Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

№ 1 – 4

Микола Жарких

Помяни господи благоверных великих князей черниговских, киевских и прочих

1. Великого князя Константина Мстиславича Черниговского, создавшего церковь святого Спаса, и княгиню его Анастасию

Джерельні згадки:

В лѣто 6544 [1036] Мьстислав изиде на ловы, разболѣся и умре. И положиша и в церкви у святаго Спаса, юже бѣ сам заложилъ: бѣ бо въздано ея при немь възвыше, яко на кони стояще рукою досящи. ()

У рік 6542 [1034]. Мстислав вийшов на лови, і розболівся, і помер. І положили його [у Чернігові] в церкві святого Спаса, що її він спорудив був сам; було бо зведено її при ньому [так] заввишки, як, на коні стоячи, [можна] рукою досягти. ()

Філарет: Мстислав Володимирович.

Р. Зотов: (1024 – 1036); Мстиславича вважав опискою.

Л. Войтович: Мстислав Володимирович.

Мої міркування: хоча поправка до тексту СКЛС одностайно прийнята усіма дослідниками, описка говорить, що ця особа була для автора СКЛС маловідомою. Ототожнення більше спирається на слова про заснування Спаського собору (котрі збігаються з літописними даними), ніж на ім’я князя (хрестильне ім’я його невідоме). У Чернігові він княжив у 1024 – 1036 роках, але великим князем авторитетні джерела його не титулують. Вказівка на поховання його в Спаському соборі для нас важлива.

Висновок: однозгідне припущення можна прийняти (2).

2. Великого князя Николу Святослава Черниговского
и княгиню Киликию

Джерельні згадки:

В лѣто 6584 [1076]. Сего же лѣта преставися Святослав, сын Ярославль, мѣсяца декабря 27, от рѣзанья желве, и положен Черниговѣ у святаго Спаса. ()

У рік 6584 [1076]. У сей же рік преставився Святослав, син Ярославів, місяця грудня у двадцять і сьомий [день] од розрізування гулі [на шиї] і покладений був у [церкві] святого Спаса. ()

Філарет: Святослав Ярославич.

Р. Зотов: (1054 – 1076).

Л. Войтович: Святослав Ярославич.

Мої міркування: спокусливо погодитись з однозгідною думкою дослідників, але твердих незаперечних підстав для цього нема. Ім’я Святослав було дуже популярним у чернігівському князівському домі, а християнських імен князів ми переважно не знаємо, як не знаємо його і для Святослава Ярославича. В сучасній довідковій літературі поширена думка, що Святослав було охрещено як Миколу, але обгрунтування я не бачив, мабуть, «обгрунтуванням» було припущення щодо розглядуваного запису СКЛС. Принаймні довідники кінця 19 ст. його християнського імені не подають (, ). У Чернігові він княжив у 1054 – 1073 роках, але великим князем авторитетні джерела його не титулують. Вказівка на поховання його в Спаському соборі для нас важлива.

Висновок: однозгідне припущення можна прийняти із застереженнями (2).

3. Великого князя Михаила Черниговского
и княгиню его Феофанию

Джерельні згадки про Олега Святославича:

В лѣто 6623 [1115]. В том же лѣте преставися Олег Стославичь в 8 день августа месяца ()

У рік 6623 [1115]. У сей же рік преставився Олег Святославич, місяця серпня в перший день, а в другий [день] він похований був [у Чернігові] в [церкві] святого Спаса, коло гробу отця свого Святослава. ()

У рік 6623 [1115]. А на осень прѣставися Ольгъ, сын Святославль, августа в 1. ()

Сподоби мя худого имена князей русских написати в лавре святого Савы [в Єрусалимі]. Ныне поминаются имена их по октениях, и с женами, и с детьми. Се же имена их: Михаил Святополк, Василий Владимир, Давыд Святославич, Панкратий Святославич, Глеб Менский. [ / ред. Г. М. Прохоров. – Библиотека литературы Древней Руси, Спб., 1994 г., т. 4.]

Філарет: такого в його тексті нема, є «Михаїл Олег». Але у примітці до запису Михайла Всеволодовича Святого сказано: «по Киевскому синодику супруга его Феофания (Румянцевский музей, 579)».

