1509 р.
Микола Жарких
1509 р. Пожалування Миколаю Миколайовичу Радзівілу
5 січня 1509 р. у Вільні король Сигізмунд виставив привілей на Гоньондз та Райгород, з якого ми маємо тільки регесту:
Idem Nicolao Mikołaiowicz, palatino Trocensi, bona Goniądz et Raygrod jure perpetuo donat post Michaelem Gliński proditorem. Vilnae feria quinta ante festum Epiphaniarum, anno 1509 [Inventarium omnium et singulorum, litterarum, diplomatum, scriptuarum et monumentorum quaecunque in Archivo Regni in Arce Cracoviensi continentur… 1682 / E. Rykaczewski. – Parisii: 1862, ].
(Goniądz) – місто на Підляшші, нині в Монецькому повіті Підляського воєводства Польщі.
(Rajgród) – місто у Граєвському повіті того ж воєводства, у 30 км на північ від Гоньондза.
1509 р. Арешт учасників змови
Напередодні приїзду московських послів до Вільна (12 січня 1509 р.) були заарештовані учасники змови Глинського.
У Ваповського названі
«Gastoldus erat, Phiethko Thesaurarius, Michael Regii stabuli Magister, et Knyesicus illustrium familiarum viri» [KBW, p. 84; там були Гаштольд, Федько скарбник, Михайло, конюший короля, та Кнеціус (мабуть зіпсоване князь) – представники знатних родин].
І далі серед подій 1511 р. він згадав, що 2 травня король прибув до Берестя, і Гаштолда та інших магнатів, яких підозрювали у змові Глинського, було звільнено з кайданів [KBW, p. 101].
Інакше і значно докладніше подав С. Гурський: Альбрехт Гаштовт, конюший Мартин Хребтович, Олександр Ходкевич, князь Полубенський, Ульрик (скарбник Михайла), Видра, Калантай та князь Лукомський. Їх звільнили аж 10 травня 1511 р. [С. Гурський в – AT, t. 1, № 18, p. 31; звільнення: С. Гурський в – AT, t. 1, № 146, p. 135].
Деяке (однобічне) пояснення цієї історії міститься у розлогій скарзі, яку віленський воєвода Альбрехт Гаштовт подав королеві Боні 31 травня 1525 року [AT, t. 7, № 36, p. 260 – 267]. Скарга спрямована проти ворогів А. Г. – князя Костянтина Острозького та Радзівілів. В ній А. Г. згадав: коли отримав Гоньондз після вигнання зрадника М. Л. Глинського, він хотів був захопити і (це 32 км на південь від Гоньондза), який належав Гаштовтам від 1433 року. Для цього М. Радзівіл звинуватив А. Г. в участі у змові Глинського.
Дійсно, Радзівіл отримав привілей на Гоньондз 5 січня 1509 року (як вище), і в цей же час названі вище «змовники» потрапили в арешт.
А насправді – писав А. Г. у своїй скарзі – власне я утримав Вільно під час відсутності короля і не дав Глинському захопити столицю, в той час як усі литовські вельможі порозбігалися:
… confestim intelligens per Michaelem talia exerceri atque cum Ruthenis agere comitia in Novogrodek, ubi consilia fiebant de invadenda Vilna.
Et ab omnibus, qui alicujus ponderis erant et me secuti Vilnam venerant, accepi juramentum in vim fidelis defensionis contra proditorem Glinski et pro Sermo. rege Sigismundo, cui non pridem in initiis felicis sue sublimationis prestiteramus juramenta.
Eo audito, Glinski consilium mutavit et trepidans Vilnam non est aggressus.
[Я] одразу зрозумів, що Михайло скликає щось як раду із русинами в Новгородку, на якій планувалось напасти на Вільно.
Тоді я з усіх поважних людей, які прийшли зі мною до Вільна, я узяв присягу вірно боронитись від зрадника Глинського і [стояти] за найяснішого короля Сигізмунда, якому ми недавно присягали на початках його успішного правління.
Почувши це, Глинський змінив свій намір і побоявся нападати на Вільно.
Про те, що пани на той час роз’їхалися з Вільна, писав і сам король 11 червня 1508 р.
