Бирин

Микола Жарких

Яскравий приклад незгоди всіх з усіма показують спроби локалізувати Бирин.

Слід знати, що бирино-знавство нині переживає період розквіту, і тому я вважаю доцільним відмовитись від своєї звичної методики – читати історіографію після закінчення свого власного дослідження. Подивимось спочатку, що розумні люди написали.

Олена Русина (1996 р.)

Русина О. – Записки Наукового товариства ім. Шевченка, 1996 р., т. 231, с. 368 – 379, 2 іл.

Окрім відомих мені ранніх джерел О. Р. використала оброчну книгу Путивльського повіту 1628 – 1629 рр. (Російський державний архів давніх актів, ф. 1209, кн. 368). Книга досі не опублікована, і я не можу нею скористатись, щоби перевірити висновки дослідниці.

«Книга» підтверджує інформацію «Списку» [СРГ] про розташування Бирина на Пслі, додаючи до просторових орієнтирів даної волості ріки Суму (Сумку) та Олешню. З огляду на це ономастичним відповідником Бирина в сучасний топоніміці можна вважати с. Барилівку (Краснопільського району Сумської обл.), знане раніше як Бирилівка (принаймні під такою назвою вона фігурує на картах 19 ст.); ототожнення ж Бирина з с. Буринь слід визнати помилковим [с. 374; відповідно на картосхемі на с. 369 Биринська волость показана овалом довкола Сум].

Тут мені незрозуміло, чи є в документі назва Бирин, чи тільки Биринська волость. Село знаходиться на правому (південному) березі Псла у 20 км вище від Сум, на 1869 р. воно справді підписане як Бириловка.

Від цього села до річки Олешня найменше 14 км (в с. Кияниця), найбільше 25 км (у с. Кровне); до річки Сумки найменше 20 км (гирло її в Сумах), найбільше 40 км (виток біля с. Новосуханівка). Тобто Барилівка розташована помітно далі на схід від орієнтирів Биринської волості.

Також слід знати, що назва Бирилівка походить не від Бирина, але від гіпотетичного давнього імені Бирило. Прізвище Бірило / Бирило / Бирилло існує й нині (спробуйте пошук Google), хоча й мало поширене. Відоме також похідне російське прізвище .

Віктор Гагін (2013 р.)

Гагін В. – Сіверянський літопис, 2013 р., № 3, с. 34 – 44.

Найважливіше з цієї статті:

Стверджувати, що Биринська волость XV ст. з центром волості Бирин, тотожна однойменній у XVII ст. – достатніх підстав немає […] Жоден населений пункт по Биринській волості XVII ст. у «Книзі» [тій самій кн. 368] не згадується (і не тільки по Биринській, але і по всіх волостях, розташованих в басейні Псла (Жолвазька, Хотенська). Таким чином твердження, що ономастичним відповідником Бирина є нинішнє село Барилівка Краснопільського району Сумської області, історичними і археологічними відомостями не підкріплюється [с. 41].

В. Г. повертається до припущення М. Любавського (1892 р.): Бирин = , не висловивши додаткових конкретних аргументів. Трудність такого погляду полягає в тому, що Буринь розташована на річці Чаша – допливі Сейму, а зовсім не на Пслі. На це В. Г. не зважає. Також слід знати, що Бирин ні в одному відомому мені літописі на згадується; на знає таких літописів і В. Г., тому називати Бирин «літописним» неправильно. Давній – так, літописний – ні.

Євген Осадчий (2020, 2023 рр.)

Осадчий Е. Н. . – Filo Ariadne, 2020 г., № 3, с. 13 – 23.

Осадчий Є. М. Літописні міста Південної Сіверщини. – Харків: 2023 р. – 261 с. (розділ «Бирин» – с. 40 – 54).

Автор пропонує таку гіпотезу:

Основываясь на данных письменных источников и археологических исследований, можно предположить, что город Бирин, упоминаемый в «Списке русских городов…» и ханских ярлыках, соотносится с городищем древнерусского времени около с. Казацкое Конотопского района [с. 16].

