Московський звід 1492 р.
(1200 – 1278 рр.)

Микола Жарких

Московський літописний звід 1492 р. (МЗ1492) [ПСРЛ, 1949 г., т. 25] є найважливішим з московських літописів кінця 15 ст. Основний список літопису – Уваровський – переписано в 1-й третині 16 ст. Другий список – Ермітажний – переписано наприкінці 18 ст. Кожен список має індивідуальні дефекти (пропуски тексту), які взаємно доповнюються співставленням списків.

Для нас він цікавий тим, що дає деякі нові подробиці, котрі ще О. О. Шахматов назвав «особливим суздальським [власне, владимирським] джерелом 1207 – 1234 рр.». Багато уваги цьому особливому джерелу присвятив А. Н. Насонов [Насонов А. Н. История русского летописания. – М.: 1969 г., с. 201 – 225], який прийшов до висновку, що тут було використано владимирський літописний звід, складений за князя Юрія Всеволодовича (десь в 1234 – 1237 рр.). Ніяких сумнівів у вірогідності цього джерела Насонов не висловив. Я буду називати це гіпотетичне джерело «Літописом Юрія Всеволодовича» (ЛЮВ).

Також слід знати, що МЗ1492 ліг в основу пізнішого Воскресенського літопису – його навіть можна називати старшим ізводом Воскресенського літопису. Тому я знову виписую повні тексти потрібних епізодів. Півжирним виділено особливості, яких немає у давніших текстах. Піщаним тлом виділено епізоди, яких немає у давніших літописах.

(МЗ1492-1) В лето 6708 [1200]. Преставися князь великий черниговский Ярослав Всеволодич […] [= Лавр-1]

(МЗ1492-2) В лето 6709 [1201] […] Тое же осени преставися князь черниговский Володимер Всеволодич […] [= Лавр-2. Уточнення Всеволодович – помилкове, насправді він – Святославич.]

(МЗ1492-3) В лето 6710 [1202]. Преставися черниговский князь Игорь Святославич, внук Олегов […] [= Лавр-3. Уточнення Святославич – слушне.]

(МЗ1492-4) Того же лета воста Рюрик на Романа и приведе к собе Ольговичи в Киев, хотя поити к Галичу на Романа. Роман же ускори пред ним, скопя полки галичские, и иде в Русскую землю. Чернии же клобуци скопившеся ехаша к Романови и что городов русских и с тех и люди ехаша к Роману. [= Лавр-4. Епізод дещо скорочено, випала згадка про володимирські загони Романа.]

(МЗ1492-5) И поиде вборзе со всеми полки к Киеву Роман, и отвориша ему кияне ворота Подольские в Копыреве конце, [= Лавр-5]

(МЗ1492-6) и въеха в Подолия и посла на Гору к Рюрикови и к Ольговичам, и води их ко кресту, а сам к ним целова, и пусти Рюрика во Вручий, а Ольговичей за Днепр к Чернигову. [= Лавр-6]

(МЗ1492-7) И посади Роман Ингваря Ярославича в Киеве, внука Изяслава Мстиславича […] [= Лавр-7. Випала згадка про роль Всеволода. Додана довідка про рід Інгвара.]

(МЗ1492-8) Тое же зимы генуариа 2 взят быть Киев Рюриком, Ольговичи и всею Половечскою землею, и створися велико зло в Русской земли, яково же не бывало и от крещения над Киевом. [Далі опис руйнування, = Лавр-8. Напад на Київ датовано 6710-м роком, як у СимЛ, а не 6711-м, як у давніших літописах.]

(МЗ1492-9) Тогда же Ростиславля дружина Ярославича яша Мстислава Володимерича, внука Мстиславля, и веде и Ростислав к Сновску собе […] [= ЛПС-9. Додано довідку про рід Мстислава.]

(МЗ1492-10) Тому же лету исходящу месяца февраля 16, приходи Роман ко Вручему на Рюрика, отводя и от Ольгович и от половец. [Роман запропонував Рюрику – просити Київ у Всеволода; = ЛПС-10]

(МЗ1492-11) Великий же князь Всеволод милосерд сый не помяну зла Рюрикова, еже створи в Русской земли, но да ему Киев [= ЛПС-10а]

(МЗ1492-12) В лето 6711 [1203]. Посла Роман к великому князю Всеволоду, моляся ему о Ольговичех, да бы приал их в мир. Князь же велики Всеволод посла боярина своего Михаила Бори[со]вича, и води Ольговичев ко кресту, а Ольговичи посылаша ко Всеволоду своих бояр, он же к ним целовал крест, а Роман целова же крест, и бысть мир […] [= ЛПС-11. Епізод дещо скорочено, випала згадка про участь Рюрика у хресному цілуванні. Заміна одного мужа на кількох бояр – мабуть, чисто редакційна правка, а не слід особливого джерела.]

(МЗ1492-13) Победиша князи Ольговичи литву и убиша их 1700. [= ЛПС-12]

(МЗ1492-14) В лето 6712 [1204] […] Того же лета преставися князь Олег Черниговский Святославич […] [= Сим-7. Маємо доповнення Святославич і скорочення згадки про Олегового сина.]

(МЗ1492-15) В лето 6713 [1205]. Иде Роман Галичский на ляхи [… і далі за Лавр-9].

(МЗ1492-16) Слышав же се [гибель Романа] Ольговичи и поидоша к Киеву, а Рюрик слышав, яко убьен бысть Роман, зять его, иже его постригл, и сметав с собе платье чернечское и седе в Киеве и хотяшеть и жену свою розстрищи, слышавше же жена его пострижеся в схиму. [= Лавр-10. Тут зроблено доповнення про відносини Рюрика і Романа.]

