Kronika Halicko-Wołyńska (Kronika Romanowiczów) (2017 р.)

Микола Жарких

(Kronika Romanowiczów). – Kraków, Warszawa: 2017. – 710 s.

Робота виконана під керівництвом Даріуша Домбровського; скорочено я буду посилатись на нього як K. R.

Назване польське видання містить розлогу вступну статтю Даріуша Домбровського та Адріана Юсуповича. В ній детально розібрано питання археографії ГВЛ, зокрема розглянуто попередні видання. Дісталося на горіхи й Миколі Котляру [K. R., s. 8 – 9, 39 – 40]:

Зауваження щодо конструкції та часу виникнення окремих частин пам’ятки, висловлені у вступі, слід вважати суперечливими [мабуть, такими, що викликають заперечення; K. R., s. 40].

Дуже широко і детально обгрунтовується назва «Хроніка Романовичів» [K. R., s. 43 – 52] (вище я подав своє спрощене, робітничо-селянське пояснення, а тут все зроблено грунтовно, на широкому тлі аналогій). Жанр твору визначено як «придворна хроніка» [K. R., s. 50, 51].

Далі Д. Д. та А. Ю. умістили розділ з інтригуючою назвою «Авторство [Х-Ром]». Почали вони з розгляду історіографії питання, застерігаючи, що не мали наміру цю історіографію вичерпати. Їх спостереження можна подати у вигляді такої таблиці:

Із незрозумілої причини в цьому огляді пропущено ретельно розроблену структуру М. Котляра, розглянуту вище. Охоче вірю, що нашим авторам не подобається його схема, але ж усі інші схеми, включені в огляд, їм так само не подобаються – чому для Котляра зроблено виняток? І чи тільки для Котляра? Якщо почати вибірково розглядати праці, прямо присвячені даній вузькій темі, то можна й у тенденційність в’їхати, а звідти уже й до антинауковості недалеко.

Висновок із таблиці дуже простий: ні одна із запропонованих структур не була підтримана ні одним іншим дослідником. Простою мовою, маємо суб’єктивізм: кожна схема є особистим надбанням одного автора, і ніхто нікого ні в чому не може переконати.

Разом з тим слід повністю погодитись із Д. Д. та А. Ю., що «авторство» ні одної із зазначених в таблиці осіб не може бути підтверджене [K. R., s. 69]. Всі перелічені особи завжди згадуються в Х-Ром в третій особі і ніколи не згадуються у зв’язку з хоч яким-небудь письмом.

Д. Д. та А. Ю. припускають участь до п’яти авторів в написанні Х-Ром: це особи, що служили князям Мстиславу Мстиславичу, Данилу Романовичу (двоє), Васильку Романовичу, Володимиру Васильковичу та Мстиславу Даниловичу [K. R., s. 74]. Враховуючи, що грамотних людей в той час було дуже мало, а людей літературно обдарованих серед грамотних не тільки тоді, але й завжди було дуже мало, отака кінематографічна швидкість, коли упродовж якихось 30 років змінюються три автори, здається мені неможливою. До того ж якщо на Волині в 1290 році були цілих три особи, здатних писати літопис, – чого вони всі одночасно замовкли в тих роках, неначе за помахом диригентської палички? Думаю, була тільки одна особа, здатна до писання хроніки, і її смерть назавжди припинила цю роботу.

Д. Д. та А. Ю. уявляють собі структуру Х-Ром наступним чином. Першою частиною є двірська хроніка данила Романовича, котра уривається на описі першого походу Бурундая. Вона мала дві редакції. Перша виникла в 1246 – 47 рр., а в другій вона була продовжена до 1258 р. (і, можливо, до 2 пол. 1264 р., до смерті Данила).

Другою частиною є волинська хроніка, яка мала дві або три редакції, пов’язані з іменами князів Василька, Володимира та Мстислава [K. R., s. 75 – 76].

Отже, хоч як гороїжились Д. Д. та А. Ю. проти М. Котляра, а запропонована ними схема вийшла найближчою власне до його схеми.

