Смоленська війна (1512 – 1514 рр.)

Микола Жарких

Уклавши «вічний мир» з Литвою в 1508 р., московський уряд почав збирати антилитовську коаліцію на наступну війну. Вона мала складатись із Кримського ханства, Лівонії, Данії та Священої Римської імперії. Останнє було особливо неприємним, бо імперія, маючи тісні зв’язки із Польщею, могла шкодити королю Сигізмунду, навіть не вживаючи зброї. Дозвіл наймати німців на московську службу для війни проти Литви належав до таких шпигачок.

Завданням дипломатії Сигізмунда було розбити цю коаліцію, і це їй вдалося. Нова війна велася один на один: Москва проти Литви.

Писати повну історію цієї війни не входить у мої наміри – я хочу подивитись, яку роль відіграв у цих подіях М. Л. Глинський.

Перший похід на Смоленськ

Я припускаю, що Василь 3-й взяв на увагу оповідання М. Л. Глинського про успіх у битві з татарами під Клецьком (1506 р.) і вирішив скористатись досвідом Глинського-полководця.

19 грудня 7021 (1512) р. великий князь Василь 3-й вирушив походом на Смоленськ:

Того же году декабря в 19 день князь великий Василей Иванович всеа Русии, слушев обедни у Пречистой богородицы, пошел с Москвы на Литовскую землю к городу к Смоленску ратью. А с ним братья ево князь Юрья да князь Дмитрей Ивановичи да князь Федор Борисович Волоцкой, да зять государев Петр царевич […]

А как пришол князь великий в Можаеск, а из Можайска пошол князь великий к Смоленску. И с великим князем были воеводы по полком: […]

В большом полку с великим князем зять его Пётр царевич да великого князя бояре и воеводы князь Данило Васильевич Щеня, да князь Михайло Львович Глинской… [РК-1598, с. 49; РК-1605-2, , с. 127].

Скорочено, але дуже подібно до розряду описує цей похід Іоасафівський літопис [Иоасафовская летопись. – М.: 1957 г., с. 192 – 193]. Там зазначено, що московське військо прийшло до Смоленська у січні 1513 р., а у третю неділю великого посту (27 лютого) великий князь уже повернувся до Москви. Похід не дав ніякого успіху.

На початку 1513 р. король Сигізмунд із Познані надіслав листа до архієпископа Яна Ласького, де зокрема сказано:

Scribit enim ipse palatinus, ducem Moscovie suspicari, quod nos Tartarum contra eum subordinassemus, et idcirco proposuisse illum exercitus suos ad obsidendam et intercipiendam arcem et terram nostram Smolensko mittere et quod premiserit jam fratrem suum ducem Georgium cum militia nonnullarum terrarum suarum ad eum locum, in quo sub dominatu regis Alexandri, fratris nostri, Lithuani ces[s]i sunt et profligati, et quod item Michaelem Glinski cum aliquibus vojevodis premiserit versus Wiasma, ipse vero conferre se deberet ad Mosaysko et die natalis Christi arcem Smolensko oppugnare debuerit. [AT, t. 2, № 149, p. 148].

Воєвода [віленський] пише: московський князь підозрював, що ми підбурювали татар проти нього, і тому він вирішив послати свої війська, щоб обложити та захопити замок Смоленськ та його землю, і він уже послав туди свого брата князя Юрія із військами деяких своїх земель (який литовці за правлення нашого брата Олександра занедбали); також він послав Михайла Глинського з іншими воєводами на Вязьму, а сам мав би йти до Можайська, і на Різдво Христове мав би напасти на замок Смоленськ.

Лист не датований; попередній королівський лист (№ 148) дано у Познані 6 січня 1513 р., наступний документ (№ 151) – там само 14 січня. Ці відомості настільки подібні до московського розряду, що ми повинні припустити – литовські розвідники таки зуміли дістати і переслати королю копію секретного документа. Від Москви до Познані – 1400 км, і навіть кур’єр, який долав по 60 км на добу, ніс цю вість не менше трьох тижнів. Зрештою, 19 грудня великий князь московський уже вирушив у похід, а рішення про нього мало би ухвалюватись перед тим, може й за місяць або більше, десь не пізніше 1-ї половини листопада 1512 р.

