Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Філіація літописів

Микола Жарких

Послідовність літописів

В ході читання 43-х томів «Полного собрания русских летописей», звичайно, виникло питання, як систематизувати цей матеріал. Для вивчення походження (філіації) літописів ми запровадимо наступні терміни:

кінцева дата (рік) – останній рік, події якого висвітлені в літописі. Цей показник є об’єктивним (не залежить від уявлень дослідників про походження літопису) і практично важливим, оскільки показує, який період висвітлено. Тому його покладено в основу систематизації.

дата (рік) написання – дата завершення роботи над літописним текстом. В більшості випадків ми не маємо об’єктивних даних для неї, але ясно, що вона не може бути ранішою за кінцеву дату і пізнішою за дату списку.

дата списку (рукопису) – дата, коли було виготовлено конкретний список літопису. Переважна більшість списків датується на підставі водяних знаків на папері та особливостей письма (філігранологія та палеографія, як кажуть вчені), в рідкісних випадках – на підставі кінцевих записів або згадок в тексті.

авторитетний період – період часу, для якого літопис містить авторитетні дані, може виступати як першоджерело. Ясно, що найбільш авторитетними є записи останніх десятиліть перед кінцевою датою, для яких можна сподіватись – літописець був сучасником описуваних подій. Також ясно, що для давніх часів (віддалених на 100 та більше років від кінцевої дати) літописець не міг бути авторитетним свідком і черпав свої відомості з попередніх літописів. Але об’єктивно встановити межу авторитетності не завжди можливо, тому в більшості випадків ми формально вважаємо авторитетним періодом останні 30 років перед кінцевою датою – період (можливо) особистих спостережень літописця. Разом з тим для ранніх літописів ми не маємо іншого виходу, як вважати авторитетним періодом весь час, який минув від попереднього літопису.

період унікальних звісток – період часу, для якого літопис містить унікальні звістки, уперше запроваджені в літописання. «Унікальним записом» в даному випадку я називаю запис, якого не було в попередніх літописах – джерелах даного літопису. Наступні літописи можуть тиражувати цей запис, і в них він уже не розглядається як унікальний, але як запозичений з ранішого джерела. Слід розуміти, що цей період може бути як ширшим, так і вужчим за авторитетний період; так, НикЛ містить немало екстраваганцій (першоджерельних повідомлень) за 10 – 14 ст., але він для цього періоду не є авторитетним, тому ці надлишкові записи слід вважати вигадками автора НикЛ.

Запровадивши ці визначення, ми легко можемо дати визначення першоджерельних записів – це унікальні записи з авторитетного періоду. І тільки. Відповідно період, охоплений цими звістками, можна називати першоджерельним періодом для даного джерела.

В рамках даної статті ми будемо визначати періоди унікальних і першоджерельних записів спрощено – не за всім масивом записів (як то належало би), а тільки за зробленими нами виписками. Але й так наближено визначені періоди дають уявлення – до яких літописів треба звертатись по достовірну інформацію.

Хронологія унікальних звісток…

Хронологія унікальних звісток використаних літописів

Підсумки наших спостережень над унікальними записами подана у вигляді діаграми. З неї добре видно, що основний масив записів дублюється з одного літопису до іншого без особливих змін; інформаційний потенціал цих дубльованих записів дуже низький.

В цілому всі розглянуті літописи можна розділити на три хронологічних шари:

1, період місцевої різноманітності – до 1418 року, який закінчується з появою Софійського 1-го літопису старшого ізводу;

2, період московського єдиномислія (1481 – 1570 роки), чітко відділений від попереднього лакуною в 60 років, «заповненою» тільки новгородськими літописами;

3, період пагубного безначалія (кін. 16 – 17 ст.), коли створена на попередньому етапі система державного літописання, яка забезпечувала єдиномисліє, була зруйнована, і літописанням знову почали займатись приватні особи.

Залежність літописів

Давньоруські і пізніші великоруські літописи 11 – 16 ст. мають надзвичайно велике дублювання звісток, що дає надію встановити – який раніший літопис був джерелом для пізніших. Над цією задачею працювало немало дослідників починаючи від О. О. Шахматова, в результаті чого утворилась ціла бібліотека і окрема галузь історичної науки – літописознавство (невідома в інших країнах).

Певним підсумком цієї роботи стала стаття Я. С. Лурьє [Генеалогическая схема летописей 11 – 16 вв., включенных в состав Словаря книжников и книжности Древней Руси. – Труды отдела древнерусской литературы (ТОДРЛ), 1985 г., т. 40, с. 190 – 205].

