№ 51 – 62
Микола Жарких
51. Князя Федора Мстиславича Новгородского
и княгиню его Матрону
Джерельні згадки:
У рік 6701 [1193]. Тої ж зими родився у Давида [Ростиславича] син, [і] нарекли [його] у хрещенні ім’ям Федір, а княже — Мстислав. (ІпатЛ; як бачимо, Л. Махновець вважав цього княжича смоленським)
Філарет: в його тексті Мстислава, не Мстиславича. Тому він думав на Мстислава Давидовича, князя Великого Новгорода (1164 – 1187), котрий помер смоленським князем (1230).
Квашнін-Самарін: про народження Мстислава-Федора Давидовича є звістка 1193 р., тільки неясно, чи не стосується це сина Давида Смоленського. Він був князем Новгорода-Сіверського.
Р. Зотов: прийняв варіант імені, запропонований Філаретом: Мстислав-Федір Давидович (1193 – ?) Ольговича Святославича Всеволодича, князь Новгорода-Сіверського. Зотов думав, що це – молодший брат Костянтина Ольговича (№ 15)
Л. Войтович: як у Зотова.
Мої міркування: у Філарета 1164 – друкарська помилка замість 1184.
Поправку тексту, прийняту всіма дослідниками, можна прийняти, тим більше що так стоїть у Введенському синодику [Лаврський альманах, т. 18, с. 18]. Тому зв’язок цього Федора-Мстислава з літописним записом 1193 р. можна вважати досить надійним.
Інша справа – якого Давида він син і в якому Новгороді княжив. Спробуємо розібрати!
На запитання «якого Давида» є два варіанти відповіді: 1, Давида Ростиславича Смоленського (так думала більшість дослідників); 2, Давида Ольговича Святославича з чернігівського дому (цей Давид востаннє згаданий в ІпатЛ під 1196 роком) – так думав Зотов.
А як думає Войтович? В коментарі до тексту СКЛС він солідарний з думкою Зотова. В тій самій книзі в розділі «3.7. Ольговичі. Чернігівські і сіверські князі» показаний Мстислав-Федір Давидович, нар. 1193 р. (№ 72). Далі в розділі «3.16. Смоленська гілка Рюриковича. Смоленська і ярославська династії» стоять одразу два (!) Мстислави-Федори Давидовичі, сини Давида Ростиславича. Із них перший (+1189) був новгородським князем у 1184 – 1187 рр., помер у 1189 р.; другий (1193 – 1230) був смоленським князем у 1219 – 1230 рр.
Як бачимо, не тільки з інфантою «все невиразна справа»! У Войтовича є одразу два претенденти на народження в 1193 р., і для розбору їх претензій потрібна спеціальна наука – войтовичезнавство, чи що.
Мій погляд малоінформативний, проте незаперечний: наявні джерела не дозволяють визначити рід князя, народженого в 1193 р.
На питання «в якому Новгороді» можна відповісти так. Давньоруські й пізніші літописи дуже часто згадують різних «новгородських князів», і всі ці згадки стосуються Новгорода Великого. Князі Нижнього Новгорода титулуються «нижегородськими» [в родословних книгах – князі Суздальські й Новгородські (ВОИДР, 10, 43)], Новгорода Литовського (як Міндовг) – «литовськими». Князі Новгорода-Сіверського в ІпатЛ ніяк не титулуються (немає прикметникової форми, утвореної від назви цього міста), а просто пишеться, що такий-то князь сів у Новгороді-Сіверському. Мабуть, прикметникова форма титулу тоді ще не вживалась. Одним словом, я не знаю виразних джерельних випадків, щоб князі Новгорода-Сіверського титулувались «новгородськими».
Тому можна припустити, що в цьому записі СКЛС об’єднано інформацію про Мстислава Давидовича – новгородського князя 1184 – 1187 рр. і про народження Федора-Мстислава Давидовича в 1193 р. Таке об’єднання, ясна річ, могло статись тільки значно пізніше самих подій, і скоріше за все було наслідком студій над літописом. Тобто князь з СКЛС скоріше за все літературний, не історичний.
Висновок: запис не вдається пояснити (3).
52. Князя Константина Давидовича Новгородского
и сына его Тимофея
Філарет: Костянтин Давидович помер у 1218 р. (Погодін, 6, 305), а син його невідомий.
Р. Зотов: Костянтин Давидович Ольговича Святославича Всеволодича, молодший брат Мстислава-Федора (№ 51), князь Новгорода-Сіверського.