(МЗ1492-17) Ольговичи же приидоша к Днепру, и Рюрик выиде противу их, и целоваша крест Рюрик к Ольговичем, а Ольговичи к Рюрику, яко поити им всем к Галичу. Поиде же Рюрик с Ольговичи к Галичу. [= Лавр-11]

(МЗ1492-18) И пришедшим им к городу, и галичане бишася с ними у города, Ольговичи же, не успевши ничто же со срамом великим в[о]з[в]ратишася во свояси. [= Лавр-12. Тут зроблено доповнення, що сором був великий.]

(МЗ1492-19) Ростислав Рюрикович выгна Ярослава Володимерича из Вышгорода и седе в нем.

(МЗ1492-20) Рюрик отда Белгород Ольговичам, Ольговичи же посадиша в нем брата своего Глеба […]

(МЗ1492-21) В лето 6714 [1206]. Совокупишася Ольговичи вси в Чернигов на снем, Всеволод Чермный со своею братьею, и Володимер Игоревич со своей братьею, и Мстислав Романович ис Смоленска прииде к ним со своими сыновци, и половци приидоша к ним мнози, и поидоша опять на Галич. [= Лавр-13]

(МЗ1492-22) И дошедше им до Киева, и поиде с ними ис Киева Рюрик с Ростиславом и Володимером, сынми своими, и с сыновци и с берендичи, от онуду же ляхове поидоша на Володимер [= Лавр-14; далі оповідання про війну за Галич – точно за ЛЛ, з незначними різночитаннями].

(МЗ1492-23) И пришедшем им [союзникам] к Киеву, и Всеволод Святославич Чермный вниде в Киев и седе в ним, надеяся на множство вои своих, и розосла наместники своя по всем градам киевским. Рюрик же, видев свое непогодие, отиде во свой Вручии, а сын его Ростислав иде в Вышгород, а Мстислав Романович седе в Белегороде. [= Лавр-15. Тут маємо редакційну заміну: замість сили – множество своїх воїнів.]

(МЗ1492-24) И потом Всеволод Чермный посла в Переяславль к Ярославу Всеволодичу, река ему: «Иди ис Переяславля к отцю своему в Суждаль, а Галича под моею братьею не ищи». [Ярослав послухався і 22 вересня прибув до батька.] И посади Всеволод Чермный в Переяславли сына своего. [= Лавр-16]

(МЗ1492-25) Рюрик Ростиславич совокупився со Мстиславом Романовичем и со сынми своими и со сыновцы своими и выгна ис Киева Всеволода Чермного и сына его ис Переяславля [= Лавр-17].

(МЗ1492-26) И седе Рюрик в Киеве, а сына Володимира посади в Переяславле [= Лавр-18. Тут скорочено риторичну оцінку дій Всеволода Чермного.]

(МЗ1492-27) Зимы же тоя Всеволод Чермный совокупився со своею братией и со сыновцы своими и с половци, иде на Киев. Рюрик же, не мога противу им стати, затворися в Киеве. Они же стояша около города 3 недели и воз[в]ратишася граду, не успевше ничто же. [= Лавр-19. Тут незрозуміле слово граду замість ясного вспять в ЛЛ. В Ник-28: «возвратишася вспять, не успеша ничтоже граду». Думаю, випадковий пропуск в Уваровському списку МЗ1492, якого не було в протографі.]

(МЗ1492-28) Володимер Игоревич иде из Галича [к] Володимерю и выгна Романовича Данила из Володимиря и посади в нем брата своего […]

(МЗ1492-29) В лето 6715 [1207]. Поидоша Ольговичи опять на Рюрика к Киеву, Всеволод Чермный со своей братьею и со сыновци своими, а ис Турова и ис Пинска Святополчичи, и пришедше к Днепру и перебродишяся [через Дніпро] противу Треполю и обступишя и. И бысть брань крепка зело, затворил бо ся бяше в нем Ярославль сын Володимерича, и стояша у него 3 недели. Изнемогшом же людям во граде, и предашяся ему. [= Лавр-20. Тут скорочено пару слів, що військо прийшло до Дніпра, тому читач мусить здогадуватись, через що переправлялись.].

(МЗ1492-30) Он же [Чермний] омирив их, устремися на Киев, прииде же ему из Галича в помощь Володимер Игоревич. [Союзники вигнали Рюрика з Києва в Овруч, Мстислава Романовича з Білгорода у Смоленськ і підкорили Мстислава Мстиславича у Торчеську; = Лавр-21]

Далі в тексті Уваровського списку МЗ1492 – ніяк не позначена лакуна, котра захопила кінець епізоду Лавр-21 та епізоди Лавр-22, 23. Є тільки закінчення оповідання про похід Всеволода Владимирського на Рязань. Цей пропуск доповнюється з Ермітажного списку [Насонов А. Н. op. cit., с. 202 – 203]:

(МЗ1492-31) Слышавше великий князь Всеволод Юрьевич, внук Володимир Мономаха, яко Ольговичи с погаными воюють землю Русскою, и сжалиси о том, рече: «Егда единем тем отчина Руская земля, а нам не отчина ли?» И рече: «Хощу поити к Чернигову да како ми с ними бог ни расправит» [= Лавр-22, трохи перефразовано; далі – мобілізація сил коаліції]

(МЗ1492-32) Бысть же весть великому князю Всеволоду от Глеба и Ольга от Володимеричу, яко сложилися стрыеве их с Ольговичи и пришли к нему на лесть. [Всеволод схопив рязанських князів і приступив до Пронська.] Слышав же то Кир Михайло Всеволодич, и беже в Киев ко тестю своему Всеволоду Чермному […] [подібно до Лавр-23, але з новими подробицями.]

