1507 р.
Микола Жарких
1507 р. Привілей Івану Львовичу Глинському
В документах кінця 1506 р. ми вже бачили І. Л. Глинського із титулом новгородського воєводи, і от у січні 1507 р. великий князь Сигізмунд у Мельнику виставив привілей:
Чиним знаменито сим нашим листом, што держал от брата нашого Александра, короля и великого князя, кн[я]зь Иван Лвович Глинъский замок Киев, ино мы тот наш замок Киев з его державы вынемши и к своей руке взяли, не рушаючи его во чти и в местци его в том, которое ж он водле годности и заслуги своее от брата нашог[о] мел, будучи воеводою киевским, а против того дали есмо ему замок наш Новъгородок от нас держати и зо върады новъгорoдскими, с ключом и з городничим, и со всим с тым, как первые державцы тот замок держивали, до его живота.
И к тому, не хотечи его писати в титуле его иначей, как перед тым писан, и теж местца его от него не отдаляючи, маем его воеводою новгородским и маршалком нашим в титуле его писати, а местце в Раде межи Панов Рады нашое Великог[о] Князства Литовского дали есмо ему подле п[а]на старосты жомойтского, и с того держаня з Новагородка не маем его рушити до живота его.
А естли бы от кого-колве до нас какии речи на него прышли, которыи ж бы некако не были нам ку пожитку або от людей наших Новгородског[о] повета жалобы заочне, тогды не маем его в том ни в чом на заочное поведанье и жалобы виновати, але маем ему в том всем с таковыми очевистую справедливост делати, а без вины с тог[о] держаня не маем того рушити [LM 8, № 186, ].
Сигізмунд, відчувши себе новою мітлою, вирішив почати замітати своє велике князівство по-новому. Оце був чи не перший письмовий привілей на нову посаду, вписаний до метрики (за часів Казимира й Олександра такі привілеї до метрики не вносились).
Важливим новим елементом привілею була спроба встановлення «правової держави». На неї невдовзі чекали важкі випробування.
1507 р. Присуд у справі Василя Львовича Глинського
5 січня 1507 р. у Мельнику великий князь Сигізмунд із панами-радою розглянув скаргу Дашковичів на «подстолег[о] нашого, старосту берестейского, на князя Василя Лвовича Глинского».
Предметом скарги було недавнє (1503-го року) пожалування Заболоття князю Глинському.
Стояли перед нами очевисто, жаловали нам бояре нашы Заранъко а Сидор Дашъковичы на подстолег[о] нашог[о], старосту берестейского, кн[я]зя Василья Лвовича Глинског[о], ижъбы он отънял в них безъправъне именье Божаново, дядъковъщыну их, на имя Заболоте.
И князь Василей рек: взял, деи, мене дядько их Божан на тое имене за с[ы]на место и записал ми, деи, его у третей части от именей своих, и на то лист, запис Божанов, и теж лист потверъженый брата нашого Алексанъдра, короля его м[и]л[о]сти, перед нами вказывал.
И тые Дашъковичы поведили, иж тот дядко их Божан перъво того вжо от колка лет третюю часть або и вышей именей своих продалъ.
И мы, с Паны Радами нашыми, выслухавъшы того запису Божанова и порозумели есмо, штож тот Божан неслушным обычаем тое именье Заболотье записал кн[я]зю Василю, перъвей продавъшы именей своих третюю часть, а потом другий раз князю Василю записал тое имене Заболоте в третюю ж часть, а остаток в пенезех, на ближних ничого не оставляючы.
И врядили есмо межы ними тым обычаем, иж мают там доведати, што будеть кн[я]зю Василю Божан записал, взявъшы его собе за с[ы]на места, а особно што будеть ему в пенязех записал и теж колко будеть перъвей того Божан продал або кому отдал у Волковыйску.