Наступний розділ, який мене спеціально цікавить – це використані в Х-Ром джерела. Д. Д. та А. Ю. називають такі категорії:

1, запозичення з Біблії та літургічної літератури;

2, так звана перекладна література;

3, пам’ятки руського письменства 11 – 13 ст.;

4, документи з канцелярії окремих Романовичів;

5, поетичні твори, найімовірніше переказувані усно, і звороти, зачерпнуті із фольклору;

6, інформація від свідків подій, в тому числі наочних, переказувана скоріш за все усно;

7, власні спостереження писарів [K. R., s. 75 – 76].

Ясно, що тут Х-Ром розглядається уже не як історичне джерело, а як пам’ятка історії літератури, бо при всій повазі до Біблії слід сказати, що вона була написана дуже давно і в ній не може бути нічого конкретного про події 13 ст. Тобто перші три групи є джерелами тексту Х-Ром, але не джерелами інформацій хроніки.

Хроніка Романовичів безумовно є твором високої літературної вартості. Історично-літературні студії над нею мають високу цінність – як в плані з’ясування літературних джерел, якими користувались волинські писарі 13 ст., так і в плані впливу хроніки на пізніші твори. Але мене спеціально цікавить компетентність і вірогідність конкретних історичних даних, які містяться в хроніці.

Із числа джерел 3-ї групи Д. Д. та А. Ю. називають гіпотетичний літопис Мстислава Мстиславича [K. R., s. 79]. Я не побачив у складі Х-Ром такого окремого твору, а тільки побачив, що хроніст цікавився цим князем. Цікавився настільки, наскільки він був причетний до діянь Романовичів. Навіть імені його сина (синів?) хроніст не назвав. Але якщо вже фантазувати про цей літопис, то там мали б бути і оповідання про правління Мстислава в Новгороді, про Липицьку битву та інші. Оскільки в Х-Ром їх нема, доводиться знову фантазувати, що хроніст порубав той літопис на шматки замість щоб втягнути в свій твір його значні цілісні фрагменти (авжеж, із хронологічною сіткою, бо мало імовірності, щоб опис діянь Мстислава мав вигляд хроніки, а не річних статей).

І от після цілої серії припущень ми приходимо до висновку, що Мстислав цікавив хроніста лише як тесть Данила – що було очевидно і без складних елюкубрацій. «Літопис Мстислава Мстиславича» слід відкинути згідно бритви Оккама, як непотрібне припущення.

Найбільшим ентузіастом четвертої групи джерел є О. Купчинський, який виділив із тексту Х-Ром цілих 62 «грамоти» [Купчинський О. Галицько-Волинського князівства XIII – першої половини XIV століть. – Львів: 2004 р., с. 205 – 356]. Слід повністю погодитись із Д. Д. та А. Ю.: насправді в текст Х-Ром втягнуто тільки три грамоти – два передсмертних розпорядження Володимира Васильковича 1288 р. і одну грамоту Мстислава Даниловича 1289 р. [K. R., s. 90].

Отже, 1, в тій частині, в якій Х-Ром пише про потрібні мені події, ніяких слідів письмових документів нема; 2, з тих трьох грамот можна вивести існування хіба що писаря названих князів, але жодної мірою не можна говорити про канцелярію як окрему постійну установу.

Далі, записи фольклору з нашої території починаються з 19-го ст., не з 13-го. Чи ті звороти, які здаються «зачерпнутими з фольклору», справді були такими – ми знати не можемо. Численні приклади переходу виразів із письмової літератури у фольклор (хоча б біблійних виразів) говорять про протилежний напрямок руху цих виразів. І знову – фольклор не дає подробиць про окремі конкретні події.

Із огляду джерел виходить, що переважна частина конкретної інформації про події 13 ст. записана у Х-Ром вперше, не мала перед тим письмової фіксації. Це цілком природно для давніх часів, коли писемність не була поширена і в цілому не відігравала в житті суспільства великої ролі.

В підсумку Д. Д. та А. Ю. дають дуже високу оцінку джерельної вартості Х-Ром:

Галицко-Волынская хроника является бесценным источником, изобилующим не отмеченными нигде больше сведениями по истории Галицко-Волынской Руси в XIII в., ее отношений с различными государствами, в том числе с Польшей, Венгрией, Литвой, Чехией [K. R., s. 123].