 1817 р. Як же вона уціліла під час нашестя 1812 року?

Про раку царевича Димитрія в тому ж Архангельському соборі написано:

Во время нашествия Наполеона и пребывания в Кремле французов великолепная серебряная рака [Димитрія] исчезла. Крышка же была спасена: вместе с другой драгоценной утварью и церковными облачениями, часть которых была отправлена в Вологду под присмотром настоятеля собора, часть спрятана в самом храме «в скрытом месте» [Мартынова М. В. Художественный металл в интерьере Архангельского собора. – «», М., 2002 г., с. 409].

Про кришку раки св. Михайла дослідниця згадує на с. 417, але не зазначає її чудесного порятунку. Можна думати, що її було врятовано у той же спосіб, що й кришку раки Димитрія, про який, однак, не знав очевидець нашестя – священик собору А. Нізяєв, спогади якого записав О. Лебедев [Лебедев А., с. 50 – 52].

Рака создавалась по рисунку архитектора В. И. Баженова мастером Робертом Пилем при участии золотильщика Ивана Пранка и «черновых дел» мастера Еремея Костылёва [Мартынова М. В. Художественный металл в интерьере Архангельского собора. – «», М., 2002 г., с. 417].

Звідки узято ці дані – невідомо. В статті дано посилання на книгу Лебедева (на с. 223 – 233), але там таких імен нема (одного тільки Роберта Піля згадано на с. 246).

Примітно, що в усій цій історії з ракою 1774 року про «мощі» майже нема згадок. Пишно оздоблена дорогоцінна рака повністю заступила цілком непрезентабельні «мощі» і сама стала священним об’єктом поклоніння замість нікому не потрібних і нікому не цікавих «мощів».

Здавалось, уміщенням «мощів» в Архангельському соборі поруч із гробницями московських правителів забезпечило їх від подальших митарств. Але не так сталось, як бажалось, і митарства продовжились з новою силою.