1531 – 1616 рр.
Микола Жарких
1531 р. Згадка про маєток Михайла Львовича Глинського
3 червня 1531 р. король Сигізмунд розглянув скаргу ковенських міщан на різні кривди [LM 15, № 97, – 133], зокрема:
И теж деи которое именье на имя Тутины они [війт та бурмистр] купили з людми, и з земълями у зрадцы н[а]шого, кн[я]зя Михаила Львовича Глиньского, твоя деи м[и]л[о]сть [ковенський староста Ян Миколайович Радзівіл] и в тое именье их вступаешь.
5 липня 1531 р. король Сигізмунд надіслав із Кракова ще один лист дуже подібного змісту, включно із процитованим фрагментом [LM 17, № 105, – 144].
Оскільки йдеться про маєток у власності міста, його слід шукати десь поблизу Каунаса. Але на мій поверховий погляд такої назви не видно, мабуть ця місцевість увійшла до складу сучасного міста.
1531 р. Суд у справі Михайла Глинського
17 червня 1531 р. король Сигізмунд у Кракові розсудив скаргу:
Воеводе полоцкому, старосте дорогицкому, державцы ожскому и переломскому, пану Петру Станиславовичу, а не будет его м[и]л[о]сти самого на тот час в Дорогичине, ино его подстаростему дорогицкому, суди и подъсудку дорогицкому ж замковому.
Присылал к нам князь Михайло Глинский жалуючы на судю белского пана Юря Рачка о том, што ж деи он уехал вы именье его у Черенова и Любеша, и в Волюи, в двор его, и в ставы, и в млыны, и во вси пожытки, которые к тым именьям прислухають, чого ж деи он в держаньи и во впокои от колка лет был [LM 17, № 112, – 150].
Вказівка на роль старости дорогичинського важлива для орієнтації – де шукати ці маєтки. Як не дивно, жодної із цих трьох назв на Підляшші не видно.
1532 р. Договір із Кримським ханством
8 вересня 1532 р. литовський посол Андрій Мацкович привіз до короля Сигізмунда договір Кримського ханства із ВКЛ, де знову серед місць, пожалуваних ханом великому князю литовському, згадано «Снепород, Глинеск з людми» [LM 15, № 150, – 193]. Текст дуже близький до договору Магомет-Гірея 1517 р.
1533 р. Згадка про княгиню Глинську
27 червня 1533 р. король Сигізмунд у Радомлі виставив документ:
Бил нам чолом дворянин наш Михайло Тишкевич и просил в нас, абыхмо дозволили ему поняти кнегиню Михайловую Глиньскую и с тыми именьи в повете Волъковыском Тетеревъкою и Красным, на чом муж ее князь Михаило Глиньский зоставил, котории ж и тепер она к своим рукам держить [LM 17, № 363, – 349].
Тетерівка () – село Берестовицького району Гродненської області, у 33 км на захід від Вовковиська.
Красне () – село того ж району у 9 км на південь від Тетерівки. Обидва села лежать при кордоні Білорусії з Польщею.
1533 р. Скарга на князя Семена Глинського
12 серпня 1533 р. король Сигізмунд наказав записати для пам’яті протокол розгляду скарги більського судді Юрія Рачка на «дворянина його милості князя Семена Глинського» – буцімто Семен винен йому, Рачку, гроші за продану частину маєтку Череново. Суд відхилив цю скаргу [LM 227, № 16, с. 32 – 33].
1533 р. Скарга на князя Семена Глинського
20 жовтня 1533 р. у Вільні король Сигізмунд із радою розсудив:
Жаловал нам дворенин наш Михайло Тишкевич на князя Семена Глинъского о сто коп грошей и о квалът на тивуна его, о вшатец меду пресъного, о находника за шестьдесят золотых и о полотна. И въказывал перед нами листы позовъный, которим он князя Семена перед нас позывал, на которих жо тая то жалоба его была описана.
