Історіографія
Микола Жарких
Лит1Л – єдиний з розглядуваних літописів, якому поталанило у дослідників. Йому присвячено кілька окремих статей, котрі доцільно розглянути тут, по свіжих слідах аналізу Лит1Л, не відкладаючи до розділу «Історіографія».
Теодор Нарбут (1838 р.)
Нарбут Ф. О русской летописи на Литве, называемой хроникой Быховца. – Журнал Министерства народного просвещения, 1838 г., № 7, с. 109 – 114.
Ця маленька замітка якось випала з уваги наступних авторів, тому варто до неї придивитись.
Замітка надрукована в перекладі І. Т. Боричевського з польської мови; вона узята з книги Нарбута «Dzieje starożytne narodu litewskiego» [Wilno: 1838 t. 3, ], котра була надрукована того ж року трохи раніше.
Т. Н. відзначив, що рукопис відкрив Іполит Климашевський, який надрукував його фрагмент в 1831 р. (с. 109). Рукопис 17 ст. добре збережено (с. 110), мабуть втрати на початку і в кінці були уже в протографі списку.
Т. Н. вказав, що від часу смерті Гедиміна Лит1Л користувався з літописця, надрукованого Даниловичем (по-нашому – Віт3Л) і сам був джерелом для Стрийковського (с. 111). Зміст літопису Т. Н. оцінював вкрай скептично:
Co się, zaś tycze wartości wewnętrznej, ta nie może mieć żadnej ceny, ponieważ nie mamy nic podobnego w materyałach do Dziejow Litewskich (s. 580).
Що ж стосується до внутрішньої вартості Хроніки, то вона не може мати ніякої цінності, тому що обставини, у ній описані, не мають нічого спільного з історичними матеріалами про події в Литві (с. 112).
На жаль, у наступні 177 років історики не прислухались до цієї тверезої оцінки, яка тепер, на 178-у році, повністю підтверджується моїм аналізом.
Але далі Т. Н. зійшов на манівці. Так, він бачив у Лит1Л три частини. Перша частина, в наших позначеннях – БПЛ, епізоди 1 – 48; друга – БПЛ, 49 – 84 + ППВ, 1, 1-а; третя від 1320 (помилково) року до кінця твору (с. 112 – 113). Перша частина була написана готичними рунами на дощечках священиком в часи Міндовга (с. 113). Все це надавалось тільки для «Велесової книги», а не для науки.
Ян Якубовський (1912 р.)
Jakubowski J. narodowościowemi na Litwie przez unią Lubelską. – Warszawa : E.Wende, 1912. – 4, 104 s.
Його роботу в цілому я розглядаю в іншому місці, а тут розгляну тільки додаток, який має назву «Про так звану хроніку Биховця» (с. 87 – 93).
Лит1Л виникла не пізніше 1574 р., оскільки Стрийковський використав її у «Гінці цноти» (с. 87) – спостереження безумовно слушне, хоча не можна погодитись з тим, що Лит1Л – це незначна переробка літопису групи Лит0Л (с. 87).
Найціннішими історичними джерелами Я. Я. слушно вважав літописи короткої редакції (у нас – ВітЛ та Біл0Л, с. 88).
З усіх оповідань Лит1Л, які виділив Тихомиров, можна без застережень погодитись тільки з тим, що панування Олександра записано сучасником і є вірогідним (с. 89).
Автор Лит1Л був близький до родини князів Слуцьких, і написано твір у Слуцьку або десь поблизу (с. 90).
За вірогідні і сучасні подіям можна визнати записи Лит1Л за 1453 – 1486 роки (с. 90).
Але решта Лит1Л (за винятком того, що запозичено з попередніх зводів) слід визнати за цілком невірогідну, не роблячи різниці між давнішими і новішими подіями і не виділяючи тут ніяких окремих «повістей» – це одна обширна повість (с. 90) – і з цими положеннями я цілком згоден.
З числа використаних в Лит1Л письмових джерел Я. Я. слушно вказав на Длугоша як джерело оповідання про дерево св. хреста (с. 92).
Але даремно (на мій погляд) Я. Я. вважав джерелами решти змісту усну традицію (с. 93), а не творчу фантазію автора.
Попри дуже невеликий обсяг, стаття Якубовського містить багато цінних правильних положень, якими мали б керуватись наступні дослідники.