Смерть королеви Олени

В описі царського архіва, складеному в 1570-х роках, є згадка: «Ящик 27. […] да запись, что дал князь Михайло Глинской во королеве и великой княгине Олене, как ей зелье давал Копегин [мабуть, Сопегин] человек» [ОЦА, с. 21]. Королева польська і велика княгиня литовська , сестра московського великого князя Василя 3-го й удова по польському королю Олександру, померла у Браславі 20 січня 1513 р. Підозрювали, що її отруїли, і от я думаю, М. Л. Глинський давав пояснення у цій справі. Він, звичайно, не був свідком смерті Олени, але, можливо, отримав з Литви якусь інформацію.

Московську точку зору на цю справу виклав Шигона 8 листопада 1517 р. під час переговорів з литовськими послами. Там згадано і «Ивашки Сопегина человека Митка Федорова», який готував і дав княгині отруту [СИРИО, т. 35, с. 524].

Другий похід на Смоленськ

Наступний похід розпочався 14 червня 7021 (1513) року, коли великий князь Василь 3-й вирушив із Москви до Боровська і прибув туди 18 червня. Із Боровська він вирушив далі тільки 5 вересня 7022 (1513) р., але ще 17 липня відправив окремі загони до Вязьми й Дорогобужа [РК-1605-2, , с. 134]. Здається, до цього моменту належить наступний розряд:

Тово же году [7021] послал князь великий от себя в Дорогобуж царевича Ак-Девлета да воеводу своево князя Михаила Львовича Глинского […]

И царевичу Ак-Девлету, и боярину князю Данилу Васильевичю Щеняти, и боярину князю Михаилу Львовичю Глинскому велел быти в Дорогобуже.

А велел князь великий князю Данилу Васильевичю Щеняти и князю Михаилу Львовичю Глинскому отпустить из Дорогобужа в Литовскую землю воевод своих по полком… [РК-1605-2, , с. 131].

Наступний етап цього походу описано так:

А большим воеводам велел князь великий итить из Дорогобужа к Смоленску наперед себя августа в 11 день: […]

В передовом полку боярин князь Михайло Львович Глинской да окольничей Ондрей Васильевич Сабуров, да Юрья Иванович Замятнин [РК-1605-2, , с. 136; в РК-1598, с. 52 накази цього походу сильно скорочені, залишилось тільки оце останнє речення].

Спрощено подає Іоасафівський літопис:

князь великий велел наперед себя идти к Смоленску воеводам своим, князю Михаилу Львовичу Глинскому и иным своим воеводам со многими людьми да Ак-Девлету царевичу Ахкуртову сыну с татары. И как князь Михайло и иные воеводы пришли к Смоленску и у града сташа… [Иоасафовская летопись. – М.: 1957 г., с. 193; запис датується липнем чи серпнем 7021 (1513) р.].

Важливу роль Глинського у цьому поході відзначив і невідомий на ім’я німець, автор опису цієї кампанії з литовського боку. Він написав навіть, що великий князь московський вирушив у цей похід «за вказівкою свого гетьмана князя Михайла Глинського» (auss angebungk seynes Heutman herzok Michel Glinzky) [Рябинин И. Новое известие о Литве и московитах. – Чтения в Московском обществе истории и древностей российских, 1906 г., № 3, с. 1 – 7]. Інші московські командири цього походу в записці не згадані.

Облога Смоленська знову не повелась, і десь у кінці жовтня чи на початку листопада 1513 р. Василь 3-й відвів своє військо.