Князь Семен перед нами поведил: „Што ся дотычеть оных ста коп грошей, и тому деи вжо межи ними право и еднане было, и листы еднатскии на то в себе маем, которое ж деи еднанье нашо и заруками межи собою есьмо умоцънили“.
И покладал перед нами лист, в котором оная сто коп грошей детем князя Михайловым, братаничом его, выписана. О чом жо они широко с собою перед нами мовили.
А так мы, оных листов записъных и речей их с обу сторон выслухавъши, так нашли и сказали, кды они тую сто коп грошей змовы и записы вчинили и заруками то они умоцнили, тогды маеть сто коп грошей детем князя Михайловым, братаничом его, быти даны.
Мають князь Семен оныи дети и тую сто коп грошей в себе ховати подле их записов.
И которая теж зарука в листех их будеть описано, и тая зарука маеть межи ними моцъно держана быти водле тых жо записов их.
А тых вжо речей Михаило Тишъкевич на князя Семена Глинъского поискивати и в жадное право о то его поволокати не маеть, нижли маеть князь Семен Михаилу Тишъкевичу на своего тивуна право дати [LM 17, № 397, – 383].
Маємо скорочений виклад частини цієї справи (тільки про 100 кіп), записаний 18 жовтня 1533 р. [LM 227, № 73, с. 60].
1534 р. Скарга князя Семена Глинського
14 січня 1534 р. король Сигізмунд наказав записати:
Што позывал листы г[о]с[по]д[а]ръскими позовными кн[я]зь Семен Глинский п[а]на Остафъя Яцынича, што по смерти брат его скрыню з некоторыми речми в нег[о] зоставил. Где ж кн[я]зь Семен на тот рок, который он сам собе принял и лист свой о том до него писал – на Запусты мясные руские в неделю – перед его м[и]л[о]стью ся становил, а Яцынич не стал [LM 227, № 73, с. 60].
«Запусты мясные руские» – думаю, 14 листопада 1533 р., останній день перед початком Пилипівського посту. Неділя була 9 і 16 листопада.
1534 р. Поділ маєтку Глинських
20 січня 1534 р. в Амбросовичах господарський дворянин князь Михайло Іванович Глинський поділив своїх братаничів, синів Федора Івановича Глинського – князів Івана, Дмитра та Богдана Федоровичів [АВК, т. 13, № 5, с. 13 – 15]. Предметом поділу був маєток Овдієвичі – Амбросовичі, пожалуваний князю Федору в 1509 р. (як вище). Акт містить масу мікротопонімів, у яких я не маю змоги розбиратись. Згадано було, що князь Іван побив князя Богдана та Степана Ясковича (слугу князя Дмитра), але князь Михайло в цьому документі написав, що він їх помирив.
Одним зі свідків поділ був князь Михайло Семенович Глинський.
Ю. Вольф датував цей документ 1530 роком [WK, s. 91], що краще узгоджується з хронологією згадок князя М. І. Глинського, але суперечить даті, вписаній у сам документ.
1535 р. Проект договору із Сагіб-Гіреєм
10 квітня 1535 р. король Сигізмунда затвердив проект договору із кримським ханом Сагіб-Гіреєм, який мав привезти посол Василь Тишкевич. Тут знову серед місць, пожалуваних ханом великому князю литовському, згадано «Снепорода, Глиньска з людми» [LM 15, № 180, – 238].
1536 р. Згадка про Михайла Івановича Глинського
30 травня 1536 р. у Вільні розглядалась суперечка князя Андрія Сангушка із панами Хребтовичами за маєток. Свідком одного з документів у цій справі названо князя Михайла Івановича Глинського, на час розгляду уже покійного [LM 225, № 209, – 155].
1536 р. Скарга на Дмитра Федоровича Глинського
28 грудня 1536 р. у Вітебську суддя (мабуть М. В. Клочко) записав скаргу князя Тимофія Юрійовича Соколинського на князя Дмитра Федоровича Глинського, що цей останній зі своїми слугами побив до смерті Палелея Федоровича (чоловіка князя Соколинського).