Далі ми знову повертаємось до Уваровського списку МЗ1492. Війська Всеволода в Рязанській землі діяли успішно;

(МЗ1492-33) слышев же то Изяслав с проняны, яко полк рязанский побежден, а сами уже безводием умирающе бяху, и скоти их, и выидоша из града вси со князем Изяславом октября 18, и поклонишася великому князю Всеволоду. Он же, водив их ко кресту и посадив тиун свой в Пронске, а Изяславу с братома своима раздели им отчину их, а княгиню Кюр Михаилову веде с собою […] [≈ подібно до ЛПС-16]

(МЗ1492-34) Слышав же то Рюрик Ростиславич, яко великий князь Всеволод стоит у Рязани, а князи их поимал, а хоте ити и на Чернигов, он же совокупився гна изгоном ко Киеву, и выгна Всеволода Чермного, а сам седе в нем. [= Лавр-24. Доповнення, що Всеволод хотів йти на Чернігів, узято з МЗ1492-31.]

(МЗ1492-35) Ходиша Ольговичи на Киев на Рюрика и не успевше ничто же воз[в]ратишася [= Лавр-25. Тут випала вказівка, що похід був узимку.].

(МЗ1492-36) В лето 6716 [1208] […] А угры тогда прогнаша из Галича Володимера Игоревича, а брата его Романа посадиша в нем. [≈ Іпат-7]

(МЗ1492-37) В лето 6718 [1210] Ростислав Рюрикович седе в Галиче, а Романа Игоревича выгнаша.

(МЗ1492-38) Осени тое же выгнаша из Галича Ростислава Рюриковича, а Романа Игоревича посадиша с братом [хто?].

(МЗ1492-39) Приде зимы тоа митрополит Матфей ис Киева от Всеволода Святославича мира деля к великому князу Всеволоду во Володимер, и мир взяша, вси бо Ольговичи прислаша с покорением. Видев же князь великий Всеволод покорение их к собе, не помяна злобы их, целова к ним крест. [= Лавр-26]

(МЗ1492-40) Митрополит же ту на Рождество Христово служи в соборной церкви святей богородицы во Володимери, и быша в веселии у великого князя Всеволода. Того же дне княгини рязанские отпустиша. Митрополит же пребысть неколико дний в чести и славе от великого князя и от детей его и отиде в Киев с миром и радостью.

(МЗ1492-41) Седе в Киеве Всеволод Черниговский Чермный, а Рюрик в Чернигове [= Лавр-27. Звістка доповнена довідкою, щоб не було сумніву щодо особи Всеволода.]

(МЗ1492-42) В лето 6719 [1211]. Приведе князь велики за сына своего за Георгия невесту ис Киева, Всеволожу дщерь Святославича, и венчася у святое Богородици соборные во Володимери месяца апреля 10. [≈ Лавр-28. Тут перефразовано Лавр-28, при цьому випала згадка про єпископа Іоана, а додано точну дату – з повнішого варіанту владимирського літопису?]

(МЗ1492-43) Того же лета галичане приведоша к собе угры отай черес горы и изымаша князи свое Игоревичи 3, Романа с братома, и бивше их повешаша их. [≈ Іпат-17]

(МЗ1492-44) В лето 6720 [1212] […] Того же лета Мстислав Романович поиде из Смоленска на Киев с братьею, с Володимером Рюриковичем, а Костянтин и Мстислав Давыдовичи, и Мстислав Мстиславич из Новагорода, и Ингвар Ярославич из Лучска.

(МЗ1492-45) И бывшем им у Вышегорода и пустиша изгон [передовий загін? чи пішли швидко всіма силами?] к Киеву. Всеволод же Святославич, не утръпя, бежа за Днепр с братьею своею, и мнози люди истопоша в Днепре, бежачи в Чернигов.

(МЗ1492-46) Идоша же по нем князи к Чернигову, и обступиша во граде Глеба, брата его (а Всеволод преставися), и стояша около города 3 недели, и много зла створиша, и пригород пожгоша и села. И потом управишася и целовавши крест межи собою, разидошяся.

(МЗ1492-47) И седе в Киеве Ингвар Ярославич, а Мстислав Романович в Вышегороде, а Мстислав Мстиславич иде к Новугороду.

(МЗ1492-48) Потом же, управившеся, даша Киев Мстиславу Романовичу, а Ингвар иде опять ко Лучску.

(МЗ1492-49) В лето 6722 [1214] Король угорский посади сына своего в Галиче, а епископа и попы изгна из церкви, а свое попы приведе латинские на службу […] [≈ Іпат-19]

(МЗ1492-50) Тое же зимы выиде из Новагорода Мстислав Мстиславич, а княгиню с сыном остави в Новегороде, а сам иде в Галич к королеви просити собе Галича у него […] [≈ Іпат-21]

(МЗ1492-51) В лето 6725 [1215] […] Того же лета преставися князь Рюрик Ростиславич Киевский, княжа в Чернигове [= Лавр-29].

(МЗ1492-52) Князь Володимер Всеволодич женися в Переславли, поя за ся Глебову дщерь Святославича Черниговского […] [= Лавр-30. Додано довідку про рід Гліба.]

