1521 – 1530 рр.

Микола Жарких

1521 р. Договір із Магмет-Гіреєм

5 квітня 1521 р. Оникій Горностаєвич (посол короля Сигізмунда) привіз до Торуня договір кримського хана Менглі-Гірея із ВКЛ, написаний у Ферах-Кермані (Перекопі) 21 жовтня 1520 р., де знову серед місць, пожалуваних ханом великому князю литовському, згадано «Снепород, Глинеск со всими землями, и водами, с данми» [LM 7, № 203.1, ].

1522 р. Скарга Опранки Глинської

Ян Миколайович Радзівіл прийняв скаргу:

Жаловала нам кн[я]гиня Федоровая Глинская кн[я]гиня на дворянина господарьского на Василья Бокея тым обычаем: што дей господарь король его милость послал его и казал на деверях моих, на князе Михаиле а на князи Семене а на князи Юрьи а на князи Вацславе, статок и скарб и челядь невольную, в которой они мне делу не дали, отправити, который статок и скарб и челядь невольная осталося нам после деверя моего, брата их князя Ярослава, и в землях пашных казал его милость ровный дел мне с ними вчинити; и он [Бокей] тых статков и скарбу на них не отправил, только справил одну жонку невольную, и тую жонку собе взял [РИБ, т. 20, № 3-223, стб. 1552 – 1553].

Ухвала була – відкласти розгляд, поки Бокей збере свої документи у цій справі.

1522 р. Згадка про Михайла Глинського

Після того, як у 1521 р. помер віленський воєвода Миколай Миколайович Радзівіл, виникла суперечка між його удовою та синами з одного боку, і шляхтою Гоньондза – з другого. При цьому згадано, що давніше Гоньондз і Райгород тримав Михайло Глинський, а після його виступу ці маєтки були конфісковані й передані М. М. Радзівілу [АСД, т. 1, № 14, с. 12 – 13]. Документ не датований, датується орієнтовно 1522 роком або пізніше на підставі згадки про смерть Радзівіла.

1528 р. Скарга Михайла Глинського

27 травня 1528 р. у Вільні розглядалась справа «шляхетного Михайла, князя Глинського, дідича Черенова» (generosos Michaelem, ducem Glinszky, haeredem de Czerenowo) із більським земським суддею Юрієм Рачком (Georgium Rączko, iudicem terrestrem districtus Bielscensis) за половину млина Надольного у маєтку Череново [LM 224, № 61, с. 84 – 85]. Для нас цікаво, що тут названа дружина Михайла – Петронелла (Michaelem Glinszky eiusque consortem legittimam, generosam Petronellam).

Апеляцію у цій справі розглядав сам король Сигізмунд у Вільно 12 грудня 1528 р. [LM 224, № 332, с. 274 – 275].

1528 р. Перепис литовського війська

Проведення цього перепису було ухвалено на віленському сеймі 1 травня 1528 р. Книга перепису складає окрему 1-у книгу публічних справ Литовського метрики (книгу 523 загальної нумерації) [Перапіс войска Вялікага княства Літоўскага 1528 года. Метрыка Вялікага княства Літоўскага. Кн. 523. Кн. Публічных спраў 1 / Падрыхт. А. І. Груша, М. Ф. Спірыдонаў, М. А. Вайтовіч; НАН Беларусі, Ін-т гісторыі. – Мн.: Бел. навука, 2003 г. – 444 с. = РИБ, т. 33, стб. 1 – 232; цитую за виданням 2003 р.]. Там згадуються такі князі Глинські:

Реестр почтов княжецких:

Княз Семен Глинский мает ставити 2 кони.

Брат его княз Михайло маєт ставити за себе и за брата своег[о] кн[я]за Юря, который на Москве седит, 4 кони [арк. 14 зв. = c. 54].

Реєстр бояр мойшагольських:

Княз Глинский конь [арк. 59 = c. 72].

Реєстр землі Дорогицької:

Князь Михайло Глиньский самътреть [арк. 126 зв. = c. 111].

Реєстр Полоцької землі, князі й бояри:

[Княгиня] Федоровая Глинская 2 кони [арк. 219 зв. = c. 155].

Реєстр Вітебської землі, князі й бояри:

Князи Глинскии кон [арк. 224 = c. 156].

Волость Росейни:

Кн[я]зь Семен Глинский кон [арк. 251 зв. = c. 163].

Мойшагола (, литов. Maišiagala) – містечко Вільнюського району в 25 км на північний захід від Вільнюса.

Росейни (, литов. Raseiniai) – місто, районний центр Литви в історичній Жемайтії, у 72 км на північний захід від Каунаса.

1530 р. Скарга на княгиню Глинську

30 січня 1530 р. у Петрокові король Сигізмунд віддав наказ – розглянути скаргу більського земського судді Юрія Рачка на «кнегиню Михайловую Глинскую Петрухну» за неправо виставлений борг [LM 224, № 431, с. 353].

1530 р. Згадка про Михайла Івановича Глинського

Десь навесні 1530 р. розглядалась судова справа за покос, свідками розгляду (засідателями) були 5 чоловік, із них перший – князь Михайло Іванович Глинський [LM 225, № 141, ].