Один зі свідків з боку Соколинського жив «на Бикложи», інший – у Мильковичах. – село у Бешенковицькому районі Вітебської області. – село того ж району на Західні Двині, якихось 3 км на північ від Бікложі [LM 225, № 194, – 138].
Слід думати, що пригода сталась десь поблизу цих сіл, тим більше що поруч, у 3.5 км від названих сіл, знаходиться село Санники, яке було у власності князя Дмитра Глинського.
1536 р. Згадки про Михайла Глинського
Іван Лучинич склав для берестейського старости Олександра Івановича Ходкевича опис Більської пущі. З нього видна така історія: у цій пущі давно (за Вітовта, Сигізмунда [Кейстутовича], Казимира та Олександра) був мисливський двір великих князів литовських, який будували й обслуговували більські піддані.
З цього двора їздили полювати в пущу, де тепер стоїть Книшин, Добренець і Довга Лука.
За пана Радзівіла (як він тримав Більськ) цей двір згорів, і з наказу Радзівіла був відбудований більськими підданими.
И як князю Михайлу Глинскому Ганязь [Гоньондз] был ув отчину достался, он в тую пущу и в тот двор не вступался и в том дворѣ не бывал, и тот двор за него был цѣл а держан ку Бѣльску и под моцью врядника Бѣльского бывал.
А далі Гоньондз став отчиною Миколая Радзівіла, і він завів тут зміни [АСД, т. 1, № 17, с. 14 – 18].
(Knyszyn) знаходиться у 63 км на північ від Більська. Добренець нині зветься і знаходиться у 14 км на південний схід від Книшина.
Видавці датували документ 1536 роком.
З цим описом пов’язаний наступний документ, також орієнтовно 1536 року [АСД, т. 1, № 18, с. 18 – 24] – опис старих і нових границь Гродна, Більська і Гоньондза, складений тим же О. І. Ходкевичем. Там є згадка:
Как же и князь Михал Глинский, коли держал Ганязь, через тую рѣку Нерешлю в тую пущу вступу не мѣл – сам и люде его [с. 20].
Также тут стоячи на тых границах, пытали есмо тых земян Ганязских и осочников Городенских и Бѣльских: коли держал Ганязь князь Михайло Глинский, через тыи старыи грани и через рѣку Нерешлю, куды пан Станко Судивоевич с тыми паны клал, чи мѣл какий уступ у тыи пущи господарскии Городенскии и Бѣльскии сам, або люди его Ганязскии?
И они вси в одно слово повѣдали: што князь Михал Глинский чрез тыи старыи грани и через рѣку Нерешлю, куды панъ Станко с тыми паны клал, в пущи господарскии Городенскую и Бѣльскую ничим николи не вступался, как сам, так и люди его Ганязскии [с. 21].
Річка Нерешля (Нересля, тече з півночі на південь і впадає з правого боку у Нарев біля Тикоцина. Гирло її – у 14 км на південний захід від Книшина. «Через ту річку» – це далі на захід, на правий берег Нерешлі.
Далі на с. 22 містить опис границь Гоньондза за М. Л. Глинського. Ці границі мабуть можна нанести на сучасну карту, але я не можу на це відволікатись
Теж повѣдил перед нами дворянин господарский Чешейка, иж он как держал от князя Михаила Глинского Сараж, он тое пущи к Саражю боронил [с. 24].
Чешейко згаданий як намісник М. Л. Глинського у Суражі в 1505 році.
Наступний документ, також орієнтовно 1536 р., містить опис границь Райгорода [АСД, т. 1, № 19, с. 25 – 26]. Там сказано:
Але старцы кажут, иж старовѣчная граница Райгородская были и суть отъ ратуша Райгородского на полмили, то стоит при воли господарьской. Ачколвек Глинский, Райгород держачи, вступался ширей на вси стороны, але ему того з Городна моцне боронено; алиж потом Радивил настал и забрал, без заѣзду, што хотѣл против данинѣ своей и справедливости королевской.
