Снепород / Степруд
Микола Жарких
Із цією назвою (№ 16 у порівняльній таблиці) трапилась історія (в прямому сенсі слова).
Десь у третій чверті 11 ст. на мису при впадінні річки у Сулу було засноване (площею 0.8 га). Слід знати, що в давньоруських письмових джерелах ані ця річка, ані це укріплення (город) не згадані.
1170 р. Натомість є згадка іншої досить подібної назви:
І взяли [князі] вежі їх [половців] на Углі-ріці, а другі — по [ріці] Снопороду, а самих настигли коло Чорного лісу і тут, притиснувши до лісу, побили їх, а інших руками побрали. Бастії ж та багато інших гонилися вслід за ними навіть за [ріку] Оскол, б’ючи їх [Іпатіївський літопис у перекладі Л. Махновця, У Хлебниківському списку виправлено на помилкове «Слѣпороду»].
Оцей невідомий нині Снопород всі одностайно вважають іншою назвою ріки Самари на підставі такого запису літопису:
А коли ж прибув Ізяслав у Чернігів, то тут прийшла йому вість од сина од Мстислава, що бог йому поміг половців побідити на [ріці] Углі і на [ріці] Самарі [Іпатіївський літопис у перекладі Л. Махновця, ].
Чи справді так? Угол вважається паралельною назвою Орілі на підставі того ж літопису: «стояли на місці, котре іменується Єрель і яке русь зове Угол» [Іпатіївський літопис у перекладі Л. Махновця, ].
Середня течія Самари приблизно паралельна середній течії Орілі (від Орільки на Орілі до Павлограда на Самарі – десь 50 км), а впадають вони у Дніпро в Дніпрі (ну, Січеславі) – гирла їх віддалені лише на 13 км.
Тому можна вважати, що в поході 1152 р. руське військо перейшло Оріль і дійшло до Самари, або й переходило за Самару.
А от в 1170 р. похід був спрямований трохи інакше. Руське військо дійшло до Орілі, а наступні орієнтири – Снопород, Чорний ліс і добре відомий нам Оскол. Оріль у верхній течії (від витоку біля с. Первомайського району Харківської області до села Новомосковського району Дніпропетровської області) тече майже точно з півночі на південь, і нижня течія Оскола майже паралельна Орелі: від витоку Орелі до на Осколі – 107 км, а від Орільки до гирла Оскола – 102 км.
Отже, щоб від Орелі загнатись за Оскол (тобто на його лівий, східний берег), треба рухатись на схід, і по дорозі пройти через великі ліси уздовж Сіверського Дінця. Ці ліси і нині великі, і десь тут можна розмістити літописний Чорний ліс.
Помітних річок між верхньою Оріллю і Сіверським Дінцем не так багато: це (лівий доплив Орелі) та (правий доплив Сіверського Дінця). Думаю, що одна з них і була літописним Снопородом.
Якщо ж думати, що в 1170 році руське військо дійшло знову до Самари, то від її верхньої течії (від с. Добропільського району Донецької області до , райцентру Донецької області) до гирла Осколу – приблизно 60 км на північний схід, а щоб сказати «ми була за Осколом», треба пройти ще хоч трохи його лівим берегом на північ. Нічого неможливого в такому маршруті походу немає, але він мені видається натягнутим – все заради того, щоб прирівняти Снопород до Самари.
Весь цей відступ я зробив для того, щоб показати: давньоруський Снопород (чим би він не був) лежить лесь у 300 км на південних схід від гирла сучасного Сліпороду. Це – різні географічні об’єкти.
Далі десь у 1239 чи 1240 р. лівобережжям Дніпра пройшли татари із війська царевича Батия. Чи нападали вони на городок у гирлі Сліпороду – ми не знаємо, але загальна руїна всієї системи політичного життя, в тому числі знищення Переяславського князівства, зробили це маленьке укріплення непотрібним. Городок занепав і більше ніколи не відроджувався
Десь наприкінці 14 чи на початку 15 ст. було складено «Список руських городів», у якому зазначено: «А на Сулѣ Снепород» [Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. – М.-Л., 1950 г., ]. Зі списку видно, що його укладач вважав цю назву городом (назвою города). Перший парадокс із цим записом полягає в тому, що перелік городів на Сулі дуже плутаний, він не йде ані вниз за течією, ані вгору. Другий парадокс – в тому, що в часі складання СРГ города цього вже давно не було, а городищ наш «Список» не знає. Заглиблюватись у вивчення СРГ я зараз не маю наміру.
Назва Снепород в точно такому незмінному написанні зустрічається у 7 ярликах від 1507 до 1541 року. Що це за об’єкт – із ярликів не видно.
Між 1519 і 1539 роками у Вільні був написаний «Баснословний початок Литви», в якому описано міфічне «завоювання Києва» Гедиміном, Там читаємо:
И слышали то пригородки киевскии, Вышегород, Черкасы, Канев, Путимль, Слеповрод, што кияне передалися з городом… [цитую за списком : ПСРЛ, 1980 г., т. 35, с. 96].
(Про походження «Баснословного початку Литви» я писав у роботі «Дві традиції літописання Великого князівства Литовського» (К.: 2016 р.), про міфічне «завоювання» – у роботі «Міфічне «завоювання Києва» Гедиміном» (К.: 2018 р.))