1509 р. Устав про маєтки зрадників
9 лютого 1509 р. король Сигізмунд разом з усіма панами ради (11 чоловік) прийняли спеціальну постанову – як бути з маєтками зрадників. Були вирішено: якщо батько зрадив – його маєток конфіскується, чи передавати його дітям зрадника – вирішує великий князь. Якщо брати володіють нерозділеним маєтком, то при зраді одного з них – конфіскується його частка, а як бути з іншими – вирішує великий князь. Якщо брати поділили свій маєток, то конфіскується тільки маєток зрадника. Така постанова мала діяти найближчі два роки [АЗР, т. 2, № 50, с. 62 = РИБ, т. 20, стб. 616 – 617].
У постанові не згадано Глинських явно, але потреба в ній явно продиктована досить незвичною ситуацією, яка виникла внаслідок виступу М. Л. Глинського.
1509 р. Конфіскація маєтку Михайла Глинського
18 лютого 1509 р. король Сигізмунд у Гродні виставив пожалування:
Била нам чолом кн[е]г[и]ня Семеновая Михайловича, кн[е]г[и]ня Настася Слуцъкая, о том, што первей сего дали есмо ей двор наш Лишков з дворцом, того ж двора Лишковъского Вейсеями, который жо двор держал зрадца наш Михайло Глиньский, и просила нас, абыхъмо ей тот двор дали держати до ее живота [LM 25, № 14, – 83 = РИБ, т. 20, № 2-77, стб. 630 – 631].
Цей Лишков мав би бути десь недалеко від Вейсей. Я знайшов тільки містечко і 22 км на схід від Вейсей. Зазначена стаття литовської Вікіпедії називає М. Л. Глинського власником цього двора.
11 листопада 1516 р. король Сигізмунд виставив привілей тій самій княгині на той самий двір уже на вічність, а не у доживоття [LM 25, № 16, – 85]. І цей документ містить згадку про зрадника Михайла Глинського як про колишнього власника.
15 грудня 1546 р. король Сигізмунд підтвердив володіння двором Лишков князю Юрію Семеновичу Слуцькому [LM 25, № 15, – 84]. Тут також є згадка, що двором володів М. Л. Глинський, і міститься цінне уточнення: двір Лишков знаходився у Мерецькому повіті (Liškiava – 14 км на південний захід від Меречі / Мяркіне). Мабуть, М. Л. Глинський отримав цей двір, коли був намісником у Меречі.
1509 р. Конфіскація маєтків Івана Глинського
26 лютого 1509 р. король Сигізмунд у Мельнику виставив пожалування для овруцького намісника пана Семена Полозовича. Бажаючи відзначити його заслуги,
дали ему имене зрадъци нашого Василя Николског[о], на имя Кочин, то есть Деречын, с слугами и людми путными и со всими людми данъными и тягълыми, и с прыселки.
А к тому теж дали есмо ему именья, которыи ж деръжал зрадца наш князь Иван Лвович Глиньский в Киевъском повете на имя Гостомль з людми и со въсими прыселъки, а в Житомиръском повете Ставок, а во Вруцком Гладъковичы, и з дворы городовыми и местьскими, и з их землями, и с огороды, и теж што брат наш щастъное памяти Алексанъдр, корол и великий князь, за его служъбу дал ему две земли пустовъскии на Прыпяти у Белосороцкой волостъце Киевъского повету на имя Пилиповъщыну а Кузнецовъщыну [LM 8, № 424, – 316].
Деречин () – містечко у Гродненській області, у 32 км на північний захід від Слоніма. Названа стаття білоруської Вікіпедії прив’язує цей документ саме до цього Деречина.
В цьому документі, на відміну від попереднього (від 10 квітня 1508 р.), конкретно названо Івана Львовича Глинського як власника маєтків на Київщині.
– село в Овруцькому районі Житомирської області), у 7 км на схід від Овруча.
Білосороцька волость отримала свою назву від села Наровлянського району Гомельської області Білорусії. Воно лежало на правому березі Прип’яті при самому кордоні з Україною, у 17 км на північний захід від Чорнобильської АЕС, і було відселено після катастрофи АЕС. Назв урочищ поруч на поверховий погляд не видно.