Р. Зотов: , син № 2 (1073 – 1115)

Л. Войтович: Олег Святославич «і його дружина візантійська аристократка Феофано Музалон [Янин В.Л. Печать Феофано Музалон // Нумизматика и сфрагистика, 1965 г., т. 2, с. 76 – 90]».

Мої міркування: Олегу Святославичу серед руських князів унікально поталанило, бо на запитання «яким відділенням видано паспорт» він міг послатись на подорож Данила до Єрусалиму (вона відбулась у 1104 – 1106 роках – Г. М. Прохоров у передмові до цитованого видання). Отже, маємо авторитетне (може, й прижиттєве) свідоцтво, що його християнське ім’я – Михаїл.

Інше питання – про якого Михаїла йдеться в даній статті СКЛС. Тут маємо такі можливості:

1, Михаїл-Олег Святославич;

2, Михаїл-Святополк Ізяславич, його сучасник;

3, пізніший чернігівський князь на ім’я Михаїл, хоча б Михайло Всеволодович Святий; і т. д.

У списку наш Михаїл титулований князем чернігівським, але це важить не дуже багато (апостеріорі ми побачимо, що чернігівськими титулуються в СКЛС князі, які мали дуже слабкий зв’язок з Черніговом). Поки що ми зауважимо, що авторитетні джерела не титулують його «великим князем» – просто «князем». Олег – син чернігівського князя, недовгий час княжив у Чернігові захватним правом (1094 – 1096), в 1098 – 1115 р. княжив у Новгороді-Сіверському (але той факт, що його поховали у Чернігові наступного дня після смерті, говорить, що помер він у Чернігові). Його сини княжили у Чернігові. Як сказано у класика – «, сам королем не будеш.»

Святополк має той недолік, що не був у Чернігові навіть у гостях (здається). Можливість приписати ім’я Михаїл якомусь із пізніших чернігівських князів, для котрого християнське ім’я невідоме – залишається відкритою. Тим більше що є інтригуюча вказівка Філарета на досі не опублікований Київський синодик, де ім’я Феофано мала дружина саме Михайла Святого…

А що ж Феофано? «», як сказано у того ж класика. Публікація печаток «архонтіси Русі» Феофано (1883, 1965) покликала до життя гіпотезу, що Феофано – дружина Олега Святославича. Здавалось би, рівняння СКЛС «Михаїл + Феофанія = ?» розв’язане на користь Олега.

Віктор Чхаїдзе у своєму дуже критичному перегляді справи [Чхаидзе В. Н. (к вопросу об идентификации). – Византийский временник, 2007 г., т. 61, с. 155 – 170] вказує на ряд проблем: 1, походження обох примірників печатки невідоме (вони виявлені в колекціях музеїв Парижа та Берліна); 2, хронологія зображень на печатках дуже розпливчаста, від 11 до 14 ст.; 3, назва «Росія» в написі має орфографічні відмінності від традиційного для Візантії написання назви «Русь» (через це постало питання, що це за «Росія» і де вона знаходилась – котре знову не вирішене. Може, це Тмуторокань, а може і ні). Висновок:

В целом следует признать, что имеющихся на сегодняшний день нумизматических и сфрагистических данных для окончательного разрешения вопроса об идентификации архонтиссы Феофано Музалон недостаточно […] Попытки идентификации Феофано Музалон лишь по аналогии с Феофанией Любецкого синодика наталкиваются, как мы видели, на серьезные трудности.

Я схиляюсь до першої із зазначених мною можливостей зовсім з інших міркувань, ніж попередні дослідники. А саме – Олег був похований у Спаському соборі. Якщо прийняти, що наш Михаїл – це таки Олег Святославич, то на початку СКЛС маємо трьох князів, похованих у Спаському соборі. А це, на мою думку, може говорити, що тут використано якесь давнє джерело, пов’язане зі Спаськими собором (пом’яник, чи список епітафій, чи літопис собору, чи ще щось…).

Висновок: однозгідне припущення можна прийняти із застереженнями (2).

4. Великого князя Георгия Киевского
во иноцех Гавриила Всеволода

Філарет: (1146 – 1147) – на підставі невідомого науці Єлецького синодика, син № 3. В 1150 р. перепохований в Чернігові (ІпатЛ).

