15 ст.
Микола Жарких
1437 р. Згадка про Бориса Глинського
Князь Борис Глинський згаданий на 4-у місці серед осіб, які служили були великому князю Свитригайлу, а тепер присягнули польському королю Владиславу 3-у. Документ був виставлений у Львові 4 вересня 1437 р. [Monumenta medii aevi historica res gestas Poloniae illustrantia, t. 2. . – Cracoviae: 1876, № 92, p. 86].
1437 р. Згадка про Бориса Глинського (2)
Князь Борис Глинський згаданий на 4-у місці серед свідків пожалування для пана Каленика Мишковича, виставленого великим князем Свитригайлом у Києві 17 жовтня 1437 року [Акты, относящиеся к истории южной и западной России. – Спб.: 1863 г., т. 1, № 19, с. 12]. Текст відомий із обляти 1541 року, але дата там написана повністю словами, без використання цифр, так що припускати в ній помилку не можна.
1442 р. Згадка про Бориса Глинського
Князь Борис Глинський був свідком пожалування великого князя Свитригайла для пана Андрія Волотовича на маєтки в Луцькому повіті. Документ було виставлено в Києві 9 грудня 1442 року, видруковано з пергаментного оригіналу [Акты, относящиеся к истории южной и западной России. – Спб.: 1863 г., т. 1, № 21, с. 14 = Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. – Lw.: 1887, t. 1, № 38, s. 37 – 38; В. Розов, передруковуючи його (Українські грамоти. Т. I, Київ, 1928 р., № 65, с. 117 – 119) намагався перетягнути його в 1433-й рік, але непереконливо].
Сер. 15 ст. Пожалування Борису Глинському
В Речици и у Чернигове. Князю Борису Глинскому двор Домыслин до воли. Пан Довкгирд, пан Кгастовт, пан Ходко. Кушлейко [LM 3, p. 38].
Борису Глинскому два чоловеки с пашнею. Пан Петраш. Логвин […]
Князю Борису Глиньскому десеть чоловеков Раковцов, што были за Белым дьяком. Пан Кгастовт. Петр [LM 3, p. 53].
Князю Борису Глинскому тые люди, што выселили ся из Нового Двора [LM 3, p. 56].
Ці недатовані записи можна віднести до середини 15 ст. Як добре відомо, записи в цій книзі метрики не мають хронологічного упорядкування, тому сусідні датовані записи нічого нам не допомагають.
Домислин (уже не двір, а село, в якому 40 домів) згадано у «Реєстрі чернігівських границь» 1520-х років – воно належало до Чернігова [Русина О. над «Реєстром Чернігівських границь» з 20-х років XVI століття. – Записки Наукового товариства імені Шевченка, 1993 р., т. 225, с. 300, 305]. Точно така назва нині невідома, О. Русина вважає, що це сучасне с. Корюківського району Чернігівської області. Воно лежить у 73 км на схід від Чернігова.
Назву Раківці (Ракаўцы) мають три поселення в сучасній Білорусії: у Сморгонському районі (82 км на південний захід від Вільнюса); у Борисівському районі (у 212 км на схід від Вільнюса); у Глибоцькому районі (у 150 км на північний схід від Вільнюса). Я віддаю перевагу першому із названих поселень з огляду на його більший розмір і близькість до столиці – Вільнюса. Заглиблюватись в історію цих поселень я не маю наміру.
Новий Двір упевнено локалізувати не можна. В сучасній Білорусії відомо не менше 15 поселень з .
Сер. 15 ст. Згадка про володіння Глинського
Князю Филипу Нагат (!) отчина, што Глинский держал [LM 3, p. 47].
Глинський тут не названий князем, але перші томи Литовської метрики не знають «просто Глинських» (не князів).
1448 р. Пожалування Сеньку Глинському
Смоленеск. Оттуль приказывал пан Петраш, пан Андрей Сакович […]
Князю Сеньку Глинскому два чоловеки на Прудех: Ожереле да Губа; а в городе [Смоленске?] двор менший Крошинского [LM 3, p. 46].
[…] Дотул олиж приказывал пан Петраш а пан Андрей Сакович. Сопега [LM 3, p. 47].
Я розумію справу так, що вся група записів між зазначеними «дужками» належить до наказів Петраша й Саковича в Смоленську.
Князю Сеньку Глинскому селцо Мошенское, а в нем два чоловеки, што было за князем Григорием; Григорий деи того поступил Глинскому. Што Глинский перво держал, то от него отошло – Крошинского сыну дано. Сам король. Правил пан Сенко со всеми паны. Индикт 11 [LM 3, p. 47].
11-й індикт можна розв’язати як 1448-й рік (власне, 6956 вересневий рік).
Села Мошенського я не знайшов; хіба що у Вітебській області? Сумнівно, бо воно лежить у 166 км від Смоленська і значно ближче до Вітебська. Але певно, що це не Мошни біля Черкас.
Про останнє маємо грамоту великого князя Олександра 17 травня 1494 р. із дозволом київському боярину Ваську Єршевичу заново осадити село Мошни біля Черкас, яким володів батько Васька і яке було знищене татарами [РИБ, т. 27, № 32, стб. 542]. Якщо вірити оповіданню цього Васька, то ніякого Глинського в Мошнах не бувало.