Л. Войтович: як у Зотова.
Мої міркування: у списку князів Великого Новгорода такого нема. У Погодіна – Філарета фігурує смоленський князь Костянтин Давидович, невідомий авторитетним літописам (ЛЛ, Н1ЛСІ) та пізнішим літописам (ТЛ, Сим1Л). Його смерть у 1218 р. згадана тільки в МЗ1492 та ВЛ – через 274 роки після самою події. Хоча запис у цих літописах не збуджує ніяких підозрінь, його пізнє походження не дозволяє вважати його авторитетним.
Запропонований Зотовим князь – чиста вигадка, котра не має опори навіть у джерелах 15 – 16 ст.
Висновок: відомий тільки з СКЛС (4).
53. Князя Ивана Романовича Путивльского
Філарет: див. № 55.
Р. Зотов: див. № 55.
Висновок: відомий тільки з СКЛС (4).
54. Князя Константина Романовича
Філарет: див. № 55.
Р. Зотов: див. № 55.
Висновок: відомий тільки з СКЛС (4).
55. Князя Михаила Романовича, убитого от Литвы
Філарет: князі № 53 – 55 – сини кн. Романа Ігоревича.
Р. Зотов: князі № 53 – 55 – сини кн. Романа Ігоревича Святославича (того Романа, що загинув у 1212 р.). Чи могли вони бути синами Романа Старого? – Не могли, бо Путивль – це окремий уділ від Чернігова та Брянська.
Л. Войтович: князі № 53 – 55 – сини кн. Романа Ігоревича (як у Зотова).
Мої міркування: невідомі князі.
Висновок: відомий тільки з СКЛС (4).
56. Князя Александра
Філарет: без коментарів.
Р. Зотов: мабуть із потомства Михайла Святого; здогадно – з роду Мстислава Михайловича Карачевського. Може бути, що Олександр – хрестильне ім’я Святослава Мстиславича Карачевського, вбитого в 1310 р. (ПСРЛ, 10, 178).
Л. Войтович: у джерелах на цей час відомий тільки Олександр Липицький, з молодшої гілки Ольговичів.
Мої міркування: у нас уже був один погано зрозумілий Олександр (
Висновок: відомий тільки з СКЛС (4).
57. Князя Василия черноризца
Філарет: без коментарів.
Р. Зотов: мабуть із потомства Михайла Святого; здогадно – з роду Мстислава Михайловича Карачевського. Може бути, що це – Василь Пантелеймонович Карачевський (1339 р. – ПСРЛ, 7, 205).
Л. Войтович: якщо приєднати цей запис до попереднього, «це могло означати, що липицький князь після свого злочину пішов у монастир під іменем Василя Чорноризця».
Мої міркування: про довільне об’єднання сусідніх записів я уже висловлювався.
Висновок: відомий тільки з СКЛС (4).
58. Князя Михаила Глуховского и сына его князя Симеона
Філарет: кн. Симеон, син Михайла Святого, був князем Глухівським і Путивльським (ВОИДР, 10, 70). Отже, Михайло Глухівський – це Михайло Святий.
Р. Зотов: Михайло Семенович Глухівський і Новосильський, онук Михайла Святого. Вказівка Філарета, буцімто в родословних книгах Семен Михайлович [старший] зветься «Глухівським і Путивльським» – помилкова; він там зветься «Глухівським і Новосильським» (ВОИДР, 10, 155, 156, 244).
Л. Войтович: як у Зотова. Михайло Семенович жив орієнтовно в 2 пол. 13 – на поч. 14 ст., Семен Михайлович – у 1 пол. 14 ст. і до 1375 р.
Мої міркування: як не дивно, Філарет і Зотов обидва неправильно прочитали родословні книги. Що в них насправді пишеться? Подивимось в окремому нарисі.
Коротко – я мушу сказати, що всі дані родословних книг за 13 – 14 ст. є повною фантастикою. Зокрема, всі сини Михайла Святого (окрім Ростислава) – літературна фікція 16 ст. Але навіть розглядаючи цих віртуальних літературних князів, ми не бачимо потрібного нам Михайла Глухівського. Семен Глухівський існував виключно на сторінках родословій, але в батьки йому прописаний Михайло Чернігівський, не Глухівський. А більше ніяких глухівських князів родословія не знають – навіть у них не вистачило на це фантазії, тому «історики» вирішили доповнити фантастику 16 ст. фантастикою свого власного виробництва. Похвальна практика!
Висновок: відомий тільки з СКЛС (4).