Разом з тим висловлена ним повна довіра до розповідей Лит1Л з початку 16 ст. викликає певні застереження. З того, що Клецька битва 1506 року описана в Лит1Л з великою кількістю подробиць, ще не можна автоматично робити висновок, що вона зроблена сучасником і повністю достовірна. Адже автор Лит1Л працював через 50 – 60 років після битви – звідки він міг знати такі деталі? Якщо це було письмове джерело – де Лит1Л переходить до нього? Ніякої виразної різниці між фантастичними описами битв під Грюнвальдом (1410) і Хойницями (1454) та цією битвою в тексті Лит1Л немає.
Роман Льва Толстого «Війна і мир» (1863 – 1869), який містить підкупаюче докладний опис Бородінської битви (1812), теж був завершений через 59 років після самою події. Чи звідси випливає, що ми можемо користатись з роману Толстого як історичного джерела про битву?
Так само «» (вважається пам’яткою 2 пол. 16 ст.) містить докладний опис розміщення московських полків при облозі Казані (1552), який проте не має нічого спільного з реальними даними розрядних книг. Але цю «історію» дослідники слушно вважають романом, пам’яткою літератури, а не історичним джерелом.
Отже, ступень надійності останніх записів Лит1Л потребує додаткового вивчення, при якому не варто відкидати наперед ніякі можливості (включаючи фантазію автора Лит1Л на теми коротких записів).
Феоктист Сушицький (1919 р.)
Сушицький Ф. Західно-руські літописи як пам’ятки літератури. – К.: 1930 р. – 404 с.
В цій книзі для Лит1Л відведено цілий 6-й розділ (с. 224 – 290). Основна увага приділена не так самому Лит1Л, як порівнянню його зі Стрийковським.
Роботи Якубовського Ф. С. не знав і не використав, тому про дерево св. хреста він міркував дуже плутано (с. 234 – 237), намагаючись викомбінувати із Лит1Л і Стрийковського якесь «спільне джерело». Все це – безумовно помилково. Докладний аналіз цього оповідання (якого ще ніхто не зробив) мав би показати, як один сюжет трансформується під перами різних авторів, і розміри цієї трансформації повинні нас застерігати від пошуків «невідомих джерел» там, де в суті маємо справу з творчим переопрацюванням відомого джерела.
До питання про цей міфічний «протограф» Ф. С. повертався постійно (с. 234, 237), навіть вважав за можливе його реконструювати на підставі фрагментів Лит1Л та Стрийковського.
Міркуючи про хитрість з возами (при змові на Сигізмунда), Ф. С. навів як паралелі троянського коня і оповідання про захоплення Києва князем Олегом (с. 244 – 245), але не згадав за ближче джерело – Юстіна (на якого, до речі, вказував Стрийковський!).
Висновки Ф. С. також суперечливі: з одного боку, встановлено, що Стрийковський часто відхилявся від літописного тексту, з другого – з цього порівняння таки можна реконструювати протограф (с. 290).
Те, що Ф. С. сказав про Лит1Л вірного – в тому досить мало нового, а в новому – досить мало вірного.
Микола Улащик (1966 р.)
Хроника Быховца. – М.: Наука, 1966 г. – 154 с.
В книзі уміщено російський переклад Лит1Л з передмовою та коментарями М. Улащика. Оце – перше коментоване видання літопису з числа досліджуваних.
М. У. бачив у літописі «не тільки історичне джерело, але і художній твір і пам’ятку суспільно-політичної думки свого часу» (с. 5) – великий крок до Т. Нарбута, правильної оцінки.
Досить детально М. У. розглянув історію відкриття і публікації Лит1Л (с. 6 – ). Неодноразово М. у. відзначав, що Лит1Л – це не той Заславський літопис, яким користувався Стрийковський (с. 12, 19, 22). Цю помилкову думку він докладніше розвинув у книзі 1985 р.
Єдиним джерелом Лит1Л, на думку М. У., був Іпатіївський літопис в частині правління Міндовга (с. 15). Тепер ми знаємо – далеко не єдиним!
М. У. обгрунтовував думку, що Лит1Л була написана у Новгородку (Новогрудку, с. 25 – 26), що її автор – православний шляхтич, близький до князя Семена Михайловича Слуцького (с. 27 – 28). Основним аргументом тут виступає надзвичайно добре знайомство автора опису Клецької битви 1506 р. з географією регіону.
