Ярослав і Данило
Микола Жарких
або Cherchez la femme
Фарс у 5 діях
Дієві особи
Ярослав Всеволодович – князь Владимира на Клязьмі.
Сенька – слуга Ярослава.
Данило Романович – князь Володимира на Волині.
Федька – слуга Данила.
Дія 1
Літо 1239 року. Землянка у Владимирі на Клязьмі з найбіднішою обстановкою. Ярослав сидить за грубо сколоченим столом.
Ярослав
Сенька!
Сенька
Чого зволите, мій пане?
Ярослав
А що, Сенька, князь я чи не князь?
Сенька
Авжеж, князь, мій пане.
Ярослав
А якщо я – князь, то мушу прославити своє княжіння чимось таким… Вікопомним… Якоюсь спеціальною воєнною операцією чи що…
Сенька
(обережно і лагідно)
От палац князівський біля собору татари спалили, а ти, княже, й досі в землянці живеш… І вовки у місто через розбиті брами забігають і через вали скачуть, а там ніякого навіть паркану нема… І собор наш славний, що батьки й діди будували, обгорілий і почорнілий від кіптяви стоїть, а труп твого брата Юрія так і буде лежати у ростовському соборі?..
Ярослав
Но! Щоб виправдати своє імення, котре вимагає слави, і то не простої, а ярої слави, я мушу щось зробити. Слухай мого наказу! Піди туди – не знати куди і знайди мені таке – не знати яке. А я вже подумаю, як із ним бути. Бігай!
Дія 2
Та сама землянка через вісім місяців.
Сенька
(заскакує в землянку радісний)
Знайшов, мій пане!
Ярослав
Де тебе чорти стільки часу носили?!
Сенька
(удає ображеного)
Ну, мій пане, не така-то швидка справа – піти туди не знати куди…
Ярослав
(нетерпляче)
Так що ти знайшов?
Сенька
Я, пане, доїхав був аж до Карпат, але нічого такого – не знати якого не зустрів. Тільки коли вже думав повертатись ні з чим, дізнався, що у Кам’янці на Случі живе Михайлова княгиня…
Ярослав
Ось! Це саме воно! Збираємо військо!
Сенька
Та яке в нас військо, пане? Якщо вісімнадцять душ після татар уціліло – то це вже військо?
Ярослав
Дарма! Скликай і цих!
Живо, живо, живо, живо!
Там предвидится пожива!
Все мы сможем подкормиться –
Будем, будем торопиться!
Дія 3
Ще через 9 місяців. Князівська палата у Володимирі.
Данило
Федька! Йди-но сюди!
Федька
До ваших послуг, пане!
Данило
А що, Федька, славний я державотворець? На всіх ворогів страх навів?
Федька
Ой, геть на всіх ворогів холоду напустили. А татари як утекли від вас з Калки, так і досі бояться одного вашого імені.
Данило
Справді бояться?
Федька
А ще кажуть, що сестру вашу, князя Михайла дружину, якісь харцизяки викрали.
Данило
(підскакує)
Як викрали?!
Федька
(сумирно)
Ну, відомо, як княгинь викрадають. Підкопалися вночі під комору і…
Данило
Та де, де це все сталось?
Федька
У Кам’янці.
Данило
У Кам’янці-Литовському?
Федька
Ні…
Данило
Так у Камені-Каширському?
Федька
Ні…
Данило
Тоді де? Мої володіння такі обширні, що в них багато Кам’янців є, і не злічити!
Федька
У Кам’янці на Случі.
Данило
І хто ж це міг зробити?
Федька
(недбало)
Е, княже, хіба мало розбійників нині є. Може, це турівські князі зробили – вони ж такі негідники, що й імені їм не знайти, хіба що білорусами їх назвати… Або й пінські князі – ці ще гірші за турівських, і самі себе западноруссами звуть… Або перемишляни – невірні галичани із Перемишля… Або перемишлянці – вірні галичани з Перемишлян…
(Данило починає іритуватись, але Федька не зважає.)
Або бродники… Або берладники… Або…
(піднімає вгору палець)
Або й угорці. Вони хоч і кажуть, що вони ліпші за білорусів, але це їм так здається…
Данило
Ну так піди туди – не знати куди і дізнайся точно, де зараз оця княгиня. Бігай!
Дія 4
Ще через 6 місяців. Та сама князівська палата у Володимирі.
Данило
(мріє вголос)
… А ще я буду королем. «Король Данило» – правда ж, гарно звучить?
Федька
Еге, надто якщо твої, княже, нащадки здогадаються пиво такої назви випускати.
Данило
До речі, ти довідався, де перебуває княгиня, моя сестра?
Федька
Авжеж, княже. У Володимирі.
Данило
(дивується)
Як?! Тут, у нас, у Володимирі?
Федька
Не тут і не у нас – у Володимирі на Клязьмі, у Заліссі, у князя Ярослава.
Данило
Ах він собачий син! Ну я йому завдам гарту! Зараз послів до нього надішлю. Пиши:
(диктує)
«Моєму дорогому другу, брату і союзнику князю Ярославу. Дійшло до нас, що ти, підлий і нікчемний собако, кам’янецький кат…»
Федька
І «олександрійський зарізяко»?
Данило
(розмірковує)
Собако – зарізяко… Гарно звучить…
(диктує далі)
«… і олександрійський зарізяко, наважився викрасти нашу сестру, Михайлову княгиню, і тримаєш її у себе. Негайно, собако, відпусти її до нас…»
Дія 5
Ще через 4 місяці. Та сама землянка у Владимирі, що й у 1-й дії.
Ярослав
(гарячкує)
Ти, Сенько, скільки будеш мене розмовами про княгиню годувати, га? Я, твій князь і досі в землянці живу, навіть хату ніхто не подбав поставити, не те що палац – га? Вовки по місту ганяють – то так і має бути, га? Військо моє так і буде в шістнадцять душ (бо двоє у поході захворіли), га? Тіло мого брата Юрія давно належить із Ростова перенести, а собор наш досі у кіптяві стоїть, га?
Сенька
А ще посли приїхали.
Ярослав
Які посли, чи не татари?
Сенька
Ні, від князя Данила із Волині.
Ярослав
І що вони хочуть?
Сенька
Ой, мій пане, вони таке говорять, таке говорять… Я не наважусь навіть повторити. От краще прочитай їх грамоту.
(подає грамоту)
Ярослав
(читає)
«… дорогому другу, брату і союзнику… ти, підлий і нікчемний собако, кам’янецький кат і олександрійський зарізяко…»
(зупиняється)
Хм! Ну, «кам’янецького ката» я ще розумію, а от проти чого цей «олександрійський зарізяко»?
(читає далі)
«… негайно відпусти до нас Михайлову княгиню…» А, тільки й усього. А то я подумав, чи не хоче він на мене татар напустити, як то водиться між братами.
(до Сеньки)
Слухай, віддай ти їм ту княгиню і нехай забираються із тією своєю «сестрою» під три чорти! Хіба нам своїх клопотів мало? Бігай!
(Сенька вискакує із землянки.)
Нехай тепер вони не сплять!
Завіса.