59. Князя Александра Новосильского,
убитого от татар за православную веру
Джерельні згадки:
В лето 6834 [1326]. Тое же осени месяця сентября в 15, убиша в Орде два князя, Дмитрея Михаиловичя Тферьского да князя Александра Новосильскаго, одиного дни, на одином месте, на реце, нарицаемеи Кодракле. [ТЛ, Сим1Л та наступні]
Філарет: здогадно, син кн. Андрія Васильовича (+1361), родоначальник кн. Борятинських (Долгорукий, 1, 49, 72; ВОИДР, 10, 72, 243).
Квашнін-Самарін: Олександр Новосильський вбитий татарами в 1325 р. разом з Дмитром Михайловичем.
Р. Зотов: вказівка Філарета на Андрія Васильовича помилкова. Здогадно, це Олександр Семенович, онук Михайла Святого, брат Михайла Глухівського (№ 58); він страчений в Орді одночасно з великим князем Дмитром Михайловичем в 1326 р.
Л. Войтович: як у Зотова.
Мої міркування: можна погодитись, що саме цього Олександра згадує ТЛ, але не можна визначити його рід.
Висновок: можна прийняти ототожнення з Олександром 1326 р. (1), але походження його невідоме (3).
60. Князя Симеона Александровича
Філарет: без коментарів.
Квашнін-Самарін: Семен Олександрович, син Олександра Новосильського (№ 59).
Р. Зотов: Семен Олександрович, син Олександра Новосильського (№ 59).
Л. Войтович: як у Зотова. Семен відомий з родоводів, був новосильским князем у 1326 – до 1371 р.
Мої міркування: родоводи, коли йдеться про князів 14 ст. – нам не указ. Нам треба, щоб було доведено реальне, а не чисто літературне існування цих князів.
Разом з тим не треба бути Ейнштейном, щоб знайти кращі сліди якогось князя Семена. В поході 1375 р. на Твер брав участь князь Роман Семенович Новосильський. Вивчення цього запису показало його повну автентичність, тому сумніватися в існуванні князя Семена (мабуть, також Новосильського) не випадає. Тепер залишається зробити друге припущення – що цей Семен був сином Олександра Новосильського, загиблого в 1326 р. Ну, а далі третє припущення – що цей Семен Олександрович Новосильський і є «наш» Симеон Олександрович.
Яку ж оцінку тут поставити? Якби ці три припущення написав хтось інший, я би оцінив їх як «складні й неймовірні» і поставив би 3. Але оскільки цю комбінацію розвинув я сам, то мені хочеться вважати ці припущення «простими і природними» і поставити оцінку 2. Своя рука – владика, чи не так?
Висновок: припущення можна прийняти (2).
61. Князя Михаила Всеволодича
Філарет: без коментарів.
Квашнін-Самарін: можливо, син Всеволода Олександровича, брата Семена (№ 60) та Сергія (№ 62) Олександровичів.
Р. Зотов: Михайло Всеволодович – син Всеволода Устивського, якого Філарет знайшов у Єлецькому синодику. Можливо, його володінням були села Велике Устя і Мале Устя Сосницького повіту [нині Сосницького району].
Л. Войтович:
«Устівський князь Михайло Всеволодович був сином Всеволода Семеновича, молодшого брата Михайла та Олександра Семеновичів. Його діяльність можна віднести до першої половини XIV ст.»
Мої міркування: устивських князів ніколи не існувало. Це, мабуть, подвоєний запис про Михайла Всеволодовича Святого.
Висновок: припущення про Михайла Святого можна прийняти (2)..
62. Князя Сергея Александровича, убиенного от татар
Філарет: без коментарів.
Квашнін-Самарін: Сергій Олександрович, син Олександра Новосильського (№ 59).
Р. Зотов: Сергій Олександрович, син Олександра Новосильського (№ 59).
Л. Войтович:
«Новосильський князь Сергій Олександрович був убитий ординцями до 1371 р., після цього Новосильське князівство відійшло до старшої гілки, яка княжила у Глухові. Напевно після загибелі Сергія ця гілка обірвалася.»
Мої міркування: на відміну від Семена Олександровича, на існування якого можна знайти деякі дані, про князя Сергія джерела мовчать. Міркування Войтовича – повна фантастика. Слід зауважити, що ім’я Сергій як князівське в давнину не вживалось (здається, перші князі Сергії з’явились в 19 ст.), воно було переважно чернечим.
Висновок: відомий тільки з СКЛС (4).