Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Аналіз переліку

Микола Жарких

Зібрані нами джерела можна поділити на три групи:

1, літописні переліки митрополитів, складені у 15 – 16 ст.;

2, перелік у Печерському синодику (кін. 15 ст.), котрий, як ми вже бачили, не залежить від літописів;

3, церковно-історичні праці 1 пол. 17 ст.

Печерський синодик (ПС)

Формування переліку митрополитів у ВС почалося з ПС:

Печерський синодик Введенський синодик
Петра Петра (2-25)
Пимена Пимена (2-26)
Феогноста Феогноста (2-27)
Михаїла Михаїла (2-28)
Діонісія Діонісія (2-29)
Герасима (2-30)
Галактіона (2-31)
Миколая (2-32)
Пимена (2-33)
Іоана (2-34)
Василя (2-35)
Іоана (2-36)
Симеона (2-37)
Олексія (2-38)
Кіпріана Кіпріана (2-39)
Фотія Фотія (2-40)
Герасима (2-30)
Олексія (2-38)
Іону (2-42?)
Григорія Григорія (2-41)
Іоана (2-42)
Геронтія (2-43)
Галактіона (2-31)
Симеона (2-37) Симона (2-44)
Іону Іоана (2-45)
Макарія Макарія (2-46)

З цієї порівняльної таблиці можна зробити висновок, що в основі блоку (2-2) у ВС лежить перелік митрополитів із ПС, дещо перекомпонований і поповнений вигаданими (невідомими науці) іменами. Хто, коли і на якій підставі вніс ці зміни – наразі не можна сказати, також ми не можемо судити, чи перелік ПС був використаний у ВС прямо, чи між цими текстами стояла ще одна редакція (назвемо цей гіпотетичний текст ПС-2).

З певністю можна сказати тільки, що блок (2-2) склався раніше, ніж в руки укладача ВС потрапили інші переліки митрополитів, котрі подають значно кращі й ближчі до істини послідовності імен. Це – певний аргумент на користь існування Пс-2, але спостереження в цьому напрямку нам треба продовжити.

Літописні переліки митрополитів

З першого погляду на цю таблицю стає очевидним, що у великоруському літописанні паралельно існували дві редакції переліку митрополитів, які я буду позначати М (від першого імені Михаїл) та Л (від першого імені Леонтій).

До редакції М належать МЗ1493, СимЛ, Хронограф (котрий очікувано слідує за МЗ1493), НикЛ, СК; до редакції Л – Н4Л, ЛА, ВЛ.

Характерними відмінностями між редакціями є імена Кирила (Мт1-7) та Федора (Мт1-24), котрі присутні в М, а відсутні в Л; також імена Миколая (Мт1-14), Афанасія (Мт1-16) та Федора (Мт1-17), присутні в Л, а відсутні в М.

Перелік Н1ЛМІ поєднує в собі окремі риси редакцій М та Л, не повторюючи їх буквально.

Очевидно, що блок (2-1) у ВС сформовано на підставі літописного переліку редакції М. Єдина риса, котра поєднує його з ВЛ – це подвоєння імені Никита (Мт1-19), котре можна вважати помилкою писаря, допущеною незалежно.

Цілком очевидне спостереження над цими редакціями полягає в тому, що вони не залежать від літописів, до яких вони додані (і взагалі від літописів). Ні в одному літописі нема баснословних митрополитів (Мт1-1, 2, 7, 16, 17, 29, 30, 31), тому їх масова поява свідчить незалежне від літописних текстів походження цих редакцій.

Варіант редакції М у Степенній книзі можна назвати синкретичним, комбінованим, що характерно для степенної книги в цілому. Автор об’єднує дані з усіх доступних йому джерел, намагається їх перевірити й поповнити. Він безперечно мав під рукою обидві літописні редакції, але звірявся ще й з текстом літопису. Так, він відкинув міфічних Кирила (Мт1-5), Афанасія (Мт1-16), Федора (Мт1-17), Гавриїла (Мт1-30) та Діонісія (Мт1-31), натомість додав знайдених у літописах Єфрема Переяславського (Мт1-13) та Климента (Мт1-21). Це, безперечно, поліпшило перелік.

Те саме можна сказати про переліки у Кревзи, Копистенського і Косова: вони об’єднують дані з доступних їм джерел, намагаючись дати повніший і кращий перелік.

Спробуємо встановити конкретніше, яким джерелом, що містить перелік редакції М, яким користався укладач ВС. Для цього підрахуємо число збіжностей та розбіжностей між переліками.

Збіжності (всього) Розбіжності (всього) Сума = Збіжності – Розбіжності
Спільне для всіх 1 2 6 8 10 11 14 15 20 24 25 28 32 33 35 38 39 (17) (0)
МЗ1493 – ВС 9 12 13 18 22 (5) 4 7 21 26 30 31 34 37 (8) -3
Хр – ВС 9 12 13 18 22 (5) 4 7 21 26 30 31 34 37 (8) -3
СК – ВС 7 12 18 21 22 30 31 (7) 4 9 13 26 34 37 (6) +1
ЛК – ВС 4 7 12 21 26 30 31 34 (8) 9 13 18 22 37 (5) +3
Пал – ВС 9 18 26 34 (4) 4 7 12 13 21 22 30 31 37 (9) -5
ПСК – ВС 4 7 12 18 21 22 30 31 34 (8) 9 13 26 37 (4) +4

Ми бачимо, що на першому місці стоїть ПСК (+4), від нього трохи відстає ЛК (+3). Можна думати, що Кревза, у свою чергу, скористався Степенною книгою (+1 в нашому змаганні). Давніші літописи помітно програють.