Третій похід на Смоленськ

4 лютого наступного (1514) року було вирішено підняти третій похід на Смоленськ :

Тово же году февраля в 30 день отпустил князь великий в Дорогобуж боярина своего князь Данила Васильевича [Щеню] да князь Михаила Львовича Глинского; а из Дорогобужа велел идти часа того [= негайно] к Смоленску, а пришед под Смоленск, велел им быти по полкам:

В большом полку боярину князю Данилу Васильевичу да конюшему и боярину Ивану Андреевичу.

В передовом полку князю Михаилу Львовичу Глинскому да князю Михаилу Васильевичу Горбатому [РК-1605-2, , с. 138; в РК-1598, с. 53 тут пропуск, так що вийшло «того же месяца» – після наказу 4 травня].

Дня «30 лютого» не буває, це якась помилка. Але можна не сумніватись, що цей розподіл командирів належить до весни 1514 року і на його основі формувалась армія для походу.

Початок походу розрядна книга описує так:

Князь великий Василий Иванович всеа Руси пошел с Москвы ко граду Смоленску с ратными людьми в третие на осьмой неделе по Велице дни, в четверг, июня в 8 день […]

А наперед себя послал князь великий ко граду Смоленску воевод своих, князя Бориса Ивановича Горбатова да князя Михаила Васильевича Кислова Горбатова да боярина и конюшева Ивана Ондреевича Челяднина. Они же, пришед, град оступили [РК-1605-2, , с. 139].

З деякими відмінностями подає московський літопис:

Июня 8 князь великий Василий Иванович всея Руси пошел в третие ратью ко граду Смоленску […]

А наперед себя послал князь великий ко граду Смоленску воевод своих, князя Бориса Ивановича Горбатого, боярина и конюшего своего Ивана Андреевича [Челядніна] и иных своих воевод со многими людьми. Воеводы же великого князя, пришед ко граду Смоленску, у града сташа, а града не оступиша.

И князь великий послал к Смоленску воевод своих, боярина и воеводу своего князя Даниила Васильевича Щеня, сына его князя Михаила, князя Михаила Львовича Глинского и иных своих воевод многих со многими людьми. И те воеводы, пришед к Смоленску, и с предпосланными воеводы великого князя град оступиша [Иоасафовская летопись. – М.: 1957 г., с. 195].

Основна різниця між двома досить близькими текстами в тому, що за першим передовий загін обложив Смоленськ, а за другим – якраз не обложив, і знадобився наступний загін (якого розрядна книга не знає – можливо, в ній якийсь пропуск).

Тут бачимо перестановки командирів порівняно із наведеним вище розрядом: Челядніна переставили у передовий полк, а Глинського – у великий полк, в якому він названий другим воєводою. Обидві посади, які він займав, були високі й гонорові, і на Москві, ясна річ, не бракувало претендентів, щоби їх зайняти. А тут якийсь вискочень з Литви перебиває їм дорогу!

Про початок облоги Смоленська згадано у листі короля Сигізмунда:

иж люди неприятеля нашого московского пришедши под замок наш Смоленьск по светом Николе по тыйден, и замок наш облягли [LM 7, № 159, – 304].

Лист розіслано із Вільна 24 травня 1514 р., день св. Миколи (весняний) – 9 травня, а тиждень по ньому – 16 травня. Лист оголошує мобілізацію на день св. Іоана і призначає збірним пунктом Мінськ. Від Смоленська до Вільна – 430 км, і якщо новина зі Смоленська прийшла 23 травня, маємо швидкість руху гінця 61.5 км на добу.

Про цю ж подію йшлося у двох недатованих листах перемиського єпископа Петра Томіцького. У першому листі, відісланому з Вільна до Яна Любранського, написано зокрема:

Rerum vero novarum, que apud nos sunt hec summa set: venit dux Michael cum mille equitibus ad eos, qui castrum Smolensk obsident, a quibus nulla fit violenta oppugnatio, capti sunt nonnulli, occisi quam plurimi irruptionibus nostrorum partim ex Smolensk partim ex Orscha. In Smolensk factum est denuo jusjurandum ab omnibus auctore Vladica illo, tutari arcem ad extremum usque vite discrimen et proditores, si qui essent, pendere [AT, t. 3, № 80, p. 70].

