Метод роботи

Микола Жарких

Я поділив усі географічні назви, наведені в ярликах, на дві великі групи: безспірні назви, розглянуті вище, і маловідомі / невідомі назви, якими час зайнятись.

Добре відомі назви розміщено між берегом Чорного моря на півдні і Великим Новгородом на півночі (1300 км), між Володимиром на заході та Рязанню на сході (1100 км). Ці точки утворюють на карті східної Європи прямокутник площею 680 тис. кв. км, витягнутий з південного заходу на північний схід. Якщо додати до цього прямокутника ще Поділля на заході та Оскол на сході, то такий шестикутник має площу близько 800 тис. кв. км.

Апріорно можна думати тільки про розміщення маловідомих об’єктів всередині окресленого багатокутника.

Дослідники приймають як аксіому: якщо в переліку маловідомий об’єкт розміщено між двома відомими, то цей маловідомий об’єкт треба шукати десь на прямій лінії між відомими або поблизу цієї прямої лінії.

Показані на наведених вище картосхемах постійні кидання переліків з півдня на північ і з заходу на схід повністю заперечують таке припущення. Наприклад, якби ми не знали, де знаходиться Луцьк, ми на його підставі шукали б його десь на Дніпрі між Києвом і Смоленськом, Оскол треба було б шукати між Курськом і Стародубом, і так далі. Отже, покладатись при локалізації виключно на послідовність переліку не можна, до того ж ми бачимо, що ряд назв не має стійкого положення в переліках і переміщується на нові місця.

Пошук топонімів

Замість цього я застосовую інший метод пошуку, оснований виключно на співзвучності скелетів назв. В татарських оригіналах ярликів в силу властивостей арабського письма була зазначені тільки скелети із приголосних, чи були там якісь огласовки – ми не можемо знати, оскільки ці татарські оригінали до нас не дійшли. Отже, скелет із приголосних п1-п2-п3 є шаблоном для пошуку, де замість дефісів мають стояти будь-які голосні. Такий шаблон є найближчим до тексту. Можна застосувати також більш м’які шаблони:

1, в яких дефіс відповідає кільком голосним (включаючи 0 – відсутність звуку);

2, шаблон вигляду -п1-п2-п3- (із голосними на початку та в кінці);

3, шаблон, в якому дзвінкі приголосні рівнозначні глухим (мовою це буде (б|п) чи (ж|ш), і т. д.);

4, шаблон вигляду ?п1?п2?п3?, де ? заступає будь-яку кількість літер (мовою PCRE це буде (.){0, }).

Успішним слід визнати позитивний результат застосування найбільш жорсткого шаблону (наступні м’якіші шаблони все одно будуть включати цей результат).

Для пошуку скористаємось Генеральним регіонально анотованим корпусом української мови (; його пошукова машина знаходиться , інструкція з пошукової мови CQL – ; ця мова є трохи модифікованою мовою PCRE, і той, хто знає останню, побачить багато спільних рис у CQL).

Хоча мова CQL призначена для лінгвістичного застосування, у ній, як не дивно, немає таких класів символів як [:усі-голосні:] чи [:усі-дзвінкі-приголосні:], котрі могли би бути корисними. Оскільки [:усі-голосні:] будуть мені постійно потрібні, я буду використовувати скорочення {AV} (all vowels):

{AV} = [аоуеиієяюї]

Поширені безпідставні припущення

Я далеко не першим займаюсь назвами із ярликів – на цю тему вже нагромадилась певна література, і в ній можна побачити деякі положення, котрі приймаються дослідниками автоматично, хоча для цього немає підстав.

1. Якщо назва зазначена десь в якомусь переліку – вважається, що відповідний об’єкт десь колись реально існував. При цьому ігнорується можливість як помилки писаря у добрій вірі (він справді вірив у це існування), так і можливість свідомої фальсифікації чи фантазії.

2. Занесення назви до переліку означає реальну владу над названим об’єктом. При цьому ігнорується можливість: 1, змін кордонів у часі; 2, невизначеного, спірного статусу територій; 3, претензій на володіння без реальних підстав для цього.

3. Всі назви із переліків, особливо мало зрозумілі, відносяться до давньоруського часу. Напевно можна говорити тільки, що такі назви існували (в дійсності чи на письмі) в час перед складанням переліку. Давньоруський генезис мало відомих назв треба доводити, а не приймати автоматично.

4. Всі назви із переліків позначають городи (укріплені поселення / замки). При цьому відкидається можливість неукріпленого поселення (хутора / деревні / села…) або зруйнованого поселення (селища / городища) або просто урочища (незаселеного чи використовуваного сезонно). Це має бути предметом дослідження і доведення, а не аксіомою.

5. Археологічним відповідником назви з переліку має бути давньоруське городище. Тут правди стільки, що серед усіх городищ на території України давньоруських справді найбільше, але все ж таки не можна відкидати городищ з інших часів, так само як і залишків неукріплених поселень. Коли в історичних джерелах згадувалось якесь городище – воно могло означати городище будь-якого часу, бо розрізняти вік городищ навчились тільки у 20 ст.

6. Археологічні дослідження самі по собі не можуть ані довести, ані спростувати твердження, що досліджуваний об’єкт мав таку-то конкретну назву.

7. Ще одне неявне припущення пов’язане із назвами територій. Тут нам знадобиться поняття корінь географічної назви. Це – дуже проста річ: наприклад, Одеська область отримала назву від міста Одеси, і назва Одеса є коренем назви Одеська область. Але коренем назви Кіровоградська область є Кіровоград – назва, яка нині не існує (обласний центр перейменували на Кропивницький, а область – ні). Отеж, можуть бути ситуації, коли видобутий із назви корінь не відповідає дійсному населеному пункту.

Так було і в давнину. Ми знаємо Волинську область, Волинську губернію, Волинське воєводство і Волинське князівство – всі із коренем Волинь, але не знаємо міста Волинь. Воно-то , але занепало ще в 11 ст. і ніколи пізніше не відроджувалось. А похідні від кореня назви жили й живуть.

В нашій вузькій темі нам часто будуть зустрічатись назви волостей (тобто територій, явно більших за окремий населений пункт). Ці назви виступають у джерелах у формі прикметника: Енська волость. Дослідники автоматично видобувають із таких назв корінь і далі шукають об’єкт із назвою Ен або Енськ.

Але ми маємо немало прикладів, коли назва волості відома, а кореневої назви ніколи не було або її не можна відшукати. Найбільш показовою тут є волость Синя на півдні Тверського князівства / сучасної Тверської області РФ, якою я трохи займався [Жарких М. І. Міфічна «битва на Синій Воді». – К.: 2017 р., розділ «Волость Синя»]. Волость добре відома, але назва її утворена від річки Синьої, ніякою мірою не від поселення Синього.

Далі, займаючись московсько-литовським мирним договором 1508 року [Жарких М. І. Князі Глинські. – К.: 2023 р., розділ «Мир 1508 р.»], я побачив у тексті цілий ряд назв, яких немає на сучасних картах, але відомі відповідні волості:

Думаю, що в цих випадках в договорі спрощено було зазначено корінь, видобутий із назви волості – без огляду на існування / неіснування реального об’єкта такої назви.

Може бути, що такий прийом видобування кореня із назви території вживався і при складанні інших переліків географічних назв.