Семеновичі Глинські
Микола Жарких
Князь Сенько Глинський
Князь Сенько Глинський виступає в документах десь на 10 років пізніше від Бориса Глинського, в 1448 році. Він отримав пожалування двох (!) людей та двір у Смоленську. Можливо, в наступному записі про пожалування села Мошенського йдеться про тих самих двох людей. Це село мало би бути поблизу Смоленська, нині його нема. Але зв’язок Сенька зі Смоленськом незаперечний.
Це все, що ми знаємо про самого князя Сенька.
Далі з останніх років правління короля Казимира маємо перелік смоленських князів і бояр, де згадані чотири сини князя Семена Глинського: Федір, Андрій, Дмитро та Іван. Думаю, що вони перелічені від старшого до молодшого.
Також думаю, що цей перелік складено для мобілізації сил Смоленської землі на , котра йшла від 1487 до 1494 р. Якщо це прийняти, вийде, що люди, перелічені в ньому, реально служили по Смоленську і складали реальну місцеву силу.
Князь Федір Семенович Глинський
Десь у 1487 і 1488 роках москалі нищили маєтки князів Глинських, і князь Федір Глинський разом зі своїми не названими поіменно братами заніс скаргу великому князю Казимиру на знищення їх маєтку Тур’я (здогадно в сучасному Краснопольському районі Могилівської області Білорусії, 170 км на південь від Смоленська).
Бачимо, що Федір як найстарший брат виступав главою корпорації князів Семеновичів Глинських. Далі за нього вже не чутно.
Князь Іван Семенович Глинський
Наймолодший із Семеновичів – князь Іван найраніше виступає в документах. Він володів деревнею Вязичня у сучасній Калузькій області (це 170 км на схід від Смоленська) і клопотався про заснування там церкви (здогадно, в 1481 році).
У наступному, 1482-у році маємо звістку, що князь Іван Глинський утік до Москви, і його брати просили віддати їм його «дільницю» та двір у Смоленську (можливо, Іван як молодший син успадкував батьківський двір? Було таке звичаєве право успадкування). Справа була дражливою, бо розглядалась у повному складі ради ВКЛ.
Вираз «дільниця» вказує нам, що по смерті батька князі Семеновичі поділили його майно (нерухоме?) – виходить, було що ділити, хоча ми не можемо вказати конкретні володіння. Належна Івану Вязичня, можливо, була його особистою вислугою / надбанням і тому його брати за неї не згадували.
Коли і як князь Іван Семенович повернувся до ВКЛ – наші джерела не знають, просто бачимо, що пізніше, в 1495 році, він клопотався про дозвіл смоленського єпископа на освячення церкви у своїй Вязичні, і десь близько того року отримав сільце Снопотець як заміну за маєток, що відійшов до Москви. Великий князь Олександр був оптиміст і надав це село тимчасово, до того часу, поки отчина Івана не буде звільнена (від москалів). Але цей час ніколи не настав.
Далі, в 1500 р. І. С. Глинський отримав у Смоленську двір, який раніше належав князю С. В. Бельському.
В 1501 р. І. С. Глинський отримав нове пожалування – деревню Шилковичі на південний захід від Смоленська. Можливо, наданий йому раніше Снопотець потрапив у зону війни з Москвою, і тому І. С. Г. був змушений шукати собі пристановища далі на захід.
В 1503 р. І. С. Г. одержав нове пожалування – двір Побоєво у Вовковиському повіті, далеко на захід від його попередніх володінь. Надання прямо мотивоване тим, що ті попередні володіння захопили москалі.
Разом з тим І. С. Г. не забував і за свій маєток у Смоленську і в 1503 р. (?) одержав дозвіл намісника зайняти порожнє місце поблизу його смоленського двора. Це була остання згадка про князя Івана.
Князь Михайло Іванович Глинський
Уперше князь Михайло Іванович Глинський згадується в 1502 р., коли король Олександр пожалував йому два села в Оршанському повіті. В документі М. І. Г. названий дворянином великого князя.
В 1505 р. дворянин великого князя Михайло Іванович Глинський отримав ще 10 чоловік поруч із його маєтком в Побоєві. При цьому згадано, що їх, Глинських, є шість братів, але при цьому не згаданий їх батько, який виходить, уже помер. Із того, що брати Івановичі успадкували маєток Побоєво, який був отримав князь Іван Семенович Глинський, видно, що вони були його синами (а не синами якого іншого Івана Глинського – їх в цей час відомо ще три).