Р. Зотов: (1126 – 1146), син № 3. Християнське ім’я його невідоме, але він заснував у Каневі церкву св. Георгія (1144, ІпатЛ). Є й інші Всеволоди. Ігоря Ольговича в СКЛС нема.

Л. Войтович: (1120 – 1157), потрапив до синодика як союзник Ольговичів.

Щодо імені «Всеволода», то можливо або 1, виправлення на «Всеволодовича», тобто вказівка на діда Юрія; або 2, пропущено «і сина його» – тоді виходить Всеволод Юрійович Велике Гніздо.

Мої міркування:

Проти Філарета слід сказати, що Єлецький синодик в науці невідомий, тому будувати щось на таких «даних» ми не можемо. [Можна було сподіватись, що Єлецький синодик, так само як і Любецький, зберігається у Чернігівському історичному музеї. Але в каталозі Ігоря Ситого ( [Чернігівського обласного історичного музею ім.В.В.Тарновського]. – Чернігів: 2004 р.) його нема, і де його тепер шукати – невідомо.]

Отже, християнське ім’я Ігоря, так само як і його чернече ім’я – невідомі. (У Вікіпедії ви побачите не тільки християнське і чернече, а ще й схимницьке ім’я цього князя, але все це – фантастика, навіть не наукова. Просто фантастика. До речі, жодне джерело 11 – 16 ст. ніколи не подає схимницького імені князя і взагалі не знає, що це таке. Докладніше – в мой статті «Звичай постриження правителя в ченці»). Позитивним моментом цієї версії є засвідчене джерелами прийняття чернецтва цим князем (насильницьке, але це нашої справи не міняє). Отже, жодне з трьох імен запису залишаються не поясненими. До того ж київське княжіння його (1146) було чисто ефемерним.

У погляді Зотова знаходить своє місце «Всеволод» і мабуть «Георгій». Київським князем він був у 1139 – 1146 рр., «великим» не титулувався. Авторитетні джерела не подають християнського імені Всеволода, але практика заснування церков на честь тезоіменитих святих мала місце, і «Георгія» з обережністю можна прийняти. Проти такого погляду стоїть Іпатіївський літопис, котрий під 1146 роком досить докладно оповідає про смерть і поховання Всеволода, нічого не згадуючи про прийняття ним чернецтва. Тому, залишаючись на грунті фактів, ми мусимо визнати, що «во іноках Гавриїла» в рамках гіпотези Зотова «потрапило з іншої телеграми» (за словами булгаковського Поплавського).

Згідно погляду Войтовича, «Георгій» – князівське ім’я. Юрій Долгорукий був київським князем двічі (1149 – 1151, 1155 – 1157), титулу «великий» авторитетні джерела йому не дають. Проти цього погляду знову виступає Іпатіївський літопис, котрий під 1157 роком досить докладно оповідає про смерть і поховання Юрія, нічого не згадуючи про прийняття ним чернецтва. Я спеціально підкреслюю докладність оповідання. Якби згадка про смерть була короткою, можна було б думати, що звістка про постриження просто випала, як то не раз траплялось. Але докладність оповідання повністю виключає таку можливість.

Отже, в рамках цього погляду непоясненою залишається друга частина статті, зокрема ім’я «Всеволод». Войтович сам відчував цю слабкість і запропонував два варіанти поправок.

Перша поправка дає «Георгія Всеволод[овича]», якого можна вважати за «Георгія Володимировича Всеволодовича» лише з великою натяжкою (я щось не пригадую, щоб князя іменували по діду, минаючи батька). Отже, ця поправка нічого не допомагає, бо вимагає ще подальшого неймовірного припущення.

Другий варіант – «[і сина його] Всеволода» – виглядає краще: у Юрія дійсно був син, славний Всеволод Велике Гніздо. Але довільно вставляти в текст джерела цілі фрази – це досить погана методика.

Нарешті слід згадати, що в СКЛС є ще один Всеволод Гавриїл – № 8, і можливість подвоєння його запису до СКЛС не розглядалась.

Висновок: запис не вдається пояснити (3).