1474 р. Посольство князя Глинського
Ян Длугош, розповідаючи про великий напад татар на територію сучасної України, знайшов при цьому нагоду кинути камінь у своїх «союзників»-литовців:
Литовських панів навіть звинувачували [поляки, ясна річ], що вони вислали руського князя Глинського з дарами до татар і в такий спосіб приготували оте нещастя для земель Русі й Поділля [Jana Długosza Roczniki czyli Kroniki sławnego Królestwa Polskiego. Ks. 12, 1462-1480. – Warszawa: 2009, ].
Більше про це посольство ми нічого не знаємо, не можна навіть з певністю говорити, що воно відбулося саме в 1474 році, а не в якомусь іншому поблизькому році. Длугош мало цікавився справами Литви і мало знав литовських вельмож. Тому, знаючи про сам факт такого посольства, він міг його пригадати, коли для цього трапилась нагода.
Менше з тим, Л. Колянковський упевнено назвав цього посла Іваном Глинським [Kolankowski L. Dzieje w. ks. Litewskiego za Jagiełłonów. – Warszawa: 1930, t. 1, s. 328], хоча в цей час відомі, як ми бачимо, й інші Глинські, та й Іванів Глинських було в цей час не менше трьох (Борисович, Дашкович, і, можливо, Львович).
1480 – 1481 рр. Посольство Івана Глинського
В 1480 році маємо кілька документів про посольство князя Івана Глинського до кримського хана Менглі-Гірея:
1, лист короля Казимира до Менглі-Гірея, даний у Вільні в 13-у індикті й переданий з Іваном Глинським [LM 4, № 28.1, p. 91].
2, Інструкція для Глинського, дана у Вільні в 14-у індикті [LM 4, № 28.2, p. 91].
3, два листи Менглі-Гірея до короля, писані у Кирк-Орі 15 жовтня 885 року, де згаданий «князь Іван» [LM 4, № 29, p. 91 – 93].
Вважається, що рік у цих останніх листах зазначено за Геджрою, і з того виходить 1480 р. Різницю в індиктах можна пояснити, якщо припустити, що лист (1) був написаний в останніх числах серпня 1480 р., отже ще у 6988 році (це якраз 13-й індикт), а інструкція (2) – у перших числах вересня 1480 р. (це вже 6989 рік і 14-й індикт). З цим узгоджується і дата відповіді – через 1.5 місяці після виїзду посла до Криму.
Ще дві згадки про посольство «князя Івана» містяться в листі Менглі-Гірея до Казимира з 13 січня 1481 р. та у відповіді короля [LM 4, № 33.1, p. 94; № 34, p. 95].
1481 (?) р. Фундація Івана Семеновича Глинського
Князь Іван Семенович Глинський одержав 19 лютого 14-го індикту від смоленського єпископа благословення на побудову церкви у селі Вязичні, маєтку Івана [АВК, т. 13, № 5, с. 16 – 17].
Мисаїл вперше згаданий як смоленський єпископ у документі 27 березня 1451 р. і затримав за собою це звання і після обрання на митрополію (1473 р.?). Останній документ з його іменем видано наприкінці 1480 р. Грамота на висвячення наступного митрополита датована червнем 1481 р., отже, Мисаїл помер десь наприкінці 1480 або на початку 1481 р. [Кузьмин А. В. . – Православная энциклопедия, т. 45, с. 398 – 402].
На час правління Мисаїла 14-й індикт випадав тричі: у 6959 (19.02.1451), 6974 (19.02.1466) та 6989 (19.02.1481) р. Довільно обираю цю останню дату.
Деревня знаходиться у Мосальському районі Калузької області РФ, у 20 км на північний захід від Мосальська і у 45 км на північний схід від Спас-Деменська.
1482 р. Зрада Івана Глинського
Кн[я]зем Глинским на делницу брата их кн[я]зя Ивана Глинского
Самъ Казимир, Божью м[и]л[о]стью.
Наместнику смоленъскому пану Миколаю Радивиловичу.
Што побег к Мосъкве князь Иванъ Глинъский, ино били нам чолом братья его, што быхмо им дали именейцо, дельницу брата их князя Иванову, а двор городский.
И мы им тое именьемцо, делницу брата их князя Иванову, а двор городъский дали по тому, как брат их держал.
Писан у Троцех, авъгуст 15 день, инъдик[т]ъ 1, в лет 6990е.
К[ня]з Ан[дрей], б[и]с[куп] ви[ленский]; па[н] ви[ленский], ст[ароста] ж[о]м[оитский], пан Ян Кез[кгаилович]; во[евода] ви[ленский], па[н] Ол[ехно] Суди[монтович], кан[цлер]; во[евода] тро[цкий] па[н] Ма[ртин] Кгаш[товтович]; мар[шалок] зем[ский], нам[естник] пол[оцкий], па[н] Бог[дан] Анъ[дреевич]; нам[естник] см[оленский] па[н] Ми[колай] Ради[вилович] и вси панове. [LM 4, № 74, p. 114 – 115].
З огляду на те, що наказ адресовано власне смоленському наміснику, можна зміркувати, що двір князя Івана Глинського знаходився у Смоленську (чи це був той самий двір, яким був володів князь Семен Глинський?), і десь у Смоленській землі був не названий конкретно маєток Івана.
Л. Колянковський обережно припустив, що утеча цього Івана Глинського була пов’язана з його причетністю до змови князів проти короля Казимира, придушеної в 1481 р. [Kolankowski L. Dzieje w. ks. Litewskiego za Jagiełłonów. – Warszawa: 1930, t. 1, s. 350, prym. 2]. Могло бути й так, принаймні наступна звістка про Івана Семеновича Глинського належить кінця правління Казимира.
