Фальшиві київські мощі «святої Варвари»
Микола Жарких
або Михайлівські легенди в історії Києва
Нариси київського мракобісія 16 – 21 ст.
В історії Києва давно відома виразна група фантастичних повідомлень, яку досі ніхто не потрудився назвати «Золотоверхим баснословієм» або «Михайлівськими легендами». Вони виникають / актуалізуються кожного разу, як Михайлівський Золотоверхий монастир стає осідком високого церковного ієрарха (вперше це було в 1620 – 1631 рр., коли в монастирі оселився митрополит Ісайя Копинський).
Коли цей ієрарх не мав змоги зайняти найдавніший і найпрестижніший з київських храмів – Софійський собор, він вирішував компенсувати це становище «обґрунтуванням» того, що саме Михайлівський монастир, а не Софійський собор є найдавнішим осідком християнства в Києві.
Для цього і було вигадано наступні легенди:
1, про «київського митрополита Михаїла»;
2, про «мощі святої Варвари Геліопольської»;
3, про «візантійську царівну Варвару».
Всі ці легенди мали піднести релігійний авторитет Золотоверхого монастиря і разом з ним – авторитет Того-хто-в-монастирі-сидить.
Дослідники неодноразово звертались до цих тем (наприклад, про культ св. Варвари: Мицько І.З. До проблеми становлення популярних християнських культів в Україні // Mediaevalia Ucrainica. – 1998. – Т. 5. – С. 41-42), звертався до них і я [Жарких М.І. Нові книги про пам’ятки архітектури. – Археометрія та охорона історико-культурної спадщини, 1999 р., вип. 3, с. 131 – 136]. Оскільки я не збираюсь захищати докторську дисертацію з «михайлознавчого варварознавства», то невеличкий історіографічний огляд буде подано наприкінці статті, після розгляду джерельного матеріалу. Чому зроблено саме так? Нехай буде маленька інтрига, з’ясування якої буде винагородою терплячому читачеві.
На цьому місці я відзначу тільки загальний недолік попередніх досліджень: всі вони ставили за мету видобути якусь позитивну історичну інформацію з цих легенд (наприклад, М.Ю.Брайчевський – з легенди про митрополита Михаїла); в той час як метою наукового історичного дослідження має бути знищення цих легенд, демонстрація їх пізнього походження і необізнаності їх авторів (фальсифікаторів історії) з предметом, про який вони бралися писати.
Таку задачу я ставлю як мету даної статті.
Київ, квітень – листопад 2012 р.
1.74 Мб