Стемма літописів зі статті Я. С. Лурьє…

Стемма літописів зі статті Я. С. Лурьє (1985)

Віддаючи повну шану автору стемми, який відобразив на ній дуже велику кількість спостережень над текстами, слід все ж таки вказати на певні її недоліки. Перший – це перевантаженість стемми зв’язками в стилі «все зв’язано з усім». На мою думку, ці зв’язки між текстами потребують певного ранжування (більш істотні і важливі – менші важливі) і відповідної фільтрації важливіших для включення в стемму.

Другий недолік полягає у включенні до стемми гіпотетично реконструйованих джерел на рівних правах із реально збереженими списками.

Третій недолік – віра в існування «зводу 1448 р.» (літера М на стеммі) і плутанина у співвідношенні літописів, які (нібито) походять від нього. Я. С. Лурьє – попри всі застереження і заперечення проти цієї гіпотези – до кінця залишився її прихильником [К проблеме свода 1448 г. – ТОДРЛ, 1969 г., т. 24, с. 142 – 146; Еще раз о своде 1448 г. и Новгородской Карамзинской летописи. – ТОДРЛ, 1977 г., т. 32, с. 199 – 205].

Цей останній недолік виправлено у неодноразово згадуваній книзі О. Г. Боброва [Новгородские летописи 15 века. – Спб.: Д. Буланин, 2001 г.].

Спрощена стемма використаних літописів

Спрощена стемма використаних літописів

Розроблена мною стемма є гранично спрощеною і орієнтованою не на потреби літописознавства, а на зовнішнє споживання – тими, хто тільки використовує дані з літописів.

Ця стемма не містить гіпотетичних протографів, а тільки реально існуючі тексти. Розглядаючи її, легко можна побачити два вузлових моменти: це звід 1304 року (який позначено тільки розвилкою) та Софійський 1-й літопис старшого ізводу, від якого, загально беручи, походять усі наступні літописи.

Московське літописання кінця 15 – 1 пол. 16 ст. на стеммі поділено на три хвилі або покоління, розмежовані хронологічно. До першого покоління належать ТипЛ, МЗ1492, МЗ1493, Сим2Л, МЗ1495, Л72Я старшого ізводу. Всі вони написані до 1500 року. До другого покоління літописів (написаних в 1501 – 1520 роках) належать С3Л, С2Л, Л72Я молодшого ізводу, ІФЛ, НикЛ старшого ізводу. До третього покоління літописів (написаних в 1530 – 1558 роках) належать ВПЛ, Хронограф, ЛПЦ, ВЛ та НикЛ молодшого ізводу.

Кругозір літописів цього часу кардинально звужується в порівнянні з попередніми літописами. Літописці цікавляться виключно Москвою, звістки про інші території трапляються дуже рідко. І в Москві літопис цікавиться виключно Кремлем (городом, як тоді говорили); а в Кремлі – виключно царським двором; а у дворі – виключно особою царя. Все, що не стосується безпосередньо царя, мало цікавить літописця і нотується лише випадково.

Всередині одного покоління всі літописи подібні між собою як солдатські чоботи. Своєрідний скелет, утворений записами про смерть князів, взагалі може вважатись ідентичним для всіх літописів одного покоління. Можна сказати, що московське літописання того часу уже дозріло до друкування літописів, але через одвічну технічну відсталість Московії це друкування розпочалось тільки 300 років пізніше – у 2 пол. 18 ст.

Встановити, який з цих літописів був для якого джерелом – задача не проста, але, на щастя, це не має великого практичного значення. Для практичного використання звістки досить переконатись, що вона присутня в базових літописах (МЗ1492 – Л72Я – ВЛ).

Прийоми обробки записів про смерть князів

Розглянутий нами масив записів про смерть князів дозволяє виділити наступні прийоми літописної роботи:

1, запис копіюється з попереднього літопису без будь-яких змін;

2, запис копіюється зі скороченням (при цьому часто випадають повідомлення про постриження);

3, запис видаляється повністю і не переноситься в наступний літопис;

4, до висхідного запису додаються благочестиві епітети і риторичні вставки; ці зміни легко виявляються в порівнянні з попередніми літописами.

Випадків, коли пізніший літопис містив би докладнішу інформацію про подію, ніж ранній, найбільш авторитетний, дуже мало, тому загалом слід вважати, що найбільш авторитетним є той літопис, у якому даний запис з’явився першим.

Переліченими прийомами користувались усі літописці, окрім автора Ник1Л (Никонівського літопису в частині до 1428 р.). Цей автор постійно застосовував перефразування висхідного запису, синонимічну заміну окремих слів, перестановку фрагментів. До імен князів він дуже любив додавати генеалогічні довідки, нерідко довжелезні; до цих імен часто додавав титул «великий», навіть там, де достовірно відомо, що даний князь за життя «великим» не титулувався. Окрім того, літописець надзвичайно широко користувався благочестивими епітетами та риторичними вставками, приклад чого уже був наведений.