Степенна книга дійшла до нас у 145 рукописах (більше, ніж копій всіх інших літописів разом узятих). Оскільки поширення Степенної книги заохочувалось начальством, дістати її копію було значно простіше, ніж інші московські історичні твори, то я думаю, що саме вона лягла в основу переліку ВС через посередництво Кревзи та Косова.

Твори 1 пол. 17 ст.

Яке джерело було використано для блоку (2-3) – судити складно, наявні імена можуть бути запозичені зі Степенної книги, наприклад, але чому вони представлені так вибірково? і чому цей перелік закінчується на Симоні († 1512)? – зовсім неясно.

Для блоку (2-4) укладач міг використати будь-який з переліків – Кревзи, Копистенського чи Косова – котрі цілком подібні в тій частині, що увійшла до ВС. При цьому треба всіх трьох Іоанів у ВС перейменувати на Іон (Мт2-5, Мт2-8 → Мт2-10, Мт2-14). Також у ВС виправлена помилка, повторена всіма трьома авторами – Йосифа Болгариновича (Мт2-7) всі вони іменують Йосифом Солтаном (Мт2-9), і тому Іона, котрий іде після цього «Солтана» (Мт2-10), не знаходить відповідності в історичних джерелах (насправді тут мав бути Іона 2-й, Мт2-8).

Оскільки ми вже бачили, що у ВС використано твір Косова, то можна припустити, що і для цього блоку також використано «Патерикон».

Блок (2-5), на мою думку, не мав письмового джерела і був вписаний прямо у ВС. При цьому Ісайя Копинський, який був противником Петра Могили (і тому – закономірно – не потрапив до «Патерикона»), записаний поруч із Могилою. Після смерті їх обох це ворогування втратило злободенність.

Пізніші синодики

Синодик київського Пустинно-Микільського монастиря розпочатий в 1734 р. Цей синодик поки що не опублікований, В. І. Ульяновський опублікував лише перелік митрополитів [Ульяновський В. І. Київський митрополит Спиридон та його догматичний твір “Изложение о православней істинне нашей вере”. – Просемінарій. Медієвістика. Історія церкви, науки і культури, 1998 р., т. 2, с. 125].

Він складається з двох частин. Перша – від Петра (Мт1-39) до Онисифора (Мт2-16) виглядає перекомпонованим переліком митрополитів із ПС, але з деякими рисами переліку ВС (зокрема, тут є Василь Мт1-49, якого не знає жодне інше джерело). Можливо, тут відбився не сам ВС, а його прототип (ПС-2), про який я вже згадував.

Друга частина – це перелік митрополитів від Йова Борецького до Арсенія Могилянського († 1770), котрий загалом не викликає утруднень з інтерпретацією.

Уже згаданий синодик київського Софійського монастиря розпочатий бл. 1765 р. [Поменник Софії Київської / О. Прокоп’юк. – К.: 2004 р., с. 33 – 34]. Його також можна поділити на дві частини. Перша починається з Михаїла (Мт1-1) і закінчується чомусь Іллею (Мт2-15). Перелік за 14 ст. тут дано в хронологічній послідовності, також додано «литовських» митрополитів Феогноста та Романа. Друга частина починається від Йова Борецького і доведена до Ієрофея Малицького († 1799) і загалом не містить помітних помилок.

Цей перелік є наслідком нових церковно-історичних студій, для яких ВС був (можливо) одним із джерел.

Детальне вивчення впливу ВС на пізніші синодики виходить за рамки моєї роботи, і залишається предметом подальших студій.

Маємо цікаву вказівку з рубежа 15 – 16 ст.: в одному із російських збірників подано перелік митрополитів із забороною поминати Клима, Пимена, Діонісія, Григорія Цамблака, Герасима, Ісидора [Успенский Б.А., Успенский Ф.Б. . – М. : Институт славяноведения РАН; СПб.: Нестор-История, 2017 г., с. 160 – 161]. З того, що ця заборона міститься тільки в одному тексті, можна думати, що вона не проводилась систематично навіть у самій Московській державі, а в Україні про неї і зовсім нічого не зали.

Перелікам митрополитів у творах Кревзи, Копистенського та Косова присвячена цікава стаття Н. Сінкевич [Сінкевич Н. – короткий виклад історії Руської Церкви у полемічних наративах першої половини XVII ст. – Записки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка (Львів), 2012 р., т. 264, с. 459 – 473]. Основна увага в ній приділена ідейному спрямуванню цих переліків, натомість їх можливих джерел дослідниця не торкалась. Думаю, що в цьому напрямку слід працювати далі: адже якщо у полемістів були якість російські літописи, то вони могли б скористатись не одними тільки переліками імен, але й іншими історичними даними. Виявлення таких даних, в свою чергу, дозволить конкретніше уявити, які саме літописи були використані.