Далі в МЗ1492 під цим роком іде досить докладне оповідання, як Мстислав Мстиславич з іншими смоленськими князями вигнав з Новгорода Ярослава Всеволодовича. Це неначе пролог до Липицької битви 1216 р. Цього оповідання нема в давніших літописах. Воно характерне тим, що події викладаються зі смоленської точки зору, як МЗ1492-44 – 48.

(МЗ1492-53) В лето 6724 [1216] [Велика повість про Липицьку битву загалом слідує С1ЛСІ, але у скороченні, зокрема, випали епізоди Соф-7, 8 зі згадками про Чернігів.]

(МЗ1492-54) В лето 6727 [1219] [Під цим роком дано оповідання про похід князів Мстислава Мстиславича і Володимира Рюриковича на Галич, внаслідок якого угорський королевич був вигнаний, а Мстислав Мстиславич став княжити в Галичі. Воно є в Н1ЛСІ та у С1ЛСІ. А далі:]

(МЗ1492-55) Тое же зимы угры выгнаша Мстислава Мстиславича из Галича, а королевич седе в Галиче. [≈ Іпат-23]

(МЗ1492-56) В лето 6728 [1220] […] Тоя же зимы приходиша литва и воеваша волость Черниговскую; Мстислав же Святославич гони по них из Чернигова, и постиг их, изби всех, а полон отъят.

(МЗ1492-57) Тое же зимы иде на Галич Мстислав Романович ис Киева и Мстислав Мстиславич ис Торцьского и инии князи с ними, и с половци. Пришедшем же им и королевич затворися во граде Галиче, они же бишася у града половину дне, и разидошася по земле воевати, и многа зла створиша, городи и села пожгоша, и мног полон вземше отидоша. [≈ Іпат-25]

(МЗ1492-58) В лето 6729 [1221] […] Мстислав Мстиславич бися с угрою и изби их множество и корелевича [!] ял и седе в Галичи. [= Лавр-30а]

(МЗ1492-59) В лето 6731 [1223] [Повість про битву на Калці загалом слідує С1ЛСІ, з характерною переміною імені Котян на Котяк:]

(МЗ1492-60) Тогда бе в Киеве князь Мстислав, сын Романов Ростиславича, а в Чернигове Мстислав Святославич Козельский, а в Галиче Мстислав Мстиславич. Ти бо беяху старейшии Русской земли. С ними же князи младии, князь Данило Романов сын Мстиславича, князь Михаил Всеволодович Черниговский, внук Святослава Ольговича, князь Всеволод, сын Мстислава Киевского, и инии князи мнози […] [= Соф-10. Додано довідки про родоводи князів, частково помилкові. Зокрема, Михайло Всеволодович названий Чернігівським з огляду на його пізнішу славу.]

(МЗ1492-61) Прииде же ту [до Олешшя, у МЗ1492 помилково Ошелья] вся земля Половецкая и вси их князи, а ис Киева князь Мстислав со всею силою, в Володимер Рюрикович со смольняны, и вси князья черниговстии, и смольняне, и инии страны […] [≈ Соф-11, але перефразовано і перекомпоновано]

(МЗ1492-62) Слышавше же то [перемогу над загоном Гемябека], князи русстии поидоша вси вкупе за Днепр на множстве лодии, а галичане и волынци кийждо со своими князи, а куряне и трубчане и путивльци приидоша кийждо со своими князи […] [= Соф-12]

(МЗ1492-63) Преидоше же вси князи реку Днепр и поидоша на коних в поле половецкое […] [= Соф-13, скорочено – випала згадка про Мстислава Чернігівського.]

(МЗ1492-64) И Олгови Курскому крепко бьющуся с ними […] [= Соф-13а]

(МЗ1492-65) А инех князей, гонячи до Днепра, 6 убиша: князя Святослава Каневского, Изяслава Ииговораского [так в Уваровському списку; в Ермітажному списку тут Игордского], Святослава Шумского, Мстислава Черниговского с сыном, Юрия Несвежского […] [= Соф-14. Замість загадкових Святослава Яневського (Новг-13) та Мстислава Яневського (Соф-14) тут з’являється не менш загадковий Святослав Каневський – мабуть, спроба осмислити незрозумілу назву.]

(МЗ1492-66) Василько же поиде вскоре, но не успе прийти к ним [на Калку], но бывшу ему у Чернигова и слыша зло, створившееся над русскими князи, и воз[в]ратися вспять, схранен богом и силою креста честнаго, и прииде в свой Ростов, славя бога и святую богородицу […] [= Лавр-31]

(МЗ1492-67) В лето 6733 [1225] […] Князь Михайло Всеволодич, внук Святославль Ольговича Черниговский, прииде в Новгород [= Соф-14а. Помилкова довідка про рід Михайла належить автору МЗ1492].

(МЗ1492-68) Того же лета иде князь Михайло ко князю Юрью Всеволодичю (бе бо Михайло шурин Юрью). Пришед же к нему и поима у него товары новогородцем, что поима князь Юрьи на Торжку [= Соф-15. Повідомлення С1ЛСІ «збагачене» помилковою довідкою про родинні відносини Михайла та Юрія. Шурин – це чоловік сестри, тобто Юрій був шурином Михайла, а Михайло був Юрію дівером (братом жінки)].