(А що не так? «Трибунал з декретом – Радзівіл з мушкетом».)
1537 р. Згадка про Семена Глинського
5 серпня 1537 р. вітебський воєвода М. В. Клочко розглядав справу між боярами Вовковиського повіту. Першим із 4 свідків суду був князь Семен Глинський [LM 228, № 41, с. 99 – 100].
1538 р. Скарга Богдана Федоровича Глинського
18 березня 1538 р. вітебський воєвода М. В. Клочко у Петухові розглядав скаргу:
Жаловал нам князь Богъдан Федорович Глинъский на брата своего князя Дмитрея Глинъского о том, иж, деи, «он держить частъку именья, которая на мене прийдеть, дядка нашого князя Юря Глинъского, который седить пойман на Москве, и мне поступити не хочет, а я к тому так близким, яко и он сам» [LM 228, № 49, с. 109].
Де знаходився Петухов – невідомо. Нині населеного пункта з такою назвою нема. Покажчик до цитованого тома метрики говорить, що це – маєток М. В. Клочка, і нині зветься (це 10 км на південний схід від Вовковиська).
Де знаходився спірний маєток – з документу не видно.
1538 р. Скарга Богдана Федоровича Глинського
17 травня 1538 р. той самий вітебський воєвода М. В. Клочко розглядав скаргу:
Жаловал перед его милостью [королем] князь Богдан Федорович Глинъский на дядка своего князя Семена Глинъского о том, иж, деи, «земъли заставил, поле свое власное, дядку своему небожчику князю Василью Глинъскому у трох копах грошей, которого ж дети и именья в него суть ув опеце. А так, я ему яко опекуну за тую земълю тыи пенязи отъдаю, а он тых пенязей брати ани тое земъли мне поступить ся не хочет» [LM 228, № 50, с. 110 – 111].
Де знаходилася спірна земля – з документу не видно. З ітінерарія М. В. Клочка видно, що в цей час він знаходився у Вовковиську або десь поблизу [LM 228, передмова, с. 9].
1538 р. Скарга Семена Глинського
20 травня 1538 р. у Вовковиську вітебський воєвода М. В. Клочко розглядав скаргу:
Жаловал князь Семен Иванович Глинъский на братаничов своих: князя Дмитрея а князя Богъдана Федоровичов Глинъских, в тот обычай, иж
«Который рок, нам з выроку пана его м[и]л[о]сти положоный о въчиненье справедливости у кривъдах межи поддаными нашыми, его м[и]л[о]сть так знашол межы нами: иж я первей мел на людей своих князю Дмитрею и князю Богъдану, и людей их право дати. А кгды бы ся им права доконать, тогъды они мели мне такъже на людей своих право дати того ж дня або назавътреи.
А так, я на тот рок зложеный им на людей своих право дал и справедливость кому была потреба чинил. Нижли они в тот час, як приехали, вживаючы тых прав, до дому моего, мене самого и кнегиню, и судей моих посоромотили, и кордов на мене добывали, и многими невчтивыми ся словы сегали, и права на людей своих дати не хотели» [LM 228, № 91, с. 173 – 174].
Обвинувачені висували зустрічні звинувачення, і суддя їх виправдав. Де все це діялось – з документу не видно.
1538 р. Скарга Семена Глинського
Десь між 31 травня і 6 червня 1538 р. у Вовковиську (?) вітебський воєвода М. В. Клочко прийняв скаргу:
Жаловал княз Семен Глинъский на братанича своего князя Дмитрея Глинъского, иж, дей, «он на свои люди мне права дати не хочет в головах – на Васка Любъковича и на брата его, и на инъшых; и людем моим, и людем небожчика князя Вацълавовым, которых я в опеце держу».
