Князь Василь Львович Глинський
(1508 – 1521 рр.)
Микола Жарких
Про життя князя Василя Львовича Глинського в Литві я вже написав вище. При описі подій 1508 року він згаданий один раз, у листі короля Сигізмунда до московського великого князя Василя з 21 червня 1508 р.: Василь сліпий залишався в Мозирі, тоді як Михайло Глинський пішов воювати далі. Отут вперше В. Л. Г. був названий сліпим. Далі десь наприкінці 1508 р. В. Л. Г. із родиною виїхав до Москви. Там йому (здається, разом із братом Іваном) була надана Мединь.
1 березня 7017 року, у четвер (дата точно відповідає 1 березня 1509 р.) із Москви до Криму вирушило посольство Василя Григоровича Морозова. Навздогін йому була відправлена додаткова інструкція:
А се такова грамота послана к Василью к Морозову с Олексейком Малым, с подьячим.
От великого князя Василья Ивановича всеа Руси Василью Григоревичу Морозову.
Бил ми челом князь Василей Львович Глинской, чтобы мне ему дати своя грамота опасная в Крым лекарю, который болезнь очную лечит, чтобы тому лекарю приехать и отъехать добровольно.
И яз князю Василью свою грамоту опасную на того лекаря дал; и князь Василий отселе с тою грамотою послал своего человека к тому лекарю.
И похочет лекарь от тебя нашего слова о том же, что ему приехать сюда в нашу землю и отъехать добровольно, и ты бы ему молвил, что ему в наши земли приехать и отъехать добровольно безо всякой зацепки, по нашей грамоте опасной [СИРИО, 1895 г., т. 95, № 3, – 69].
Наступна група документів помилково датована 12 вересня 7017 (1508) року. Г. Ф. Карпов, друкуючи її, мовчки виправив дату на 12 вересня 1509 року. У цей день у Москву приїхав кримський посол із грамотою хана Менглі-Гірея для великого князя Василя 3-го. В ній зокрема написано:
Да еще тебе брату моему великому князю слово то: князя Михайлова Львовича болшего брата деля, княжих Васильевы очей лечениа деля, у меня у брата своего одного лекаря присылал еси просити;
и нынеча у меня у брата твоего один великой лекарь есть, Сеит-Махмутом зовут. Молвили есмя ему так: кое пойди. И он, по нашему слову, итти хочет.
А ты, брат мой князь великий, и опасную свою ему грамоту дал, лечив ему княжи Васильевы очи, по своей воле и отъехати. И нынеча с послом твоим с Васильем с Морозовым мой большой посол идет, с ними и яз его отпущу [Там само, № 4, ].
Слід думати, що кримський лікар до Москви приїхав, зробив усе що міг і поїхав додому. А от справа з оплатою цього візиту загальмувалася. У квітні 1516 р. уже новий кримський хан Магомет-Гірей написав спеціального листа до великого князя Василя 3-го:
При отце нашем при царе маршалок князь Михайло Львович [Глинський] присылал к нему [царю] человека своего Василья с грамотою о лекаре, брату его [Глинського] князю Василью очи лечити, и сколько будет надобно человеку его Василью денег, и он [царь] бы ему [Василю] дал, а яз [М. Л. Г.] деи ему [мабуть, лікарю?] отдам на Москве.
И по княже-Михайлове грамоте отец наш царь [Менглі-Гірей] у наших ордобазарцов у Ел-Магметя да Утак-Келдея две тысячи да четыреста да шестнадцать алтын в долг взял да Василью дал, и тем нашим гостем тех денег князь Михайло и до сех мест не отдавывал, и тем моим убогим напастно дело то пришло, уж от сих мест человеку не мочно денег взаймы дати.
И ты [великий князь] б тех Ел-Магметевы да Утак-Келдеевы деньги на князе на Михайле на Львовиче взял да моему человеку Шаптяку отдал, инаково бы еси не учинил. [В разі невиконання хан погрожував пограбувати московських купців у Криму. Там само, № 16, ].
І це ще був не весь борг! У червні 1516 року кримський вельможа Салім-Шаг (син Магмедши) писав до великого князя Василя 3-го:
Да еще бы тебе ведомо было: княжа Михайлова для брата приездил к нам княж Михайлов человек, Чешуком зовут, – лекаря для брату его [Василя Глинського] очей лечити, и он [Чешук] у отца нашего [Магмедши] занял денег тридцать рублев, и до нас те деньги не дошли, а ведомы те деньги вольному человеку, да и тебе, государю. И ты бы, государь, те деньги на князе или на Чешуке велел взяти да к нам прислати [Там само, № 17, – 315].
