Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Митрополит Михаїл

Микола Жарких

Басня про київського митрополита Михаїла знаходить собі хоч якесь опертя в давньому джерелі – «Церковному статуті князя Володимира». На думку дослідників, ця пам’ятка, в основі якої лежить грамота Володимира для Десятинної церкви, остаточно сформувалась в 12 – 13 ст. Тим читаємо:

Се аз, князь великий Василей, нарицаемый Володимер, сын Святославль, унук Игорев, блаженный Ольги, усприал есмь крещение святое от греческих царей Константина и Василья и Фотея патриарха, узях перваго митрополита Михаила на Киев и на всю Русь, иже крести всю землю Рускую []

Згадка патріарха Фотія, котрий правив у 857 – 886 рр., тобто більше ніж за сто років перед Володимиром, однозначно показує, що ця звістка походить з досить пізнього часу, коли реальна хронологія подій уже злилася в одне «дуже давно».

Згідно дотепної гіпотези А.Поппе, давньоруський книжник – автор цього тексту – читав у «Повісті времен і літ» виклад основ християнської віри, адресований князю Володимиру. В літописі автор цього викладу не названий, але книжник знав, що це – скорочення символу віри, складеного Михаїлом Синкелом в 1 пол. 9 ст. Тоді книжник вирішив, що даний текст укладено спеціально для князя Володимира, і зв’язав ім’я Михаїла з князем Володимиром.

Грецьке слово «синкел» дослівно означає «той, що живе в тій самій келії», келійник по-нашому. Цей титул видався книжнику занизьким. В його час керівники руської церкви мали титул «митрополит», і він приклав його до Михаїла. Оскільки книжник знав, що Володимир охрестив Русь, то цілком логічно заключив, що перед Володимиром митрополитів не було, а тому Михаїл – перший митрополит.

Яким чином потрапив у цей текст патріарх Фотій – неясно. Можливо, той список твору Михаїла, з яким звірявся книжник, містив у якомусь контексті ім’я Фотія.

Таким чином, імена Михаїла і Фотія є наслідком студій і припущень давньоруського книжника – укладача статуту. Цю побудову слід визнати такою, що відповідала рівню наукових знань свого часу, але безпосередня (першоджерельна) цінність цих імен більш ніж сумнівна.

Цілком інший погляд на цей предмет розвинув М.Ю.Брайчевський. Ключовим для нього є саме ім’я Фотія, котрий охрестив руську дружину на чолі з князем Аскольдом, котра була напала на Константинополь. Михаїл же був духовною особою, котру Фотій призначив у супровід новонаверненим (гіпотеза «Аскольдового хрещення Русі»). Але і в цьому випадку нема підстав вважати цього Михаїла – по суті, Аскольдового духівника – митрополитом.

З цього випливає, що немає історичних підстав вважати Михаїла першим руським митрополитом. Таким був Феопемпт, який правив за Ярослава Мудрого. Приписування титулу «митрополит» давнішим духовним особам Русі є намаганням заднім числом піднести авторитет руської церкви і не має наукового обґрунтування.

Але розвиток легенди не зупинився на самому імені і титулі «першого митрополита»: йому були приписані діяння, такі як

1. заснування монастиря в Києві;

2. найменування цього монастиря Михайлівським;

3. твердження, що цей монастир і був тим самим Михайлівським Золотоверхим монастирем;

4. проживання митрополита в цьому монастирі.

От заради цього останнього пункту і будувалась легенда. Ось вона, «історична традиція» перед нами як на долоні! Якщо перший митрополит жив у Золотоверхому монастирі, то Копинський не створював нечуваного прецеденту, а лише відновив давню традицію перебування митрополитів у цьому монастирі.

Головним «джерелом» тут виступає літопис Ф.Софоновича (1672 р.):

[1] Повіст теж ест старых тая, же гды едного балвана волокли з горы утопити в Непр и били по череву, біс в нем кричал, ляментуючи. Оттол тую з горы дорогу нижше монастыря Михаиловского назвали здавна Чортово Беремище, то есть тяжкость чорту, бо слово славенское «бремя» значит «тяжкость».

[2] И гды того балвана утопили, плынул вниз, а невірныи, идучи берегом, плакали и звали, мовячи: «Выдыбаи, наш Гсдрю Боже, выдыбаи», то ест выплыви. А тои балван выдыбал албо выплыл был ажь там на берег, где тепер монастыр Выдубецкии, и названо тое містьце тым урочищем от выдыбаня Выдабичи албо Выдубичи. Але и там, гды невірныи взяти хотіли того болвана, вірныи, пробивши и камен привязавши, утопили.

[3] И для того, повідают, первыї при Владимере митрополит Михаїл, посадивши чернцов на горі недалеко от того Беремища Чортова, на свое имя церков Святого Михаила збудовал, ижь як з неба святыи Михаил чорта зкинул, так тут он же помогл з горы чорта в болвані збивати.

[4] А в Видубичах церков Чуда святого Михаила збудовано также при Владимере для того, ижь як в Хонех святыи Михаил чудо учинил, ріки невірных погрузивши, так тут выдибалого албо выплыненого в болвані чорта помогл в водах потопити. [Софонович Ф. ]

Посилання Ф.Софоновича на «стару повість» є літературною фікцією. Насправді це оповідання написане самим Софоновичем. Звернення язичників до боввана «Государю Боже» є власне християнським зверненням; імені того боввана Софонович не знав і не наважився вигадати.

Всі перелічені в 3-у параграфі «діяння» не знаходять собі ніякої опори в давніх джерелах і є умоглядними припущеннями (баснословієм) 17 ст. Мені вже доводилось торкатись цих фантазій і нагадувати про реальні (а не вигадані) початки Золотоверхого монастиря.

4-й параграф – заснування Видубицького монастиря князем Володимиром – є власною вигадкою Софоновича, тим більше недоречною, що в Іпатіївському літописі є два записи – про заснування (1070 р.) та про освячення (1088 р.) собору монастиря. Софонович користувався літописом, близьким до Іпатіївського, і загалом досить точно викладав його зміст. Обидва записи про Видубицький собор стоять в його хроніці на своїх місцях. Але це не завадило Софоновичу подати і легенду своєї власної фабрики, і ця фантазія відкинута сучасними дослідниками як така, що суперечить автентичному джерелу. Те саме давно треба зробити і з «митрополитом Михаїлом».

Думку про пріоритет Золотоверхого монастиря над Видубицьким Софонович проводить і при викладі оповідання про перенесення мощів Бориса і Гліба (1072 р.). При цьому – писав Софонович – був присутній «Софроній, игумен святого Михаила Золотоверхого».

В Іпатіївському літописі стоїть «Софроній, ігумен святого Михаїла». Оскільки на той час у Києві був тільки один Михайлівський монастир – Видубицький – текст в момент його написання не дозволяв інакшого тлумачення, і так розуміють його сучасні дослідники, відкидаючи здогад Софоновича.

Гарний критичний розгляд байки про «першого митрополита Михаїла» дав у свій час М.В.Закревський [Описание Киева. – М.: 1868 г., т. 2, с. 502 – 506]. Він не торкався церковного статуту Володимира, а розглядав тільки легендаристику 17 ст. Але він сам злякався того природного висновку, який випливав з його аналізу – що ніякого митрополита Михаїла не існувало і він є пізньою історіографічною фікцією, і почав без потреби виправдовувати православне мракобісіє, кажучи: «православна церква – не латинська, і в ній не може бути, щоб вигадали митрополита». А виявляється – якраз може бути, якраз вигадали.