Висновки

Микола Жарких

1. Князі Глинські відіграли певну роль в історії східної Європи 15 – 16 ст. – Великого князівства Литовського та Московської держави.

2. Прізвище Глинські мали п’ять незалежних родів Великого князівства Литовського. Всі вони були князями самопроголошеними (такими, що батьки протопластів не були князями). Гіпотеза про їх походження від одного протопласта не підтверджується наявними джерелами.

3. Князі Борисовичі Глинські відомі у двох поколіннях від 1437 до 1507 років. Маєтки їх були незначні, найвищі їх посади були – намісники в різних містах ВКЛ.

4. Князі Семеновичі Глинські відомі у 5 поколіннях від 1448 р. до початку 17 ст. Рід продовжував існувати і в пізніший час, але його генеалогія за 17 – 19 ст. документально не простежена. Первісно вони мали невеликі маєтки в Смоленській землі й утратили їх через агресію Москви. В 16 ст. вони мали невеликі маєтки у Вітебському, Полоцькому воєводствах, у Слонімському повіті, на Підляшші та у Жемайтії. Найвища посада представника цього роду була – писар повітового суду.

5. Князі Дашковичі Глинські відомі в одному поколінні від 1488 до 1507 р., мали невеликі маєтки на півночі Київського воєводства. Найвища посада – намісник в Черкасах.

6. Князі Федоровичі Глинські відомі у 4 поколіннях від середини 15 ст. В кожному поколінні був тільки один представник. Рід вигас перед 1576 р. Найвищу посаду – намісника в Путивлі – мав у 1495 – 1500 р. князь Богдан Федорович Глинський. Рід володів відносно значними маєтками у Київському воєводстві.

7. Князі Львовичі Глинські відомі у трьох поколіннях від 1486 до 1602 р. До 1508 року три брати Львовичі служили у ВКЛ і всі троє були членами ради при великому князі, двоє – також і маршалками, один – також і воєводою.

Після виступу М. Л. Глинського вони емігрували до Московії, де породичались із правлячим родом, були боярами, воєводами у воєнних походах та намісниками в містах.

8. Наймолодший із князів Львовичів – Михайло Львович Глинський – був чоловіком визначних здібностей і справжньою окрасою не блискучої в цілому сукупності носіїв прізвища Глинський. Він мав великий вплив на короля Олександра, але при наступному королі Сигізмунді почав втрачати своє положення, а з виступом 1508 року остаточно потрапив у зрадники і втік до Москви. Цей виступ не був причиною московсько-литовської війни (вона почалася ще в 1507 р.), але Москва намагалась його використати в своїх інтересах – зрештою, без успіху.

У Москві він так само то займав високе положення при великому князі, то потрапляв до в’язниці, в якій і помер. Він відіграв істотну, хоча й не ключову роль у завоюванні Смоленська Москвою в 1514 р.

9. Відсутність спорідненості між різними групами князів Глинських видна з наступних фактів:

9.1. Князі різних груп ніколи не називали себе родичами, не вживали термінів спорідненості й навіть не мали до цього нагоди, бо майже немає документів, у яких одночасно згадувались би представники різних груп.

9.2. Князі різних груп не успадкували від свого гаданого протопласта ніяких маєтків.

9.3. Князі різних груп не мали маєтків у якійсь територіальній близькості, котра (теоретично міркуючи) могла би утворитись внаслідок поділу між родичами якогось одного давнього маєтку, про який немає прямих згадок у джерелах.

9.4. Князі різних груп не успадковували маєтків від князів інших груп і не заявляли свого «права близькості» на такі маєтки.

9.5. Між князями різних груп не бувало суперечок і судових процесів за поділ / успадкування майна.

9.6. Нарешті, в політиці князі Львовичі Глинські тримались солідарно, взяли участь у виступі 1508 р. і потім усі разом емігрували до Москви. Натомість їх сучасники – князі Семеновичі Глинські – ніякої участі у виступі 1508 року не брали, до Москви не емігрували, репресіям не піддавались і маєтків у них за зраду не конфіскували.

10. Ідея спільного походження усіх князів Глинських виникла наприкінці 16 ст. (орієнтовно в 1598 р.) в Москві, коли родовід Глинських був нарешті записаний до офіційної московської родовідної книги. Цей родовід цілком незаслужено користується повною довірою усіх дослідників аж до наших днів. Між тим він не є ніяким джерелом, а тільки спробою реконструкції генеалогії, раціоналізації наявних у автора відомостей.

10.1. Початок роду від «царя Мамая» складений за зразком усіх інших родоводів книги, так само фантастичних у своїх початках. Виводити свій рід від якогось іноземця було неодмінною вимогою до московитів, які претендували на високі посади.

10.2. «Сини» міфічного князя Івана – Борис, Семен та Федір, про яких маємо документальні згадки, ніколи не звалися Івановичами – ані за свого життя, ані у пізніших згадках. Також вони не звали один одного «братами».

10.3. Родовід зовсім нічого не знає про Дашковичів Глинських.

10.4. Родовід зовсім не знає реального Григорія Борисовича Глинського, натомість дає в «сини» князю Борису – Льва, не засвідченого жодним джерелом.

10.5. Родовід слабо орієнтується у Федоровичах Глинських, показує там міфічного князя «Михайла Путимського» і не знає останнього представника – Богдана Володимировича (хоча він помер задовго до складання родоводу).

10.6. Родовід дає плутані й дуже неповні відомості про Семеновичів Глинських.

10.7. Всі відомості родоводу треба відкинути і користуватись замість них генеалогіями, складеними мною.

11. Неосяжну латифундію, котра буцімто охоплювала басейни Сули та Ворскли і котра буцімто належала якимось князям Глинським, вигадав київський писар Федір Проскура, подавши сфальсифіковані ним «документи» на розгляд пограничної комісії 1638 р. Зразком для такої вигадки була реальна латифундія князів Вишневецьких на Сулі. Насправді ніякі Глинські – ані сучасники тієї «латифундії» кінця 15 ст., ані пізніші представники усіх груп Глинських – не тільки не володіли нічим у цьому районі, але навіть не мали про нього ніякого поняття.

Картографування розмежування великих князівств Литовського і Московського з 1508 року виразно показує, що не тільки басейн Ворскли, але й басейн Сули лежали далеко за межами державних територій, котрі закінчувались на півдні Путивлем і Черкасами.

12. Картографування географічних назв Глинськ показало, що ні один князь Глинський ані одним Глинськом не те що не володів, але не мав про нього жодного уявлення. Всі поселення із назвою Глинськ виникли незалежно від князів Глинських, і всі групи князів Глинських виникли незалежно від цих поселень.

13. Згадки Глинська в ярликах кримських ханів для великих князів литовських обмежені часом від 1507 до 1541 року. Ані в давніших, ані в пізніших ярликах Глинська немає, на його місці в переліках стоять інші назви. Поява Глинська у перекладах ярликів є відлунням великої слави Львовичів Глинських у 1507 р., а зникнення цієї назви зумовлено занепадом пам’яті про Глинських у середині 16 ст.