1486 р. Пожалування князю Івану Дашковичу
Реєстр пожалувань, розпочатий 24 червня 1486 р. із приїздом короля Казимира до Трок, містить записи:
Князю Ивану Дашъковичу 8 коп з мыта киевъского […]
Дашковичу Ивашку 15 коп з мыта киевъского […]
Ивашъку Дашъковичу шуба лисья завыйковая з мыта киевъского [LM 4, № 1.6, p. 34].
Думаю, що це все стосується однієї особи, тісно пов’язаної з Києвом. Завийкова шуба – думаю, зроблена з черевної частини хутра, бо бувають у метриці згадки про «шубу лисячу хребтову».
1486 р. Пожалування князю Льву
В тому ж реєстрі маємо згадку:
Князю Льву 10 коп з мыта берестейского [LM 4, № 1.6, p. 34].
І далі:
Князю Льву 7 локот сукна махальского з мыта [киевского] [LM 4, № 1.7, p. 35].
1486 р. Згадка про князя Івана Глинського
6 серпня 6994 р., 4-го індикта (1486) княгині Софія Дмитрова Зубревицька та Марем’яна Семенова Трабська надали маєток Пречистенському собору у Вільні. В числі свідків грамоти згадано князя Івана Глинського [АСД, т. 6, № 1, с. 1 – 2].
1486 р. Пожалування князям
Реєстр пожалувань, розпочатий 23 листопада 1486 р. із приїздом короля Казимира до Гродна, містить записи пожалувань з доходів корчем у Єйшишках та з мита у Бересті:
Князю Манаю (!) 7 коп с корчом там жо, а 7 коп з мыт там жо.
Брату его князю Василью 5 коп с корчом там жо, а 5 з мыт тамъ жо.
Брату ж их Федору 3 копы с корчом там жо, а 3 копы з мыт там жо [LM 4, № 1.2, p. 32].
Далі буде пожалування тим самим особам в 1488 р.
1486 р. Пожалування князю Василю Львовичу
Реєстр пожалувань, розпочатий 14 грудня 1486 р. із приїздом короля Казимира до Петрокова, містить запис: «Князю Василью Львовичу шуба лисья завыйковая с ключа Новгородского» [LM 4, № 13.3, p. 51].
Укладачі покажчиків до видань Литовської метрики вважають оцього Василя Львовича – Глинським.
1488 р. Пожалування князю Василю Львовичу
Реєстр пожалувань короля Казимира, розпочатий 6 березня 1488 р., містить запис: «Князю Василью Львовичу 7 локоть сукна махалского з мыта луцъкого» [LM 4, № 18.3, p. 74].
Укладачі покажчиків до видань Литовської метрики вважають оцього Василя Львовича – Глинським.
1488 р. Пожалування князям
Реєстр пожалувань, розпочатий 17 березня 1488 р., коли король Казимир поїхав із Вільна до Польщі, містить записи пожалувань уже згаданим особам:
Князю Мамаю 8 коп грошей с корчом ейшиских, а 8 коп грошей з мыта в Луцку.
Брату его князю Василью 6 коп с корчом лидъских, а 6 з мыта в Берести.
Брату их Федьку 4 копы с корчом новгородских, а 4 з мыта там жо. [LM 4, № 16.4, p. 61].
Спокусливо припустити, що тут, як і вище, у пожалуванні 1486 року, маємо братів – князів Глинських, із яких Мамай був найстаршим і отримав найбільше, а Василь і Федір були його молодшими братами. Укладачі покажчиків до видань Литовської метрики так і роблять.
1488 р. Пожалування князю Івану Борисовичу
Реєстр пожалувань, розпочатий 6 квітня 1488 р. із приїздом короля Казимира до Петрокова, містить запис:
Князю Ивану Борисовичу 20 коп грошей из мыта киевъского [LM 4, № 18.2, p. 73].
1488 р. Пожалування князю Льву
Реєстр пожалувань, розпочатий 28 жовтня 1488 р. із приїздом короля Казимира до Петрокова, містить запис:
Князю Льву 10 коп грошей з мыта луцъкого, а шуба лисья завыйковая с ключа Троцъкого [LM 4, № 23.2, p. 78].
1489 р. Пожалування князю Івану Дашковичу
Реєстр пожалувань, розпочатий 2 червня 1489 р. із приїздом короля Казимира до Кракова, містить запис:
Князю Ивану Дашъковичу 12 коп з мыта киевъского; ему ж шуба лисья завыйковая с ключа там жо [LM 4, № 23.3, p. 83].
1489 р. Скарга князів Глинських
Князь Федір Глинський із братами скаржилися великому князю Казимиру, що князь Андрій Можайський (молодший брат московського великого князя Івана 3-го) послав своїх дітей боярських воювати їх отчину Тур’я, і вони спалили двісті (!) деревень і забрали добра на 500 рублів. Казимир наказав своєму послу князю Тимофію Мосальському підняти це питання перед Москвою (переговори проходили 23 липня 1489 р.) [СИРИО, т. 35, № 8, с. 36].
Пригода сталась десь у 1488 році, бо під час посольства у жовтні 1487 р. про неї ще не було мови (були інші шкоди не означеним конкретно Глинським), а скарга за цю Тур’ю (володіння Глинських) була виставлена у грудні 1488 р. [СИРИО, т. 35, № 6, с. 20].