Городище було обстежене Ю. Моргуновим у 1980 р., потім Є. Осадчим та О. Коротею в 2014 р. Воно розміщене на правому березі річки Кросна. Це місце позначене на аркуші М-36 (Б) карти РСЧА 1935 – 1941 рр. як . На схід від нього позначене болото «ур. Кросна», на його південному («лівому») березі – маленьке село , скасоване в 1995 році. На захід від городища показано болото (не річка!) Кросна, котре ще далі на захід підписане Єзуч. Вікіпедія не знає річки Кросна і пише, що село Кросна знаходилось на лівому березі річки , котра впадає у Сейм на північ від Конотопа.

Чому В. Приймак, а за ним Є. О. прийняли це городище за Бирин – неясно. До Псла від нього в найближчому місці (у Недригайлові) – 53 км, і сказати, що цей кандидат на звання Бирина стояв на Пслі – жодною мірою не можна.

Ця стаття у переробленому вигляді увійшла в книгу 2023 р., але нових аргументів на користь прирівнювання городища Кросна до Бирина там нема.

Дмитро Чурсін (2021, 2023 рр.)

Чурсин Д.И. о локализации древнерусских городов Жолваж и Бирин. – Filo Ariadne, 2021 р., № 2, с. 8 – 39;

Чурсин Д.И. локализации городов Черниговской земли (к решению проблемы расположения Воргола, Бирина и Жолважа). – Историко-географический журнал, 2023 г., т. 2, № 2, с. 6 – 19.

В першій статті автор дав корисний огляд московсько-литовсько-ординської боротьби за Сіверщину (с. 12 – 15). Джерельні звістки про цю боротьбу не містять прямої згадки Бирина, але окреслюють загальну ситуацію, в який могло дістатися на горіхи й Бирину.

На наш взгляд, следует отказаться от предложенных ранее отождествлений её центра с посёлком Бурынь Сумской области [Любавський, Гагін – М. Ж.] или с городищем Кросна на реке Езуч (Иссуха) [Осадчий – М. Ж.]. Очевидна прямая связь данного города с Берлицким городищем «на реке на Псле подле Сум речки», известным с 1655 года […] Вопрос о локализации Бирина прояснится в зависимости от того, обнаружатся ли в центре Сум находки XIV – XV столетий. [с. 15 – 16].

Джерелом тут виступають неопубліковані стовпці Білгородського стола. На жаль, те, що було очевидним для автора при читанні цих столбців в архіві, зовсім не очевидне для нас. Із наведених в статті цитат видно «Берлицкое городище на Псле подле речки Сумы», далі «Сумино городище» (інша назва того ж Берлицького?), «Берлинская / Бирлинская волость», «Бринская волость», «биринский рубеж» Желвацької волості.

Ці згадки в документах 17 ст. характерні тим, що в них немає ніякого Бирина, а є тільки Берлинська волость. Отже, в цей час ніхто з місцевих жителів уже не знав, де був той Бирин і чим він був (далеко не очевидно, що це – назва города чи взагалі якогось поселення!). Збереглася тільки назва волості, котра відійшла досить далеко від первісної форми Биринська (знову не очевидно, що назва походить саме від Бирина, а не від чогось іншого). Нарешті, Берляцьке городище, котре мало би знаходитись в центрі сучасного міста Суми, невідоме.

Стаття Д. Ч. 2023 р. має полемічний характер. В частині бирино-знавства вона спрямована проти поглядів Є. Осадчого:

Еще одним городом, чье местоположение было «вычислено» В. В. Приймаком и Е. Н. Осадчим по неким археологическим признакам, оказался Бирин […] исследователи просто нарекли летописным городом понравившийся памятник двадцатью километрами западнее [Бурыни] [с. 12].

Натомість погляд Русиної Д. Г. вважає таким, що не суперечить його побудові. На його думку, можна

уверенно ассоциировать центр Биринской (Борисской, Берлицкой, Бирлинской, Берлинской, Бринской, Биркинской, Берецкой) волости именно с Берлицким (Бердицким, Берлинским) городищем [с. 13].

Тут ми бачимо ще більше варіантів написання назви волості, але серед них немає точного відповідника – власне Биринської волості і Биринського городища.

Є. Осадчому критичні зауваження Чурсіна не сподобались, і він написав:

Археологічна складова ототожнення літописного Бирина [із Берлицьким городищем – М. Ж.] також тримається на припущеннях можливості виявлення у майбутньому матеріалів давньоруського часу в центрі м. Суми [Осадчий, 2023, с. 43].

