1511 – 1520 рр.

Микола Жарких

1511 р. Згадка про Івана Глинського

28 лютого 1511 р. король Сигізмунд у Кракові виставив пожалування князю Тимофію Івановичу Капусті. Там згадано:

[…] кн[я]зю Тимофею Капусте велел его м[и]л[о]сть [Олександр] обыскати воеводе киевъскому зрадцы Ивану Глиньскому против тог[о] только ж людей и земль инъде в Киевъскомъ повете и ему дати […] [LM 8, № 593, ].

1511 р. Свідчення Федора Колонтаєва

21 березня 1511 р. король Сигізмунд у присутності свідків слухав не зовсім звичайну справу:

Федор Колонътаев поведил перед господарем его милостью о том:

штож пан Мартин [Богданович Хребтович], конюший, поведал, иж князь Михайло [Глинський], едучы з Новагородка, созвавшы многих людей, а рек так: «тот замяток, который же есми вчиннл, ни от кого сталъся, только от Федора Колонътаева;

«Как деи есмо были на свадьбе в Белицы, ино пришол ко мне Федор Колонътаев, а пал передо мною крыжом, а рек:

«Так поведаю тобе, княже Михайле, штожь тыми разы на том нынешнем сойме, што маеть быти в Вильни о Громницах, всих нас, Русь, мають хрестити в Лядскую веру; а хтобы не хотел поити в Лядскую веру, тых мают стинати; а то мне поведал заисто пан Иван Сопега, маршалок, штож так маеть быти; про то, господине княже Михайло, со слезами чолом бъю твоей милости: для Бога, змилуйся, въступися за нас».

И я деи, слышавшы то от Федора Колонътаева, н тую реч есми на его слова почал. И то все сталося от Колонтаева».

Ино господар король и великий князь его милость Жикгимонт сам пытал о том Федора Колонътаева: чи говорил он тыи речи будет князю Михайлу, а слышал ли то будет от пана Сопеги?

И Федор Колонтаев поведил перед господарем его милостью тым обычаем:

штож деи я тых речей никоторых князю Михайлу не поведал, ани того есми от пана Ивана Сопеги не слышал, ани на сумъненьи моем того не было. Што хочеть князь Михайло, то может мовити, вазнь на мене маючи, за то, штож есми не ехал с ним, а от него втек. А я от пана Ивана Сопеги о том ничого не слыхал, а и ему есми ничого не поведал [РИБ, т. 20, № 2-489, стб. 1196 – 1197].

Громниці – свято Стрітення, 2 лютого.

1511 р. Згадка про борг Михайла Львовича Глинського

31 травня 1511 р. у Бересті

впоминался маршалок пан [Ян] Литавар [Хребтович] о шесть сот золотых черленых, которыи ж, поведает, в панее его тот зрадца наш Глиньский позычил, и въехал не заплативши [РИБ, т. 20, № 2-94, стб. 660].

1512 р. Згадка про князя Михайла Глинського

19 вересня 1512 р. король Сигізмунд у Бересті виставив підтвердження надання маєтку Топилець Супрасльському монастирю. Ченці показали

лист наместников бельского и саражского и бранского од радцы нашого Михайловича Глинского, как он Бельск держал [АСД, т. 9, № 11, с. 28].

Мабуть це був лист М. Л. Глинського, згаданий вище під 1505 роком. Документ датовано 15-м індиктом, який, думаю, відповідає 1512-у року. Переписаний він недбало, зрадця став радцею, Михайло – Михайловичем.

1512 р. Перепис королівських дворян

Цей недатований перелік орієнтовно відноситься до 1512 р. В ньому в розділі «Дворяне, котрые именей не мають» бачимо запис: «Кн[я]зь Вацлав Глинский на 6 конех. А именье в Смоленску мели» [LM 8, № 158, ].

Далі в розділі «А то тые на свою шкоду з ласки служили» є запис: «Кн[я]зь Юри Глинский 12 коней» [с. 165].