И княз Дмитърей поведил: «Тот Васко Люпъкович не мой чоловек, але брата моего князя Богъданов – не моцон я на чужыи люди права давати» [LM 228, № 55, с. 116].
1538 р. Дозвіл Семену Івановичу Глинському
26 листопада 1538 р. король Сигізмунд у Кракові виставив пожалування:
Бил нам чолом дворенин наш, кн[я]зь Семен Иванович Глинъский и просил нас, абыхъмо дозволили ему в его властъном дому, который он купил в местечку нашом Ровинах, корчму вольную, и в ней мед и пиво, и инъшый шынк корчомъный мети [LM 20, № 156, ].
Сіл із назвою в Білорусії відомо три – два у Гродненській області і одне у Берестейській. Не знаю, на чому зупинитись.
1539 р. Згадка про Дмитра Глинського
29 січня 1539 р. в Обольцях вітебський воєвода М. В. Клочко розглядав справу між жителями Обольців за проданий до корчми, але не оплачений мед. Цей борг утворився ще за оболецького намісника князя Дмитра Глинського [LM 228, № 97, с. 181 – 182].
Обольці () – містечко у Толочинському районі Вітебської області, у 70 км на південь від Вітебська.
1539 р. Згадка про Дмитра Глинського
Десь 27 чи 29 червня 1539 р. у Вітебську вітебський воєвода М. В. Клочко розглядав скаргу селянина із Вяжищ Івана Бобоєда на Івана Шарипанка (чоловіка князя Дмитра Глинського із с. Санники), що останній украв був у першого коня [LM 228, № 125, с. 226].
Вяжищі – це сучасне містечко у Бешенковицькому районі Вітебської області, у 33 км на захід від Вітебська [LM 228, покажчик на с. 494].
Санники () – село у тому ж районі, у 7 км на захід від Вяжищ.
Справа за того коня мала продовження 20 липня 1539 р. [LM 228, № 132, с. 233 – 234], при цьому був згаданий Филип – намісник князя Дмитра Глинського у Санниках, який держав там двір князя.
1540 р. Згадка про Дмитра Глинського
Десь між 12 лютого і 2 березня 1540 р. в Обольцях вітебський воєвода М. В. Клочко розглядав справу про крадіжку двох коней, при цьому був згаданий Матій Ширей – чоловік князя Дмитра Глинського [LM 228, № 170, с. 298 – 300].
1540 р. Згадка про Семена Глинського
16 листопада 1540 р. у Вовковиську зроблено запис, що князь Семен Глинський має поставитись на суд із Вислоухами у Вільні на день св. Миколи (6 грудня) [LM 225, № 231, ].
Справу розглядав у Вільні 9 грудня 1540 р. воєвода вітебський Матій Войтехович Яновича (Клочко) [LM 225, № 246, – 176].
Князь Семен скаржився, що брати Федір та Богдан Вислоухи порубали три його єзи (риболовні пристрої) і побили двох його людей, а далі спільно із князем Богданом Глинським (братаничем князя Семена) побили Тараса (тивуна князя Семена). І Семен скаржився на це у вовковиський уряд.
Одна із тих риболовель була на Струбниці ( – село Мостовського району Гродненської області у 20 км на північний захід від Вовковиська).
Далі 18 березня 1541 р. у Вільні розглядалась справа за побиття Тараса (тивуна С. І. Глинського), який при цій нагоді був названий тивуном Самойловським. Нині відомо два села – у тому ж Мостовському районі, в 7 км на схід від Струбниці, і зовсім поруч – . Виходить, що це поселення було власністю князя Семена.
1540 р. Згадка про Семена Івановича Глинського
Маємо недатований (десь 1540 р.) запис розгляду у Вільні кримінальної справи, де учасником суду (засідателем) названо князя Семена Івановича Глинського [LM 225, № 240, – 172].