Із наведеної вище цитати зі статті Д. Ч. видно, що Д. Ч. хотів би побачити знахідки 14 – 15 ст., а не давньоруського часу. Далі, мені зовсім не очевидно, що Бирин мав би бути поселенням саме давньоруського часу. Чому не якогось пізнішого?

Отже, маємо класичну задачу «піди туди – не знати куди, і знайди там таке – не знати яке». Не знаючи точного часу існування Бирина, ми не можемо знати, старожитності якого часу можуть бути корисні для бирино-знавства, і не знаючи напевно, чи це був город (укріплене поселення) – ми не можемо обмежуватись у пошуках одними тільки городищами.

Ані одна із запропонованих бирино-знавцями гіпотез не може несуперечливо пояснити всю сукупність накопичених звісток про цей об’єкт.

Підсумки студій

На мій погляд, залучення документів 17 ст. більше заплутало проблему, аніж прояснило її. Всі ці документи надзвичайно цікаві для історії заселення і освоєння краю в 17 ст., але видобування із них ретроспективної інформації не виявилось таким легким і поки що не дало переконливих результатів. Думаю, для просування науки вперед треба перейти від розглянутих вище евристичних статей, в яких показано великий інформаційний потенціал документів, до їх видання (у якійсь формі, мабуть, цифровій) та подальшого комплексного вивчення.

Чи існував Бирин у давньоруський час? – На це немає мотивованої відповіді, і при дослідженні не можна робити автоматичне припущення про це, ставити це аксіомою.

Чи був Бирин городом (укріпленим поселенням / замком)? – І цього не можна сказати упевнено.

Чи був Бирин поселенням, бодай неукріпленим? – І це вимагає мотивування: чому так або чому ні.

Нарешті, археологічні дослідження не можуть відкрити нам давніх назв досліджуваних пунктів – назв з часу життя в тих місцях.

Тому в справі локалізації давніх назв ми не маємо іншого шляху, окрім вивчення сучасної топонімії.

Додаткові згадки про Бирин

Перш ніж зробити спробу такого топонімічного пошуку, наведу ще кілька джерельних звісток.

Згадка Бирина міститься у великому реєстрі надань короля Казимира 4-го, розпочатому 14 грудня 1486 р.:

Михаилу Лазоровичу 6 коп а 7 локоть сукна махалского з мыта киевъского.

Бирин после первых [Русская историческая библиотека, 1910 г., т. 27, стб. 235; LM 4, 2004, № 13.3, с. 50].

Певна проблема полягає в тому, що видавці 1910 р. об’єднали ці два рядки в один, і вийшло, що Бирин був наданий Михайлу; видавці 2004 р. бачать тут два рядки і два надання. Думаю, вони мають слушність. Весь реєстр цілком складається із надань грошей, одягу, жита – а ніде не містить надань волостей чи якоїсь нерухомості. Можливо, згадка Бирина тут – просто помилка писаря, котрий почав був переписувати надання, подібне до процитованого вище надання 1487 р., але швидко зауважив похибку.

Наступний цікавий нам запис датовано 6 січня 1488 р.:

Анъдрею Лихачевичу Бирин на год после перъвых [Русская историческая библиотека, 1910 г., т. 27, стб. 246; LM 4, 2004, № 16.2, с. 54].

Цей запис поставлено після подібного надання Пирхалу Олевської волості, тобто у правильному контексті.

Ці записи підтверджують існування Бирина і його належність до групи волостей, котрі щорічно передавались наступним боярам, але не допомагають визначити його розміщення.

Наступна за часом згадка міститься в московській дипломатичній документації.

19 грудня 7009 (1499) року московський великий князь Іван 3-й відправив до великого князя литовського Олександра посла Івана Мамонова. Посол, зокрема, мав передати Олександру скаргу кримського царя Менглі-Гірея на Олександра, з якою цар звернувся до великого князя Івана.

А которые люди к нашей Орде из старины ясак давали и дараги у них были, те бы люди и ныне к нашей Орде по старине ясак давали, и дараги бы наши у них по старине были, как было при Седехмате при царе [оцього Менглі-Гірей хотів від Литви. – Сборник Русского исторического общества, 1882 г., т. 35, № 62.2, с. 290].