(МЗ1492-69) И прииде в Новгород и рече новогородцем: «Не хощу у вас княжити, но иду к Чернигову, а гость ко мне пускайте, а яко земля ваша, тако и моя земля будет за един». Новогородци же много молиша его, уймающе у собе княжити, и не послуша их. Они же проводиша его с честью […] [= Соф-15а]

(МЗ1492-70) В лето 6734 [1226] […] Того же лета князь великий Георгие со сыновцы своими, с Васильком и со Всеволодом, ходи в помочь Михаилу Всеволодичю на Ольга Курского. В то же время прилучися тамо быти митрополиту Кириллу, прислан бо бе Володимером Рюриковичем, и сотвори мир межи ими, и разидошася во свояси […] [= Лавр-32. Доповнення – висновок автора МЗ1492 з попереднього викладу]

(МЗ1492-71) В лето 6735 [1227] […] Женися тое же зимы князь Василько Костянтинович у князя Михаила Черниговского. [= Лавр-33, скорочено]

(МЗ1492-72) В лето 6736 [1228] […] Того же лета женися Всеволод Костянтинович в Русском Переяславли, поят за ся Ольгову дщерь Святославича […]

(МЗ1492-73) В лето 6737 [1229] Прииде князь Михайло ис Чернигова в Новгород, и ради быша новогородцы […] [= Соф-16. Умови правління Михайла тут сильно скорочені, а про вибори архієпископа взагалі немає згадки.]

(МЗ1492-74) Иде князь Михайло в Чернигов ко братьи, а сына Ростислава остави в Новегороде, и рече: «Дай бог правда новогородскаа исправити, то же сын мой от вас пояти» […] [= Соф-17]

(МЗ1492-75) В лето 6738 [1230] […] В то же лето приходи Кирилл, митрополит киевски и всея Руси, к великому князю Юрью и ко брату его Ярославу и ко Святославу и ко братаничем их, Костянтиновичем, от великого князя киевскаго Володимера Рюриковича, а от черниговского князя Михаила – епископ Перфурий. С ними же игумен Спаскы з Берестова и Петр Акирович, стольник Володимирь. [= Лавр-34, але тут Володимир підвищений в чині до великого князя, а при скороченні повідомлення ЛЛ Петро Акерович з ігумена став стольником.]

(МЗ1492-76) Си трие приходиша с митрополитом, просяще миру Михаилу с Ярославом, бе бо Михайло не прав в крестном целованье к Ярославу, Ярослав же хотяше ити на нь […] [= Лавр-35. «Оці троє» – в попередньому епізоді випало ім’я стольника Георгія, тому названо тільки двоє послів, але писар МЗ1492 на суперечність не зважав. Далі опис миротворчих зусиль Кирилла повністю відрізняється від ЛЛ.]

(МЗ1492-77) Он же [Ярослав] послушав брата своего старейшаго и отца своего митрополита, и братьи своей, и епископа Порфириа, и взя мир с Михаилом […] [= Лавр-36]

(МЗ1492-78) В лето 6739 [1231] […] Поставлен бысть Кирилл епископом Ростову в Киеве митрополитом Кириллом априля в 6, при киевском князи Володимере Рюриковиче [= Лавр-37. Повідомлення сильно скорочено; наступне повідомлення про з’їзд (Лавр-38) випало цілком.].

(МЗ1492-79) Месяца иуля 24 родился князю Васильку Константиновичу сын и наречен бысть Борисом […] [= Лавр-39]

(МЗ1492-80) В лето 6740 [1232] Иде князь велики Юрьи к Серенску и стояв на Уполозех и оттуда в[о]з[в]ратися во Володимерь. Ярослав же со Костянтиновичи шедше к Серенску, град пожгоша, а людем избегшим, и много воевавше воз[в]ратишяся […] [= Лавр-40]

(МЗ1492-81) В лето 6743 [1235]. Прииде князь Изяслав Мстиславич с половци и взяша Киев, а князя Володимера Рюриковича емше половци ведоша в землю свою [= Соф-20. При скороченні випала згадка про Михайла Всеволодовича.].

(МЗ1492-82) И оттоле взяша искуп на нем и отпустиша и в Русь, а Изяслав Мстиславич, внук Романов, седе в Киеве [= Соф-20 + 21. При скороченні випала згадка про Михайла Всеволодовича. Довідка про рід Ізяслава – здогад автора МЗ1492.].

(МЗ1492-83) В лето 6745 [1237] [Опис походу Батия загалом слідує С1ЛСІ, зі скороченням риторичних фрагментів, але збереженням фактичних подробиць. Золоті ворота один раз названі Залізними, Печерний город у Владимирі названо Середнім, Галич Владимирський названо Галичем Мерським – всупереч С1ЛСІ. Але деякі особливості, зокрема Галич Мерський, читаються в ЛЛ.]

(МЗ1492-84) В лето 6746 [1238] [Продовження походу Батия. Передсмертна молитва князя Василька Костянтиновича рішуче скорочена, при цьому випада згадка про його синів, яка була в С1ЛСІ.]

(МЗ1492-85) [У переліку князів, що врятувались від татар, згадано «Васильковичи два Борис и Глеб» = Лавр-42 = Соф-23]

(МЗ1492-86) [Оповідання про облогу Козельська виглядає скороченням С1ЛСІ (Соф-24 – 27) зі збереженням фактичних подробиць.]

(МЗ1492-87) В лето 6747 [1239] [Оповідання про падіння Чернігова подано за Соф-28, з характерною паралеллю з Іпат-38.]