Десь навесні 1507 р. князь М. І. Глинський отримав жалування від короля Сигізмунда. Наступне подібне жалування він отримав у 1510 р.
В 1514 р. дворянин князь М. І. Глинський одержав пожалування – маєток у Кринській волості Гродненського повіту.
В 1516 р. дружина Ф. І. Глинського княгиня Опранка (Євпраксія?) скаржилась на князя Михайла Глинського.
В 1517 р. Миколай Михнович Рачкович позивав до суду князів Василя, Семена і Михайла Глинських за господарську шкоду у його маєтку Кремяниці.
В 1522 р. та ж княгиня Федорова Глинського скаржилась, що її дівери (брати чоловіка) князї Михайло, Семен, Юрій та Вацлав не виділили їй належної частини із майна померлого князя Ярослава (їхнього брата, дівера княгині).
В 1528 р. князь Михайло Глинський зі своєю дружиною Петронеллою процесував за маєток Череново у Більському повіті.
У переписі литовського війська 1528 р. згадано, що князь Михайло Глинський має ставити на службу 4 коні – за себе і за свого брата Юрія. В цьому ж переписі він згаданий ще раз у реєстрі Дорогичинської землі.
В 1530 р. розглядався позов Юрія Рачка на княгиню Михайлову Глинську Петрухну (Петронеллу).
В тому ж 1530 р. князь Михайло Іванович Глинський згаданий як засідатель у суді.
В 1531 р. князь Михайло Глинський скаржився на Юрія Рачка за маєток у Дорогичинському повіті.
27 червня 1533 р. дворянин Михайло Тишкевич просив у великого князя дозволу оженитись із не названою на ім’я княгинею Михайловою Глинською – заради того, щоб маєтки княгині у Вовковиському повіті перейшли до нього, Тишкевича.
Михайло Тишкевич негайно, 20 жовтня 1533 р., підняв справу про опіку над дітьми князя Михайла, у якій мав брати участь князь Семен Глинський.
20 січня 1534 р. (!) Михайло Іванович Глинський поділив своїх братаничів, синів Федора Івановича Глинського – князів Івана, Дмитра та Богдана Федоровичів. Документ відомий із обляти 1579 р., яка в свою чергу була скопійована в 1721 р. Дата повністю написана словами, без використання цифр. Але мабуть все ж таки треба перенести дату на початок 1533 року, коли М. І. Глинський ще був живим.
В документі 1536 р. князь Михайло Іванович Глинський згаданий як покійний.
Князь Федір Іванович Глинський
Перша згадка про нього належить до 1509 р., коли король Сигізмунд підтвердив йому володіння людьми у Полоцькому повіті, які надав ще король Олександр.
В 1510 році князь Федір Глинський одержав грошове жалування від короля.
В 1514 р. процесувала за свої маєтки уже не названа на ім’я княгиня – дружина Ф. І. Глинського. Можна припустити, що Федір на той час уже помер.
В 1516 р. дружина Ф. І. Глинського княгиня Опранка (Євпраксія?) скаржилась на князя Михайла Глинського.
В 1522 р. та ж княгиня Федорова Глинського скаржилась, що її дівери (брати чоловіка) князі Михайло, Семен, Юрій та Вацлав не виділили їй належної частини із майна померлого князя Ярослава (їхнього брата, дівера княгині).
У переписі литовського війська 1528 р. згадано, що княгиня Федорова Глинська має ставити 2 коні з маєтків у Полоцькій землі (які згадані вище, в 1509 р.).
Князь Юрій Глинський
Цей князь вперше згадується в 1510 р., коли він одержав грошове жалування від короля.
Орієнтовно в 1512 р. було укладено перепис, де згадано, що князь Юрій Глинський служить із 12 кіньми.
В 1516 р. дружина Ф. І. Глинського княгиня Опранка (Євпраксія?) скаржилась на князя Михайла Глинського, і при цьому згадала, що брат Михайла – князь Юрій (який тепер на Москві) узяв у неї, Опранки, певне майно. Михайло відмовлявся повертати це майно, аж поки Юрій не повернеться із Москви.
