Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Висновки

Микола Жарких

Введенський синодик (ВС) писався при церкві Введення у Ближніх (Антонієвих) печерах Києво-Печерської лаври в 2 половині 17 ст. Вивчення його показало наступне:

1. ВС чітко ділиться на дві частини – історичну (розділи 1 – 255 за нашою нумерацією) та поточну (розділи 256 – 1435). В історичній частині записано біля 3 тисяч імен, в поточній – біля 14 тис.

2. Історична частина ВС написана орієнтовно в першій половині 1654 року. Вона упорядкована за соціальною ієрархією, в якій духовенство поставлено вище мирян, в тому числі правителів. Розділи, присвячені духовенству, упорядковані: патріархи – митрополити – єпископи (але геть немає московських патріархів!). Розділи, присвячені мирянам, упорядковані: правителі – князі – пани.

3. Для написання історичної частини використано багато письмових джерел:

– перелік константинопольських патріархів, складений в 1622 році (здогадно, Захарієм Копистенським для роботи над «Палінодією») і заснований на західноєвропейських студіях кінця 16 ст.;

– переліки митрополитів та єпископів, котрі додані як довідкові статті до літописів;

– переліки представників московського правлячого дому, отримані, здогадно, з Москви в 1654 р.;

– «перелік князя Костянтина» з іменами нібито-чернігівських князів, який створено, здогадно, в Москві в середині 16 ст. (висновки з докладного аналізу цього розділу сформульовано окремо);

– інші менші джерела.

4. Надзвичайно важливим джерелом для історичної частини ВС був Печерський синодик (ПС, 1483 – 1530 рр.). З нього досить ретельно переписані усі князівські та панські розділи, з пропуском нетитулованих осіб. Це дає багатий матеріал для порівняння текстів синодиків і висновків (в цілому невтішних) про ступінь збереження давнього тексту при переписуванні.

5. Також в історичній частині ВС містяться князівські та панські розділи, котрих не було у ПС. Хронологічно вони покривають період від 1530- до 1640-х років. Можна припускати, що ці розділи також є результатом переписування (і фільтрації при цьому) давнішого синодика Печерського монастиря, котрий наразі не знайдено.

6. Пізніше, в 1720-х роках, в історичній частині ВС зроблено невеликі доповнення в переліках чернігівських та переяславських єпископів і в переліку російських монархів.

7. Загальний склад історичної частини дозволяє припустити, що ВС замислювався як широкий огляд православного суспільства усієї Київської митрополії в її давніх межах (часів Київської Русі). Але при наповненні поточної частини цей принцип не було дотримано, і в ній ми маємо звичайний поминальний перелік, де бракує згадок навіть про архімандритів лаври, а тим більше інших визначних осіб. Цих осіб ченці за своєю ініціативою не вписували, тільки з ініціативи родичів.

8. Поточна частина ВС писалась, згідно твердих дат у тексті, від 1654 до 1694 року. Активне наповнення ВС тривало до 1691 р., а в період 1692 (?) – 1694 рр. вносились лише випадкові записи. Значна частина розділів має пізніші приписки, але в тих рідкісних випадках, коли вдається визначити їх дату, вони не виходять за межі 1691 року. При її укладанні використано ряд окремих поминальних записів з 1 половини 17 ст.

9. Розподіл географічних назв в історичній частині не має значних відмінностей від ПС – так само переважає Волинь і Білорусія. Натомість в поточній частині ВС географія докорінно відмінна: рішуче переважає Київщина та Лівобережна Україна при істотному зменшенні згадок з території сучасних Білорусії й Росії.

10. Істотно, що у ВС представлені майже всі області сучасної України, заселені в 2 пол. 17 ст. У такий спосіб синодик відбиває процес формування сучасної української нації з центром в Києві.

11. Соціальна структура суспільства, відбита у ВС, також різна для історичної й поточної частин. В історичній частині, в силу прийнятого при укладанні принципу фільтрації записів, відбито тільки групи князів та панів. В поточній частині князів практично немає (0.5 % від загальної кількості князів у ВС), а титул пана зрідка вживається стосовно козацької старшини.

12. Жодна родина, відома з історичних подій 16 – 1 пол. 17 ст., не представлена в поточній частині ВС, і навпаки, жодна родина, відома з подій 2 пол. 17 ст. і вписана до ВС – не відома в раніші часи. Синодик демонструє картину повної зміни еліти внаслідок подій Хмельниччини, котрі в плані соціальної структури суспільства сміливо можна називати революцією.

13. В поточній частині ВС виразно відчувається нехіть до козацтва, котре, можна думати, в значній частині вписано до синодика без згадок про соціальний стан і тому «розчинене» в масі нетитулованих імен. Маємо тільки одну виразну згадку про козацького гетьмана – Євстафія Гоголя, призначеного польським королем. Ім’я Богдана Хмельницького фігурує в синодику замасковано, інших гетьманів не згадано взагалі. Згадки з титулами – як козацької старшини, так і рядових козаків – є одиничними і ніяк не відображають складу навіть старшин.

14. Натомість у ВС спостерігається певна прихильність до західного – польського – католицького (але не уніатського). Явно поминається фанатичний католик і запеклий ворог православія князь Ієремія Вишневецький, записані також інші імена католиків. Навіть серед православного чернецтва (в тому числі в Києво-Печерській лаврі) з’являються імена з католицького іменослову, котрих не було ані раніше, ані пізніше. Серед лаврських ченців поширюється певна мода на католицький титул законник. Все це можна вважати наслідком латинізації української православної церкви, розпочатої Петром Могилою.

15. Записи поточної частини ВС містять деякі подробиці щодо життя самої Києво-Печерської лаври, Печерського містечка, Печерського жіночого монастиря, інших міст і сіл України. Зокрема, досить часто трапляються поминальні записи людей з маєтків Печерської лаври.

16. В цілому Введенський синодик може служити джерелом для історіографії (з’ясування рівня історичних знань того часу), ономастики та побутової історії; натомість він практично нічого не дає для генеалогії та історії конкретних подій.