И взяли в нас Дашковичы с своее руки делчыми кухмистра нашог[о], наместъника скерстомонского, пана Петра Олехъновича а пана Петра Радивиловича, а пана Шымка Киборътовича, а кн[я]зь Василей такеж взял в нас с своее руки делчыми наместника лидского пана Анъдрея Алексанъдровича а конюшого городенского Михайла Сенковича, которые ж суди мают поспол згодивъшы ся, рок положывъшы, там выехати и того ся доведати, естли будеть там у Волковыйску третюю часть именей своих Божан продал, тогды князь Василей маеть того именья в Заболоти поступити а пенязи свои трыдцат рублев грошей, што дядку их Божану дал и теж на што довод слушъный кн[я]зь Василей вчынить колко будеть на тое именье наложыл кром тых трыдцати рублев грошей, то Дашковичы теж мают платити.
А пак ли будеть нижей третее части там у Волковыйску продано, тогды тая третяя часть маеть быти наполнена з Заболотья. И на том, чым оная перъвая продажа будет наполнена, кн[я]зь Василей остати маеть.
А остаток того именья Заболотья вжо Дашковичы к своей руце будуть мети.
А што ся тычеть челяди неволное и статъков того двора Заболотья, которая челяд и статъки мели справне прыйти Дашковичом, то и тепер мають они побрати [LM 8, № 392, – 296 = LM 8, № 394, – 298; документ вписаний до книги двічі; ще дві копії рішення вписані до судової книги: РИБ, т. 20, № 2-4 + 2-5, стб. 530 – 534 – тут друга копія містить пояснення: «Тот же вырок, противной стороне выданый»].
Отже, хитра комбінація, котрої ужив В. Л. Глинський, щоби втиснутися у володіння Заболоттям і яка була схвалена за короля Олександра, коли Глинські були впливовими – тепер, за нового правителя, була визнана незаконною і треба було розбиратись на місці, хто й коли кому що продав і кому що належить.
І це була ще не вся халепа! Відчувши, що політичний вітер перемінився, інші власники Заболоття подали свою скаргу, яку розбирали наступного дня.
1507 р. Присуд у справі Василя Львовича Глинського
6 січня 1507 р. у Мельнику великий князь Сигізмунд із панами-радою розглянув скаргу маршалка й намісника ясвоїнського Войтеха Нарбутовича на «подстолег[о] нашого, старосту берестейского, на князя Василя Лвовича Глинского».
Предметом суперечки, яка була почалася ще за короля Олександра, була пуща й озера між Заболоттям і Пелесами:
И поведили, деи, пан Войтех из Нарковичи – перед его м[и]л[о]стью, штож тое именье их в Заболотьи предкове их ещо за великого князя Витовъта натрое поделили, нежли, деи, пущу, ловы зверыные и озера в себряности мели.
И кн[я]зь Василей, деи, тогды рек, иж никоторого делу тому не было, а тая бы пуща, ловы и озера здавъна отъца его Божановы были, а предъки их [Нарковичів] того не мели.
Це досить неясне речення а розумію так, що все перелічене належало Божану – батьку тих Божановичів, які брали участь у справі на боці князя Василя. Присуд був винесений так:
И тое вышейреченое именье в Заболотьи пану Войтеху и ближъним панее его, Лукашу и его брати Нарковичом, прысудили есмо […] И въже князь Василей и Божановы братаничы Дашковичы не мают в пана Войтехову част и теж в Наръкевичов делницу, в ыменья и в люди, и в озера, жадъного вступу мети [LM 8, № 391, – 295 = РИБ, т. 20, № 2-3, стб. 528 – 530; документ вписаний не тільки у книгу записів, але також у судову книгу].
Отже, присуд був не на користь Глинського, і здається навіть так, що Войтех отримав якусь частину не тільки пущі, але й самого Заболоття.
Пелеси – це сучасна деревня у Воронівському районі Гродненської області, в 11 км на схід від того ж району. Ніякої пущі ані озер між цими поселеннями нині немає, між ними лежить річки Провожа / Пеляса з кількома малими деревнями.
Оскільки суперечка за межі могла бути тільки між поселеннями, розташованими поруч, виходить, що Заболоття, яким володів Глинський – це сучасне містечко Забалаць. Так розуміє справу й процитована білоруська Вікіпедія.
1507 р. Вирок у справі Василя Львовича Глинського
Далі, 8 січня 1507 р. великий князь Сигізмунд із панами-радою переїхав до Лосичів, але й тут їм знову довелося займатись скаргою на В. Л. Глинського, тепер уже кримінального характеру.