Ось зведення наших новин. Прийшов князь Михайло із тисячею вершників, які облягають замок Смоленськ, але не атакують; декого схопили, багатьох наших під час нападу убили (частково зі Смоленська, частково з Орші). У Смоленську владика привів усіх до повторної присяги, щоб захищати укріплення до кінця [або: з найбільшим ризиком для життя], а зрадників, якщо такі з’являться, повісити.

Дату листа можна зміркувати з наступного речення листа:

Nam pro festo S. Joannis proximo solvitur medietas census de villis episcopatus, quem si canonici intercipient, facile me calculo evadent.

На наступне свято св. Івана сплачується половина податку з міст єпископства [? мабуть, перемиського?], і якщо каноніки перехоплять, вони легко приховають [цю суму] від мене.

На мою думку, тут ідеться про свято св. Іоана (Хрестителя, 24 червня), яке має незабаром наступити, і єпископ побоювався, що за його відсутності каноніки розтягнуть ці гроші і йому, Томіцькому, нічого не залишиться.

Отже, лист відправлений перед вказаною датою і тому не може стосуватись походу 1513 року, який відбувся восени (тоді Глинський теж був у передовому полку).

У другому листі – до Христофора Шидловецького (сандомирського каштеляна й віце-канцлера Польського королівства) написано так:

De rebus dominii hujus hec nunc summa est. Venit nuper dux Michael cum M. equitibus ad eos, qui castrum Smolensko obsident, aufugeruntque huc nonnulli ab eo, nescio tamen verene an explorandi causa, qui referunt, adventare post eum ducem Danielem Sczenie, supremum campiductorem ducis Moscovie, cum mediocribus tormentis bellicis, ac demum ad hanc dominicam proxime futuram venturum ducem ipsum Moscovie cum validissimo exercitu eo animo, ut castrum Smolensko intercipiat, quod a nonnullis fugitivis intellexit esse paucis admodum hominibus munitum, deinde ut apud Berezinam castra ponerent et incursiones huc faceret: siu vero Mtas regia proficisceretur adversus eum, concederet ad fines suos et illic eam expectaret [AT, t. 3, № 81, p. 71].

Тепер коротко про справи нашої держави. Прийшов князь Михайло із тисячею вершників, які облягають замок Смоленськ, а деякі втекли від нього сюди. Я не знаю прецінь, чи правду кажуть ті, котрі розповідають, що за ним прийшов князь Данило Щеня, найвищий полководець московського князя, із гарматами середнього розміру, і нарешті до цього в найближчий час має прийти названий московський князь з дуже сильним військом, щоб захопити замок Смоленськ, який (як він знав від деяких утікачів) обсаджений дуже малим числом людей, потім зробить табір на Березині і буде нападати. Але якщо його величність король виступив би проти нього, то [московіт] відійшов би до своїх кордонів і там би очікував [на королівське військо].

Ясно, що другий лист відіслано трохи пізніше за перший, бо в ньому згадано про прибуття війська Щені з артилерією.

Лист не має місця написання, також не має дати (тільки в наступному абзаці зазначено, що литовське військо має вирушити до Мінська на день св. Іоана Хрестителя – 24 червня). Оскільки в листі йдеться про мобілізацію, оголошену 24 травня – лист слід датувати часом після цього дня (можливо, до середини червня). Тоді виходить, що попередній лист (№ 80) слід датувати дуже близьким днем, можливо, навіть 23 травня.

Але я зовсім не розумію, як О. Зимін видобув з другого листа, що М. Л. Глинський прибув до Смоленська уже в середині квітня і почав переговори з міщанами [ЗРН, с. 160]. Нічого такого в цьому документі нема.