Що це за місцевість – Тур’я? Із того, що є найближче до тогочасного московсько-литовського кордону, знайшлася маленька (довжиною десь 8 км) та на ній – обидва у Краснопольському районі Могилівської області Білорусії (100 км на південний схід від Могильова, 200 км на захід від Брянська). Двісті деревень – я думаю, велике перебільшення, Глинські, заносячи таку скаргу, просто розраховували поживитись коштом можливої московської репарації.
1490 р. Пожалування князю Івану Борисовичу
Реєстр пожалувань, розпочатий 8 березня 1490 р. із приїздом короля Казимира до Гродна, містить запис:
Наместнику черниговъскому князю Ивану Борисовичу 15 коп з мыта киевъского, а 15 коп з мыта путивльского, а стирта ржи в пана Миколая Радивиловича [LM 4, № 23.15, p. 87].
Перед 1492 р. Перелік смоленських князів і бояр
Цей перелік містить запис: «Князя Семеновых сынов Глинъского 4: Федор, Анъдрей, Дмитрей, Иван» [LM 4, № 141.1, p. 152]. Перелік не датований, орієнтовно з останніх років правління великого князя Казимира, тобто складений перед 1492 р. [так думають видавці LM 4, посилаючись на: Бережков Н. Г. . – М.-Лг.: и-во АН СССР, 1946 г., т. 1, с. 93 – 94].
1492 р. Посольство Івана Борисовича Глинського
7 червня 1492 р. помер король Казимир 4-й, і його син Олександр став великим князем литовським. Уже 27 червня 1492 р. Олександр, перебуваючи у Вільно, написав листа хану Менглі-Гірею. Відпуск листа вписано до Литовської метрики під заголовком: «От великого князя Александра, королевича, посолство до цара Мендли Кгирея перекопъского наместником черниговъским князем Иваном Борысовичом Глинским» [LM 5, № 4, p. 55]. Із цього заголовка ми знаємо, хто був послом.
Згадка про це посольство міститься у листі (ярлику), написаному Менглі-Гіреєм до Олександра у відповідь (орієнтовно в 1493 р.) [LM 5, № 22, p. 73].
Наступна згадка міститься у листі Олександра до Менглі-Гірея, здогадно, 1496 р.: «… как есмо слали до тебе посла нашого, князя Ивана Борисовича Глинъского…» [LM 5, № 58, p. 111].
1493 р. Посольство Івана Львовича Глинського
Великий князь Олександр написав листа до свого смоленського намісника (здогадно в 1493 р.). Його відпуск вписано до Литовської метрики під заголовком: «От господара великого князя посолство до пана Юря Глебовича, наместника смоленъского, князем Иваном Лвовичом Глинъским» [LM 5, № 16.1, p. 69]. Із цього заголовку ми дізнаємось ім’я посланця.
1494 р. Згадка про Федора Глинського
24 квітня 1494 р. великий князь Олександр у Вільні розсудив суперечку за маєтки між київськими боярами Івашком Петровичем та його стриєчним братом Кузьмою Івашковичем. Їх батьки вислужили свої маєтки за київського князя Олелька. Пізніше цю скаргу розглядав київський воєвода Мартин Гаштовт, який доручив поділити маєтки князю Федору Глинському та київському боярину Єршу [РИБ, т. 27, № 16, стб. 527].
Виходить, що цікавий нам князь Федір діяв за урядування М. Гаштовта у Києві (1471 – 1480 рр.).
1495 р. Служба князів Глинських
У лютому 1495 р. московську княжну Олену Іванівну (наречену великого князя Олександра) везли через Смоленськ – – Маркову – Крево – Ошмяни. У Марковій (яку я не вмію вказати на цьому шляху) її зустріли князі Іван та Василь Глинські [СИРИО, т. 35, № 35, с. 185].
Далі в цій же поїздці у Крево наречену зустріли «пани Мартынова Анна да пани Богданова Анна же». Г. Ф. Карпов (видавець цього збірника документів) у покажчику імен (с. 16) позначив цю Анну Богданову як дружину князя Богдана Глинського. Це, ясна річ, очевидна помилка, бо вона не названа княгинею. Думаю, перша Анна – дружина Мартина Гаштовта, а друга – дружина Богдана Саковича, на той час – троцького воєводи.
1495 р. Наказ князю Івану Львовичу
17 червня 1495 р. великий князь Олександр у Вільні віддав наказ «наміснику Переломському і Ожському князю Івану Львовичу» щодо права власності на бортні землі у Переломському повіті [РИБ, т. 27, № 86, стб. 601].
А це де? Я знайшов село та містечко у Гродненському районі й області. Із них Гожа знаходиться у 13 км на північ від Гродно, а Перелом – ще на 10 км північніше, при самому кордоні Білорусії з Литвою.
1495 р. Пожалування князю Івану Дашковичу
17 серпня 1495 р. великий князь Олександр у Вільні виставив привілей:
Бил нам чолом дворенин наш князь Иван Дашкович и просил в нас именейца в Киевъском повете на имя Гостомъля, што дал был пан Юрей Пацович Сеньку Володковичу ещо за отъца нашого, короля его милости, как держал от его милости Киев [LM 6, № 126, p. 116].
Гостомель нині – відоме усьому світові місто-герой у 27 км на північний захід від центру Києва, де в лютому – березні 2022 року захлинувся наступ Гнило-Солом’яної Орди на Україну (вони йшли на Вашингтон, але застрягли під Гостомелем). Для нас істотно, що І. Д. не успадкував цей маєток, а отримав заново, після попереднього державця. Із цього вийшла судова справа (нижче, в 1496 р.).