Стояли перед нами очевисто, жаловал нам дворянин наш Ян з братьею своею Миляновъскии на слугу подстолего нашого, старосту берестейского, на князя Василева Лвовича Глинского, на Корачуру, который от него Берестей деръжыть, штож, деи, он, наславшы на их именье кгвалтом, без кажъдого права, грабежы им великии поделал, взял, деи, в них сорок и чотыры кони, девяносто волов а шестьдесят и шесть коров, и толко, деи, вернул им трыдцатеро быдъла.
И тот наместник князя Васильев поведил перед нами: я, деи, вас николи не грабил, нежли, деи, грабили вас люди Берестейского повета воинци за свои шкоды, которыи им от вас стали ся.
И мы казали тых людей воинцов перед нами поставити, и пытали есмо их, которым обычаем они тых Миляновских грабили а в кого тые кони и быдло тыми разы есть.
И тые люди нашы поведили перед нами: нас, деи, наместник князя Васильев послал и велел нам их грабити, а тые кони и быдло тыми разы в него ж есть.
А потом и сам тот наместник к тому прызнал ся, штож тые кони и быдъло к собе побрал.
И мы, того коротко не делаючы, але хотячы тому досыть вчынити, абы потом тое дело не было възрушено, и полецили есмо тую реч маръшалъку земъскому, старосте городенскому, пану Яну Юрьевичу, штобы он того межы ними досмотрел и наконець справедливость вчынил в Межиречы.
И казали есмо им обема сторонам, так наместнику кн[я]зя Васильеву и людем нашым воинцом, как и Миляновъским и их людем, которым тыи нашы люди воинци вину дадут, перед паном Яном Заберезенским в Межыречы стати и в чом пан Ян наместника князя Василева и людей нашых воинцов винных найдеть, што ся тычеть забранья коней, быдъла, которые ж кони и быдло они в Миляновъских побрали безправне, за то маеть пан Ян Миляновъским навязку сказати подлуг прав земским, как есть в земли обычай, а ещо над то, на чом Миляновскии а любо их люди прысягнут на своих шкодах, которые им от них стали ся, а пан Ян в том Миляновских або их людей винных найдеть, тогды они мають нашым людем воинцом шкоды их поплатити на том же местцу в Межыречы без всякое отволоки [LM 8, № 395, = РИБ, т. 20, № 2-6, стб. 534 – 536].
Де знаходився маєток Миляновських – з документу не видно. Ковельського району лежать у 112 км на південь від Берестя, і це – задалеко для грабіжницького походу, та й не чути за ці Миляновичі до середини 16 ст. Також не зазначно, коли саме стався грабіж. Оскільки предметом була худоба, можна думати, що це було у недовгому часі перед скаргою, мабуть у 1506 р.
Лосичі, де розглядалась справа, знаходяться у 70 км на захід від Берестя, а Межиріч-Підляський, де Ян Заберезинський мусив винести вирок – у 26 км на південь від Лосичів і в 66 км на захід від Берестя. З цього я виводжу, що територія, якої торкалась справа, знаходилась між Берестям та Межирічем.
1507 р. Наказ Івану Львовичу Глинському
19 лютого 1507 р. великий князь Сигізмунд із Кракова написав лист щодо мита у Новгородку, адресований «воеводе новгородскому кн[я]зю Ивану Львовичу Глинскому» та іншим міщанам [LM 8, № 93, – 136].
1507 р. Лист до Михайла Львовича
В 1507 році (між 22 лютого і 7 червня) кримський хан Менглі-Гірей написав листа до М. Л. Глинського:
Менъдли Кгерея слово.
Приятелю моему Лвовичу, маршалку, брату моему, многий поклон.
О тобе листы свои королю, брату моему, о тобе просячи послал и Ябакги вляна а Хачи Мендея, послов своих, што жъ сее дороги прозбу мою не остав, князю Михаилу Лвовичу, приятелю моему, в Литовском Князстве маршалство дай, и болшие речи есми писал, пан Петр Фурс видел то и слова мои слуга мой слышал, тобе будет поведати. И теж легъкий впоминок Ябакги вляном а Хачи Менъдеем послал есми тобе и Петру Фурсовичу, о то есмо мовили, такъ ведай.