Великий князь Іван поцікавився – про яких саме людей говориться? Кримський посол Азі Халіль відповів:

Из старины к Перекопской Орде тянули Киев в головах почен; а опроче Киева по тем городком дараги были и ясаки с тех людей имали, – Канев, да Нестобрат, да Дашко, да Яро, да Чонам, да Болдав, да Кулжан, да Бирин Чялбаш, да Черкаский городок, да Путивль, да Липятин; те городки и з селы все царевы люди, то яз ведаю; а иное ведает царь брат твой [там же, с. 291].

Виходить, що в Криму не зважали на ярлик, який Менглі-Гірей видав був королю Казимиру в 1472..1474 роках, і висунули претензії на Київ. (Зауважу, що ярлика на землі східної Європи для великого князя Олександра ми не знаємо, і його мабуть не було. Так що по поняттях того часу ярлик для Казимира втратив свою силу з його смертю.)

Цікаво, що кримський посол пам’ятав багато назв, із яких п’ять назв (виділених півжирним) зазначені і в ярликах, виданих перед 1499 р. (Канів з’являється у ярлику 1552 р.).

Цілком може бути, що посол знав якийсь письмовий документ ханства, і пригадав собі дещо з нього, а за повним текстом він радив звернутись до царя (иное ведает царь).

Наступна згадка походить так само з московської дипломатичної документації 1514 року. В той час турецький посол Камал-бег їхав був до Москви, і зупинився на Усмані «пять вёрст от сю сторону Воронежа». Тут названі, ясна річ, річки. у нижній своїй течії йде з півдня на північ й упродовж останніх 20 км тече на віддалі десь 5 км на схід від ріки Вороніж (яка тече з півночі на південь).

От десь у цьому міжріччі й зупинився Камал. Він скаржився, що не має коней для подальшого шляху. При ньому був московський посланець Михайло Алексеєв, і от він поїхав до Рязані (330 км на північ) і звідти повідомив московський уряд про біду.

Додатково Михайло повідомив таке:

Провожали, государь, азовские татарове Камал-бега посла хонкерева [ = турецького] да Дерт-Кульяка Бийсуф со товарищи, а сниматся им верх Сосны. А взяли с собою Михаля Камаретцьского в вожи, а их с четыреста.

А поити им на села на две Знаби, а от Знобей на Росоднов, от Росодного на Войкина, от Войкина на Бологин, от Бологина к Бирину, от Бирина к Хотешину на Северские села [Сборник Русского исторического общества, 1895 г., т. 95, с. 90, 91].

Я уявляю собі справу так: ватага азовських татар під проводом Бийсуфа довезла турецьке посольство до Усмані, і вирішила, що її місія на цьому закінчена. Азовці забрали своїх коней (тому посольство залишилось без коней) і пішли на Сіверщину (мабуть, грабувати).

Сосна тут – думаю, , доплив Дона. Її верхів’я – біля села Федорівка Покровського району Орловської області РФ, це 160 км на північний захід від окресленого вище місця на Усмані. (Є ще , але її виток лежить у 165 км на південний захід від Усмані, і рух в цьому напрямку віддаляє від Сіверщини.)

Дві Знобі – думаю, йдеться про річку (доплив Десни) і три села на цій річці: , (обидва у Середино-Будському районі Сумської обл.) та Трубчевського району Брянської області РФ. Між ними – всього 10 км, а від витоку Бистрої Сосни – це 250 на захід.

Всі наступні назви нині невідомі, окрім села Новгород-Сіверського району Чернігівської обл. – у 26 км на південний захід від Знобей.

Що ж таке Бирин?

Ранні згадки Бирина походять із двох груп джерел. Перша – це документи, сучасні самим подіям, і вони є найбільш надійними. Друга – це переліки географічних назв (СРГ та ярлики).

За документами першої групи ми бачимо волость Бирин / Биринську (1487, 1500 рр.); формула згадки 1488 р. близька до переліку 1487 р. і також говорить про волость. В переліках стоїть гола назва, без конкретизації – який саме об’єкт вона позначає.

Дослідники (починаючи із автора СРГ) сміливо видобувають із назви Биринська волость корінь назви – Бирин… і не можуть дати із ним ради.

Я спробую відштовхнутись від іншого берега, вважаючи первісною саме назву волості, а не її гіпотетичного центру.