1513 р. Пожалування пану Богушу Боговитиновичу

2 липня 1513 р. король Сигізмунд у Мельнику виставив підтвердження володінь Богуша Боговитиновича. Затверджено було й обмін маєтків, за яким дяк Єско Іванович «взял в пана Богуша дворец у Троцком повете, выслугу его, што держал зрадца н[а]ш кн[я]зь Михайло Глинъский» [LM 7, № 335, ].

1514 р. Договір із Менглі-Гіреєм

3 лютого 1514 р. посли кримського хана Менглі-Гірея привезли до Вільно наступний договір із ВКЛ, де знову серед місць, пожалуваних ханом великому князю литовському, згадано «Снепород, Глинеск з людми» [LM 7, № 146, ].

1514 р. Підтвердження володінь Семена Івановича Глинського

8 березня 1514 р. у Вільні король Сигізмунд (не названий в документі явно) підтвердив:

Бил нам чолом кн[я]зь Семен Иванович Глинский и повѣдили перед нами, штож деи бояре жомойтскии, Мацко Будревич и его сынове Войтех а Юри, продали ему землю свою отчиню за тридцат коп грошей, а другий боярин Кгоилюс Довкговилович и з братею своею также продали ему землю отчинную и к тому близкость свою за десят коп грошей, обѣл вѣчно [LM 9, № 282, p. 203].

Де знаходились продані землі – в документі не зазначено, мабуть десь у Жемайтії.

1514 р. Згадка про Михайла Івановича Глинського

30 травня 1514 р. король Сигізмунд у Вільні виставив пожалування:

Били нам чолом бояре наши Дорошко а Ходко Леневичи и вказывали перед нами лист наш, штож мы первей сего дали им чотыри земли пустовъских у Городеньском повете у Криньской волости на имя Радковъщину а Феневъщину, а Скобейковъщину, а четвертую землю Нарушевъщину, а Кукуревъщину, с которое ж деи земли одна служъба бывала.

Кроме тых земль вышей писаных, против их земли отчизное, которую ж землю их дали есмо дворанину нашому кн[я]зю Михаилу Ивановичу Глиньскому, и теж перво сего дозволили есмо им млынец мети на реце на Свислочи у Красного берега к их пожитъку, чого ж деи они и тепер у держаньи суть, и били нам чолом, абыхъмо то им потвердили нашимь листом на вечъность [LM 25, № 135, – 195].

Кринська волость мала центром сучасне місто (польськ.: Krynki) у Сокульському повіті Підляського воєводства Польщі, при самому кордоні з Білорусією, у 44 км на південь від Гродно. А от де знаходилась отчинна земля Леневичів, яку було передано М. І. Глинському – не сказано.

1514 р. Скарги княгині Глинської

9 червня 1514 р. у Вільні Ян Миколайович Радзівіл та Якуб Кунцович розсудили три скарги, які подана не названа на ім’я княгиня – дружина Федора Івановича Глинського на свого дівера (брата чоловіка) князя Василя Глинського. Княгиня уже отримала була три судових вироки на свою користь, але князь Василь не поспішав їх виконувати. Тепер суд повторив ці вироки [РИБ, т. 20, № 1-116, стб. 151 – 153]. Де знаходились маєтки, в яких княгині було завдано шкоду – не вказано.

1514 р. Конфіскація маєтків Василя Глинського

22 липня 1514 р. король Сигізмунд у Вільні виставив привілей:

вбачивши есмо вѣрную а справедливую, николи невмѣшканую службу шляхотне вроженого кн[я]за Федора Федоровича Четвертенского, которую он к брату н[а]ш[о]му, щастное памяти Александру королю ег[о] м[и]л[о]сти, и к нам, яко паном дѣдинным, цнотливѣ а накладне окозал (!), и хотячи напотом охотнейшого и пилнейшого ку службѣ н[а]шой мѣти, з ласки н[а]шое, за его к нам вѣрную службу пръво сего

пожаловали есмо его, дали ему имѣніа У Володимиръском повѣте на има Уиму а Цевѣличи, што мѣл зрадца н[а]шь Василей Глинский, которыи ж имѣніа дали были есмо дворяном н[а]шим Гришку а Федку, и на то лист пръвшюю данину н[а]шу перед нами покладал, и бил нам чолом, абыхмо то потвердили ему привилем н[а]шим на вѣчност [LM 9, № 409, p. 251].