Передача Гостомеля, Ставка і Гладкович С. Полозовичу підтверджена привілеєм, виданим у Вільні 6 травня 1514 р. [LM 9, № 509, p. 286 – 287]. Але в цьому документі зазначено, що ці маєтки тримав був «зрадца наш княз Михайло Иванович Глинский» (!).
1509 р. Пожалування князю Федору Івановичу Глинському
20 березня 1509 р. король Сигізмунд у Петрокові виставив пожалування:
Бил нам [чолом] дворянин наш князь Федор Иванович Глинский и вказывал перед нами листы, данину брата нашог[о] щасъное памети Алексанъдра, короля и великого князя его м[и]л[о]сти.
В тых листех стоить, штож его м[и]л[ость дал ему люди в Полоцъком повете на Двине, которыи ж деръжал Юхно Воронич, Овдеевичы на имя Лукъяна и Богъдана, и з их братьею, а Тулубиевъцов Демида и з детми, а потом дал его м[и]л[о]сть ему люди у Витебъском повете над озерем над Будовестом Омъбросовичи на имя Еръмолу а Андрея, а Ивана Шалысу, а Микипора, а Иванца Микитина, а Федора Стропца, а Мелешка, а Захаръку, а иныи люди межы Двины и Кривины санники на имя Омброса а Филимона, а Ивана Козина, Пашъка a Цупрыка, и со всею их братьею, и з детми, и к тому земли тых жо селец пустовъскии со въсим с тым, как тыи люди и тыи земли здавъна в собе ся мели,
и бил нам чолом, абыхъмо ему тую данину брата нашог[о] его м[и]л[о]сти потверъдили сим нашым привильем на вечъность [LM 8, № 433, – 323].
Озеро (білорус. Будавесць) знаходиться у Шумилінському районі Вітебської області, у 35 км на захід від Вітебська. На його березі лежить село Амбросовичі (), назване мабуть іменем санника Омброса. Згадана в документі Кривина може бути Кривим Селом () у 8 км на південний захід від Будовесті й у 2 км від берега Західної Двини.
Із Авдеєвичами / Овдієвичами справа складніша. У Вітебській області є село , але знаходиться воно у 12 км від Вітебська і в 97 км від Полоцька, отже, не могло належати до Полоцького повіту. А поблизу Полоцька на мій поверховий погляд села з такою назвою не видно. Я думаю – тут можливий пропису назви повіту, бо, 1, назва маєтку досить довга; 2, назва унікальна; 3, вона точно співпадає з існуючим селом.
Це пожалування 20 січня 1579 р. на прохання князя Богдана Федоровича Глинського було облятоване у вітебських земських книгах із трохи помилковою датою 20 березня 1508 року. Далі облятовано наказ короля Сигізмунда ввести нового власника у володіння (того ж 20 березня 1508 [1509] р.) і звіт вітебського намісника князя І. Ю. Заславського про відмежування пожалуваного маєтку (10 жовтня 1508 [1509] р.). Це розмежування містить цілу масу мікротопонімів, займатись якими я не маю змоги [АВК, т. 13, № 5, с. 9 – 13].
1509 р. Згадка про шкоду від Глинського
20 травня 1509 р. король Сигізмунд у Кракові виставив пожалування:
Бил нам чолом дворанин наш Александро Богданович Гостьский и просил в нас села в Мозыръском повете на имя Бабич, а поведал нам, штож деи тое село выпустошоно от поганъства татар и от того зрадъци нашого Глинского [LM 8, № 434, ].
Згадані Бабичі можуть бути містечком у Річицькому районі Гомельської області, у 57 км на північний схід від Мозиря.