Але тут виникає певна логічна суперечність, на яку М. У. не звернув уваги. Розглянемо дві можливості. Перша – опис битви 1506 року складено сучасником і знавцем Новгородського регіону. В такому разі він не міг бути автором Лит1Л, написаної на 50 – 60 років пізніше. Припустивши, що автор Лит1Л використав запис, зроблений сучасником, ми втрачаємо слід особи автора Лит1Л і не можемо нічого сказати про його походження чи місце написання праці.
Друга можливість полягає в тому, що саме автор Лит1Л і був знавцем регіону, жив і працював у Новгородку або десь поблизу, дав детальний опис битви, яка відбулась за два покоління до нього. Чим у більші деталі вдається такий опис – тим більше в ньому вигаданого. Ніс піднімеш – хвіст ув’язне. Або деталі битви свідчать про саму битву і не свідчать про автора Лит1Л, або ці деталі свідчать про автора літопису, а не про битву.
Щодо датування Лит1Л М. У. не висловив свого погляду рішуче, але звернув увагу, що Ейшишський та Гровжиський повіти були скасовані при реформі 1565 – 1566 років, і згадка про них в Лит1Л вказує, що літопис було створено в раніший час (с. 29).
Ця згадка міститься в БПЛ, епізоді 22, і це міркування стосується дати написання БПЛ, яка і без того датується ранішим часом (за моїми міркуваннями, 1520-30-и роками). Але вивести з цього дату саме Лит1Л не можна, це – логічна помилка М. У.
До видання додано стислий, але досить змістовний коментар та покажчики, що значно полегшує його використання.
Борис Флоря (1967 р.)
Флоря Б.Н. О «летописце Быховца». – «», М., Наука, 1967 г., с. 135 – 144.
Ідеєю Лит1Л Б. Ф. вважав «обгрунтування давнього походження литовської знаті та її переваги над польською і рівноправність Великого князівства Литовського з Польським королівством в рамках династичної унії» (с. 137), з чим можна цілком погодитись.
З оповідань про францисканців у Вільні, заснування католицьких кафедр у Вільні та Жемайтії Б. Ф. зробив висновок про католицтво їх автора (с. 138) – протилежний, як ми бачили, висновку Улащика. На мою думку, питання про віру, до якої належав (чи якій симпатизував) автор Лит1Л, не може бути вирішене шляхом однобічного підбору цитат.
Далі Б. Ф. розглянув роль Гаштольдів, як вона представлена в Лит1Л (с. 139 – 141), і зробив висновок, що всі епізоди з Гаштольдами потрапили до літопису ще до вигасання роду в 1542 р., отже, тут було окреме джерело, складене раніше за Лит1Л (с. 141).
З відсутності згадок про Гаштольдів у Лит1Л за 2 пол. 15 ст. Б. Ф. зробив такі висновки: 1, відомості цього джерела закінчувались на сер. 15 ст.; 2, воно було написане в сер. 15 ст.; 3, воно було вставлено в літопис в сер. 15 ст. (с. 142).
Якщо з припущення існування якогось письмового оповідання про рід Гаштольдів можна погодитись, то тези (2) та (3) рішуче суперечать усій картині літописання Великого князівства Литовського і явно помилкові. Це видно хоча б з того, що БПЛ в сер. 15 ст. ще не була написана, отже, не було куди вставляти віленських францисканців за Ольгерда.
Отже, спостереження Б. Ф. над роллю Гаштольдів у Лит1Л можна прийняти, а все інше доводиться відкинути.
Вячеслав Чемерицький (1969 р.)
Чамярыцкі В. А. Беларускія летапісы як помнікі літаратуры. – Мінск: 1969 г. – 190 с.
В цій книзі для Лит1Л відведено окремий розділ (с. 162 – 186).
В. Ч. слушно визначив, що оповідання про Міндовга і Войшелка в Лит1Л є об’єднанням кількох статей ГВЛ (с. 165).
При описі подій 2 пол. 14 – 15 пол. 15 ст. Лит1Л, на думку В. Ч., слідував першому зводу (по-нашому – ВітЛ) і навіть конкретніше – Слуцькому списку (с. 167 – 168). За моїми спостереженнями, це був Віт4Л, але не Біл3Л. Тобто можна вважати, що В. Ч. упритул підійшов до відкриття цього джерела.
В. Ч. помилково вважав, що оповідання про похід Ольгерда на Москву було написано для Лит1Л і з нього запозичене у Лит6Л (с. 171).
Розглядаючи оригінальні звістки Лит1Л, В. Ч. помилково зарахував до них і оповідання про дерево св. хреста (с. 172), запозичене із Кромера. Взагалі повне ігнорування усіх польських хронік (навіть там, де попередники давали чіткі вказівки) становить великий недолік усієї книги Чемерицького.