(МЗ1492-88) В лето 6748 [1240]. Посла Батый Менгу-кака [!] соглядати Киева. Оному же пришедшу и ста на оной стране Днепра у градка Песочного; и видев град, удивися красоте его и величеству его и присла послы своя ко князю Михаилу Всеволодичу и ко гражаном, хотя прельстити их, и не послушаша его, а посланных к ним избиша. [= Соф-29. Доповнення – запозичення із «Сказання про вбивство Михайла і Федора».]

(МЗ1492-89) И бежа Михаил по сыну своем перед татары в Угры, [= Соф-30]

(МЗ1492-90) а Ростислав Мстиславич, внук Романов Смоленского, седе в Киеве. [= Соф-30, доповнено довідкою про рід Ростислава.]

(МЗ1492-91) Данил же Романович еха на нь и ят его и вдасть Киев в руце Дмитрови обдержати противу иноплеменник безбожных татар. [= Соф-31]

(МЗ1492-92) В лето 6752 [1244] Князь Володимер Костянтинович и Борис Василькович и Василей Всеволодичь поидоша к Батыеви про свою отчину. Он же разсудив коемуждо их свою отчину и отпусти их во свояси. [= Лавр-45, скорочено]

(МЗ1492-93) В лето 6754 [1246] […] [Розлога повість про вбивство князя Михайла Всеволодовича і боярина Федора.]

(МЗ1492-94) Бориса же Васильковича Батый отпусти ко Сартаку, сыну своему. Сартак же почестив его отпусти с миром во свояси […] [= Лавр-47]

(МЗ1492-95) В лето 6756 [1248]. Женися князь Борис Василькович у Ярослава у Муромского князя […] [= Лавр-48]

(МЗ1492-96) В лето 6757 [1249]. Глеб Василькович иде в Орду к Сартаку. Сартак же отпусти его почестив во свою отчину […] [= Лавр-49]

(МЗ1492-97) В лето 6758 [1250]. Борис Василькович иде в Орду к Сартаку, и отпусти его […] [= Лавр-51]

(МЗ1492-98) В лето 6759 [1251] […] Того же лета Глеб Борисович иде на Белоозеро во свою отчину. [= Лавр-52, з помилковим патронімом.]

(МЗ1492-99) В лето 6761 [1253]. Родися у Бориса у Васильковичя сын Дмитрей септября 11 […] [= Лавр-54]

(МЗ1492-100) В лето 6763 [1255]. Родися Борису Васильковичю сын Костянтин […] [= Лавр-55]

(МЗ1492-101) В лето 6765 [1257] […] Тое же зимы Глеб Василькович прииде от Канович во свою отчину, женився в татарех. [= Лавр-58]

(МЗ1492-102) В лето 6766 [1258] […] Ходи князь великий Александр во Орду, и Борис, и Ярослав Тферьский, и паки приидоша во свою отчину. [= Лавр-59, скорочено]

(МЗ1492-103) В лето 6769 [1261] […] Тогда же блаженый епископ Кирил Ростовски остави епископью, бе бо уже во старости глубоце, и возведоша на его место архимандрита Богоявленского Игнатия […] [= Лавр-63, скорочено]

(МЗ1492-104) В лето 6770 [1262] […] Того же лета преставися епископ ростовски Кирилл, и положиша и в церкви святыя Богородица в Ростове. А в его место постави митрополит Кирилл епископа Ростову Игнатия блаженого архимандрита […] [= Лавр-64, скорочено]

(МЗ1492-105) В лето 6771 [1263]. Родися Глебу сын, и нарекоша его Демьян […] [= Лавр-65]

(МЗ1492-106) В лето 6776 [1268]. Родися Борису Васильковичю сын Василий […] [= Сим-60]

(МЗ1492-107) В лето 6777 [1269] [Князь Гліб Василькович зі своєю матір’ю Марією були присутні при постриженні і смерті князя Дмитра Святославича. = Тр-19 = Сим-62]

(МЗ1492-108) В лето 6778 [1270] [Татари убили князя Романа Олеговича Рязанського – точно як в Соф-33а, а дата відмінна від Тр-19а = Сим-62а]

(МЗ1492-109) В лето 6784 [1276] […] Тое же зимы князь Борис Василькович жени сына своего старейшаго князя Дмитрея […]

(МЗ1492-110) В лето 6785 [1277] […] Князи вси поидоша в Орду, князь Борис Ростовский со княгинею и со детьми, и брат его Глеб со сыном Михаилом, и князь Федор Ростиславич Ярославский, внук Мстислава Давыдовича Смоленского, и князь Андрей Александрович, и инии князи мнози. [= Сим-66, з довідками про князів.]

(МЗ1492-111) Тогда же Борис Василькович преставися в Орде септября 16; княгиня же его Марья со сыном своим Дмитреем вземше тело его внесоша в Ростов и положиша и во церкви святые Богородица на левой стороне ноября в 13 […] [= Тр-22 = Сим-66]

(МЗ1492-112) В лето 6786 [1278]. Князь Глеб Василькович жени сына своего Михаила Федоровною Ростиславича, князя Ярославского […] [= Тр-24, без доповнення, наявного в Сим-70]

(МЗ1492-113) Того же лета Глеб Василькович посла сына своего Михаила во Орду на войну, со сватом своим Феодором Ростиславичем. [= Сим-71]

(МЗ1492-114) Тое же зимы в Филипово говенье преставися Глеб Василькович декабря 13. [= Тр-26 = Сим-72, але там немає точної дати.]

Примітки

(МЗ1492-1) Як я уже відзначав, у пізніх московських літописах титул великий князь щедро прикладається до князів минулого, котрі за життя великими не титулувались [Жарких М. І. Титул «великий князь» в літературі. – К.: 2017 р.].

