Борисовичі Глинські

Микола Жарких

Князь Борис Глинський

Найдавнішим із Глинських був князь Борис Глинський. Джерела не знають його патроніма. Це не значить, що в нього не було батька – значить тільки, що цей батько не був князем і хвалитись ним не випадало.

Отже, Борис був самопроголошеним князем (self-made-prince). Перша згадка про нього походить з документа 1437 року, а далі – з документа 1442 року.

(До речі, у Ю. Вольфа перший документ помилково датовано 1433 р., а другий – 1437 р. [WK, s. 78], і так воно пішло-поїхало в «науковій» історіографії. Ці помилки повторила М. Бичкова [БР, с. 293], і один тільки Л. Войтович «виправив» першу дату на 1432 рік [Войтович Л. Князівські династії східної Європи. – Львів: 2000 р., розділ 5.3 «»]. Варто було прочитати 2000 книг і статей заради такого «покращення»!

Надалі я постараюсь утримуватись від зазначення дрібних помилок в попередній літературі, якщо вони не мають принципового значення.)

Перший документ засвідчує, що Б. Г. був прибічником Свитригайла у його боротьбі з Сигізмундом Кейстутовичем, і коли в 1437 році справа Свитригайла виявилась остаточно програною, Б. Г. поклявся бути вірним польському королю Владиславу 3-у. Політичне значення цього документу прокоментував Л. Колянковський [Kolankowski L. Dzieje w. ks. Litewskiego za Jagiełłonów. – Warszawa: 1930, t. 1, s. 211]. Але через півтора місяці ми знову бачимо Б. Г. свідком грамоти, виданої Свитригайлом в Києві.

Далі, в 1442 році, ми бачимо Б. Г. свідком документа, виставленого Свитригайлом.

Пізніше, в середині 15 ст. (можливо, після смерті Свитригайла в 1452 році?) Б. Г. почав служити великому князю Казимиру і дістав цілу серію із чотирьох пожалувань. Першим був двір Домислин, наданий у тимчасове володіння (до волі). Якщо це справді – чернігівський Домашлин, то це 580 км від Вільнюса. Я думаю, що володіти цим двором і одночасно служити при великому князі було незручно, і Б. Г. подбав про маєток, ближчий до столиці – Раківці у 80 км від Вільнюса.

Характерно, що із чотирьох пожалувань три полягали у пожалуванні людей, а не земель чи населених пунктів. Думаю, князь мав можливість оселити цих залежних від нього людей там, де йому було зручніше.

Однозначно видно, що ніякого маєтку Б. Г. від батька не успадкував, і його володіння (розмірно невеликі) були його власними вислугами.

Князь Борис (не Глинський)

3 – 7 червня 1453 року у Парчеві відбувся з’їзд короля Казимира і польських вельмож, про який розповів Ян Длугош [Jana Długosza Roczniki czyli Kroniki sławnego Królestwa Polskiego. Ks. 12, 1445-1461. – Warszawa : 2009, ]. Велике князівство Литовське було представлене п’ятьма послами: князем , князем Борисом, Оначем, Андрієм Саковичем і Яном Немировичем.

Може бути, що цей «безпаспортний» князь Борис (без патроніма і прізвища) – це той самий Борис Глинський, який, виходить, за якийсь рік служби при Казимирі заскочив на високе становище і представляв інтереси великого князівства на з’їзді. На тому з’їзді був і Збігнев Олесницький, а при ньому слід думати, і Ян Длугош, але останній мало знав представників литовської знаті, і «наш» Борис тут не виняток.

Якщо прийняти це припущення, нам стає ясніше, в чому полягала служба Б. Г., за яку він отримував свої вислуги.

Маємо ще згадку зі справи значно пізнішого часу, яка розглядалась 15 березня 1505 року [LM 6, № 530, p. 312]. Князь Іван Ярославич скаржився, що пан Станіслав Петрович (Кишка) захопив був маєток його, Івана, дружини (не названої на ім’я). Оскільки спірний маєток належав княгині не безумовно, а за принципом близькості, то виникло слідство – якого роду була та княгиня. Три свідки згідно показали, що вона була дочкою князя Федора Воротинського і онукою князя Корибута Ольгердовича.