1530 р. Скарга на князя Богдана Федоровича

Десь 26 квітня 1529 р. боярин Вовковиського повіту Іван Вислоухович і його син Богдан зустрілись десь із князем Богданом Федоровичем Глинським. Князь зі своїми людьми побив їх і поранив. Вислоухович поскаржився до суду, а князь Богдан просив відкласти слухання до приїзду його брата Івана, тому що вони в тій пригоді були разом. Ясна річ, Богдан хотів мати прихильного до себе свідка у цій справі.

Але князь Іван поїхав до матері, а це десь 15 миль за Полоцьком (від Вовковиська до Полоцька – 380 км, а це ще десь 105 км далі – Вітебськ або щось на північ від Вітебська). Суддя (Матей Войтехович Яновича) відкладав справу кілька разів, але князя Івана все не було. Нарешті 4 квітня 1530 р. суддя відмовився далі чекати і призначив остаточний строк розгляду – «понеділок перед святим Петром» (тобто 27 червня 1530 р.), але князі Глинські не з’явились. [LM 225, № 153, – 112; № 156, – 114].

1530 р. Скарга на князя Богдана Федоровича

6 травня 1530 р. розглядалась скарга княгині Марини (дружини князя Вацлава / Венцлава) на князя Богдана Федоровича за грабіж коня у підданого княгині. Це було десь біля Вовковиська, а кінь знайшовся аж у Полоцьку, і Богдана зобов’язали коня повернути [LM 225, № 154, ].

1530 р. Тарапати через зраду Глинського

24 червня 1530 р. король Сигізмунд у Кракові написав лист до відома панів-ради ВКЛ:

Приездил к нам дворянин н[а]ш Федор Колонтаев, жалуючи на кн[я]зя Ивана Филиповича Крошыньског[о] о том, што ж, дей, он побрал на него позвы у в[а]шое м[и]л[ос]ти, п[а]нов рад н[а]шых, в которых же выписуеть жалобу их,

иж как зърадца наш Михайло Глинский втек до Москвы, в тот бы час будучы он [Федір] при нем [Михайлі] с помочники и с товаришы своими, многие статки в дому его [Крошинського] забрал и тым ему шкоду немалую въчьинил, – о чом жо в[а]ша м[и]л[о]сть хотели межы ними досмотрети и справедъливост тому въчинити.

Што ж он [Федір] то собе велико обътяжливе приймуеть и нам о том плачъливе жаловал, иж княз Иван, будучи того в молчан[ь]и по выехан[ь]и Глинског[о] от двадцати лет, не въжывал [= позивав] его в том правом при бытности н[а]шой у Великом князстве перед нами, г[оспо]д[а]рем, а тых ч[а]сов такову реч на него поведил, што ж ся стегает ку че[с]ти его.

Как же Колантаев въказывал перед нами лист наш, в котором выписует, иж пришла была на него некоторая о том помова, и казали были есмо его осадити, а потом велели есмо тому обыск добрый въчынити и доведати ся о том достаточне, же он ест в том невинъный и есть слуга наш добрый а верный, зася есмо его ласкою н[а]шою огорнули и имен[ь]я его есмо въси ему вернули и при ч[ес]ти его заставили так, как перед тым он y-во отца и брата н[а]шого, королей, их м[и]л[ос]ти, был; и не мает ему и детем его нихто ни в чом ганити.

А хто бы смел то над вырок наш г[о]с[по]д[а]ръский въчинити, на такового вины тисяча коп грошей описано ест.

Над который же вырок и лист н[а]ш княз Крошынский смел то въчынити и таковым позвом на чест[ь] его сягнути и ку в[а]шой м[и]л[о]сти его позвал, што ж ест ему реч незнаная, о то ся правовати над вырок н[а]ш г[оспо]д[а]ръский и лист, бо мы таковые речы въси ускромили и то у молчаньи вечном оставили.

И не ради то видим, абы ся тые речы знову мели узривати, которые за Глинского плодили, а тепер княз Крошыньский хочет их подносити, чого ж ся ему не годит чынити.

О чом же и королевая н[а]ша, ее м[и]л[о]ст, великая кн[е]гиня Бона, нас за тым дворянином нашым Колонътаем у причыне жадала, абыхмо в таковых речах не казали его в жадное право поволокати, кроме н[а]шое персуны, бо што ся дотычет ч[ес]ти, ничыя ест реч тог[о] смотрети, кроме нас, г[оспо]д[а]ря.

А прото, абы в[а]ша м[и]л[о]сть князю Ивану Крошынскому приказали, штобы он через то в той речы его перед в[а]шу м[и]л[о]сть таковыми позвы не позывал и напротивку ч[ес]ти его через то не сягал и не мовил. И того бы, в[а]ша м[и]л[ос]ть, сами ему боронили и таких позвов на него не давали над вырок и лист н[а]ш г[о]с[по]д[а]ръский. А хочет ли княз Крошыньский с ним [Федором] о той речы предъся мовити, мы сами хочем тог[о] межы ними досмотрети и справедливость тому въчынити [LM 224, № 510, с. 405 – 406].

1530 р. Згадка про Григорія Борисовича Глинського

15 липня 1530 р. король Сигізмунд у Кракові написав листа до овруцького державця Михайла Халецького, в якому наказував розглянути права овруцьких міщан. Вони оборонялися від додаткових обов’язків судовим листом князя Григорія Борисовича Глинського [LM 224, № 522, с. 415].