Под синею печатю лист послан [LM 7, № 16.9, – 77 = LM 8, № 34, ; документ вписаний до метрики двічі].
Як не дивно, але хан зве М. Л. Глинського – братом, неначе той був незалежний правителем!
1507 р. Лист про Михайла Львовича
В тому ж пакеті листів міститься і згаданий лист кримського хана Менглі-Гірея до короля Сигізмунда:
От тебе, милого брата моего, прозба моя то ест. О маршалку князю Михаилу Лвовичу. Надобный есть слуга ваш, о нем до тебе, брату нашому, у кажъды час усказывая, просим до тебе, брата нашого, в тисячу прозба моя то есть. Как брат твой Алекъсанъдр король полное маршалство дал был и ты, брат наш, по тому ж у Литовъском Князстве маршалство ему маете дати […] Естли так не будеть, мене, и брата и приятеля, што вчиниш о князи Михаиле Лвовичу, естли прозба моя не станет, напотом мене братом собе не мовъте [LM 7, № 16.4, = LM 8, № 32, ; документ вписаний до метрики двічі].
Отже, хан погрожував розривом дипломатичних відносин, якщо його вимога не буде виконана.
Король, відповідаючи ханові, промовчав цю справу.
1507 р. Наказ Івану Львовичу Глинському
15 березня 1507 р. король і великий князь Сигізмунд із Кракова написав листа до новгородського воєводи князя І. Л. Глинського. Воєвода мав перевірити прохання князя Василя Мунчі на маєток і ввести його у володіння [LM 8, № 202, ].
1507 р. Наказ Івану Львовичу Глинському
21 квітня 1507 р. король і великий князь Сигізмунд із Кракова написав листа до новгородського воєводи князя І. Л. Глинського. Воєвода мав перевірити прохання Федка Святоши на маєток і ввести його у володіння [LM 8, № 207, ].
1507 р. Привілей Василю Львовичу Глинському
27 квітня 1507 р. король і великий князь Сигізмунд у Кракові виставив привілей князю В. Л. Глинському на Берестейське староство [LM 8, № 210, ]. Це староство надав Глинському ще король Олександр, і Глинський показав відповідний лист (тільки він не був записаний до метрики). Тепер Сигізмунд підтвердив це надання «до живота его [Глинського]» із тим винятком, що 100 кіп грошей з доходів корчом та мита, які староста давніше брав собі, тепер мають іти великому князю.
1507 р. Пожалування Михайлу Івановичу Глинському
У реєстрі грошових пожалувань короля Сигізмунда, зроблених під час його перебування у Кракові (від 30 січня до 21 травня 1507 р.), значиться:
Кн[я]зю Михаилу Ивановичу Глинъскому 7 коп грошей съ скарбу коръчомъных пенязей.
Ему ж 6 локот сукна лунского там же [LM 8, № 551, ].
1507 р. Згадка про Василя Львовича Глинського
31 травня 1507 р. король Сигізмунд у Бересті розсудив справу берестейських зем’ян та міщан. Другим із 3 свідків був «подстол[ий], стар[оста] бер[естейский], княз Васили[й] Лвов[ич] Глинский» [LM 8, № 401, – 302 = РИБ, т. 20, № 2-8, стб. 537 – 539].
1507 р. Згадка про Василя Львовича Глинського
7 червня 1507 р. король Сигізмунд у Бересті розсудив скаргу берестейського війта Павла на берестейських жидів Єньковичів:
Стояли перед нами очевисто, жаловали нам войт берестейский Павел на жыдов берестейских, на Данка а на Песаха, а на Лазаря Еньковичов, штож, деи, они дом мой влостный деръжать безвинно.
И жыдове поведили перед нами: то, деи, ест дом наш отъчызный, и был нам о том суд перед князем Васильем Лвовичом Глинским, и тот дом нам прысудил, нижъли казал нам за будованье, што он в том дому побудовал, заплатити ему чотырънадъцать золотых. Ино мы тую чотырънадъцать золотых заплатили наместнику его, который в тот час от него войтовство заведал, Бенедикту Глинскому.
И войт рек: я, деи, о том не ведаю ани тых золотых у вас есми не брал и наместнику своему тых золотых у вас брати не велел.