1495 р. Фундація Івана Семеновича Глинського
17 липня 13 індикта смоленський єпископ Йосиф () у Смоленську дав грамоту:
Просил нас у нашего смирения князь Иван Семёнович Глинский, што брат наш небощик Мисаил дозволил ему церковь поставити на нове у его именью у Вязичне абыхто благослови тую церковь поставить и пошлины отпустити тому попу, котрый будет в той церкви служить.
И мы на его просьбу учинили, благословили есьмо тую церковь посветити и пошлин наших отпустили есьмо ему [АВК, т. 13, № 5, с. 17].
Упродовж єпископської каденції Йосифа (1494 – 1498) 13-й індикт був у 7003 році, отже, документ слід датувати 17 липня 1495 р. Ця дата виглядає більш надійною, і саме на її підставі я думаю, що попередня грамота Мисаїла була дана все ж таки в 1481, а не 1466 чи 1451 роках (44 чи 29 років між наміром та виконанням виглядають менш імовірно, ніж 14).
1496 р. Наказ Івану Борисовичу Глинському
11 лютого 1496 р. великий князь Олександр у Гродні виставив привілей для Андрія Дрожджи на маєтки у Чернігівському повіті, і наказав «наместнику черниговскому князю Ивану Борисовичу Глинъскому» ввести А. Д. у володіння [LM 6, № 140, p. 122].
1496 (?) р. Пожалування Івану Семеновичу Глинському
16 лютого (без зазначення року) великий князь Олександр у Гродно написав листа до смоленського намісника пана . Пан Юрій повідомив великого князя, що «отчизна» князя Івана Семеновича Глинського уся відійшла до Москви, і просив, щоби Івану дали сільце Снопотець у Деменській волості Смоленського повіту, яке був держав Григорій Мишкович. Олександр погодився на таке пожалування «дотуля, поки его [Івана] отчизну очистим». До цього наказу додано наказ Юрія Глібовича, написаний у Смоленську 5 березня (року не зазначено) – ввести князя Глинського у володіння Снопотцем [АВК, т. 13, № 5, с. 15].
Деревня і нині належить до Спас-Деменського району Калузької області РФ при кордоні зі Смоленською областю (18 км на захід від Спас-Деменська і 120 км на південний схід від Смоленська).
З огляду на те, що Деменська волость перейшла під владу Москви , виходить, що отчина князя Івана знаходилась десь далі на схід і була втрачена під час війни 1487 – 1494 років. Звідки випливає орієнтовна дата документа – між 1494 і 1500 роками, мабуть ближче до початку цього періоду. Також враховую, що Юрій Глібович був смоленським намісником в 1492 – 1499 роках (цитована Вікіпедія).
Спокусливо було би думати, що Вязичня і була тією втраченою отчиною.
Може бути, що нове розмежування, встановлене мирною угодою 1494 р., не одразу вступило в силу, і князь Іван ще міг клопотатись у Смоленську за свою Вязичню. Пізніше він дізнався, що Вязичня перейшла до Москви, і отримав за неї заміну.
1496 р. Пожалування Івану Борисовичу Глинському
24 лютого 1496 р. великий князь Олександр у Гродні на прохання чернігівського намісника князя Івана Борисовича Глинського надав йому данника на ім’я Бутович та село Смолин [РИБ, т. 27, № 129, стб. 648 – 649]. Із цього надання видно, що в селі Смолині були ще вільні люди, яких осадив там князь Олександр, і вони могли відійти від нового власника. А Бутович, виходить, цього не міг, був мабуть «непохожим»?
Село знаходиться у Чернігівському районі й області, у 30 км на південний захід від Чернігова. Поселень із назвою Бутовичі (чи подібних) в Чернігівській області нема, хоча козацький рід від середини 17 ст. добре відомий саме на Чернігівщині.
1496 р. Згадка про Василя Глинського
21 березня 1496 р. господарський писар Івашко Яцкович склав реєстр данини, зібраної у Берштах, і виплат з цієї данини. Так, зокрема зазначено: «А князю Василю Глинскому дано 4 копы грошей на страву» [LM 6, № 607, p. 347]
1496 р. Наказ Григорію Глинському
27 квітня 1496 р. великий князь Олександр у Меречі виставив привілей для Яцка Мезя на чоловіка в Овруцькому повіті, і написав про це «наместнику вруцъкому князю Григорю Глинъскому» [LM 6, № 144, p. 124].
1496 р. Згадка про Івана Борисовича Глинського
1 липня 1496 р. великий князь Олександр у Вільні виставив привілей для князя Семена Івановича Можайського на володіння Черніговом, Стародубом та Гомелем [LM 6, № 156, p. 129]. Щодо попередніх власників там є вказівка:
А тых, што дали были есмо князю Ивану Борисовичу Глинскому, данники и люди, што княз Алекъсандро Чорторыйский садил, и тых [што?] пану маршалъку Литавору дали есмо пустовъщину там в Черниговъском повете, – тые данъники и люди и тую пустовщину ему ж [князю Семену] есмо дали.
Виходить, не встиг І. Б. Глинський досить наволодітися отим Смолином!
1496 р. Скарга на Івана Дашковича Глинського
24 липня 1496 р. у Вільні великий князь Олександр разом із радою розглядав скаргу Сенка Володковича «на князя Ивана Дашкевича Глинского» за володіння Гостомелем [LM 6, № 166, p. 133 = LM 6, № 197, p. 145 – 146; документ вписаний до метрики двічі]. Резюме, записане до метрики, вкрай показове:
Сенько казав: князь Іван випросив Гостомель «піді мною» – буцімто я не мав листа короля Казимира.
