Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Нові імена (№ 63 – 80)

Микола Жарких

63. Кн. Федора Мстислава Новгородського…

Поправку до тексту ЛС, котра тепер підтверджена давнішим списком (ВС), ми вже розглядали. Залишаємо незмінним

Висновок: запис не вдається пояснити (3).

64. Кн. Мстислава Карачевського

Літературно-міфічного князя Мстислава Карачевського ми добре знаємо [родовідна книга 1581 р. – ВОИДР, 1851 г., т. 10, с. 244] як мнимого «сина» Михайла Всеволодовича Святого. Нема сумніву, що автор ПКК мав на увазі саме його, але з обережності проминув вказівку на його рід.

Висновок: особа, запозичена з родовідних книг (6), реально не існувала (3).

65. Кн. Костянтина Давидовича Новгородського…

І цьому князю я не приділив достатньо уваги!

Рухаючись накресленим вище «ленінським курсом», відшукуємо єдиного відомого науці князя Костянтина Давидовича. Згадку про його смерть подає в статті 6726 (1218) р. Московський звід 1492 р. [ПСРЛ, 1949 р., т. 25, с. 115]; з цього зводу звістка переїхала і до Воскресенського літопису [ПСРЛ, 1856 г., т. 7, с. 125]. Підозріло тільки, чому запис цей з’являється через 274 роки після події – жоден авторитетний для поч. 13 ст. літопис його не знає.

Справа роз’яснюється зі зверненням до – вони виводили свій рід від цього Костянтина. Де ці Фоминські княжили – науці невідомо, я навіть думаю, що ніякого Фоминського князівства ніколи не існувало, а прізвище їх походить від якогось (баснословного) Фоми.

Так чи інакше, перший відомий з джерел князь Федір Фоминський згадується у 6847 (1339) році [Рогозький літописець. – ПСРЛ, 1922 г., т. 15, ч. 1, стб. 52]. Знаменно, що імені батька при цьому літопис не подає. У Федора не було предків – він сам став предком Фоминських.

Смоленська волость Фоминичі згадана під час переговорів литовських послів з московським урядом щодо укладення мирного договору (січень – лютий 1494 р.) [Сборник Русского исторического общества, 1882 г., т. 35, № 24, с. 136]. Можливо, це сучасне в Калузькій області Росії (до складання історії цього села наука поки що не дійшла). Але ніякої згадки про князів Фоминських при цьому нема – попри те, що рід князів Фоминських був діяльним на цей час.

Коли в кінці 15 ст. люди почали цікавитись – що це за князі і яким відділенням їм був виданий паспорт – князі Фоминські подбали за створення родовідної легенди і почали підшиватись під князів смоленських. Для підкріплення цієї легенди в літописи було вписано вигаданого князя Костянтина Давидовича. Звичайно, лакуна у 120 років між Костянтином і Федором виключає можливість визначити походження останнього, але в часи виникнення легенди такі високі вимоги до вигадок не висувались, і «смоленське» походження Фоминських прижилося, а пізніше було сприйнято навіть у «науковій» літературі.

Чи знав цю комбінацію автор ПКК чи ні – ми судити не можемо (певне знайомство з Воскресенським літописом ми відзначали, але цей випадок – невиразний).

Висновок: князь, вигаданий автором ПКК (3).

67. Кн. Костянтина Романовича

Надмірне читання істориків знову ввело мене в оману – я подумав, що це невідомий науці «путивльський» князь. Але:

(+1306) – відомий з джерел рязанський князь;

– князь Костянтин Романович Волконський (+1560) [Власьев Г. А. Потомство Рюрика. – Спб., 1906 г., т. 1, ч. 3, с. 328, 329] – також відомий із джерел.

Можливо, знайдуться ще й інші претенденти. Я не можу віддати комусь перевагу.

Висновок: запис не вдається пояснити (3).

68. Кн. Михаїла Романовича, убитого від Литви

Так само довірившись історикам, я не звернув достатньої уваги на цю особу. А між тим треба тільки відкинути думку про Путивль і пошукати ширше, щоб деяких Михаїлів Романовичів відшукати:

– це може бути кн. Михаїл, син Романа Старого ( під 6772 – 1264 роком);

– це може бути помилкове написання імені князя Романа Михайловича Брянського – учасника походу 1375 р. (так записано в Новгородському літописі Дубровського [ПСРЛ, 2007 г., т. 43, с. 125]);

– це може бути помилкове написання імені князя Романа Семеновича Новосильського – учасника походу 1375 р. (так записано в Новгородському літописі Дубровського);

– це може бути (+1506), який загинув у поході на Казань;

– це може бути – відомий з родоводів засновник дому князів Друцьких. Чи справі цей Михайло Друцький – Романович, і від якого Романа він походить – достеменно невідомо (думаю, все це – баснословіє); але автор ПКК міг вірити в його існування, як вірять простодушні сучасні «генеалоги».

Отже, претендентів до цього імені не так і мало, хоча серед них немає жодного «убитого від Литви».

Висновок: запис не вдається пояснити (3).

75. Кн. Михаїла Всеволодовича, убитого від татар

Писар ЛС переплутав тут текст, і убитим від татар у нього вийшов кн. Сергій (№ 12-74). А тепер, маючи текст ВС, маємо підтвердження мого припущення, висловленого на здогад буряків – що це подвоєння запису про Михайла Святого (№ 12-20).

Висновок: дублікат запису про кн. Михайло Всеволодович († 1246) (5).