Один із свідків, пан Андрій Олександрович Дрожджа, сказав, що він це чув від своєї баби (як завжди, не названої на ім’я), котра була дружиною князя Івана Корибутовича, а потім була «княгинею Борисовою».

Єдина згадка про князя Івана Корибутовича належить до 1431 р. [WK, s. 178], і якщо припустити, що він помер скоро після того, його удова могла стати дружиною Бориса Глинського, а її онук – діяти на 50..60 років пізніше.

Ім’я Борис не було популярним серед князів ВКЛ. Трохи пізніший Печерський синодик знає тільки двох Борисів на 766 імен князів [Жарких М. І. Печерський синодик. – К.: 2017 р., розділ Князівські імена]. Тому можна думати, що в середині 15 ст. у ВКЛ був тільки один князь – носій цього імені, «наш» Борис Глинський.

14 грудня 1491 р. Андрій Олександрович Дрожджа продав частину своїх людей-данників, при цьому згадана мати його пані Федка [Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. – Lw.: 1887, t. 1, № 102, s. 98]. З цього викомбіновують, що Федка – дочка князя Бориса.

Із дітьми князя Бориса маємо певне ускладнення: його онук Андрій Дрожджа діяв в той же час, коли і його сини – Борисовичі. Я припускаю два шлюби князя Бориса, в яких Федка була його дочкою від першого шлюбу, а сини – дітьми від другого шлюбу.

Князь Іван Борисович Глинський

З 1480 – 1481 років маємо 5 згадок про литовського посла до Криму, якого названо «князем Іваном» або «Іваном Глинським» (без «князя»). Ще К. Пуласький висловив припущення, що то був Іван Борисович Глинський [Pułaski K. , chanem tatarów perekopskich. – Warszawa: 1881, s. 16] і з того часу не додалось ніяких аргументів ані за, ані проти цього. Таком маємо звістку 1486 р. про князя Івана Глинського. Обидві звістки можна прикладати як до Івана Борисовича Глинського, так і до Івана Семеновича чи Івана Дашковича Глинських, які діяли приблизно в той самий час.

Далі маємо згадку 1488 року про князя Івана Борисовича (без означення прізвища), якого можна уважати Іваном Борисовичем Глинським.

Наступна згадка про князя Івана Борисовича з 1490 р. іменує його чернігівським намісником.

В червні 1492 р., відправляючи посла до кримського хана Менглі-Гірея, новий великий князь литовський Олександр називає посла Іваном Борисовичем Глинським, що не залишає сумнівів, про якого Глинського йдеться.

Далі в 1496 р. великий князь Олександр віддав наказ своєму чернігівському наміснику князю Івану Борисовичу Глинському (з повним іменуванням).

Через два тижні Олександр знову згадав про свого чернігівського намісника і надав йому село Смолин недалеко від Чернігова.

Однак ще через 4 місяці в Олександра виникла нова ідея – віддати Чернігів, Стародуб та Гомель князю Семену Івановичу Можайському. При цьому було спеціально зазначено: те, що було надано кн. І. Б. Глинському, переходить до нового пана.

Натомість у 1498 році Олександр підтвердив князю І. Б. Глинському володіння людьми в Стародубському повіті, яке було надане ще королем Казимиром. Тут І. Б. Глинський уже не названий чернігівським намісником.

Натомість тим же 1498 роком датовано наказ Олександра зі згадкою василишського намісника князя Івана Борисовича. Василишки знаходяться значно ближче до столиці, ніж Чернігів (105 км проти 540), так що це нове призначення можна вважати підвищенням для князя Івана. Далі звістки про Івана Борисовича зникають.

Ю. Вольф згадав єдину дочку І. Б. Г., яка була за ніякимось Якубом [WK, s. 79]. Його посилання на [АСД, 6, 2] помилкове, а пізніші автори просто переписували Вольфа неначе якусь скрижаль, що упала прямо з неба і сумніватись у якій не випадало.