В 1522 р. та ж княгиня Федорова Глинського скаржилась, що її дівери (брати чоловіка) князі Михайло, Семен, Юрій та Вацлав не виділили їй належної частини із майна померлого князя Ярослава (їхнього брата, дівера княгині).
У переписі литовського війська 1528 р. згадано, що князь Михайло Глинський має ставити на службу 4 коні – за себе і за свого брата Юрія, «який на Москві сидить».
В 1538 р. князь Б. Ф. Глинський подав скаргу на свого брата Дмитра, який не хотів виділити Богдану частини маєтку їх дядька – князя Юрія Глинського (ув’язненого в Москві).
Князь Вацлав Глинський
Орієнтовно в 1512 р. було укладено перепис, де згадано, що князь Вацлав Глинський служить із 6 кіньми, а маєток мав у Смоленську.
В 1522 р. княгиня Федорова Глинського скаржилась, що її дівери (брати чоловіка) князі Михайло, Семен, Юрій та Вацлав не виділили їй належної частини із майна померлого князя Ярослава (їхнього брата, дівера княгині).
У переписі литовського війська 1528 р. князь Вацлав не згаданий, мабуть на той час він уже помер.
В 1530 р. княгиня Марина Вацлавова подала скаргу на князя Богдана Федоровича.
Князь Семен Іванович Глинський
Він уперше згаданий в 1514 р., коли було підтверджено його купівлі маєтків у Жемайтії.
Його дружина Петрухна (Петронелла?) Петрівна в 1516 (?) році процесувала за маєтки своєї матері (десь у Більському повіті).
В 1517 р. Миколай Михнович Рачкович позивав до суду князів Василя, Семена і Михайла Глинських за господарську шкоду у його маєтку Кремяниці.
В 1522 р. княгиня Федорова Глинського скаржилась, що її дівери (брати чоловіка) князі Михайло, Семен, Юрій та Вацлав не виділили їй належної частини із майна померлого князя Ярослава (їхнього брата, дівера княгині).
У переписі литовського війська 1528 р. згадано, що князь Семен Глинський має служити з 2 кіньми і ще одного коня ставити з волості Росейні, де в нього був маєток (згаданий вище, в 1514 р.).
В 1533 р. Юрій Рачко позивав князя Семена Глинського за маєток Череново.
В 1533 р. Михайло Тишкевич подав скаргу на князя Семена Глинського, який мав би опікуватись його братаничами, дітьми князя Михайла.
В 1537 р. князь Семен Глинський згаданий як засідатель суду у Вовковиську.
В 1538 р. князь Богдан Федорович Глинський скаржився на свого дядька Семена Глинського у справі опіки над дітьми покійного князя Василя Глинського.
В 1538 р. князь Семен Іванович Глинський скаржився на своїх братаничів – князів Дмитра та Богдана Федоровичів Глинських за кривди між підданими.
В 1538 р. князь Семен Іванович Глинський отримав дозвіл відкрити корчму у своєму дворі в містечку Равіни.
В 1540 р. князь Семен Глинський скаржився на Вислоухів та свого братанича князя Богдана Глинського за шкоди у маєтку Самуйловичі.
В 1541 р. було проведено розмежування володінь князя Семена Глинського і Вислоухів у Самуйловичах.
В 1542 р. бояри Вовковиського повіту скаржились на шкоду від Тараса – намісника князя Семена Глинського в Самуйловичах.
В 1546 р. був суд в суперечці за землю в Росієнському повіті, стороною якого був князь Семен Глинський (в 1528 р., як вище, була записана його служба з цього маєтку).
Князь Василь Іванович Глинський
Він уперше згаданий в 1514 р. у судових позовах, які подала проти нього дружина його брата Федора.
В 1517 р. Миколай Михнович Рачкович позивав до суду князів Василя, Семена і Михайла Глинських за господарську шкоду у його маєтку Кремяниці.
У переписі литовського війська 1528 р. князь Василь не згаданий, мабуть на той час він уже помер.
В 1538 р. князь Б. Ф. Глинський скаржився на свого дядька Семена Глинського у справі опіки над дітьми покійного князя Василя Глинського.
Ю. Вольф [WK, s. 89] зазначив, що ці діти – князі Войцех і Михайло Васильовичі Глинські – в 1549 р. скаржились на свого стрия князя Семена Івановича Глинського. Він послався на 22-у книгу судових справ Литовської метрики (арк. 249). Ця книга наразі не опублікована, я не міг перевірити цієї згадки.