О. М. Лобін так само датує цей другий лист серединою квітня 1514 р. і так само не подає підстав для цього [Лобин А.Н. К вопросу о роли Михаила Глинского в Смоленской кампании 1512–1514 гг. ] // История военного дела: исследования и источники. – 2015. – Специальный выпуск IV. Смоленские войны XV-XVII вв. – Ч. I. – С. 136]. Можливо, дослідники орієнтувались на дати сусідніх листів у збірці Томіцького: лист короля Сигізмунда до Станіслава Шафранця [№ 78, с. 69] відіслано із Вільна 12 квітня, а лист Сигізмунда до кардинала Ахілла [№ 85, с. 74 – 75] – так само з Вільна 21 квітня.

При цьому я хочу звернути увагу на одну особливість цієї копійної книги: листи короля там переписані завжди з повною датою, тоді як інші листи, зокрема, самого Томіцького, мають в кінці Datum або Datum Vilno, а сама дата не скопійована. Я думаю, що (кін. 15 ст. – 1572, секретар єпископа Петра Томіцького), формуючи в сер. 16 ст. томи колекції Acta Tomiciana, розмістив листи № 80 та 81 за власним розумінням, отже, можливо, й не на належному місці. Більше про хронологічні помилки у томах AT написав В. Кентшинський [Kętrzyński W. , kanoniku płockim i krakowskim i jego dziełach. – Poznań: 1871, s. 55 – 56]

Так чи інакше – важко повірити, що король чекав більше місяця перш ніж розпочати заходи відсічі нападу.

Ще одна згадка про М. Л. Глинського міститься у листі імператора Максиміліана до угорського короля Владислава. Розмірковуючи про припинення війни між Російським великим князівством (Mg. dominus Russie) та Польщею, імператор написав:

Quodsi hoc compromissum sequeretur, curabit ces. Mtas. cum Illri. dno. Michaele duce Glinski, quod desistat a molestationibus et turbationibus ipsius Sermi. regis Polonie et suorum regnorum et dominiorum, et omnes alie molestationes et offense cessabunt [AT, t. 3, № 170, p. 121].

Якщо ця угода була би дотримана, могла би цісарська величність разом з найяснішим паном наказати князю Михайлу Глинському, який поробив турбот і неприємностей найсвітлішому королю польському та його королівствам і володінням, і тоді всі інші турботи і сутички мають припинитись.

Лист не датовано, у збірці він уміщений між листами короля Сигізмунда із Вільна (№ 168, 169 – 30 червня 1514; № 171 – 1 липня). Мабуть, король Владислав переслав цей лист Сигізмунду для інформації, і написання його треба відносити до весни 1514 року. Тоді можна думати, що імператор не мав на увазі ніякої конкретної новини, а міркував про війну, яка точилась уже більше року.

Далі під час облоги і здобуття Смоленська:

В передовом полку бояре князь Михайло Львович Глинский да князь Михайло Васильевич Кислой Горбатой, да Андрей Васильевич Сабуров [РК-1605-2, , с. 143].

Наступна звістка про М. Л. Глинського міститься у звіті про падіння Смоленська, який склав невідомий німець і відіслав його 3 вересня 1514 р. мемельському комтуру (Мемель = Клайпеда), а комтур переслав його великому магістру Тевтонського ордена. Там часто згадується князь Михайло:

… Hot der Moschkowiter bforcht vorreterei vnd hot nicht thurn hinauff reiten, alzo ist herzcog Michell am tage ad vincula Petri vf einen morgen frwe hin auff mit tawsent pferden geritten, vnd zo baldt er hinauff komen ist, so sein die auffim slosse ehm fur die fusse gfallen vnd haben ehm das slos vnd alles, das im slosse gewesen ist, eingerewmet vnd apgetreten.

So ist Herczog Michel etliche Tage vfm Slosse gewesen, vnd doselbst alle Dingk coordiniret vnd bsaczt; und ist widder zcu Moschowiter komen, vnd hot gesprochen also:

– Gnediger Grosfurste aus der Moschaw, hewthe shenke ich dir das Slos zu Schmolencz, das du lange begert hast; was schenkstu mir?