1541 р. Договір із Сагіб-Гіреєм
Десь на початку 1541 р. кримський посол Алигач (Алі-Ходжа) привіз до Кракова договір кримського хана Сагіб-Гірея із ВКЛ, де знову серед місць, пожалуваних ханом великому князю литовському, згадано «Снепорода, Глиньска зъ людьми» [РИБ, т. 30, № 8, стб. 78 = Kołodziejczyk D. The Crimean khanate and Poland-Lithuania: international diplomacy on the european periphery (15th–18th century): a study of peace treaties followed by annotated documents. – Boston; Leiden, 2011, № 29, p. 723]. Орієнтовну дату договору я беру із Д. Колодзейчика.
1541 р. Згадка про Богдана Глинського
11 березня 1541 р. при розгляду судової справи згадано князя Богдана Глинського – він був свідком ухваленої угоди (засідателем) [LM 229, № 238, с. 151].
1541 р. Розмежування володінь Семена Глинського
30 вересня 1541 р. призначені королем Сигізмундом комісари провели у полі розмежування володінь князя Семена Глинського від володінь господарських дворян Вислоухів [LM 225, № 299, – 215].
Границі в акті прописані справді детально, аж до «вільхи і великого дуба» (зміркувати, де вони були, не так просто). Із того, що легко визначається, згадано Самуловичі, названі вище, а також Борки () у Мостовському районі Гродненської області, у 3 км на схід від Дольних Самуйовичів; також можливо, згадана в акті «границя пана Пацова» – це містечко в 1 км на північ від Дольних Самуйовичів.
Акт писано у Зельві (), нині районному центрі Гродненської області, в 20 км на південь від Дольних Самуйовичів.
1542 р. Скарга на Семена Глинського
20 червня 1542 р. у Вовковиську місцеві бояри занесли скаргу на князя Семена Глинського, що він наказав свойому наміснику в Самуйловичах, уже відомому нам Тарасу, розкопати граничні копці, встановлені розмежуванням 1541 р. [LM 225, № 302, ].
1546 р. Скарга на Семена Глинського
24 червня 1546 р. до книги Росієнського земського суду (Жмудської землі) записано рішення у суперечці за землю між боярами Пупштайтями і князем Семеном Глинським [АВК, т. 24, № 63, с. 103 – 105]. 6 березня 1547 р. було ще одне слухання у цій справі, протокол якого записано у Немокштах [АВК, т. 24, № 64, с. 105 – 107].
Місто Немокшти нині зветься і знаходиться у Расейняйському районі Литви. Мабуть, спірна земля була десь поблизу.
1555 р. Заява Михайла Венцлавовича Глинського
2 березня 1555 р. у Вільні князь Михайло Венцлавович Глинський зложив перед королем (Сигізмундом-Августом) заяву, що зем’янин Іван Демидович подав на нього, Михайла, скаргу за дом його дружини у Самуйловичах і побиття самого Івана і тивуна його самуйловицького двора Станіслава Сушка. І от Глинський на зазначений термін став на суд, а позивач не з’явився [LM 248, № 96, ].
1558 р. Згадка про родину Глинських
14 червня 1558 р. у книгу Гродненського земського суду записано нагадування пана Шимка Грибовського, що господарський дворянин князь Олександр Михайлович Глинський має стати до суду у справі відібрання маєтку у своєї сестри Олени (дружини Грибовського) [АВК, т. 21, № 511, с. 331].
Далі 19 липня 1558 р. у судовому засіданні князь Олександр Михайлович Глинський пояснив, чому не виділяє своїй сестрі четверної частини своїх маєтків. Коли Олена була в опіці князя Семена Івановича Глинського (дядька Олени й Олександра), вона самовільно вийшла заміж за Станіслава Войшвиловича. Олександр показав лист князя Семена у цій справі. Шимко з Оленою зі свого боку показали лист князя Олександра, яким він зобов’язався дати С. Войшвиловичу 22 копи грошів литовських і двох слуг [АВК, т. 21, № 535, с. 349 – 350].
Як бачимо, «маєтки» князя Олександра були дуже скромні.