И сослали ся в том до князя Василя, и кн[я]зь Василей то перед нами сознал, иже тот дом жыдом прысудил и тую чотырнадъцать золотых они ему заплатили.
Ино мы того досмотревшы, тот дом есмо жыдом прысудили, а о тую чотырнадцать золотых казали есмо им очивисто звести ся с тым Бенедиктом Глинским на д[е]нь с[вя]т[o]го Шымона и Юды в Люблине. И естли Глинский в тых золотых сознаеть ся, тогды они тыи золотыи в него вземъшы мают войту отдати, а естли бы ся он к тым золотым не знал, а они бы на нег[о] доводу не вчынили, ино мы казали подстолему нашому, старосте берестейскому, кн[я]зю Василью Лвовичу Глинскому будоване того дому, што будеть войт побудовал, ошацовати, и што ошацують, то ему мають жыдове заплатити, а дом тот они мают мети [LM 8, № 402, = РИБ, т. 20, № 2-9, стб. 539 – 540].
Документ цікавий тим, що показує щоденні клопоти намісника. Бенедикт Глинський, який тимчасово заступав війта – не князь ані не родич князів Глинських. Можливо, він належав до якогось із численних родів польської шляхти Глинських.
1507 р. Ярлик зі згадкою Глинська
2 липня 1507 р. кримський хан Менглі-Гірей у Девлет-Сараї виставив ярлик, парадоксально адресований «князям і всім руським людям». Ярлик містить перелік географічних об’єктів, пожалуваних ханом, в тому числі – «Снепород и Глинеск со въсими их людьми» [LM 7, № 28, = LM 8, № 47, ; документ вписаний до метрики двічі].
1507 р. Згадка про Івана Львовича Глинського
3 липня 1507 р. у Вільні (?) король Сигізмунд із радою розглядав судову справу. Сьомим із 7 поіменованих членів ради названий «воевода Новгородъский, маръшалок, князь Иван Львович Глиньский» [РИБ, т. 20, № 2-12, стб. 543 – 544].
1507 р. Згадка про Івана Львовича Глинського
12 липня 1507 р. у Вільні (?) король Сигізмунд із радою розглядав судову справу. Шостим із 8 членів ради названий «воевода Новгородъский, маръшалок, князь Иван Львович Глиньский» [РИБ, т. 20, № 2-22, стб. 553 – 554].
1507 р. Згадка про Івана Львовича Глинського
16 липня 1507 р. у Вільні (?) король Сигізмунд із радою розглядав судову справу. Четвертим із 5 членів ради названий «воевода Новгородъский, маръшалок, князь Иван Львович Глиньский» [РИБ, т. 20, № 2-25, стб. 557 – 558].
1507 р. Справа Михайла Глинського
Того ж дня 16 липня 1507 р. у метрику записано рішення:
Князь Михайло Глинский впоминал о свою реч, которая ж ся в Мелънику поточила с паном маршалъком великим, паном Яном Зеберезенским (!), ижъ бы ему справедливость сталася.
Ино господар его милость тое дело отложил до сойму Меньского: на сойме Меньском его милость маеть тому делу без каждое отъволоки на конец справедливость вчинити [РИБ, т. 20, № 2-27, стб. 559 – 560].
У Мінську Сигізмунд був на початку серпня 1507 р. [6 серпня: РИБ, т. 20, № 2-34, стб. 567], мабуть тоді був і сейм.
1507 р. Згадка про Василя Глинського
25 липня 1507 р. король Сигізмунд у Вільні розсудив скаргу князя Гліба Пронського на боярина Миколая Гинбутовича. Перший
вказывал перед нами лист увяжъчый брата нашого Александра, короля и великого князя его м[и]л[о]сти, в котором же листе выписано, штож его м[и]л[о]сть брат наш подле суда князя Василева Глиньског[о] казал князя Глеба Пронского в тое именье его Ворняны увязати […]
И тот Миколай поведил перед нами, ижъбы его князь Василей в том деле моцъно судил, а конца тому и до сих часов не вчынил [LM 8, № 407, – 306 = РИБ, т. 20, № 2-33, стб. 565 – 567, з відмінністю: замість моцно – не гораздо].