So hot gesprochen der Moskowiter mit grosen Frewden:

– So du mir das schenkest, zu schenke ich dir das Furstemtum yn Littawen, vnd gelobe dir, das mein Hewpt nicht zu Ruh setzen wollen, ich brenge dich an die Orthir.

Mit disen worten sein sie auffs slos zu Smolencz eingeritten, vnd zo baldt der Moschkowiter einkomen ist, ist er vor alle dingk in die kirche vnser lieben frawen eingangen vnd do selbst yn groser andacht vnnd dangsagunge sein opffer gethon hat, vnd do selbst zu andern mael herzcogk Micheln gelobt hat, in Littawen yn zu setczen […]

So ist yr Hewtman von danne geczogen, den hot Herczog Michel etliche Meilen geleyt vnnd ist zcum Konige gekommen [. – Petropoli: 1848, № 146, S. 361; О. М. Лобін, скориставшись оригіналом документу з Пруського таємного архіву, відзначив, що публікація 1848 року дещо скорочена і зіпсована. Він опублікував деякі фрагменти німецького тексту і свій переклад (op. cit., с. 140 – 141) – я цим скористався при компоновці текста].

Оскільки московит [Василь 3-й] боявся зради і не поїхав туди назад (thurn), тому князь Михайло на день вериг Петра рано вранці прискакав туди з тисячею вершників; і як тільки він туди прийшов, ті, що були в замку, упали йому в ноги й уступили та передали йому замок і все, що було в замку.

І князь Михайло кілька днів був у замку і прямо там впорядковував і оцінював (bsaczt) речі; і знову (widder) поїхав до московіта і сказав так:

– Милостивіший великий князю московський, я сьогодні дарую тобі замок Смоленськ, який ти давно жадав. А що подаруєш мені ти?

На це московіт сказав із великою радістю:

– Оскільки ти даруєш мені це, то й я дарую тобі князівство в Литві [Зимін та Лобін перекладають: князівство Литовське], і присягаюся тобі, що моя голова не заспокоїться, поки я не надам тобі [маєток] (Orthir – ? назва місцевості? Орша?).

З цими словами вони в’їхали у смоленський замок, і як тільки московит прибув, то перш за все пішов до церкви нашої любої пані [= богородиці] і там у великому благоговіння із вдячністю приніс жертву і вдруге пообіцяв князю Михайлу посадити його в Литві […]

І тоді гетьман пішов, і князь Михайло подолав кілька миль і прибув до короля.

(Я висловлюю вдячність Валентину Стецюку за переклад цього важкого для мене тексту.)

Пару зауважень по перекладу.

Orthir – неясне слово, можливо, назва місцевості. Орша? За контекстом перекладено як маєток.

vnnd ist zcum Konige gekommen – буквально значить «і прибув до короля». Думаю, що тут має бути: «зупинився, очікуючи на прихід короля», припускаю якись пропуск в тексті.

Католицьке свято «» (власне, чудесного звільнення із в’язниці) відзначається 1 серпня (тоді як у православії – 16 (29) січня!).

Розглядаючи цей запис, не можна не відзначити деякі суперечності. Перш за все, Михайло тут вступив у Смоленськ 1 серпня – і в той же час московські літописи згідно пишуть, що в цей день у місто вступив сам великий князь. Отже, для «кількох днів, упродовж яких Михайло керував усім сам» не залишається місця.

Далі, свідками розмови Василя 3-го і М. Л. Глинського могли виступати тільки самі учасники розмови, але ніякою мірою не цей невідомий нам німець (який мав ще дуже добре розуміти руську розмовну мову!). Друга розмова – у церкві – так само була між тими ж особами, і я не зовсім розумію О. М. Лобіна, коли читаю в нього: «Великий князь при свидетелях торжественно пообещал помочь Глинскому» [Лобин А.Н. op. cit., с. 141]. Свідками при такій справі могли би бути члени боярської думи, вищі вельможі держави, а не одні тільки польові командири. До речі, а як цей німець попав до церкви?