В подальшому листуванні уже нема згадки за борг в 2416 алтин – мабуть він був сплачений. У звіті, який подав у Москві Митя Иванов у жовтні 1517 року, серед маси інших справ згадано, що говорив йому князь Аппак:
Да приказывал есми ко государю к великому князю не одинова: занял у моего брата у Магмедши Шошук (Глинского человек) шестьдесят рублев вопчего нашего живота, и нынеча Глинский и казна его у великого князя, а князь бы великий пожаловал, те деньги к нам прислал [Там само, № 21, ].
Я розумію справу так, що Салім-Шаг допоминався тільки своєї половини спільного боргу в 60 рублів. Оскільки в подальшому листування мови про цей борг більше нема, можна думати, що і ці гроші були сплачені.
Про мединський маєток В. Л. Г. маємо пізнішу згадку. У суперечці за місця між дяками Я. О. Дем’яновим та І. П. Писемським, яка розглядалось у 7132 році (грудень 1623 – січень 1624 рр.) перший включив у свою скаргу грамоту, надану його прадіду:
Мы, великий государь Василий [далі повний титул] пожаловали есмя Василья Яковлева сына Демьянова в Медыни в Городтцком стану своим великого князя селом Бутримовским з деревнями, что было за князем Васильем за Глинским, деревнею Овдюхинскою, деревнею Фатеевскою, деревнею Решетниковым да деревнями, что были за княж Васильевыми людми Глинского за Сенкою за Царевским да за Денисом за Васильевым – деревнею Ондроновскою, деревнею Починком Ивашковым, деревнею Митрофановым, деревнею Дягилевскою, деревнею Грибуновым [далі умови володіння]. Писан на Москве 7023 февраля во 2 день [2 лютого 1515 р.; Лихачев Н. П. . – Спб., 1888 г., с. 155].
Село Бутримовское нині не існує. Сучасний дослідник пояснює, що воно знаходилось за 1.5 км на північ від села Адамовское і запустіло мабуть на початку 17 ст. [Данилов Г. Адамовское. Материалы по истории села и Медынского уезда. – М.: 2018 г., ]
Село знаходиться у 13 км на південь від Медині. Інших деревень, названих в грамоті, на сучасній карті нема, нема їх і на карті Ф. Шуберта 1867 р. – видно, район на південь від Медині був основно спустошений і заселений заново людьми, які не знали про давні поселення.
Г. Данилов припускає, що передача цих володінь новому власнику пов’язана із опалою на М. Л. Глинського, яка сталась за 5 місяців перед тим, і так могло бути. Але можна припустити й інакше: що В. Л. Глинський отримав цей маєток у тимчасове володіння (до ласки господарской), і коли з’явилась потреба нагородити іншу особу, великий князь дав інший наказ – він розпоряджався «своим великого князя селом», і для цього не потрібна була ніяка мотивація.
Окрім того, можливі сумніви в автентичності, бо у справах за місця москалі брехали несамовито, особливо в частині глибокої давнини.…
У вкладній книзі Троїце-Сергієва монастиря є два записи про В. Л. Глинського:
7029 (1521) году февраля в 6 день по князе Василье Глинском Слепом дано вкладу денег осмнатцать рублев да ковш серебреной выносной [ВК, с. 49].
39 (1530) году ноября в 10 день князь Васильева же вкладу продана шуба соболья бархат червчат з золотом, взято 16 рублев [ВК, с. 49].
Виходить, що він помер наприкінці 1520 року (не пізніше січня 1521 р.). Вклад по ньому зробила мабуть його дружина Анна. В 1530 році ченці продали дорогоцінну шубу із цього ж вкладу (але можна зрозуміти і так, що колись-то сам князь Василь зробив вклад цієї шуби).
На цьому слід поставити крапку в питанні – коли помер В. Л. Глинський: у 1515 р. [БР, с. 294, 304], перед 1522 роком [WK, s. 92], після 1528 р. [Г. Л. Хорошкевич – ГЗМ, т. 2, с. 345]. Ні одна із цих версій не спирається на конкретне джерело, і всі вони помилкові.