Князь Іван казав: Гостомель дав тобі (Сеньку) Юрій Пацович, коли був київським воєводою, а королівського листа ти (Сенько) не маєш.
И Сенко рек: мел есми на то лист короля его милости, але ми тот листъ згинул.
А потомъ пан Юрей Пацевич сам созънал, иж тое имене Гостомль дал был Сеньку Володкевичу без воли короля его милости.
Гостомель було присуджено князю Глинському. Варто звернути увагу, як легко люди брешуть, що мали документи, але вони згоріли. Тут брехуна вдалося зловити прямо на місці брехні.
1496 р. Надання монастиря
25 липня 1496 р. великий князь Олександр у Вільні виставив наказ овруцькому наміснику князю Григорію Борисовичу. Князь Іван Дашкович випросив у Олександра монастир св. Іоакима і Анна в Овручі для своєї матері – «княгині Дашкової». Намісник мав ввести її у володіння монастирем [LM 6, № 199, p. 146 – 147].
Княгиня традиційно не названа по імені, а зветься іменем свого чоловіка – Дашка.
1496 р. Наказ князю Івану Дашкевичу
27 липня 1496 р. великий князь Олександр у Вільні виставив привілей для Гришка Поповича на володіння монастирем святого Михаїла Золотоверхим у Києві. Наказ адресований київському воєводі князю Дмитру Путятичу, і окремо зазначено: «казали есмо его [Гришка] в тот монастыр увязати князю Ивану Дашкевичу» [LM 6, № 202, p. 147 – 148].
Я так розумію, що князь Іван разом із Гришком мав їхати з Вільна до Києва, і тому Івану доручено цю справу.
1496 р. Посольство князя Василя Глинського
Орієнтовно в 1496 році великий князь Олександр написав листа до хана Великої Орди Шейх-Ахмета. Відпуск листа вписано до Литовської метрики під заголовком «Посолство от великого князя Александра к заволской орде князем Васильем Глинским», з якого ми дізнаємось ім’я посла [LM 5, № 51.1, p. 98 = LM 6, № 44, p. 77; документ вписаний до метрики двічі].
Далі в метриці міститься згадка:
Князю Василью Глинскому 20 коней з волостей поднепръских […] Князю Василью слуг осм: чотыры с Путивля, чотыри з Новагородка Северского [LM 5, № 51.5, p. 99].
Ще одна згадка про це посольство міститься у листі Олександра до Менглі-Гірея (орієнтовно того ж 1496 року):
Такеж послали есмо послов нашых, князя Василя Борисовича Глинского и иных с ним, до цара завольского. Ино на поли тых нашых послов розбили и статъки многии и речы в них побрали, и князя Василья, слугу нашого, к тобе привели, и тепер в тебе ест […] Про то, абы еси того нашого посла князя Василья к нам отпустил, а мы теж послов твоих всих, которыи в нас ест, к тобе отпустим [LM 5, № 65, p. 118 = LM 6, № 48, с. 80; документ вписаний до метрики двічі].
Менглі-Гірей не поспішав звільняти посла, якого Олександр відправив до Шейх-Ахмета (лютого ворога Менглі-Гірея), і Олександр уже в наступному (1497) році нагадував:
Такъжо перъво сего всказывали есмо до тебе о нашого слугу, князя Василя Глинского, который впал в твои руки, ажъбы еси его к нам отпустил [LM 5, № 71.2, p. 122].
Менглі-Гірей на цей лист відповів [LM 5, № 72.1, p. 122 – 123], але за Василя не згадав. Чи він був колись звільнений – невідомо [WK, s. 79].
Значно пізніше, аж 28 жовтня 1509 р., король Сигізмунд, відповідаючи на пропозиції панів-ради, торкнувся зокрема і теми Шейх-Ахмета. Викладаючи історію відносин з ним, пригадав:
Как жо и часу панованъя славъное памяти Алекъсанъдра, короля его м[и]л[о]сти, и первей коли его м[и]л[о]сть слал Василя старого Глинъского з Дрожчою до нинешънего ц[а]ря Шиг Ахъмата, коли он еще на своем царстве был, и потом коли Хожак солтана отъпустили, вси тые поселства и справы ц[а]рю Менъдли Кгирею в руки попали… [LM 7, № 69, ]
На цьому місці треба відзначити, що в покажчику до LM 7 ця згадка помилково пов’язана із Василем Львовичем Глинським, хоча контекст не залишає сумніву – тут згадано Василя Борисовича Глинського.
1498 р. Пожалування Івану Борисовичу Глинському
22 січня 1498 р. великий князь Олександр у Гродні на прохання князя Івана Борисовича Глинського підтвердив надання короля Казимира [РИБ, т. 27, № 167, стб. 691 – 692]. Казимир надав був І. Б. Глинському чотири чоловіка у Стародубському повіті: двох братів Внучковичів, Холієвича та Кіндратовича, які перед тим належали Ваську Брику.
Тепер Олександр цих людей «з їх землями пашними і бортними, і сіножатями, і ріками, і бобровими гонами, і з усім, що здавна до тих земель прислухало» – передав князю І. Б. Глинському і його княгині і їх дітям у повну власність.
Мені здається, що надання Казимира було виставлене незадовго перед тим, скажімо, в 1488..1492 роках, так що у складі пожалуваних осіб ще не відбулося ніяких змін. Також думаю, що тут ми бачимо перший етап заселення території, бо відомі імена людей, а ще не усталились назви поселень, де вони живуть.