– село в Локачинському районі Волинської області, у 31 км на південний схід від Володимира.

Назви Уйма сучасні карти й довідники не знають, зустрілась назва – село біля Локачів. «Вуймою нині називають куток у Локачах, де колись було село з однойменною назвою» – пишуть на сайті «». Думаю, можна вважати Уйму найдавнішим поселенням на території сучасних Локачів, це 4 км на північ від Цевеличів.

1514 р. Договір із Менглі-Гіреєм

28 липня 1514 р. пан Громика (посол короля Сигізмунда) привіз до Вільно договір кримського хана Менглі-Гірея із ВКЛ, написаний у Перекопі в червні 1514 р., де знову серед місць, пожалуваних ханом великому князю литовському, згадано «Снепород, Глинеск з людми» [LM 7, № 167.1, ].

1516 р. Привілей для Коптя Васильовича

22 лютого 1516 р. король Сигізмунд у Вільні виставив підтвердження володінь пана Коптя Васильовича, державці перевальського [LM 7, № 375, ]. Копоть відступив великому князю свій маєток Гощово у Слонімському повіті (той самий, яким в 1504 р. був обдарований князь В. Л. Глинський!), а

«за тое его именье отмену дати ему, з особливое ласки н[а]шое г[о]с[по]д[а]ръское, на имя Вейсеи. Которое жъ именье за даниною славъное памяти наяснейшого Алекъсанъдра, короля и великого кн[я]зя, предка н[а]шог[о] намильшого, зрадца н[а]ш кн[я]зь Иван Глиньский» тримав.

12 червня 1516 р. король додатково наказав:

дано сеножати и люди Сонтовтовичы и Жимирклеи Переломского повета к его [Коптя] именью к Вейсеям, которую ж сеножать зрадца г[о]с[по]д[а]рьский кн[я]з Иван Глинский кошивал к Ве[й]сеям, а по нем Борис Образъцов [LM 9, № 540, p. 299].

9 серпня 1530 р. той же король Сигізмунд у Кракові виставив нове підтвердження володінь Коптя (написане значно докладніше) [LM 17, № 7, – 77]. Підтвердження дано «какъ кн[я]зь Иван Глиньский и Борыс Образцов держали».

1516 (?) р. Скарга княгині Петрухни Глинської

Ян Миколайович Радзівіл розглядав серію скарг княгині Петрухни Петрівни (дружини князя Семена Глинського) та її сестри Барбари Петрівни (дружини пана Войтеха Станковича) на свою третю сестру, пані Ядвігу, та її чоловіка – більського суддю Юрія Рачка. Одна зі скарг стосувалась поділу маєтків їх матері – Череново та Любеш [РИБ, т. 20, № 1-259, стб. 342 – 345].

Суддя ухвалив перенести справу в Дорогичинський суд. Документ не датований, записаний між документами 1516 р.

1516 (?) р. Скарга княгині Опранки

Ян Миколайович Радзівіл розглядав серію скарг княгині Опранки (Євпраксії?), дружини князя Федора, зокрема на князя Михайла Глинського:

штожь дей брат твой [Михайла] князь Юрьи узял у мене [Опранки] шатер и тягиляй камчатый; ино дей князь Юрей на Москве, а статки его вси у тебе зостали, и тотъ шатер, и тягиляй.