Я думаю, що Михайло в’їхав у Смоленськ перед великим князем задля забезпечення охорони (тут я німцю вірю), і (можливо) по європейських (католицьких) поняттях через це він вважався завойовником і власником здобутого. На цій підставі німець скомпонував свій діалог у вигляді апофегми (обміну дотепними репліками). Чи була там іронія, як думав О. Зимін [ЗРН, с. 165], чи не було, як думав О. Лобін – однозначно вирішити важко.

Цілком могло бути, що Василь 3-й не вважав кампанію закінченою і сподівався, що удасться ще щось захопити – якщо не все Велике князівство Литовського, то принаймні ще якусь велику його частину.

Останнє, що знав німець про Михайла – що він поїхав зі Смоленська. Це відповідає інформації московських літописів (як далі). Орієнтовно можна думати, що лист було написано не пізніше середини серпня 1514 р. Лист вірогідний у тій частині, де викладено зовнішні спостереження. Щодо розмов Василя із Глинським – я погоджуюсь із думкою О. Лобіна: тут пересказано чутки, які ходили у Литві [Лобин А.Н. op. cit., с. 141 – 142].

Можна думати, що цей лист бачив Б. Ваповський, який приточив його до кампанії 1508 р., як згадано вище: там Глинський обіцяв Василю віддати Смоленськ, а сам хотів захопити усе ВКЛ.

Важливо, на мою думку, що Глинський був ключовим діячем в захопленні Смоленська тільки в очах людей Заходу, католиків. Московські джерела показують, що Глинський займав у цій кампанії важливу, але далеко не ключову посаду, і це мені здається ближчим до істини. Перебільшення його ролі з боку джерел католицького кола, думаю, було наслідком попередньої гучної слави Глинського, в той час як інші московські полководці (навіть провідні) були їм мало знайомі.

Децій, котрий писав як сучасник подій, занотував, що великий князь Василь зневірився у можливості здобути Смоленськ і уже хотів зняти облогу, але Глинський відрадив це робити. Звідки Децій дізнався такі секретні подробиці? Можливо, від інших учасників наради – воєвод, які потрапили в полон в битві на Орші. Але це – тільки припущення.

В дуже неясних виразах Децій записав, що у Смоленську наступила зрада, і 30 липня Глинський в’їхав у Смоленськ, а наступного дня в’їхав Василь і відбув молебень [DKZ, s. 76] (оце має паралель в розглянутому листі).

Ваповський загалом повторив сказане Децієм, але розвинув тему зради у такий спосіб, що власне Глинський почав схиляти керівників міста і війська до капітуляції, обіцяючи їм свободу, владу й багатства. І от русини, які були у Смоленську, вирішили здатися своїм одновірцям [KBW, p. 116].

С. Герберштейн у своєму оповіданні про здобуття Смоленська, здається, скорочено переповів Ваповського.

С. Гурський загалом оповідання Ваповського [AT, 1853, , p. 2].

У такий спосіб твердження, що власне Глинський добився капітуляції Смоленська, увійшло в історіографію як незаперечний факт. Я думаю, цілком могло бути, що Глинський прикладав зусилля в цьому напрямку, але чи були ці зусилля вирішальними – сумніваюсь. До того ж оповідання Ваповського неконкретне, він не знав нікого з тих керівників оборони Смоленська, котрі здалися на обіцянки Глинського. Щоб скласти таке оповідання, не треба було мати конкретні відомості з місця, а досить було загальних уявлень, 1, що Глинський – зрадник, отже, має діяти по-зрадницьки; 2, що русини (православні) взагалі зрадливі і охоче пристають до москалів.

У дуже близькому часі король Сигізмунд написав листа до коронного канцлера Матвія Древіцького, де зокрема сказано:

Illud etiam vre. Pti. significandum duximus, quia Sawa noster, qui capte seu dedite Smolensko interfuit et liber inde dimissus, retulit nobis, quia dum Michael Glinski valediceret, inter cetera verba, que ei idem Glinski loquebatur, hoc etiam fuisse locutum: «Dnuin. Jaroczki, compatrem meum, salutabis et dicas ei, quod mei obliviscitur, jamque est oblitus postquam auctus est majoribus fortunis, nam de his rebus, de quibus me certiorem facere debuit, nihil hactenus mihi respondit».