Отже, був собі чоловік на ім’я або прізвисько Биря. Це вживається нині не часто, але воно є в усіх словниках української мови і має значення «вівця, ягня».

І от цей Биря у невідомий нам спосіб став начальником волості, яка почала зватись його іменем: Бирина волость. (Можливо, він навіть заснував цю волость, почав її заселяти, тобто був осадником – в термінології 16 – 17 ст.). Бирина тут – короткий присвійний прикметник: «та, що належить Бирі». Пізніше ця назва була нормалізована за зразком назв інших територіальних одиниць і утворилась Биринська волость.

Де ж вона була? Нині відоме село у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області. Слід знати, що воно згадане у у податкових реєстрах 1750 – 1756 рр. під назвою Бирин [ лівобережної України 50-х рр. 18 ст. – К.: 1990 р., с. 110], що дає нам точний відповідник давньої назви. Цим точним відповідником не можна нехтувати, бо ця назва є унікальною, ніде більше не повторюється. Найближчими його «родичами» є згадана вище Буринь у Сумській області та – аж у Львівській.

В той же час варіанти назви волості в 17 ст., зібрані Д. Чурсіним і процитовані вище, дуже далекі від назви Бирин і, без сумніву, мають якесь інакше походження (не заглиблююсь у це).

Картосхема виглядає так:

(Можливо, цю картосхему зручніше переглядати в окремому вікні: . Вимикайте непотрібні шари, щоб увиразнити потрібне.)

Бирине знаходиться у 12 км на північний схід від Новгорода-Сіверського (але на протилежному, лівому березі Десни) і в 90 км на північ від Путивля. Далеко? Ну, від Путивля до Сум – 80 км, і дослідникам це не здається далеким. Мабуть має рацію В. Гагін, припускаючи, що Биринська волость 15 ст. – не те саме, що в 17 ст.

Бирин у ярликах

Ця назва у ярликах варієються десь так само, як Снепород і Глинськ: від раннього мало зрозумілого через середнє відносно зрозуміле до пізнього незрозумілого. Отже, маємо Bryczienszinass (1461) ⇒ Bryczien + Szinass, далі Brynten (1472), Бирин (1507 – 1520), Берын (1535), Buczinten (1539), Берин (1541), Бринтеж (1552, 1574), Brunten (1560).

До цього я хочу додати загадкову назву Jewnini (82). Як я вже зазначав, писар ярлика 1542 р. пропустив групу назв і дописав її в кінець переліку: Budula (19в), Jewnini (82), Sinacz (21б), Chotmyslen (23в). Отже, Jewnini потрапляє між Путивлем (19а) та Синячем (21а) – якраз на місце, де в більшості ярликів записано Бирин (20а) [Д. Чурсин хоче бачити тут Жолваж: стаття 2021 г., с. 18].

Отже, маємо два варіанти скелета назви: б-р-н та бр-нт-(н|ж). Пошук по ГРАК-у за першим скелетом не дав нічого цікавого; пошук за шаблоном

[word="Бр{AV}нт.*"]

показав цікаву річ: всі без винятку такі слова (а їх знайшлося близько 3000) в українській мові є транскрипцією імен / прізвищ (зрідка – географічних назв) із західноєвропейських мов, включаючи Себастіана Бранта, нафту марки Брент, Шарлотту Бронте і бронтозавра. Нічого схожого на слов’янські мови тут нема.

Тому еволюцію назви в ярликах можна уявити собі так: перші перекладачі (краківські), зустрівши незрозумілий набір приголосних, інтерпретували його відповідного до свого досвіду (знайомості із назвами Західної Європи). Пізніші віленські перекладачі знали про існування Бирина – хоча б із процитованих документів Литовської метрики і відповідно побачили тут оцю назву, котра чисто випадково потрапила на слушне місце (до путивльської групи). Для перекладачів середини 16 ст. назва Бирин була невідома, і вони знову перекладали її відповідно до своє (імовірної) латинської освіти та досвіду спілкування з Європою.

Отже, вивчати географічні назви ярликів доцільно у двох планах: 1, цікаво з’ясувати, які реальні географічні об’єкти вони позначають; 2, що собі думали литовські діячі, перекладаючи й читаючи ці назви (свого роду ментальна географія, відмінна від географії реального світу).