Аналіз переліку

Микола Жарких

Зібрані нами джерела можна поділити на три групи:

1, літописні переліки митрополитів, складені у 15 – 16 ст.;

2, перелік у Печерському синодику (кін. 15 ст.), котрий, як ми вже бачили, не залежить від літописів;

3, церковно-історичні праці 1 пол. 17 ст.

Печерський синодик (ПС)

Формування переліку митрополитів у ВС почалося з ПС:

З цієї порівняльної таблиці можна зробити висновок, що в основі блоку (2-2) у ВС лежить перелік митрополитів із ПС, дещо перекомпонований і поповнений вигаданими (невідомими науці) іменами. Хто, коли і на якій підставі вніс ці зміни – наразі не можна сказати, також ми не можемо судити, чи перелік ПС був використаний у ВС прямо, чи між цими текстами стояла ще одна редакція (назвемо цей гіпотетичний текст ПС-2).

З певністю можна сказати тільки, що блок (2-2) склався раніше, ніж в руки укладача ВС потрапили інші переліки митрополитів, котрі подають значно кращі й ближчі до істини послідовності імен. Це – певний аргумент на користь існування Пс-2, але спостереження в цьому напрямку нам треба продовжити.

Літописні переліки митрополитів

З першого погляду на цю таблицю стає очевидним, що у великоруському літописанні паралельно існували дві редакції переліку митрополитів, які я буду позначати М (від першого імені Михаїл) та Л (від першого імені Леонтій).

До редакції М належать МЗ1493, СимЛ, Хронограф (котрий очікувано слідує за МЗ1493), НикЛ, СК; до редакції Л – Н4Л, ЛА, ВЛ.

Характерними відмінностями між редакціями є імена Кирила (Мт1-7) та Федора (Мт1-24), котрі присутні в М, а відсутні в Л; також імена Миколая (Мт1-14), Афанасія (Мт1-16) та Федора (Мт1-17), присутні в Л, а відсутні в М.

Перелік Н1ЛМІ поєднує в собі окремі риси редакцій М та Л, не повторюючи їх буквально.

Очевидно, що блок (2-1) у ВС сформовано на підставі літописного переліку редакції М. Єдина риса, котра поєднує його з ВЛ – це подвоєння імені Никита (Мт1-19), котре можна вважати помилкою писаря, допущеною незалежно.

Цілком очевидне спостереження над цими редакціями полягає в тому, що вони не залежать від літописів, до яких вони додані (і взагалі від літописів). Ні в одному літописі нема баснословних митрополитів (Мт1-1, 2, 7, 16, 17, 29, 30, 31), тому їх масова поява свідчить незалежне від літописних текстів походження цих редакцій.

Варіант редакції М у Степенній книзі можна назвати синкретичним, комбінованим, що характерно для степенної книги в цілому. Автор об’єднує дані з усіх доступних йому джерел, намагається їх перевірити й поповнити. Він безперечно мав під рукою обидві літописні редакції, але звірявся ще й з текстом літопису. Так, він відкинув міфічних Кирила (Мт1-5), Афанасія (Мт1-16), Федора (Мт1-17), Гавриїла (Мт1-30) та Діонісія (Мт1-31), натомість додав знайдених у літописах Єфрема Переяславського (Мт1-13) та Климента (Мт1-21). Це, безперечно, поліпшило перелік.

Те саме можна сказати про переліки у Кревзи, Копистенського і Косова: вони об’єднують дані з доступних їм джерел, намагаючись дати повніший і кращий перелік.

Спробуємо встановити конкретніше, яким джерелом, що містить перелік редакції М, яким користався укладач ВС. Для цього підрахуємо число збіжностей та розбіжностей між переліками.

Ми бачимо, що на першому місці стоїть ПСК (+4), від нього трохи відстає ЛК (+3). Можна думати, що Кревза, у свою чергу, скористався Степенною книгою (+1 в нашому змаганні). Давніші літописи помітно програють.

Степенна книга дійшла до нас у 145 рукописах (більше, ніж копій всіх інших літописів разом узятих). Оскільки поширення Степенної книги заохочувалось начальством, дістати її копію було значно простіше, ніж інші московські історичні твори, то я думаю, що саме вона лягла в основу переліку ВС через посередництво Кревзи та Косова.

Твори 1 пол. 17 ст.