Важко погодитись із припущенням В. Ч., що Лит1Л була доведена до 1540-х років і містила в кінці короткі записи (с. 174). Порівняння зі Стрийковським в даному випадку нічого не доводить.
Лит1Л, на (слушну) думку В. Ч., був написаний одним автором десь у 1555 – 1560 роках (с. 183).
Підсумкова оцінка твору у В. Ч. (с. 186) дуже обережна. Він зазначив високий рівень політичної і національної свідомості автора, значення твору як пам’ятки історіографії та мистецтва (белетристики), а от про його значення як історичного джерела промовчав.
В цілому цей розділ книги Чемерицього заслуговує на досить високу оцінку. Основні положення, висловлені ними щодо Лит1Л, можна прийняти і нині.
Рімантас Ясас (1971 р.)
Литовський історик (1929 – 2002) в 1971 році надрукував у Вільнюсі свій переклад Лит1Л литовською мовою, з коментарями [Lietuvos metraštis: Bychovco kronika. – Vilnius, 1971].
Дослідники, які вміють читати по-литовські, високо оцінюють цю працю, зазначають, що обсяг коментарів перевищує обсяг самого тексту. Робота мабуть заслуговує ширшого введення в науковий обіг. Тільки як це зробити – я не знаю.
Мечислав Ючас (1974 р.)
Ючас М.А. Хроника Быховца. – “Летописи и хроники. 1973 г.”, М., 1974 г., с. 220 – 231.
М. Ю. висловив думку, що автор Лит1Л був близький до віленського єпископа Павла (з роду Гольшанських, кін. 15 ст. – 1555 р.; с. 223), а її створення (помилково) відносив до 1530-х років (с. 225). Але зі статті не ясно, в чому конкретно полягала ця близькість і чому саме до Павла.
У зв’язку з цим М. Ю. простежив роль Гольшанських в Лит1Л (с. 225 – 226) – і так само, як і з вірою автора, однобічною вибіркою звісток можна «довести» близькість автора до будь-якої із магнатських родин, згаданих у літописі.
В структурі Лит1Л М. Ю. бачив п’ять частин. Перша з них – БПЛ (с. 227), що не викликає заперечень. Границі двох наступних частин М. Ю. забув визначити, можна тільки здогадуватись, що вони присвячені подіям від 1340 до 1440 р.
Четверта частина, на думку М. Ю. – літопис Яна Гаштольда за 1440 – 1453 роки, доповнений з якоїсь невідомої хроніки записами за 1453 – 1492 роки (с. 229).
П’ята частина, записи 1492 – 506 років, зроблені, на думку М. Ю., сучасником подій (с. 230).
Найцікавіше припущення М. Ючаса – це «літопис Ян Гаштольда», який, однак, не має нічого спільного з літописом Гаштольдів в уявленні Б. Флорі. Отже, в цих міркуваннях багато суб’єктивного, і дослідження треба продовжувати.
Інші дослідження
Šaluga R. Bychovco kronika. – Lietuvos TSR mokslu Akademijos darbai, 1959, ser. A, № 6, s. 149 – 153.
Ochmański J. Nad Kroniką Bychowca. – Studia źródłoznawcze, 1967, t. 12, s. 155 – 163.
Драгун Ю.И. О “Хронике Быховца”. – Вопросы истории. История СССР и БССР. Древний мир и средние века, 1981 г., т. 8, с. 20 – 28.
Морозова Н. Вопросы языка и текстологии летописей Великого княжества Литовского: Хроника Быховца. – Вильнюс, дисс. … д-ра гуманит. наук, 2001 г.
Citko Lilia «Kronika Bychowca» na tle historii i geografii języka białoruskiego. – Białystok : Uniwersytet w Białymstoku, 2006. – 509 s.
Всіх цих та багатьох інших робіт немає у відкритому доступі в Мережі. Тому їх аналіз і оцінку я залишаю наступним поколінням дослідників.
В цілому можна сказати, що робота багатьох поколінь дослідників над Лит1Л все ще не закінчена, зокрема, ще не всі переконались в тому, в чому Теодор Нарбут був переконаний одразу – що Лит1Л не може бути ніяким історичним джерелом. Тут ми виразно бачимо, що ніхто не здатен осягнути неосяжне (окрім – хіба що! – відставних фізиків-теоретиків).