(МЗ1492-28) Значно докладніше розповідає про цю подію

(МЗ1492-44 – 47) Оповідання про похід смоленських князів на Київ дуже різниться від оповідання (Новг-6 – 11), перш за все тим, що викладає події зі смоленського погляду. Також маємо тут правильний рік (в Н1ЛСІ зміщення аж на два роки, на 1214 р.).

(МЗ1492-57) М. Ф. Котляр коментував цей епізод так:

«Ми схильні вважати цей «другий похід» Мстислава породженням творчої уяви воскресенського та інших пізніх літописців. Вони могли скомбінувати його із справжніх першої (1218 р.) і другої (1221 р.) експедицій Мстислава Мстиславича, спрямованих на заволодіння галицьким столом» [. Дослідження, Текст. Коментар. – К.: Наукова думка, 2002 р., с. 189].

Польські коментатори не висловили сумніву щодо реальності подій, описаних в Іпат-25 і щодо особи Філі, хоча й не торкались при цьому МЗ1492 [ (Kronika Romanowiczów). – Kraków, Warszawa: 2017, s. 75].

Ще один похід проти цього походу Мстислава підняв Я. Затилюк:

Повідомлення Воскресенського літопису про Коломана та Мстислава відбивають не «втрачене джерело», а інтерпретацію укладачів Московського літописного зводу кінця XV ст. (пор.: ПСРЛ 25: 116, 118). Дослівним джерелом для опису першого походу Мстислава 1219 р. тут став новгородський Софійський І літопис (ПСРЛ 5: 202), що, своєю чергою, дослівно повторив повідомлення Н1ЛМІ (НПЛ: 261), а для другого походу – котрийсь із літописів Північно-Східної Русі. Подвоєння походів Мстислава Мстиславича на Галич сталося через контамінування у МЗ1492 новгородської літописної традиції (де зазначено похід 1219 р.) із традицією суздальського літописання (де той самий похід зазначено під 1221 р.).

Іншими словами, повідомлення Воскресенського літопису та МЗ1492, які дослідники часто беруть за основу реконструкції обставин протистояння Мстислава з угорцями через Галич, є наслідком таких же спроб раціоналізації, як і Аннали Длугоша. [Галицько-Волинський літопис: текстологія. – К.: 2020 р., с. 173].

Вважаю висловлені сумніви безпідставним. Запис належить до числа додаткових відомостей, котрі дійшли до нас у складі МЗ1492 і вважаються слідами «Літопису Юрія Всеволодовича». Щоб відкинути один такий запис, а давати віру іншим [Котляр М. Ф. op. cit., с. 172, 184, 185], треба було би дати системну критику ЛЮВ і спростувати погляди Насонова, котрий розглядав всю систему ЛЮВ. При цьому слід врахувати:

1, даний запис нічим не виділяється на тлі інших додаткових галицких звісток ЛЮВ.

2, ці додаткові галицькі звістки не виділяються на тлі додаткових звісток ЛЮВ в цілому.

3, не видно виразної причини автору МЗ1492 вигадувати новий похід, котрий стався за 270 з гаком років перед ним.

3.1, цей вигаданий похід не додає ніякої слави московському великому князю Івану 3-у (фальшування історії на його користь можна вважати достатнім мотивом).

3.2, цей вигаданий похід не дає ніякої користі для обгрунтування територіальних претензій Московського великого князівства наприкінці 15 ст. (фальшування історії на користь таких претензій можна вважати достатнім мотивом). Москва на той час мала значні претензії до Великого князівства Литовського, але не до Польського королівства, якому належав Галич і з яким Москва на той час не мала спільного кордону.

4, в якості мотиву залишається хіба що любов автора МЗ1492 до вигадок заради самих вигадок, і можливість такого ірраціонального стимулу не можна заперечити. Прецінь в сусідніх частинах МЗ1492 ми подібних вигадок не бачимо. Що це за «ірраціональна страсть до вигадок», котра вигасла на одному епізоді?

Я дивлюся на справу простіше: похід на Галич розпочався взимку 6728 березневого року, тобто в між груднем 1220 і лютим 1221 р., і перший приступ до Галича (в лютому 1221 р.?) був невдалим, але потім Мстислав Удатний таки отримав важливу перемогу і зайняв Галич. Це могло стались в один з наступних місяців, скажімо, в березні або квітні, і запис про успіх потрапив до статті наступного, 6729 березневого року. Кампанія була одна, але записана в двох сусідніх роках.

Записи МЗ1492-57 + 58 та Іпат-25 мають досить багато спільного: ім’я князя Мстислава Мстиславича, участь половців у поході, перебування королевича у Галичі, облогу угорських сил в Галичі, битву перед містом, полон королевича (в ІпатЛ евфемістично: богородиця віддала королевича в руки Мстислава) і кінцевий успіх М. М. Все це аж надто добре узгоджується, щоби бути випадковістю. Маємо два незалежних свідчення про одну кампанію, для якої різні інформатори подали різний обсяг подробиць при збереженні загальних контурів подій.

(МЗ1492-62) У двох списках С1ЛСІ маємо тут характерну розбіжність: «на множестве людии / лодии» (Соф-12). В Уваровському списку МЗ1492 маємо правильне читання «лодии», але у ЄЛ-41 знову спливає «людии».

(МЗ1492-72) Це повідомлення незаперечно походить з ЛЮВ. В ЛЛ маємо згадку про приїзд Всеволода Костянтиновича до Переяславля Руського з точною датою 15 вересня 6735 (1227) року, після цього маємо точну дату прибуття Василька Костянтиновича до Ростова 12 лютого 6735 (1228) року (Т-78).

