Висновки
Микола Жарких
1. Предметом дослідження був звичай передсмертного постриження правителя в ченці.
2. Випадки такого постриження досить часто фіксувалися в літописах. Записи, які походять з авторитетних для даного часу літописів, є достовірними. В пізніших літописах такі записи могли копіюватись повністю, скорочуватись (часто за рахунок повідомлень про постриження) або пропускатись зовсім. Випадків розширення записів практично немає, окрім першої частини Никонівського літопису (до 1428 р.).
3. Давньоруські літописи не знають вигаданих випадків передсмертного постриження. У великоруських літописах 15 – 16 ст. такі випадки нечисленні, в основному походять з найпізніших літописів і легко відмежовуються від достовірних записів.
4. Звичай передсмертного постриження правителя в ченці існував на Русі з кінця 12 до початку 17 ст. Найбільше випадків застосування цього звичаю зафіксовано в 2 половині 14 – 1 половині 15 ст. В 2 половині 15 ст. число випадків почало скорочуватись, і в 16 ст. звичай сходить майже нанівець (останній випадок зафіксовано в 1605 р.).
5. Географія поширення звичаю на ранньому етапі (до 1240 р.) охоплює землі північно-східної Русі, Смоленське і Волинське князівства (в Київському, Чернігівському, Переяславському князівствах його не зафіксовано). Починаючи з 2 половини 13 ст. всі зафіксовані в джерелах випадки стосуються північно-східної Русі (95% усіх випадків). Найбільше число випадків зафіксовано в Московському князівстві та у Новгороді, що частково можна пояснити кращим висвітленням історії цих територій в літописах.
6. Випадки передсмертного постриження зафіксовані в основному для правителів (князів та посадників у Новгороді й Пскові). Для служилих князів випадків постриження зафіксовано значно менше, ніж для правлячих князів. Це дає підстави для припущення, що звичай передсмертного постриження був прерогативою правителя, застосовувався перш за все до осіб найвищого соціального стану. Разом з тим джерела фіксують кілька випадків масового постриження в ченці (в момент загрози загибелі від ворога або епідемії).
7. Накладення випадків передсмертного постриження на генеалогічні дерева князів дало переконливий результат тільки для нащадків Олександра Невського (головно з московської гілки). Застосування цього обряду послідовно в чотирьох поколіннях дозволяє стверджувати, що в поширенні цього звичаю родові традиції мали суттєве значення.
8. Для фіксації смерті правителя в 98% усіх випадків застосовано дієслово «преставися». Інші вирази слід вважати епізодами. Для передсмертного постриження формули відзначаються більшою різноманітністю, серед них найчастіше вживалась формула «преставися в чернцах и в схиме» (36%). Формули передсмертного постриження у першій частині Никонівського літопису значно відрізняються від формул, вживаних у всіх інших літописах.
9. Чернече ім’я надавалось із числа імен святих, які починаються на ту ж літеру, що й мирське ім’я особи. Скільки-небудь масового застосування інших принципів не простежено.
10. Церемонія передсмертного постриження найбільш докладно описана для тверського князя Михайла Олександровича (1399 р.) та московського князя Василя Івановича (1533 р.). Але й ці найбільш детальні описи не дають майже нічого для розуміння внутрішнього змісту цього обряду.
11. Швидке – упродовж одного покоління – поширення звичаю на більшій частині території давньої Русі промовляє скоріше за зовнішнім джерелом походження звичаю, ніж за виникненням його на Русі. Можливо, тут мав якесь значення приклад візантійського імператора Мануїла Комніна, який перед смертю постригся у ченці (1180 р.).
12. Виконання або невиконання передсмертного постриження не залежало від зовнішніх умов: є виразні випадки, коли зовнішні умови сприяли постриженню, а воно не відбулося; є й не менш виразні випадки, коли зовнішні умови не сприяли постриженню, але воно відбулося. Обряд постриження виконувала найвища духовна особа з числа присутніх (митрополит або єпископ), що додатково надавало обряду характер соціальної привілегії. Слід відзначити, що новгородські архієпископи ніколи не здійснювали цього обряду.