76. Кн. Святослава Давидовича

Претендувати на це місце в ПКК може князь Святослав Давидович, більше відомий як († 1143). Але ми вже розбирали іншого претендента (ЛС № 10 = ВС № 12-13) і можемо повторити: найбільш яскравий та відомий епізод його біографії – постриження у ченці – в жодному із цих записів не відбитий. Треба сказати, що в ПКК нема жодного реального повідомлення про постриження, всі вони – вигадані.

До речі, слід знати: коли в синодику хотіли пом’янути князя Миколу Святошу, його так і записували: «князя Николу Святошу» [Востоков А.Х. Описание русских и словенских рукописей Румянцевского музеума. — Спб.: 1842 г., опис рукопису № 387, с. 578. Це виписка з пом’яника церкви св. Бориса і Гліба у Вишгороді біля Києва]. Точно такий самий запис ми бачимо і в самому ВС (81-10). Це – незаперечний слід знайомства з письмовими джерелами (літописом та Печерським патериком), і тому спроби знайти інший запис цього князя в синодиках виглядають непереконливо.

Про іншого претендента на звання Святослава Давидовича повідомляє нам :

В літо 6736 [1228]. Помер син Давидів Муромського місяця квітня на святому тижні празниковому.

Того ж тижня преставився і сам Давид Муромський у ченцях і у схимі.

Того ж літа преставився Мстислав Мстиславич у ченцях і у схимі.

Того ж літа Святослав відпустив княгиню свою по світу, бо вона схотіла до монастиря, і дав їй великий наділ. [І вона] відійшла від нього до Борисова дня [24 липня] і пішла до Мурома до братії своєї, і постриглася.

У своїй статті про звичай постриження я згадував про останній епізод, але не спинявся над питанням, про якого Святослава йдеться. Л. В. Войтович упевнено пише: Святослав Давидович († 1228) – син муромського князя Давида Юрійовича [Войтович Л. В. Розділ Князівські династії східної Європи. – Льв. : 2000 р., , № 48], посилаючись, природно, на цитований запис Лаврентіївського літопису.

творчо розвиває цю фантазію далі, згадуючи про участь цього Святослава Давидовича у поході на болгар в 1220 р. (це – чисте непорозуміння, Святослав цього походу – це Святослав Всеволодович, син Всеволода Велике Гніздо).

Чи справді так?

Зауважимо для початку, що стаття (або перші два записи) може бути ультра-березневою. Світлий тиждень у 1227 (6736 – 5509) р. припадав на 11 – 17 квітня, а в 1228 (6736 – 5508) р. – на 26 березня – квітня. Отже, скоріше 1227 р., хоча М. Г. Бережков вважав, що тут чисто березневий стиль [Хронология русского летописания, М., 1963 г., с. 89]. Померлий син Давида Муромського не названий на ім’я, і ми повинні змиритися з тим, що цього імені ми не дізнаємось. Далі в розповідь про муромські справи вклинюється запис про Мстислава Мстиславича, а потім – запис про Святослава і його княгиню.

Цю княгиню я вважаю донькою Давида Муромського, і повернулась вона до Мурома до своїх братів (думаю – синів Давида, які стали його наступниками). І вже в Муромі вона постриглась у черниці. Вираз літописця «відійшла від [Святослава]» я розумію так, що вона мешкала з чоловіком у якомусь іншому, не названому місті, але явно не в Муромі (1, писати про «відхід» з Мурома до Мурома не виглядає логічним; 2, цей Святослав явно не був близьким родичем Давида і не міг постійно мешкати в його столиці).

Я думаю, що Святославом із цього запису слід вважати таки († 1253), котрий, якщо довіряти Вікіпедії, княжив у цей час у Юр’їві-Польському. Оскільки літопис писався у Владимирі, всі сини Всеволода були йому та його читачам добре знайомі, і він не вважав за потрібне щоразу їх представляти. За наявності такого доброго кандидата вигадування ad hoc інших Святославів вважаю зайвим.

Отже, ніякого Святослава Давидовича Муромського в літописі нема. Померлий син Давида – це однозначно не Святослав з наступного повідомлення (інакше послідовність оповідання була би протилежною).

Яка користь для ПКК із цієї студії? Та, що в історії реально існував тільки один Святослав Давидович (Святоша). Але присудити йому це місце в ПКК можна тільки дуже умовно.

Висновок: припущення про Святошу († 1143) можна прийняти із великими застереженнями (2).

77. Івана страстотерпця чудотворця

Більш докладний запис про нього стоїть нижче під № 12-88.

Висновок: дублікат запису № 12-88 (5).

79. і сина їх князя Василя, убитого від татар

Якщо про князя Дмитра Курського (№ 12-78) наука нічого сказати не може, то для імені його сина – князя Василя Дмитровича – є певні кандидати:

– великий князь московський († 1425);

– його сучасник, дядько (брат матері) і повний тезка († 1403).

Але вони нам не підходять, тому залишаємо

Висновок: відомий тільки з ПКК (4).

80. Княгиню Севоложську іменем Анастасію і сина її Ксенофонта

Відомий у 15 – 17 ст. московський служилий рід , хоча й придбав собі в баснословні предки смоленського князя Олександра Всеволодовича, сам князівським не був. Думаю, в ПКК тут описка, краще читати «Анастасію княгиню Всеволожу» – тобто жінку князя Всеволода.

Висновок: відомі тільки з ПКК (4).