И князь Михайло рек: я того не ведаю; лечь статки его тутъ зостали под печатью его, и то есми господарю королю его милости узъявил, и господарь его милость того ми не казалъ рушити, поки брат мой з Москвы [не вернет]. [РИБ, т. 20, № 1-290, стб. 377 – 378].

1516 (?) р. Згадка про Глинського

30 червня 1722 р. до книги гродненського гродського суду записано документ щодо володінь Супрасльського монастиря. Документ був виданий Миколаєм Миколайовичем (Радзвівілом), віленським воєводою і канцлером короля Сигізмунда і датований 4-м індиктом.

Радзівіл розглядав «обрубной лист» (розмежування володінь), виданий з наказу короля Олександра Глинським, коли цей останній був державцею у Більську, тобто у 1505 – 1506 рр. [АВК, т. 7, № 2, с. 4 – 5].

помер у 1521 р., тому дату його листа треба розв’язати як 7024 (1515 – 1516) рік.

1517 р. Згадка про князів Глинських

10 січня 1517 р. у Вільні король Сигізмунд із радою розбирав скаргу Юрія Ставського на пана Льва Боговитиновича. Справа почалась досить давно:

о чом же еси первей сего жаловал [Юрій] на мене [Льва] Алексанъдру его милости; и его милость казал о том межи нами досмотрети на он час бывшому маръшалъку дворному, князю Михайлу Глиньскому и брату его князю Ивану, зрадцам, и маршалъку и охъмистру королевое ее милости, пану Войтеху Яновичу [РИБ, т. 20, № 2-270, стб. 963 – 966].

1517 р. Скарга Миколи Рачковича

6 квітня 1517 р. у Вільно Ян Миколайович Радзівіл розглядав скаргу пана Миколая Михновича Рачковича на князів Василя, Семена і Михайла Глинських: ці князі робили йому шкоду у маєтку «на Кремянице в лесе Лихиницком». Суддя ухвалив провести розслідування цих взаємних скарг [РИБ, т. 20, № 1-353, стб. 470 – 472].

Кремяница () – село у Зельвенському районі Гродненської області, у 17 км на північний схід від Вовковиська.

Лихиничі () – село Мостовського району Гродненської області, у 10 км на північ від Кремяниці.

Слід думати, що маєток князів Глинських знаходився десь поруч, бо йшлося власне про шкоди одних підданих на других підданих, а таке можливо тільки між безпосередніми сусідами.

1517 р. Згадка про Василя Глинського

8 квітня 1517 р. у Вільно Ян Миколайович Радзівіл розглядав скаргу боярині Масі, дружини Варфоломія Подейковича, на свого дівера (брата чоловіка) Якуба Подейковича, що він незаконно утримує невільників Масі. Якуб говорив:

вжо перво сего смотрел нас съ нею в том Василей Глинский, как Василишки держал, и тую жонку Доротку с права мне присудил, и лист свой судовый на то дал.

Который он лист перед нами вказывал. […] И мы были тому листу Глинского не хотели вер[ити] [РИБ, т. 20, № 1-357, стб. 481 – 483].

Хоча рішення В. Л. Глинського було відкинуте, справу було вирішено на користь Якуба.

1517 р. Згадка про Михайла Глинського

2 грудня 1517 р. король Сигізмунд у Вільні виставив пожалування пану Миколаю Радзівілу. Йому було передано

bonis suis tam Gonandzensibus et Raygrodzensibus ad nos seu fiscum nostrum post rebelionem et patratum lesae maiestatis crimen Michaelis Glinski devolutis [LM 25, № 143, – 205].

маєтки Гоньондз та Райгород, які перейшли були в наше [королівське] володіння після повстання та злочини супроти [королівської] величності, доконаних Михайлом Глинським.