Я думаю, що зазначений перелік назв може свідчити про знайомість автора «Початку» із кримськими ярликами.
Далі цей сюжет переїхав до Лит1Л (так званої «Хроніки Биховця»), з цього літопису – до Стрийковського (1582 р.) [Stryjkowski M. Kronika polska, litewska, żmódzka i wszystkiej Rusi. – Warszawa : 1846, – Slepowrot], а вже з нього – до вставки 1596 р. в опис Канівського замку 1552 р. [Архив юго-западной России, К., 1886 г., часть 7, т. 1, с. 103 – «на Снепороде»; детальніше про вставку – в згаданій роботі про міфічне «завоювання»].
В 1590 р. у Варшаві прийнято сеймову постанову, зокрема, про надання земель. Там читаємо:
Także Horoszą у Sleporod, nad rzeką Nieuszciu nazwaną, przy granicy Moskiewskiey. [Volumina legum. – SPb.: 1859, t. 2, s. 318].
Видно, що записувалась постанова з усної мови, а писар не мав жодного поняття про названі об’єкти і так «Горошин і [Сліпород] при усті Сліпорода, над рікою званою Сула» перетворилось на «ріку Неустя». Пункт 15-й постанови, з якого наведена цитата, говорить на початку про «пустині на пограниччі за Білою Церквою» – з цього можна виснувати, що це були назви урочищ, незаселених місць.
Запис цікавий згадкою форми Слепород, подібною до Слеповрота у Стрийковського, але незалежною від останнього.
Цьому Сліпороду на невідомій ріці не таланило і далі. У М. Грушевського читаємо:
Четвертий [шляхтич одержав] – Горошин і Снепород за Дністром. [Грушевський М. Історія України-Руси. – К.: 1909 (1995) р., , с. 176 і далі у примітці: «Горошин і Снепород (Vol. legum II с. 318)»].
Мабуть, Грушевський хотів сказати – «за Дніпром», але маємо те, що маємо. Ну, він – великий історик, йому можна дурниці писати…
І от в той самий момент, коли у «Снепорода» з’явився нарешті конкретний власник, який мав би за нього дбати, заселяти, укріплювати, обороняти – саме після цієї згадки Снепород безповоротно зникає з документів. І пояснення тут дуже просте: поки цей об’єкт був тільки назвою на папері, йоло легко можна було переписувати все далі й далі; а коли почали з’ясовувавти, що воно таке і де воно є – виявилось, що це просто порожнє місце, котре нічим не відрізняється від сусідніх так само порожніх місць.
Нині відоме село на верхів’ї річки (54 км від гирла), та маленьке село Сліпорід на тій же річці (18 км від гирла).
Назва села Сліпорід-Іванівка відома з 1863 р., назву села Сліпорід можа обережно пов’язувати із хутором біля річки Сліпороду, згаданим у податкових реєстрах 1750 – 1756 рр. [ лівобережної України 50-х рр. 18 ст. – К.: 1990 р., с. 33]. Обидва пункти стоять досить далеко від місця впадіння Сліпорода в Сулу і навряд чи можуть відповідати визначенню «на Сулі».
Отже, поки існував давньоруський город, про нього немає письмових згадок, а коли цей город безповоротно зник – віртуальний Снепород з’являється у письмових джерелах.
Також слід знати, що село є поруч із Глуховим, і відоме воно принаймні із середини 18 ст. [згадані податкові реєстри, с. 54].
Але форма Снепород представлена тільки у 7 ярликах. В інших маємо: Sczieprut (16-1461), Steprud (16а-1472), Stoprud (16а-1539), Степруд (16а-1552, 16а-1574), Stepruth (16а-1560) – всього 5 варіацій назви, в яких немає звука н, натомість є звук т / щ.
Спроба знайти Щепрут за шаблоном
[word="Щ{AV}пр.*" & !word="Щоправда"]
дає тільки друкарські помилки, які в текстах для ГРАК-у не виправляються і не відкидаються.
Інші варіанти відповідають шаблону
[word="Ст[ео]пру[дт]"]
– він не дає нам ніяких відповідників.
Можливо, -пруд тут є частиною складної назви і означає ставок або брод / брід, а перша частина є неясним мені прикметником.
Нарешті, без допомоги ГРАК-у я можу вказати на село (Яворівський район Львівської області), назва якого відносно легко перетворюється на Степруд. Історія цього села відома з 17 ст., але може бути, що ця назва була відома й давніше. Принаймні від перекладача у Кракові до цього села – 242 км, а до гирла Сліпорода – 930 км, і значно більше шансів, що він чув назву галицького села, аніж назву річки на Полтавщині.
Оскільки форма Щепрут / Степруд зустрічається раніше, її слід визнати первісною, а Снепород слід вважати відчайдушною, але невдалою спробою витлумачити геть незрозумілу назву. Оскільки в останніх за часом ярликах маємо відмову від Снепорода на користь Степруда, слід думати, що Снепород був лише епізодом у спробах перекласти дане місце. Могло бути й так, що це неясне татарське слово було прийнято за власну назву помилково. Так що з використанням ярликів для локалізації Снепорода слід бути обережним.