Менше з тим, знайти ці поселення не так-то важко. Село знаходиться у 9 км на північ від Новозибкова й у 57 км на захід від Стародуба; деревня (Халеевичи) – у 17 км на північ від Новозибкова й у 60 км на захід від Стародуба. Віддаль між цими поселеннями – всього 6..7 км, так що десь поруч було й поселення отого Кіндратовича, нині невідоме.
Титул чернігівського намісника І. Б. Глинський втратив мабуть у 1496 р., коли Чернігів було пожалувано князю Семену Івановичу Можайському (див. також жалувану грамоту для Можайського 26 березня 1499 р. [РИБ, т. 27, № 203, стб. 744 – 746]).
1498 р. Доручення князю Івану Борисовичу
У 5-й книзі Литовської метрики серед документів 1498 року вписано недатовану скаргу за викрадення людей і наказ:
И великій князь его милость казал там выехати и гораздъ ся того довѣдати намѣстнику Василишскому, князю Ивану Борисовичу и рок тому роз[ъ]езду его милость положыл – по середопост[ь]и в тыйдень. П[и]сан в Берштах, мар[т], третее недѣли поста во второк [РИБ, т. 27, № 173, стб. 697 – 698].
Великий князь Олександр перебував у Берштах 5 – 19 березня 1496 р. [серія документів РИБ, т. 27, № 134 – 146], далі 20 березня 1498 р. [РИБ, т. 27, № 169, стб. 693 – 694] і далі 29 (!) лютого 1499 р. [РИБ, т. 27, № 194, стб. 727 – 729].
У 1498 році третя неділя великого посту припадала на 18 березня, а 20 березня – якраз вівторок після 3-ї неділі. Думаю, на цій підставі можна датувати документ № 173 тим же днем 20 березня 1498 р., що й документ № 169.
– нині містечко Щучинського район Гродненської області Білорусії, у 68 км на схід від Гродно.
1499 р. Згадка про Григорія Глинського
17 січня 1499 р. великий князь Олександр у Гродні разом з усією радою розглядав суперечку київських бояр за земельні володіння. При цьому згадано «тот остров, што приискался к тым именьям под князем Григорем Глинским» – його треба приєднати до тих маєтків [РИБ, т. 27, № 187, стб. 717].
Із географічних назв документа легко знаходиться село Чорнобильського району Київської області. Воно знаходилось у 12 км на схід від Чорнобиля, на лівому березі Прип’яті. Ріка Прип’ять тут, біля впадіння у Дніпро, залишила багато стариць, затонів і проток, і десь тут мав би бути отой острів, що зайняв був князь Г. Глинський.
1499 р. Згадка про Михайла Львовича Глинського
13 березня 1499 р. великий князь Олександр у Вільні виставив пожалування для Федка Янушковича. Другим із трьох свідків названий «нам[естник] утен[ский] кн[я]з Мих[аило] Львов[ич] Глин[ский]» [LM 6, № 289, p. 190 – 191].
Утени – це сучасне місто на північному сході Литви, 92 км на північ від Вільнюса.
1499 р. Пожалування Василю Львовичу Глинському
14 березня 1499 р. великий князь Олександр у Вільні виставив пожалування для «дворенина нашего, князя Василья Львовича Глинъского». Предметом пожалування стали
люди наши, борти Клевицкие, десяток весь, со всими их землями пашными, з бортными и з землями пустовскими того десятку, и со озеры, и з реками, и з бобровыми гоны, и з млыны, и з ставы, и з ставищи, и со всим по тому, што здавна к тому десятку Клевицкому прислухало [РИБ, т. 27, № 196, стб. 730].
Надання було новим, а не затвердженням В. Л. Глинського у його давньому володінні. Це видно з того, що в наданні застережено: якщо виявиться, що якесь майно з того десятка позахоплювали князі, пани і бояри, то В. Л. Глинський має право це майно відшукувати через суд. Понад те, великий князь доручив своєму дворянину Юхну Федкевичу Волинцу зробити опис того пожалуваного десятка [РИБ, т. 27, № 195, стб. 729], мабуть передбачаючи, що там є самовільні захоплення.
Клевицький десяток – це мабуть сучасне село в Ошмянському районі Гродненської області Білорусії, при кордоні з Литвою. Воно знаходиться у 20 км на південний захід від Ошмян і 54 км на південний схід від Вільнюса. Тут також відома річка , яка впадає у більшу річку .
1499 р. Згадка про Михайла Глинського
4 квітня 1499 р. великий князь Олександр у Вільні виставив пожалування для Богдана Кореєвича. «При том был наместник Утенский князь Мих[аил] Глинский» [РИБ, т. 27, № 207, стб. 753].
1499 р. Згадка про Михайла Глинського
29 квітня 1499 р. великий князь Олександр у Вільні виставив пожалування для Івашка Сопежича. «При том были: князь Мих[айло] Глин[ский]; писар латин[ский] Еразмус» [LM 6, № 311, p. 203 – 204].
1499 р. Згадка про Михайла Львовича Глинського
3 травня 1499 р. великий князь Олександр у Вільні виставив пожалування для князя Семена Юрійовича. «При том был князь Мих[айло] Лво[вич] Глин[ский]» [LM 6, № 306, p. 199 – 200].