1517 р. Суперечка за конфіскований маєток

Маємо недатований (близько 1517 р.) протокол розгляду скарги Федка Волинця і його дружини Ганни на боярина Івашка Зубковича, який неправо тримає маєток на Цепрі, отчину Ганни:

И тот Ивашко [Зубкович] поведил перед нами: штож тое именье его на Цепрѣ – зрадецкое, спало на нас по брате их, князи Иване, который же втек был с Глиньским и панъство нашо казил [РИБ, т. 20, № 2-279, стб. 982 – 983].

Слід знати, що в покажчику до РИБ, т. 20 оцей князь Іван помилково названий Іваном Львовичем Глинським.

Цепра () – село Клецького району Мінської області Білорусії у 7 км на південний схід від Клецька, біля гирла такої ж назви.

Далі на цей маєток з’явились інші претенденти.

21 листопада 1529 р. Король Сигізмунд у Мельнику розсудив скаргу Костюшка Федоровича та його дружини Ганни на боярина Івашка Зубковича:

Жаловал нам очивисто Костюшъко Федорович и з жоною своею Ганъною на боярына н[а]шого на имя Ивашка Зубъковича, иж бы он деръжал под собою именье жоны его на реце на Цепре.

Ивашко положыл перед нами прывилей н[а]ш, што дан на тое именье отъцу его.

В котором привили стоит выписано, иж перъвей того деръжал брат жоны Костюшъковы именье кн[я]зь Иван Юръевич, которую ж князя Ивана сестра рожоная была за отцем его, и коли он зрадил нас, г[о]с[по]д[а]ря, и пошол [с] зрадцою н[а]шим кн[я]зем Михаилом Глыньским, в тот час отец его [Ивашка] Анъдрей просил в нас того именья по близъкости жоны своее.

Ино мы по близскости жоны его того именья ему не дали, нижли з особливое ласки н[а]шое тое именье есьмо ему дали и потверъдили на вечъность ему самому и его жоне, и их детем, и напотом будучым их щадком и ближним для того, иж кождого зрадцы именья спадывають на нас, г[о]с[по]д[а]ря, а близски к тому ничог[о] не мають.

В который жо час мы, выслухавъшы того прывилья, Костюшъкова и жону его Ганъну, и детей их от того именья на вечъныи часы отъдалили есьмо,

нижли на он час за некоторыми прычынами тое именье взяли были есьмо к нашим рукам и привернули к замъку королевое н[а]шое ее м[и]л[о]сти и великое кн[е]гини Боны Клецку, на што ж есьмо и лист наш вырочный с подписью руки н[а]шое еи м[и]л[о]сти на тое именье дали.

Потом тот Ивашко поведил перед нами, иж о[те]ц его, маючы вольность тое именье, выслугу свою, отъдати и продати, и кому хотя записати, дал ему, с[ы]ну своему, тое именье напротивъку части отъчизны своее, отъдаляючы тое именье ото въсих детей своих. Которы же прывилей н[а]ш на тое именье ему ж дал, што ж мы на его имя другим прывилем н[а]шим потъверъдили ему тое именье на вечъность.

И бил нам чолом, абыхмо при том именьи его зоставили и то ему вернули, о чом жо нас и королевая н[а]ша ее м[и]л[о]сть и великая кнегиня Бона жадала, а воевода виленьский, канъцлер наш, староста белский и мозырский, пан Олбрахт Мартинович Кгашътолт, абыхмо ему в том ласку н[а]шу вчынили и пры тых прывил[е]в отъца его и его самого зоставили и тое именье зася ему отъдали [LM 7, № 289, ].

Слід думати, що Ганна устигла овдовіти і вдруге вийшла заміж за Костюшка. Маєток було присуджено Івашку. 30 листопада 1529 р. у Радомлі король Сигізмунд виставив ще один вирок дуже подібного змісту [LM 224, № 411, с. 343 – 343].

1520 р. Згадка про зраду Глинського

20 червня 1520 р. у Вільні розглядалась судова справа, в якій згадано Данила Москвитина, котрий утік разом із «здрадцою господарским, з Глинским» [LM 225, № 11, ].