Далі маємо звістку про похід на мордву, який розпочався 14 січня 6736 (1229) року, і в ньому взяли участь «Костянтиновичі Василько [і] Всеволод». Отже, на той час Всеволод уже повернувся (до Ростова?). Стаття 6736 року закінчується звісткою, що «те же зими» княжити в Переяславлі-Руському почав (збирався почати?) Святослав Всеволодович, стрий Всеволода Костянтиновича. Її можна класти на самий кінець березневого року, на лютий 1229 р.

Враховуючи, що від Переяславля Руського до Ростова – 950 км (півтора місяці шляху щонайменше), можна думати, що Всеволод виїхав з Переяславля не пізніше листопада 1228 р. Отже, шлюб його відбувся орієнтовно в березні – жовтні 1228 року.

Спостереження над текстом

Порівняння Московського зводу 1492 року (в межах пороблених виписок!) з попередніми літописами показує два основних його джерела: літопис типу Лаврентіївського – Троїцького – Симеонівського і С1ЛСІ. З першого узято 65 епізодів, 57 % (ЛЛ – 51, ЛПС – 6, СимЛ – 8), з другого – 26 епізодів (23 %). Частка ЛЮВ – 21 епізод – 18 %. Епізод 109 – невідомого походження, за змістом подібний до Троїцького – Симеонівського літописів. Можливо, він був у Троїцькому, а не потрапив ні до СимЛ, ні до виписок Карамзіна.

З наведеної структури видно, що укладач МЗ1492 не даремно їв свій хліб і ретельно вибирав із доступних йому джерел те, що видавалось йому найкращим і найзмістовнішим. Запозичення з ЛЛ та С1ЛСІ перемішані, й два основних блоки запозичень із С1ЛСІ стосуються битви на Калці і походу Батия. Підкреслю ще раз – є й інші запозичення, зокрема, повість про Липицьку битву 1216 р., але вони нас менше цікавлять.

Самодіяльність автора МЗ1492 в у зроблених виписках мінімальна. Переважно він ретельно передає тексти своїх джерел, лише подекуди додаючи довідки про роди згаданих князів. Цим він намагався зробити текст більш зрозумілим, але самі довідки не завжди правильні. Для сучасних дослідників вони більше вносять плутанини, ніж пояснюють генеалогію.

Особливе джерело – гіпотетичний літопис Юрія Всеволодовича – в наших виписках простежується від 1205 до 1228 років. Цілком може бути, що в основу його тексту було покладено ЛПС у варіанті, доведеному до 1205 р., а епізод 33, що містить ті ж дані, що й ЛПС-16, написаний незалежно від останнього. Подій у Київщині стосуються 7 епізодів ЛЮВ, галицьких справ – 10 епізодів, чернігівських – 1 епізод, і тільки 2 епізоди стосуються справ Владимира і владимирського княжого дому (але нагадаю, що внутрішні владимирські справи ми тут не розглядаємо). Не можна не помітити, що 9 епізодів пов’язані із особою князя Мстислава Мстиславича Удатного, і може бути, що всі звістки про київські та галицькі події, навіть такі, де цей князь не виступає, пов’язані з його особистим інтересом (чи не можна там викроїти собі якесь князівство).

Оповідання МЗ1492 про похід на Київ у 1212 р. в загальних контурах відповідає оповіданню Н1ЛСІ, але не має текстуальних співпадінь, подає інші подробиці, зрештою, поставлене під правильним роком. Те саме ми бачимо і в галицькой серії звісток МЗ1492 в цілому.

Порівняння показує:

1, є безсумнівне співпадіння загальних контурів подій;

2, в жодному випадку немає безпосереднього текстуального зв’язку між ІпатЛ та МЗ1492;

3, всі галицькі звістки МЗ1492 вкладаються в період 15 років (1206 – 1221), що значно менше хронологічного розмаху Галицько-Волинського літопису;

4, ці звістки закінчуються з утвердженням князя Мстислава Мстиславича на галицькому столі.

Таким чином, галицьким джерелом розглядуваних записів МЗ1492 не міг бути відомий нам Іпатіївський літопис. Можна припустити, що ця серія записів пов’язана з князем Мстиславом Мстиславичем.

А. Н. Насонов присвятив цим галицьким звісткам лише кілька рядків і дійшов висновку, що вони потрапили до МЗ1492 із ЛЮВ [Насонов А. Н. op. cit., с. 212]. Я. С. Лурьє, займаючись зводом 1492 р., це дрібне для нього питання не розглядав [Лурье Я. С. . – Труды отдела древнерусской литературы, 1976 г., т. 30, с. 95 – 113; текст статті використано і в його монографії «Общерусские летописи XIV – XV вв.» (Ленінград: 1976 р., с. 122 – 126, 135 – 139, 150 – 167)].

Оцінюючи вірогідність доповнень, які пропонує МЗ1492 для подій початку 13 ст. – доповнень, котрі спливають у літописанні через 250 років після самих подій – слід відзначити, що вони фрагментарні, не містять великих повістей і навіть окремих штрихів, котрі б виразно зазначили уподобання автора цих повідомлень. Загальні контури подій, накреслені на підставі давніших літописів, виступають такими ж контурами і для доповнень, котрі дають додаткові подробиці, не змінюючи загальної картини. Тому я схильний вважати ці доповнення вірогідним джерелом.