Князь Ярослав Іванович Глинський
В 1522 р. княгиня Федорова Глинського скаржилась, що її дівери (брати чоловіка) князі Михайло, Семен, Юрій та Вацлав не виділили їй належної частини із майна померлого князя Ярослава (їхнього брата, дівера княгині).
Князь Іван Федорович Глинський
Вперше він згаданий у зв’язку з бійкою, яку учинив був його брат Богдан десь у квітні 1529 р.
20 січня 1534 р. (? 1533 р.) Михайло Іванович Глинський поділив своїх братаничів, синів Федора Івановича Глинського – князів Івана, Дмитра та Богдана Федоровичів.
Князь Дмитро Федорович Глинський
20 січня 1534 р. (? 1533 р.) Михайло Іванович Глинський поділив своїх братаничів, синів Федора Івановича Глинського – князів Івана, Дмитра та Богдана Федоровичів.
В 1538 р. князь Б. Ф. Глинський подав скаргу на свого брата Дмитра Федоровича Глинського, який не хотів виділити Богдану частини маєтку їх дядька – князя Юрія Глинського (ув’язненого в Москві).
В 1538 р. князь Б. Ф. Глинський подав скаргу на свого дядка Семена Глинського у справі опіки.
В 1538 р. князь Семен Іванович Глинський скаржився на своїх братаничів – князів Дмитра та Богдана Федоровичів Глинських за кривди між підданими.
В документі 1539 р. згадано, що перед тим князь Дмитро Глинський був намісником в Обольцях.
В 1539 р. розглядалась справа проти підданого князя Дмитра Глинського із села Санники.
Княжна Ганна Дмитрівна Глинська
В 1579 р. вона була дружиною вітебського земського писаря Василя Богдановича.
Наступна звістка про неї належить до 1616 р., коли вона була дружиною Якуба Семашка [WK, s. 90 із посиланням на 93-ю книгу записів Литовської метрики, арк. 40. Книга не опублікована, я не міг перевірити цю згадку].
Князь Богдан Федорович Глинський
Вперше він згаданий у зв’язку з бійкою, яку він учинив разом із братом Іваном десь у квітні 1529 р.
В 1530 р. княгиня Марина Вацлавова подала скаргу на князя Богдана Федоровича.
20 січня 1534 р. (? 1533 р.) Михайло Іванович Глинський поділив своїх братаничів, синів Федора Івановича Глинського – князів Івана, Дмитра та Богдана Федоровичів.
В 1538 р. князь Б. Ф. Глинський подав скаргу на свого брата Дмитра, який не хотів виділити Богдану частини маєтку їх дядька – князя Юрія Глинського (ув’язненого в Москві).
В 1538 р. князь Б. Ф. Глинський скаржився на свого дядька Семена Глинського у справі опіки над дітьми покійного князя Василя Глинського.
В 1538 р. князь Семен Іванович Глинський скаржився на своїх братаничів – князів Дмитра та Богдана Федоровичів Глинських за кривди між підданими.
В 1540 р. князь Семен Глинський скаржився на Вислоухів та свого братанича князя Богдана Глинського за шкоди у маєтку Самойловичі.
В 1541 р. князь Богдан Глинський згаданий як засідатель у суді.
В 1565 р. у переписі литовського війська зазначено, що князь Богдан Глинський мав ставити коня у вовковиську хоругов.
В 1579 р. князь Богдан Федорович Глинський продав частину свого маєтку Овдієвичі пану Василю Богдановичу (вітебському земському писарю) та його дружині княжні Ганні Дмитрівні Глинській (братаниці князя Богдана).
Ще одна згадка 1586 р. пов’язана з судовою справою проти кн. Богдана Федоровича Глинського [WK, s. 90 із посиланням на 65-ю книгу судових справ Литовської метрики, арк. 360. Книга не опублікована, я не міг перевірити цю згадку].
Князь Михайло Семенович Глинський
Єдина згадка про нього належить до 1534 р., коли він був свідком поділу маєтків своїх братів у других – синів Ф. І. Глинського.
Князь Михайло Вацлавович Глинський
В 1555 р. князь Михайло Венцлавович Глинський був позваний до суду у зв’язку із маєтком Самуйловичі.
В 1565 р. у переписі литовського війська зазначено, що князь Михайло Глинський мав ставити 2 коні у вовковиську хоругов.
В 1566 р. князь Михайло Глинський згаданий у скарзі, занесеної до слонімського земського суду.
В 1567 р. у переписі литовського війська по Вовковиському повіту зазначено, що князь Михайло Глинський мав ставити коня з маєтку Самуйловичі.
Князь Олександр Михайлович Глинський
Він та його сестра Олена були згадані в 1558 р. у справі про поділ майна. Їх дядьком і опікуном Олени був князь Семен Іванович Глинський. Отже, господарський дворянин Олександр і Олена були дітьми Михайла Івановича Глинського.
В 1565 р. у переписі литовського війська зазначено, що князь Олександр Глинський мав ставити 3 коні у надвірну хоругов.
В 1567 р. у переписі литовського війська по Вовковиському повіту зазначено, що князь Олександр Глинський мав ставити 3 коней з маєтків Побоєво, Парфеновичі та Красне.
Князь Петро Олександрович Глинський
Він у 1609 р. був слонімським земським писарем.
3 червня 1609 р. було укладено угоду про поділ маєтків Івана та Криштофа Тишкевичів, які знаходились у Гродненському та Вовковиському повітах [АВК, т. 1, № 5, с. 22 – 26]. Серед свідків угоди названо слонімського земського писаря князя Петра Олександровича Глинського.
Князь Йосиф Глинський
В 1616 р. в акті розмежування згадані володіння князя Йосифа Глинського – мабуть, Самуйловичі. Йосиф, скоріше за все, був сином князя Олександра Михайловича Глинського.
Князь Станіслав Богданович Глинський
Він мав маєток у Полоцькому воєводстві. Згаданий у 1604 р. [Prochaska A. O kniaziowskiem pochodzeniu szlachty Glińskich. – Miesięcznik Heraldyczny. 1912. , s. 105, з посиланням на Литовську метрику, книгу судових справ № 76, с. 295. Книга не опублікована, я не мав змоги перевірити цю звістку]. Також у цій статті згадані деякі князі Глинські з середини 17 ст., генеалогічну позицію яких наразі не можна встановити. Це потребує подальших розшуків.
Висновки
Семеновичі (Сеньковичі) Глинські первісно мали маєтки на Смоленщині і навіть у самому Смоленську. Упродовж кінця 15 – 16 ст., по мірі захоплення Москвою східних земель ВКЛ, вони здобували собі маєтки все далі на захід: у Вітебському, Полоцькому, Вовковиському повітах, на Підляшші (Більський, Дорогичинський повіти), навіть у Жемайтії.
Перші покоління Семеновичів здобували маєтки виключно шляхом вислуги, від 1530-х років починається успадкування маєтків і пов’язані з ним родинні поділи та родинні сварки за майно.
Всі князі Семеновичі були люди небагаті і не займали якихось помітних посад. Переписи війська, складені в 16 ст., показують, що вони лише трохи вивищувались над рядовою шляхтою. Посада повітового земського писаря була найвищою для цього роду. На війні вони тримались подалі від начальства і поближче до кухні, і так само діяли в мирний час – нічим не уславились, однак і в тюрму не попадали.
Родовід Семеновичів Глинських за М. Жарких
У родовід я додав «сказку» князя Михайла Олександровича Глинського (Гл-1686). Помилковість її очевидна. Документи не знають синів Федора Сеньковича – ані Василя, ніже Богдана. Вони мали би жити й діяти наприкінці 15 – у 1 чв. 16 ст., в період, відносно добре висвітлений документами Литовської метрики (і досить повно опублікованими). Степан і Семен Васильовичі (якщо вони взагалі існували) могли би були синами не Василя Федоровича Сеньковича, а Василя Івановича Сеньковича. Але все це чисто гіпотетично, хіба нові знахідки документів зможуть прояснити цю справу. Також цілком неясно, коли і як князі з цієї гілки перейшли в Московську державу.
Цінний довідник Юзефа Вольфа закінчується на князях з рубежа 16 – 17 ст. Документація з історії ВКЛ 17 – 18 ст. опублікована дуже мало, і здається, там можливі нові генеалогічні відкриття. Але поки що не знайшлося охочих продовжити студії Вольфа в цьому напрямку.