1565 р. Перепис литовського війська
Цей перепис проводився у Ракові від 9 липня і до середини вересня 1565 р.
Хоругов дворная
Мѣсяца сентебра 1 дня.
Княз Алекъсанъдер Глинъски ставил 3 кони в пан[цирях], в пр[илбицах], с тар[чи], з ощепом [РИБ, т. 33, стб. 258 – 259]
Хоругов Волковыская
В четвер мѣсяца августа 16 дня.
Князь Михайло Глинъски 2 кони в пан[цирях], в пр[илбицах], з още[пами].
Князь Богдан Глинъски кон в каф[тане], в пр[илбице], з кордом [стб. 323]
1566 р. Згадка про Михайла Глинського
30 травня 1566 р. до слонімської земської книги було записано скаргу, в якій згадано князя Михайла Глинського [АВК, т. 22, № 467, с. 250]. Пригода сталась у містечку Зельвенського району Гродненської області Білорусії (це 32 км на північний захід від Слоніма). Можна припускати, що князь Михайло жив десь недалеко.
1567 р. Перепис литовського війська
Цей перепис проводився у Молодечно за рішенням Гродненського сейму 1567 р. від 26 червня до грудня 1567 р.
Повѣт Волковыйскый, прислухаючий к воеводст[в]у Новгородскому
Октебра 4 дня.
Князь Михайло Глинский з ыменья Самулович конь, панц[ирь], прил[бица], рогати[на] [РИБ, т. 33, стб. 858].
Октебра 7 дня.
Князь Александро Михайлович Глинский з ымѣней своих с Побоева, с Парфѣнович а с Красного в повѣте Волковыйском ставил кони 3 збройне, панцѣ[ри], пр[илбицы], тар[чи], древ. Он же ставил драба 1 з рогати[ной].
Князь Богдан Федорович Глинский з Самуйлович конь 1, каф[тан], рогати[на] [стб. 865 – 866]
Реестр списанья войска земли Жомойтское
Панове Тивунове.
Пан Миколай Станкевич оказал конно, збройно по гусарску коней 17, а по броншвицку коней 10, то ест з ымѣней своихъ коней 20, з ымѣней тестя своего коней 6, а з опеки князя Михайла Глинского конь 1, а драбов при тых всих конях 13 [стб. 1258].
1579 р. Продаж маєтку Богдана Федоровича Глинського
20 січня 1579 р. у вітебському земському суді князь Богдан Федорович Глинський зробив заяву, що він продав пану Василю Богдановичу (вітебському земському писарю) та його дружині княжні Ганні Дмитрівні Глинській (братаниці князя Богдана) частину маєтку Овдеевского у Полоцькому повіті, яка була виділена зі спільного володіння його із братами. Цей маєток лежав при границі Вітебська із Полоцьком, за рікою Двіною. При цій нагоді князь Богдан подав документи на маєтки, які були вписані до вітебських земських книг [АВК, т. 13, № 5, с. 9].
1609 р. Згадка про Петра Олександровича Глинського
3 червня 1609 р. було укладено угоду про поділ маєтків Івана та Криштофа Тишкевичів, які знаходились у Гродненському та Вовковиському повітах [АВК, т. 1, № 5, с. 22 – 26]. Серед свідків угоди названо слонімського земського писаря князя Петра Олександровича Глинського.
1616 р. Згадка про Йосифа Глинського
1 серпня 1616 р. возні Вовковиського повіту склали акт розмежування маєтку Белавичі цього ж повіту. В описі згадано, що маєток межує із володіннями князя Йосифа Глинського [АВК, т. 33, № 150, с. 200].
Назви Белавичі нині не видно, але видно сусідні об’єкти: містечко Мостовського району Гродненської області Білорусії, містечко , село Мижів () того ж району.
Струбниця знаходиться в 6 км на захід від Самуйлович – відомого нам маєтку князів Глинських, так що можна не мати сумніву, що Белавичі межували саме з цим поселенням.