1510 р.

Микола Жарких

1510 р. Згадка про двір Михайла Львовича Глинського

24 червня 1510 р. у Кракові король Сигізмунд із радою розглядав скаргу:

Привпоминал пан Михайло Филиповский господару его милости о двор Лукашов конюшого короля его милости Александра в месте Виленьском, который ж держал зрадца господаръский князь Михайло; а потом король его милость Жикгимонт дал тот двор гетману князю Костянтину [Острозькому].

А впоминался пан Миколай тым обычаем: штож тот Лукаш полетил был тот двор, по своем животе, ему и ексекутором был его по своем животе вчинил; и князь Михайло тот двор взял был за себе моцъю, а он неоднокроть о том привъпоминал королю его милости Александру, и потом Жикгимонъту королю; и тое дело проволоклося аж и до тых часов [РИБ, т. 20, № 2-80, стб. 634].

Суд постановив відкласти розгляд справи, і от 31 травня 1511 р. той самий Филиповський знову допоминався отого двора у Вільно – і знову справу відклали [РИБ, т. 20, № 2-94, стб. 659 – 660].

1510 р. Звістка про зраду Глинських

7 серпня 1510 р. король Сигізмунд у Кракові виставив пожалування:

Бил нам чолом земянин вруцкий Ивашко Немиричь о том, штож дворанин наш Сурин впросил был в нас именье отчизное жоны его, Болъгаковы дочки Лисича Феди, на имя Варевъци, о чом жо мы перъвей сего вже межи ними смотрели и тое именье Варевци жоне его Булъгаковои дочце присудили и лист наш судовый ей на то дали, нижли не казали есмо были ей за тым Ивашъком Немиричом быти, а то для тое причины, што помовено было на него, иж он з зрадцою нашим з Глинским был и панства, землю нашу, казил.

И потом тот Ивашко Немиричь бил нам чолом и поведил перед нами, штож он мешкал в зрадъци нашого у Ивана Глинского, а тое рады их не был сведом, и коли вже врозумел по них, иж они таковую [зраду] вмыслили и стали напротивъку нас, г[о]с[по]д[а]ра, он послал отца своего Немиру до гетъмана нашог[о], кн[я]зя Косътянътина Ивановича Острозъского, хотячи нам, прирожоному г[о]с[по]д[а]ру своему, служити и теж поведаючи, иж великий кн[я]зь московъский дворянина нашого Остафъя Дашковича маеть до зрадци нашо[го] Глинъского прислати, и кн[я]з деи Костянтин напротивъку того до мене отъписал жадаючи мене, ажъбых там змешкал до тых часов, поки Остафей там з Москвы будеть, и до Остафъя деи теж в тои речи кн[я]зь Костянтин писал, ажъбы ся на веру предков своих и свою, и теж на ласку вашое м[и]л[о]сти панскую впамятал и вашой бы м[и]л[о]сти, г[о]с[по]д[а]ру своему прирожоному, служил, и я деи, подлуг науки кн[я]зя Костянтиновы, Остафъя там дождал и лист князя Костянътинов ему дал, а сам есми втек до Вручого, и тыи он листы кн[я]зя Костянтиновы, которыи же писан до Остафъя и до него теж, перед нами вказывал а и сам теж кн[я]зь Костянътин в листе своем в той речи до нас за ним писал поведаючи, иж то так есть, как он перед нами поведил.

Ино коли ся тая реч так в собе маеть, мы тому порозумели, штож он в той зраде не есть винен, зася есмо его при его чти заставили [LM 8, № 521, – 374].

1510 р. Пожалування Федору Глинському

У реєстрі грошових пожалувань короля Сигізмунда, розпочатому 12 вересня 1510 р. під час його перебування у Кракові, значиться:

Кн[я]зю Федору Глинскому 10 коп грошей [со] скар[бу] мыт[ных] [пенязей] [LM 8, № 576, ].