Князь Григорій Борисович Глинський

Перша згадка про овруцького намісника князя Григорія Глинського належить до 1496 р. Патронім його не вказано.

Наступний наказ овруцькому наміснику князю Григорію Борисовичу був виданий через три місяці. Із цих двох документів можна скомбінувати повне іменування намісника.

Далі маємо згадку про князя Григорія Глинського в протоколі розгляду суперечки київських бояр (1499 р.) і наказ Олександра овруцькому наміснику князю Г. Б. Глинському.

Наступні згадки про Г. Б. Глинського – знову як овруцького намісника – належать до 1501 р..

У «хроніці Биховця» є короткий запис про напад татар на район Овруча восени 1502 р.:

Toie że oseni był boy z tatarami za Wruczym w semi milach, na rece na Uszy, kniaziu Fedoru Iwanowiczu Jarosławicza y kniaziu Jurju Iwanowiczu Dubrowickomu, y kniaziu Hryhoryiu Hlinskomu, staroste druckomu. Y bożyim perepuszczeniem, hrych naszych rady, tatarowe naszych pobili, tohda y kniazia Hryhorja Hlinskoho y Hornostaia ubili [ПСРЛ, т. 32, ].

Druckomu тут – явна описка, замість овруцькому. Інших звісток про цю подію немає.

Коли це було? «Хроніка Биховця» при викладі подій початку 16 ст. спізнюються на один рік (так, битву під Клецьком, яка сталась в 1506 р., там подано під 1507 р.). Пригадуючи, що останній наказ Г. Б. Глинському датовано 18 серпня 1501 р., можна думати якраз про осінь 1501 р.

Де це було? В сучасній Білорусії є три річки, які звуться Уша: впадає в Німан, від Овруча до її витоку – 250 км; впадає у Вілію, від Овруча до її витоку – 320 км; впадає у Березину, від Овруча до її витоку – 290 км. Інші точки на цих річках знаходяться ще далі від Овруча. Жодна з цих річок нам не підходить, бо віддалі далеко перевищують 7 миль (49 км).

З точки зору жителя Білорусії, яким був автор хроніки, ріка Уж, де відбулась битва, справді лежить «за Овручем», на південь від нього. Ця земля навіть отримала спеціальну назву . Віддаль 7 миль (десь 50 км) від Овруча до Ужа приводить нас або в точку на південний захід від Коростеня (це на південь від Овруча), або район нині відселеного села Поліського району Київської області (це на схід від Овруча). Якщо літописець не згадав відносно значного Коростеня, то район Варовичів мені вдається більш імовірним.

Про наказ овруцького намісника князя Григорія Борисовича Глинського згадували ще значно пізніше, на суді 1530 року.

Князь Василь Борисович Глинський

Орієнтовно в 1496 році великий князь Олександр відправив князя Василя Борисовича Глинського послом до хана Великої Орди Шейх-Ахмета. Десь на дорозі це посольство перепинили кримські татари і привели посла до хана Менглі-Гірея. Із цього виник дипломатичний конфлікт: Олександр наполягав на звільненні свого посла, а Менглі-Гірей не поспішав цього робити.

Листування з цього приводу скінчилося нічим, і ми не маємо більше звісток про князя В. Б. Глинського. Припускають, що він так і помер у кримській неволі. Принаймні в 1509 р. король Сигізмунд, пригадуючи це посольство, назвав «Василя старого Глинського», з чого можна припустити, що Василь на той час уже помер.

Можливо, саме цей Василь Глинський одержав грошове пожалування у тому ж 1496 році, хоча в цей час відомі й інші Василі Глинські.

Висновки

Князь Борис Глинський ніколи не володів ніяким князівством. Ніяких маєтків він не успадкував. Він був чоловік бідний і все, що він мав – це його особисті вислуги. Після його смерті його вислуги повернулись в домен великого князя.

Його сини були так само люди бідні і нічого після свого батька не успадкували. Вони раптово з’являються наприкінці правління короля Казимира, через 35 років після останньої згадки про їх батька, і через якихось 10 років так само раптово і безслідно зникають, не залишивши ані дітей, ані нерухомої спадщини.

Їх генеалогія виглядає так: