Нові імена (№ 121 – 149)

Микола Жарких

121. Кн. Івана Одоєвського

Князів Іванів Одоєвських, які діяли до середини 17 ст., маємо таких:

– князь , відомий з договору з королем Казимиром 21 квітня 1459 р. [Акты, относящиеся к истории западной России. – Спб.: 1846 г., т. 1, № 63, с. 77 – 78]; в 1490 р. у відповіді московських представників литовському послу він згаданий уже як покійний [Сборник Русского исторического общества, 1882 г., т. 35, № 12, с. 51]. Більше про нього не маємо даних [Вольф, с. 279; Власьев Г. А. Потомство Рюрика. – Спб., 1906 г., т. 1, ч. 1, с. 68];

– князь , московський воєвода (відомий у 1485 – 1508 рр.);

– князь , московський боярин (від 1588 – † 1616);

– князь , московський діяч (від 1586 – † 1629), молодший брат попереднього.

С. Келембет припускає, що тут записаний саме І. Ю. Одоєвський і зазначає (на неясній мені підставі), що він помер перед 1481 роком [Келембет С. князів Чернігівської землі як історичне джерело. – Сіверянський літопис, 2016 р., № 6, с. 29], а в позиціях 12-118 та 12-123 записані його сини Федір та Михайло. З огляду на поширеність імені Іван в роді Одоєвських це припущення не здається мені імовірним.

Висновок: запис не вдається пояснити (3).

122. Кн. Федора Львовича

Для цього імені маємо двох претендентів:

– князя (нащадка князів Новосильських, відомого у 1442 – 1455 рр.) [докладно: Власьев Г. А. Потомство Рюрика. – Спб., 1906 г., т. 1, ч. 1, с. 50; Беспалов Р. А. // Вестник РГГУ. Серия «Исторические науки. Историография. Источниковедение. Методы исторических исследований». М., 2012. № 21 (101). – С. 24 – 40];

– князя Федора Львовича Глинського (відомого у 1482 – 1488), брата згаданого вище Василя Львовича Глинського [Вольф, с. 80].

С. Келембет вважає, що цей запис ПКК стосується князя Ф. Л. Воротинського [Келембет С. князів Чернігівської землі як історичне джерело. – Сіверянський літопис, 2016 р., № 6, с. 29]. Оскільки в цій частині ПКК згадуються як Глинські, так і Новосильські, зробити вибір між цими двома маловідомими князями не можна.

Висновок: запис не вдається пояснити (3).

123. Кн. Михаїла Івановича Одоєвського

Проблема з цим князем полягає в тому, що в роді Одоєвських ми маємо одразу двох князів Михайлів Івановичів, і кожен з них мав брата Федора. Перший набір – це сини князя Івана Юрійовича, а другий – сини князя Івана Семеновича. Спорідненість між ними – 2 + 3, тобто Семеновичи були небожами у других Юрійовичів.

Діяльність князів Юрійовичів належить до 4 чв. 15 ст. [Вольф, с. 279 – 280; Власьев Г. А. Потомство Рюрика. – Спб., 1906 г., т. 1, ч. 1, с. 69], а Семеновичів – до 1 пол. 16 ст. [Власьев Г. А. Потомство Рюрика. – Спб., 1906 г., т. 1, ч. 1, с. 71].

Перша документальна згадка про Юрійовичів міститься у присязі новосильського та одоївського князя Михайла Івановича разом з братом князем Федором Івановичем та небожем князем Іваном Васильовичем – служити королю Казимиру (26 січня 1481 р.). Пергаментний оригінал виявив Олег Ліцкевич [Ліцкевіч А.У. Старабеларускія граматы XV ст. з Archiwum głownego akt dawnych у Варшаве. – Здабыткі. Дакументальныя помнікі на Беларусі (Мн.), 2009 г., вып. 11, с. 7], повний текст розміщено в .

Далі про Михайла Івановича Юрійовича маємо згадку з 1492 р. (уже як покійного), а про Федора – у 1492, 1494, 1497 рр. В останньому документі вони обидва названі покійними [Сборник Русского исторического общества, 1882 г., т. 35, № 12, с. 57, 59, 65, 141, 232]. Ще згадки про покійного Михайла – 1495, 1497, 1498 р. [Акты, относящиеся к истории западной России. – М., 2012 г, т. 1(6), № 118, с. 94 – 95; № 238, с. 166; ¶ 272, с. 187], про обох братів – 1496, 1497 р. [там само, № 139, с. 106; № 238, с. 164].

Про Михайла Івановича Семеновича Одоєвського документальних звісток поки що не виявлено, він згаданий тільки у родоводах як син Івана Семеновича Одоєвського [ВОИДР, 1851 г., т. 10, с. 157, 70; Власьев Г. А. Потомство Рюрика. – Спб., 1906 г., т. 1, ч. 1, с. 71 – не міг додати про нього нічого].

Інших князів такого імені в часі до середини 17 ст. довідники не знають.

С. Келембет вважає, що цей запис ПКК стосується Михайла з Юрійовичів [Келембет С. князів Чернігівської землі як історичне джерело. – Сіверянський літопис, 2016 р., № 6, с. 29], але за умов відсутності додаткових хронологічних вказівок зробити об’єктивний вибір між двома повністю одноіменними князями неможливо.

Висновок: запис не вдається пояснити (3).

124. Кн. Олександра Патрикійовича

Цей князь Гедимінового роду досить добре відомий у 1388 – 1407 роках [Вольф, с. 172].

Висновок: безсумнівний князь Олександр Патрикійович Стародубський (1).

125. Кн. Івана Костянтиновича

Можна не сумніватись, що йдеться про князя Івана Костянтиновича Торуського, учасника походу на Твер в 1375 р. (Йому участь в Куликовській битві, але там значиться Федір Торуський).

Інших князів такого імені до середини 17 ст. наука не знає.

Висновок: безсумнівний князь Іван Костянтинович Торуський (1).

126. Кн. Івана Івановича князя Костянтинового
внука Оболенського

Хоча запис ВС не залишає сумнівів, що автор мав на увазі сина Івана Костянтиновича (№ 12-125) та онука Костянтина Юрійовича (№ 95) – ані родоводи, ані інші джерела не знають такого князя. Хіба припустити, що він помер малим.

Висновок: відомий тільки з ПКК (4).

136. Кн. Юрія Івановича, Олгимонтова внука

Хоча автор ПКК безсумнівно думав про сина князя Івана Ольгимонтовича (№ 12-130), історичні джерела знають тільки Олександра, Михайла, Андрія та Семена Івановичів [Вольф, с. 96 – 97], а не знають Юрія.

Висновок: відомий тільки з ПКК (4).

137. Кн. Льва Романовича Новосильського

Чисто родовідний князь [Власьев Г. А. Потомство Рюрика. – Спб., 1906 г., т. 1, ч. 1, с. 50], здебільшого зветься Воротинським, а не Новосильським. Авторам родоводів він був потрібен для того, щоб прив’язати князів Воротинських (невідомого походження) до якось відомого князя Романа Семеновича Новосильського.

Але в Ростовському синодику 1643 р. записаний таки князь «Лев Романович Новосильський» [Конев С. В. Синодикология. Часть 2. Ростовский соборный синодик. – Историческая генеалогия, 1995 г., № 6, с. 102].

Для нас цей запис важливий як чітка вказівка на використання російських джерел (родословних книг та / або синодиків) при складанні ПКК.

Висновок: відомий з родоводів Лев Романович Воротинський (6), реально не існував (3).

140. Кн. Патрикія

Через рідкісне ім’я ми можемо досить упевнено вважати цей запис подвоєнням запису № 12-100.

Висновок: дублікат іншого запису (5).

142. Кн. Івана Сенського, що прийняв ангельський образ, і княгиню його Євпраксію

Про князів Сенських (від міста Сенно у Білорусії) зібрав відомості Ю. Вольф [Вольф, с. 456 – 458]. Найбільш відомого представника роду звали Іван, він діяв у 1499 – 1528 роках. Дружину його звали Фенна (ніяка не Євпраксія), і чернецтва він не приймав. Те, що ці елементи записів ПКК – вигадки, ми вже звикли.

Висновок: мабуть кн. Іван Григорович Сенський (1 чв. 16 ст.).

144. Кн. Олександра Федоровича

Наука знає таких князів Олександрів Федоровичів (до середини 17 ст.):

– князь (з тверського дому, відомий у 1410 – † 1435).

– князь , псковський намісник (з ростовського дому, відомий у 1410 – † 1442);

– князь , останній ярославський князь (відомий у 1435 – † 1471);

– князь , московський воєвода (з ярославського дому, відомий у 1492 – 1512).

Олександром Федоровичем подекуди вважають князя Олександра Звенигородського, відомого (без вказівки на батька) з пізнього списку супутників Свидригайла в 1408 р. [наприклад, Богуславский В. В. . – М.: 2001 г., т. 1, с. 17].

Відомий також чисто родовідний князь Олександр Федорович Звенигородський [Власьев Г. А. Потомство Рюрика. – Спб., 1906 г., т. 1, ч. 1, с. 557].

Таким чином, корпорація князів Олександрів Федоровичів може виказатись як реальними, так і літературними персонажами.

Висновок: запис не вдається пояснити (3).

147. Княгиню Софію князя Федорівну Звенигородського

Висновок: дублікат запису № 12-108 (5).

148. Кн. Івана Васильовича великого князя Дмитрова онука

Цей запис прочитується дуже просто: це син московського великого князя Василя Дмитровича, котрий помер у 1417 р. (звід літописних записів – у моїй статті «Звичай постриження правителя в ченці») і онук великого князя московського Дмитра Івановича (Донського). Запис про його смерть – взагалі єдина звістка про нього, тому слід думати, що він помер у дуже молодому віці.

Представників московського княжого дому автор ПКК явно уникає, оце – мабуть єдиний виняток.

Висновок: московський княжич Іван Васильович († 1417) (1).

149. Кн. Василя Івановича Козельського Зазрики

В копії ЛС опущено Івановича; з цим додатком ми можемо переглянути наш попередній висновок і упевнено стверджувати, що цей князь запозичений із родовідних книг.

Висновок: відомий з родословій Василь Іванович Козельський (6), реально не існував (3).