Cupimus itaque, ut vra. Ptas. eundem Jaroczki, marschalcum curie nostre, hisce de rebus diligenter percontetur, de quibus non meminimus ipsum aliquid nobis unquam dixisse, et id, quod ex ejus sermone cognoverit, nobis per hunc cubicularium significet […]

Datum ex castris ad Mynsko fer[ia] IV post f[estum] assumptionis Marie [AT, t. 3, № 222, p. 159 – 160].

І ще стосовно Вашої Мосці. Рахуємо ми за певне, что Сава наш, який чи то був захоплений, чи то здався, перебував у Смоленську, і залишений там сувій [книгу? зошит?] забрав назад до нас, бо коли Михайло Глинський прощався, то серед інших слів, які про нього той Глинський казав, про це також було сказано: «Пане Яроцький, привітай земляка мого та скажи йому, що він мене забуває, й я вже забутий після того, як він набув величезного статку [або: піднесений найщасливішою долею], бо про ті речі, про які він мав повідомити мені, він все ще мені не відповів».

Отож ми бажаємо, щоб Ваша Мосць того Яроцького, маршалка суду нашого, ретельно розпитали про речі, про які самі ми не пам’ятаємо, щоб він їх колись казав нам, і той щоб з цієї розмови дізнався, який нам через цього спальника подають знак…

Дано у Мінському замку 4 дня після свята Вознесіння Марії.

(Висловлюю вдячність Віктору Талаху за переклад цього документу.)

Із цього листа, надісланого 19 серпня 1514 р., ясно тільки те, що нічого не ясно. Що за Сава? Це він – спальник? Що за сувій, який Сава передав королю? Що за земляк Глинського, якого мав привітати Яроцький? Може, князь Костянтин Острозький, якому король передав Турів після М. Л. Глинського? Чи Ян Миколайович Радзівіл, який став намісником в Гоньондзі після М. Л. Глинського [LM 8, № 308, – 253 – у документі 14 квітня 1507 р. Я. М. Р. названий намісником гоньондським]?

Король написав, що нічого не зрозумів у цій конспіративній промові, і просив канцлера дізнатись у Яроцького (якого, виходить, не було при королі) – що то все має значити.

Від Смоленська до Мінська – 310 км, і можна припускати, що Сава вибрався зі Смоленська не пізніше 9 серпня. По дорозі, десь в районі Орші, він мав пройти через розташування московського війська на чолі із М. Л. Глинським, яке було виставлене на захід від Смоленська. Мабуть у цей час Сава мав розмову із Глинським, не в самому Смоленську.

Оце стільки знав король про дії й наміри М. Л. Глинського в момент між падінням Смоленська і арештом Глинського. Звичайно, Глинський розумів, що його поклон до Яроцького, переданий через Саву, так чи інакше попаде до короля, але про намір перейти до короля тут немає ані слова. Думаю, Глинський добре пам’ятав, що король хоче його повісити як зрадника.

Фальшивий розряд

До 7088 (1579..1580) року належить суперечка за місця. У скарзі сказано:

В 22-м году были воеводы на берегу: в большом полку князь Михайло Данилович Щенятев да дед мой родной Андрей Никитич Бутурлин, в правой руке князь Михайло Львович Глинской да князь Иван Васильевич Кашин Глухой князь Юрьев отец [РК-1636, – 303].

Цей розклад вигаданий, розрядні книги за 7022 (1513..1514) рік такого розкладу не знають, знають зовсім інших воєвод [наприклад, РК-1598, с. 55]. Звичайно, скаржники не могли пам’ятати події, які були за 66 років перед подачею скарги, і такі пізні вигадки треба відкидати. До того ж у скаргах за місця покривджені завжди схильні перебільшувати заслуги своїх предків.