– містечко у Гродненській області, у 50 км на схід від Вільнюса. Якщо тут йдеться про Василя Львовича Глинського – не ясно, чому саме він судив цю справу. Ворняни лежать у 130 км на північний схід від Василишок, де В. Л. Глинський був намісником.
1507 р. Згадка про Івана Львовича Глинського
6 серпня 1507 р. у Мінську король Сигізмунд із радою розглядав судову справу. Четвертим із 5 поіменованих членів ради названий «воевода Новгородский, маршалок, князь Иван Львович Глинский» [РИБ, т. 20, № 2-34, стб. 567 – 568].
1507 р. Згадка про Михайла Львовича Глинського
11 серпня 1507 р. у Мінську король Сигізмунд із радою розглядав скаргу Михайленца Васильовича на луцького старосту Федора Янушевича [РИБ, т. 20, № 2-36, стб. 568 – 571]. В ній згадано події літа минулого (1506) року:
И пан Януш [власне, Федір, який чомусь іменується в документі також Янушем] поведил перед его милостью тым обычаем:
То еси надо мъною вчинил [Михайленцо] нешляхотне, как на доброго чоловека не слушить, на оный час; как есми послышал хворобу господаря нашого славное памяти Александра короля его милости, и я тебе послал до князя бискупа и до панов воевод рады господаръское, и казал есми тобе их милости мовити:
«Штож я, будучи на том замъку господаръском со всими князи и паны земли Волынское, их милости панов рады господаръской ни в чом есмо не отступни; а естли Божья воля над господарем нашим станетъся, ино кого их милость наших прирожоных господарей на господарство оберут, мы тому ж посполе и з их милостью хочем служити и вѣрни быти до нашого живота».
Ино ты ехавши тых слов паном их милости не говорил; и надто, видевши еси смерть господаръскую и ко мне приехавши, поведил, иж господар наш его милость здоров. И в том ми еси не гораздо служил, и мне в том неверность свою показал.
И Михайленцо поведил:
То есть правда, иж мя твоя милость с тым до панов их милости посылал; але росказал ми твоя милость – доведатися, естли будеть князь Михайло Лъвович Глинъский в згоде а в добром житьи с паны мешкати, з маршалъком земъским, старостою Городеньским, паном Яном Юрьевичом [Заберезинським], а с паном Ольбрахтом Мартиновичом [Гаштовтом], а с паном Александром Ходкевичом и с ыншими паны, и твоя милость ми того не казал паном их милости говорити; а естли бы князь Михайло с ними не в згоде был, и твоя милость был ми то говорити велел.
И я приехавши князя Михайла с паны их милостью нашол в згоде и, подле науки твоее милости, тых речей есми паном их милости не говорил; а господарь его милость в тот час ешче был не вельми хор, и я што видевши, то твое милости поведил. А то все есми чинил подлуг росказанья твоее милости.
Суд виправдав Михайленця.
1507 р. Згадка про Михайла Львовича Глинського
Того ж дня 11 серпня 1507 р. розглядався позов віленської міщанки Маргарити, при цьому було згадано, що дану справу розглядали ще за короля Олександра «князь Михайло Львович Глиньский» та інші вельможі [РИБ, т. 20, № 2-38, стб. 571 – 572].
1507 р. Згадка про князів Глинських
Того ж дня 11 серпня 1507 р. у Мінську король Сигізмунд із радою розглядав скаргу підданих Федора Колонтаєва на свого пана, що він їх неправо примушує до служби на свій двір Полоную:
И Федор Колонътаев положил перед нами лист судовый князя Михайла Львовича Глиньского: штож они перъво сего таким же обычаем почали были от него [Федора] отниматися и не хотели ему служити; и князь Михайло, з розсказанья брата нашого, о том межи ними смотрел […] и князь Михайло, подлуг их сознаныа, казал им ему служити […]
И потом они зася брату нашому жаловали, и его милость казал межи ними досмотрети воеводе киевскому князю Ивану Львовичу Глинскому, а подчашому пану Олбрахту Мартиновичу [Гаштовту], а подстолему, наместнику слонимскому, князю Василью Львовичу Глиньскому [РИБ, т. 20, № 2-38, стб. 571 – 572].