Яке джерело було використано для блоку (2-3) – судити складно, наявні імена можуть бути запозичені зі Степенної книги, наприклад, але чому вони представлені так вибірково? і чому цей перелік закінчується на Симоні († 1512)? – зовсім неясно.

Для блоку (2-4) укладач міг використати будь-який з переліків – Кревзи, Копистенського чи Косова – котрі цілком подібні в тій частині, що увійшла до ВС. При цьому треба всіх трьох Іоанів у ВС перейменувати на Іон (Мт2-5, Мт2-8 → Мт2-10, Мт2-14). Також у ВС виправлена помилка, повторена всіма трьома авторами – Йосифа Болгариновича (Мт2-7) всі вони іменують Йосифом Солтаном (Мт2-9), і тому Іона, котрий іде після цього «Солтана» (Мт2-10), не знаходить відповідності в історичних джерелах (насправді тут мав бути Іона 2-й, Мт2-8).

Оскільки ми вже бачили, що у ВС використано твір Косова, то можна припустити, що і для цього блоку також використано «Патерикон».

Блок (2-5), на мою думку, не мав письмового джерела і був вписаний прямо у ВС. При цьому Ісайя Копинський, який був противником Петра Могили (і тому – закономірно – не потрапив до «Патерикона»), записаний поруч із Могилою. Після смерті їх обох це ворогування втратило злободенність.

Пізніші синодики

Синодик київського Пустинно-Микільського монастиря розпочатий в 1734 р. Цей синодик поки що не опублікований, В. І. Ульяновський опублікував лише перелік митрополитів [Ульяновський В. І. Київський митрополит Спиридон та його догматичний твір “Изложение о православней істинне нашей вере”. – Просемінарій. Медієвістика. Історія церкви, науки і культури, 1998 р., т. 2, с. 125].

Він складається з двох частин. Перша – від Петра (Мт1-39) до Онисифора (Мт2-16) виглядає перекомпонованим переліком митрополитів із ПС, але з деякими рисами переліку ВС (зокрема, тут є Василь Мт1-49, якого не знає жодне інше джерело). Можливо, тут відбився не сам ВС, а його прототип (ПС-2), про який я вже згадував.

Друга частина – це перелік митрополитів від Йова Борецького до Арсенія Могилянського († 1770), котрий загалом не викликає утруднень з інтерпретацією.

Уже згаданий синодик київського Софійського монастиря розпочатий бл. 1765 р. [Поменник Софії Київської / О. Прокоп’юк. – К.: 2004 р., с. 33 – 34]. Його також можна поділити на дві частини. Перша починається з Михаїла (Мт1-1) і закінчується чомусь Іллею (Мт2-15). Перелік за 14 ст. тут дано в хронологічній послідовності, також додано «литовських» митрополитів Феогноста та Романа. Друга частина починається від Йова Борецького і доведена до Ієрофея Малицького († 1799) і загалом не містить помітних помилок.

Цей перелік є наслідком нових церковно-історичних студій, для яких ВС був (можливо) одним із джерел.

Детальне вивчення впливу ВС на пізніші синодики виходить за рамки моєї роботи, і залишається предметом подальших студій.

Маємо цікаву вказівку з рубежа 15 – 16 ст.: в одному із російських збірників подано перелік митрополитів із забороною поминати Клима, Пимена, Діонісія, Григорія Цамблака, Герасима, Ісидора [Успенский Б.А., Успенский Ф.Б. . – М. : Институт славяноведения РАН; СПб.: Нестор-История, 2017 г., с. 160 – 161]. З того, що ця заборона міститься тільки в одному тексті, можна думати, що вона не проводилась систематично навіть у самій Московській державі, а в Україні про неї і зовсім нічого не зали.

Перелікам митрополитів у творах Кревзи, Копистенського та Косова присвячена цікава стаття Н. Сінкевич [Сінкевич Н. – короткий виклад історії Руської Церкви у полемічних наративах першої половини XVII ст. – Записки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка (Львів), 2012 р., т. 264, с. 459 – 473]. Основна увага в ній приділена ідейному спрямуванню цих переліків, натомість їх можливих джерел дослідниця не торкалась. Думаю, що в цьому напрямку слід працювати далі: адже якщо у полемістів були якість російські літописи, то вони могли б скористатись не одними тільки переліками імен, але й іншими історичними даними. Виявлення таких даних, в свою чергу, дозволить конкретніше уявити, які саме літописи були використані.