1509 р. Конфіскація маєтків Івана Глинського
25 червня 1509 р. король Сигізмунд у Більську виставив пожалування братам Івашенцовичам:
Вбачывъшы есмо веръную а пилную, справедъливую, николи невъмешканую служъбу шляхотъне врожоных дворян нашых Богдана, Анъдрея, Дмитра Ивашонъцовичов, которую ж ся они и брату нашому щасное памяти королю Александру и великому кн[я]зю его м[и]л[о]сти и к нам, яко к паном деди[ч]ным, цнотливе а накладне оказали, и хотячи теж их напотом охотънейших и пильнейшых ку служъбе нашой мети,
пожаловали есмо их и дали им именья в Киевъском повете, дядьковщыну их, пана Рамановы, которыи ж деръжал зрадъца наш кн[я]зь Иван Глинский по перъвой жоне своей, по их сестре, пана Рамановой дочце, на имя Рют Новый и Старый, Тоганов а Очков, а Новоселца, а Костомиров, и села, и селища под Сычи [треба: Подсычи] на Днепре, а Каменое Волевъское [треба: в Олевской] волости, а Опачичина на Припяти, а Мухоедовичы, а Кобановичы, а Максимовичы, а Загалци, а Скубъричы, а Жерово, а Кыполово, а Новостав, а Совъку, a Воронино, а Борисов, а дворы в замку в Киеве и на месте, и теж двор в замъку вруцком, и вси именья и села, отъчыну и выслугу, и купленину дядка их пана Романову [LM 8, № 429, ].
Можна звернути увагу, що тут соціальний стан обдарованих окреслений словом «шляхетний» – це слово до правління Сигізмунда в Литві, здається, не вживалось.
Це пожалування пізніше (19 червня 1523 р. у Кракові) були оскаржили Бабинські й Тиша, і король ухвалив розглянути цю справу, коли він приїде до Литви [LM 224, № 61, с. 84 – 85].
Рют Новий і Старий – таких назв нині нема, є , лівий доплив Росі, яка починається біля села Васильківського району (це 50 км на південний захід від Києва), тече загалом на південь і впадає у Рось в урочищі Роток (в межах сучасної , у 78 км від Києва). Давніше ця річка звалась Рут, Роток. Десь тут треба шукати ці поселення.
Назва Тоганов нині невідома, але подібна до назви села Канівського району Черкаської області (це 110 км на південь від Києва).
Назва Очков нині невідома, але подібна до назва села Вовчків, а таких на Київщині є два: в Поліському районі (100 км на північний захід від Києва), – у Переяславському районі (72 км на південний схід від Києва). Якщо обирати тільки між ними, то більш імовірним є перше.
Сіл із назвою Новосельці / Новосільці відомо нині , але всі вони далеко від Києва. Слід думати, що це поселення змінило назву або зникло.
Назва Костомиров (Костомирів) нині невідома. Три поселення із назвою відомі у сучасному Казахстані. Слід думати, що якийсь чоловік на ім’я Костомар заснував собі двір Костомаров десь у ВКЛ, і його нащадки стали зватись (прізвище відносно поширене).
Далі село Подсычи на Дніпрі відоме з опису Канівського замку 1552 р. [Архив юго-западной России. – К.: 1886 г., ч. 7, т. 1, с. 99]. Я вже мав нагоду зазначити, що це мабуть сучасне село Канівського району Черкаської області [Жарких М. І. Терехтемирів. – К.: 2013 р., розділ «Середина 16 ст.»]. Це 90 км на південний схід від Києва і 12 км на північ від Канева.
Кам’яне – повторюся: думаю, сучасне село Олевського району Житомирської області (12 км на південний захід від Олевська).
Опачичі – повторюся: в Чорнобильському районі Київської області у 10 км на південний схід від Чорнобиля.
Мухоєдовичі – пізніше звалося Мухоїди, а в 1939 р. перейменоване на , містечко в Наровлянському районі Гомельської області Білорусії.
Назва Кобановичі / Кабановичі, як не дивно, нині невідома. Є кілька сіл з назвою , але вони – далеко від потрібного нам району.
Максимовичі – у Поліському районі Київської області, 105 км на північний захід від Києва.
Загальці – у Бородянському районі Київської області, 55 км на північний захід від Києва.
Назва Скубричі нині невідома, назви, хоч трохи до неї подібні, відомі далеко від потрібного нам района. Так само невідомі назви Жерово та Киполово
Новостав – є такої назви, всі на заході України, нам не підходять.