Суд наказав скаржникам служити Ф. Колонтаєву. Із титулу «київського воєводи» можна вивести, що другий розгляд відбувся в 1506 році, а перший був раніше.
Ця справа мала продовження. 7 жовтня 1511 р. король із радою знову розглядали скаргу підданих Ф. Колонтаєва, і до протоколу вписано зміст попереднього рішення 1507 р. [РИБ, т. 20, № 2-161, стб. 780 – 782].
Далі 9 червня 1516 р. у Бересті Ян Миколайович Радзівіл, Юрій Іллінич та Немиря Грималич розсудили скаргу Федора Колонтаєва. Скаржник пояснював, що він ще за короля Олександра отримав був маєток Полоную у Новгородському повіті. Уже тоді зі слугами цього маєтком були непорозуміння, які Олександр наказав розібрати Михайлу Глинському, його брату Івану Глинському, Ольбрахту Мартиновичу Гаштовту та Василю Глинському [РИБ, т. 20, № 1-204, стб. 272 – 275].
1507 р. Згадка про Івана Львовича Глинського
13 серпня 1507 р. у Мінську король Сигізмунд із радою розглядали позов князя Михайла Манчича. У складі ради четвертим із 4 членів названий «воевода новгородский, маршалок князь Иван Львович Глиньский» [РИБ, т. 20, № 2-40, стб. 575 – 576].
1507 р. Борг князя Василя Дашковича
14 серпня 1507 р. у Мінську король Сигізмунд із радою розглядали справу:
Бил чолом Ивашко Есмановичь, штожь он небожъчику князю Василью Дашковичу позычил сорок золотых и золотый черъленых угорских; а он вмер, жоны и детей не маючи.
И маршалок земъский, староста Городенский, пан Ян Юрьевичь, и воевода Новъгородский, маршалок, князь Иван Львович Глиньский поведили, штож статъков его немного остало.
Ино господару и паном их милости виделося, штож тыи золотыи мають ему [Ивашку] заплачоны быти с статъков его [князя Василя]; а естли не станеть статъков, ино в том держати именъе отчизное его, которое ж есть в Овручом; а близъкии нехай ему тыи золотыи его доплатять и именье к своей руце возмут [РИБ, т. 20, № 2-42, стб. 577 – 578].
1507 р. Наказ Івану Львовичу Глинському
6 вересня 1507 р. король Сигізмунд із Вільно написав листа до новгородського воєводи князя І. Л. Глинського. Воєвода мав надати корчму в Новгородку сокольничому Афанасію [LM 8, № 253, ].
1507 р. Згадка про Василя Львовича Глинського
1 жовтня 1507 р. у Троках король Сигізмунд із радою розглядали скаргу княгині Анастасії Слуцької на житомирських міщан. Було згадано, що
з росказанъя брата нашого Александра короля его милости, смотрел того дела подстолий наш, староста Берестейский, князь Василей Львович Глинский [РИБ, т. 20, № 2-44, стб. 579 – 581].
Берестейським намісником (старостою) В. Л. Глинський став у грудні 1504 року, звідси орієнтовна дата його суду.
1507 р. Лист про Михайла Львовича
У жовтні 1507 р. кримський хан Менглі-Гірей у листі до короля Сигізмунда знову згадав про М. Л. Глинського:
О кн[я]зи Михаиле Лвовичи писал есми до тебе, до брата своего, лист Ебакги вляном, ино до мене о том ничого отъказу нет. А тепере о князи Михаиле, о приятели своем, казал есми тобе, брату нашому, словом говорити п[а]ну Якубу Ивашенъцевичу а слузе моему доброму Янъчуре, и ты бы, брат наш, на н[а]шу прозбу иначей не вчинил. А с синим нышаном до тебе есми лист свой послал [LM 7, № 32.1, = LM 8, № 53, ; документ вписаний до метрики двічі].
Король не поспішав давати відповідь у цій справі, неначе щось передчував…
1507 р. Згадка про Івана Львовича Глинського
Десь між 25 травня і 24 листопада 1507 р. великий князь Сигізмунд виставив пожалування князю Юрію Івановичу Дубровицькому. Шостим із восьми свідків названий «dux Ioannes Leonides Hlinski, marschalcus et palatinus Novogrodensis» [LM 25, № 7, ].