1499 р. Підтвердження пожалування Івану Дашковичу Глинському
15 травня 1499 р. великий князь Олександр у Вільні виставив привілей для князя Івана Дашковича Глинського [РИБ, т. 27, № 214, стб. 764 – 765]. Цим документом підтверджувались два надання для І. Д. Глинського (обидва у Київському повіті):
– в Жытомиры Пиръхаловское, на имя Ставок, данину отца нашего, короля его милости;
– подле Киева именье, на имя Гостомль, з данники в Загалцох и в Запрудичох, данину нашу, выслугу его.
Житомирський зем’янин Пирхало відомий з пожалування йому грошей у Петрокові 14 грудня 1486 р. [LM 4, № 13.3, p. 49]. Я уявляю собі справу так, що цей Пирхало невдовзі помер, і його майно король Казимир надав іншим людям, зокрема, оцей Ставок – І. Д. Глинському. Нині села такої назви в усій Житомирській області немає, і можна думати, що предметом надання було не поселення з власним іменем Ставок, а власне ставок (апелятив) десь поблизу Житомира.
– село Бородянського району в 30 км на захід від Гостомеля.
Поселення Запрудичі нині невідоме. Вказують на с. поруч з Іванковом (це 45 км на північний захід від Гостомеля), але це тільки можливість.
Так само як і згадане вище надання І. Б. Глинському, це також дано самому І. Д. Глинському, його княгині і їх дітям. Мабуть, це просто канцелярська формула, яка підкреслює спадковий характер надання, а не фіксація реального сімейного стану князя.
1499 р. Згадка про Михайла Львовича Глинського
14 червня 1499 р. великий князь Олександр у Вільні виставив пожалування для пріора св. Трійці у Гродно. «Прав[ил] нам[естник] уте[нский] кн[я]з Мих[айло] Лв[ович] Глин[ский]» [LM 6, № 316, p. 206 – 207].
1499 р. Наказ Григорію Борисовичу Глинському
6 липня 1499 р. великий князь Олександр у Вільні віддав наказ «наместнику вруцкому князю Григорю Борисовичу Глинскому» щодо корчми в Овручі [LM 6, № 409, p. 250].
1500 р. Підтвердження володінь Михайла Львовича Глинського
27 травня 1500 р. великий князь Олександр у Вільні виставив привілей для утянського намісника князя Михайла Львовича Глинського [РИБ, т. 27, № 228, стб. 790 – 791]. Цим документом затверджувались надбання М. Л. Глинського – двір та дворище у Троках.
1500 р. Згадка про Михайла Львовича Глинського
28 травня 1500 р. великий князь Олександр у Вільні виставив пожалування для Васка Ісаковича. Другим із 3 свідків у цьому документі названий «наместник Утенский князь Михайло Лвович Глинъский» [РИБ, т. 27, № 234, стб. 803].
1500 р. Пожалування Івану Глинському
1 вересня 1500 р. великий князь Олександр у Городку віддав наказ смоленському наміснику пану Станіславу Петровичу (Кишці):
Бил нам чолом князь Иван Глинский и просил нас дворца в месте Смоленскому, за Днепром, близко церкви святого Ильи, князя Семена Володимировича Бельського, и мы ему тот дворец за Днепром князя Семёнов дали [АВК, т. 13, № 5, с. 16].
Далі йде наказ Станіслава Петровича (5 листопада, мабуть того ж 1500 р.) про введення князя Івана Глинського у володіння.
Оскільки ці документи містяться у загальному пакеті документів князів Семеновичів Глинських, можна не мати сумніву, що йдеться про князя Івана Семеновича Глинського.
1500 р. Згадка про Михайла Львовича Глинського
У грудні 1500 р. великий князь Олександр у Вільні виставив документ, який мав регулювати відносини між полоцькими міщанами після надання місту магдебурзького права. При тому був «маръ[шалок] дв[о]р[ный], нам[естник] Утен[скій], князь Мих[айло] Лвович Глинъский» [РИБ, т. 27, № 240, стб. 817].
1500 р. Згадка про Михайла Львовича Глинського
19 грудня 1500 р. великий князь Олександр у Вільні виставив пожалування для господарського кушніра Сави. При тому був «маршалок дворный, наместник Утенский князь Михайло Лвович Глинъский» [РИБ, т. 27, № 245, стб. 825].
1500 р. Згадка про Михайла Львовича Глинського
22 грудня 1500 р. великий князь Олександр у Вільні виставив пожалування для пана Андрія Олександровича Дрожджи. Другим із 2 свідків у цьому документі названий «наместник Утенский князь Михайло Лвович Глинъский» [РИБ, т. 27, № 245, стб. 825].
1500 р. Згадка про Михайла Львовича Глинського
У недатованому (орієнтовно 1500 р.) листі хана Шейх-Ахмата до великого князя Олександра є згадка: «А в князя Лвовича, в князя Михаила, слуга мой есть, на имя Черкас, и ты бы его, брат мои, не поборонил» [LM 5, № 95.5, p. 158] – тобто не перешкоджав його поверненню до хана.
1500 р. Посольство Михайла Львовича Глинського
Великий князь Олександр написав листа до свого брата – угорського й чеського короля Владислава. Відпуск вписано до Литовської метрики під заголовком: «Посольство ку наяснейшому пану Владиславу, з божъее ласки королю вгорскому и ческому, князем Михаилом Львовичом Глинъским» [LM 5, № 112.1, p. 184]. Із цього заголовка ми дізнаємось ім’я посла. На початку свого листа Олександр згадав про посольство Владислава до Москви з метою припинити війну, яка була розпочалася у квітні 1500 р. Тому розглядуваний лист, мабуть, слід датувати 2-ю половиною 1500 р.