1510 р. Згадка про зраду Глинського

24 жовтня 1510 р. у Кракові король Сигізмунд із радою розглядали кафинського вірменина Беята на київського вірменина Дем’яна. Дем’ян пояснював, що він наказав був Беяту залишатися із товарами у Слуцьку, «поки бы от того зрадцы Глинского дорога [до Києва] чиста была» [РИБ, т. 20, № 2-81, стб. 635 – 637]. Отже, суперечка виникла ще влітку 1508 року.

1510 р. Згадка про зрадника Василя Глинського

7 листопада 1510 р. король Сигізмунд у Кракові виставив пожалування Івашку Рилі Биковському:

Бил нам чолом дворанин наш Ивашко Рыло Быковъский и поведил перед нами, штож перво сег[о] дали есмо ему дворец з людьми у Василишъском повете, што деръжал слуга зрадъцы нашого, кн[я]зя Васильев Глинъского, на имя Карачура, который жо дворец тому Карачуре дала и записала бояриня василишъская Мисевъна Превокъшевича Настасья, чого ж и отец ее Мись в держаньи был, и теж што брат наш славъное памяти Александр, король и великий князь его м[и]л[о]сть, ему придал, и што теж прикупил [LM 8, № 542, – 390].

Особливість литовського «феодалізму», як бачимо, полягає в тому, що Карачура – «вассал» В. Л. Глинського – отримує пожалування не від свого «сюзерена», а сам, хоча, можливо, не без допомоги свого пана (місцевого адміністратора).

20 листопада 1532 р. король Сигізмунд у Кракові розглядав скаргу Івана Рила на бояр Квинтичів [LM 17, № 281, ]. Там знову згадано Карачуру, слугу зрадника князя Василя Глинського.

1510 р. Пожалування князям Глинським

У реєстрі грошових пожалувань короля Сигізмунда, наданих у Кракові в листопаді 1510 р., значиться:

Кн[я]зю Михаилу Ивановичу Глинскому 5 коп [со] скар[бу] мыт[ных] [пенязей] […]

Кн[я]зю Юрью Глиньскому на 25 коп отмена [со] скаръбу мытъных [пенязей] [LM 8, № 580, ].

1510 р. Конфіскація маєтку Михайла Глинського

Маємо недатоване (здогадно 1510 р.) пожалування для пана Іоана Литавора Хребтовича («Johannes Lithawor Chrepthowicz, marszalcus noster et capitaneus Drohicensis»), яке виставив у Кракові король Сигізмунд:

[…] bona nostra ducalia, quae post fugam proditoris illius Michaelis Hlinski super nos reversa sunt ac devoluta, curiam seu vicum ex nomine Siwek [Suwiek] dedimus […] [LM 8, № 526, ].

наше князівське добро, яке після втечі того зрадника Михайла Глинського, вернулося на нас і було передане [нам], двір або село на ім’я Сівек ми дали […]

Де знаходився цей Сівек / Сувек? Точно такої назви не видно. Найкраще, що мені вдалося знайти – це село в Зарасайському районі Литви при кордоні з Латвією, у 48 км на північний схід від Утян. Власне через те, що М. Л. Глинський був довший час намісником в Утянах, він і міг придбати собі цей маєток.

1510 р. Конфіскація маєтків Михайла Глинського

Маємо ще одне недатоване (здогадно 1510 р.) пожалування для пана Богуша Боговитиновича («Bohusch Bohovithinowicz, secretarii nostri et tenutarii Dawkonisky»), яке виставив у Кракові король Сигізмунд:

[…] Nos eciam antehac dedimus ei curiolam in Trocensi districtu, quam tenuit proditor ille Michael Ghlinski, et post fugam illius dicta curiola cum hominibus, quos ille tenuit, super nos devoluta fuit […] [LM 8, № 529, – 382].

Раніше ми дали йому [Богушу] дворець у Троцькому повіті, який тримав був той зрадник Михайло Глинський, і після його втечі цей дворець разом із людьми, якими він [Глинський] володів, перейшов у нашу власність.

Про цей же двір у Троцькому повіті, що був держав зрадник Михайло Глинський, згадано у привілеї для Богуша Боговитиновича від 26 травня 1513 р. [LM 8, № 623, – 463].