Совка – (нині в межах Києва) і село на ній, нині історична територія на південному заході сучасного Києва.
Воронино – сіл такої назви відомо немало, найближче до нашого району Житковицького району Гомельської області Білорусії, на Прип’яті у 6 км на захід від Турова. Маю сумнів, що це те, що нам треба.
Борисов – думаю, село Васильківського району Київської області.
1509 р. Конфіскація маєтків Василя Глинського
25 липня 1509 р. король Сигізмунд у Кракові виставив пожалування:
Бил нам чолом наместник каменский [= каменецкий] князь Семен Александрович Чорторыский о том, што есмо перъво сего дали ему двор наш в Слонимъском повете на имя Лососиную со въсими людми того двора и с челядью а село Белавичы тутеж со всими людьми и со всим с тым, как зрадъца наш Василей Глинский деръжал, и тот лист, данину нашу, перед нами вказывал и бил нам чолом, абыхмо то ему потверъдили нашым привилем на вечъность [LM 8, № 436, ].
В тексті зазначено: «П[и]сан в Кракове, лета Б[о]жьяго тисяча пятъсот девятого, м[е]с[е]ца июн[я] 25 ден, индик[т] 12», але тут маємо описку в назві місяця. 25 червня король був ще в Більську, а от 25 липня – у Кракові, як датовано і попередній документ № 435.
27 липня 1510 р. король Сигізмунд у Кракові підтвердив це надання [LM 25, № 40, – 106]. В документі знову згадано, що цими маєтками володів зрадник князь Василь Глинський.
1509 р. Фальшива (?) згадка про князів Глинських
Пан Олександр Ходкевич надав маєтки Супрасльському монастирю. Він бив чолом «государю моему Жикгимонту королю польскому», щоб той затвердив його надання.
Сесь мой лист исправлях и дах з веданием господина отца нашего митрополита Киевского и всея Руси Иосифа, и братии мои кровное князя Ивана Лвович, князя Василя а князя Михайла Глинских, пана Мартина Хребтовича, брата его пана Федка, подскарбего земского, а пана Богуша Боговитиновича, писаря господарского […] В лето 7018, месяца октобря 13 день, индикт 14 [Акты, относящиеся к истории южной и западной России, т. 1, № 53, с. 40 – 42 = АСД, т. 9, № 4, с. 13 – 16].
7018-й рік мав 13-й індикт, не 14-й. Зазначена дата відповідає 13 жовтня 1509 року, але вона є неможливою, оскільки на цей час всі три князі Глинські уже більше року перебували в Московії. 14-й індикт вимагає 7019-го (1510) року, котрий є ще більш неможливим.
Якщо орієнтуватись на ім’я короля Сигізмунда (в документі – саме короля), то єдино можливим часом для цього документу буде 1507-й рік (7016 р. – індикт 11). Отже: документ із помилковою датою або пізніший фальсифікат, взорований на якійсь реальній грамоті Олександра (де можна було сподіватись побачити одночасно усіх трьох Глинських).
1509 р. Згадка про Івана Глинського
14 грудня 1509 р. король Сигізмунд у Кракові виставив пожалування:
Бил нам чолом дворянин наш Володко Иванович Свиридонов о том, што перъво сего дали есмо дворец в Белицком повете, тот, што зрадъца наш князь Иван Глинский дал был слузе своему Новицкому, з земълею пашъною и люди на имя Ботка Паневича а Юръя Гордеевича, а Анъдрея, а Мацуса Нецевичов, а Лучъку з братьею, а земли три пустыи на имя Ивашковщину, а Висевъщину, а Милошевъщину, а пруден на реце на Ельне, и на то лист наш, перъвую нашу данину, перед нами вказывал и бил нам чолом, абыхъмо то потверъдили ему на вечъность [LM 8, № 457, ].
Білицький повіт, здається, мав центром сучасне село у 20 км на захід від Гомеля. Воно було центром повіту аж до 1852 р., після того центр перенесли до Гомеля.
Річка , доплив Сожа, тече помітно північніше. Виток її лежить у 90 км на північ від Старої Білиці, гирло – у 110 км. Я не вмію сказати, чи це та сама Єльня, яка тут потрібна.