Вітовт – завойовник

Микола Жарких

6. Після оповідання про весілля короля йде звістка про сонячне затемнення, датоване «літо шеститисячне дев’ятсот десяте (р. 1402)». Це – запозичення з Біл0Л (через Віт4Л, ясна річ), і воно є останнім з цієї серії звісток.

7. Сонячне затемнення для автора Лит1Л – знамення наступної війни Вітовта з московським князем Василем Дмитровичем. В Лит1Л оповідання про цю війну не має дати, і складається враження, що воно стосується того ж 1402 року (хронологія – взагалі дуже слабке місце в усіх литовських літописців). Короткі повідомлення про цю війну дає С1ЛСІ (6914, 6915 роки = 1406, 1407); згадок про річку Угру там нема. В МЗ1492 до них додано ще оповідання про стояння на Угрі (6916 = 1408 р.).

З інших джерел (і то далеко пізніших за самі події!) підтверджується тільки факт стояння на Угрі, інші подробиці Лит1Л ніяких відповідників не мають.

8. Наступне оповідання Лит1Л – як Вітовт завоював Псков та Новгород.

Вітовт час від часу перевіряв, наскільки міцно стоять ці міста. С1ЛСІ занотувала напад Вітовта на Псковщину в 6913 (1405) р., передачу новгородських пригородів князю Лінгвену в 6915 (1407) р., розрив мирних відносин з Новгородом в 6920 (1412) р., який закінчився від’їздом Лінгвена до Литви (тут згадано, що послом від Ягайла і Вітовта до Новгорода був боярин Немир; можливо, саме він перетворився в Лит1Л на Андрія Немира із попереднього оповідання!), врегулювання цього конфлікту в наступному, 6921 (1413) році. Далі до самого кінця літопису (1418 р.) ніяких подій такого плану не занотовано.

Продовження можна подивитись в інших літописах (Н4Л, Н1ЛМІ, МЗ1492). Там відзначено, що в 6934 р. Вітовт приходив під псковські міста – Опочку, Воронач; псковичі пообіцяли йому 3000 руб., але не дали. Потім в 6936 р. Вітовт приходив під Порхов, і новгородці відкупились дуже значною сумою (11 чи 12 тис. рублів).

Як же ці реальні події представлені у Лит1Л? Вітовт приходить з військом під Порхов, стоїть під ним 6 місяців (!) і відступає. Далі він іде на псковські (!) міста Веліж і Красний і здобуває їх. Псковичі погоджуються платити данину і прийняти намісника. Вітовт дає їм намісником князя Юрія Пінського (Носа) і йде під Новгород. Новгородці піддаються на тих же умовах, Вітовт призначає намісником князя Семена Гольшанського (Лютого). Далі детально перерахована данина.

Ми бачимо, що з реальною історією це оповідання має тільки дві спільні точки – 1, облога Порхова; 2, безуспішна для Вітовта. Я вважаю їх випадковим збігом. Шість місяців облоги – це, безумовно, фантазія автора Лит1Л, в жодному джерелі тривалість облоги не зазначена.

Послідовність подій, як ми бачимо, протилежна реальній (псковська кампанія була раніше за новгородську). Веліж і Красний ніколи не були псковськими, але весь час належали до Смоленського князівства (і нині – до Смоленської області). Не тільки хронологія, але й географія, як ми бачимо – наука не шляхетська.

Князь Юрій Пінський (Нос) відомий тільки з Лит1Л [Wolff J., s. 276]. Про намісництво князя Семена Гольшанського у Новгороді не знає ніхто, окрім Лит1Л [Wolff J., s. 97]. Натомість про реального намісника – Семена-Лінгвена Ольгердовича – Лит1Л не знає.

Я думаю, єдиним джерелом оповідань 7 та 8 була «Похвала Вітовту», з якої автор Лит1Л вичитав, що Москва, Новгород і Псков служили Вітовту. Тому він припустив, що це було наслідком успішних для Вітовта війн; всі інші подробиці були ним вигадані.

9. Наступним іде оповідання про Грюнвальдську битву з цілком помилковою датою 6921 (1412) р. Помилкова не тільки дата від створення світу, але й дата від Різдва Христова, і вони не відповідають одна одній (одразу три помилки). Війська сходяться під німецьким містом Дубровною, польський гетьман Сокол Чех і литовський – кн. Іван Жедевид гинуть, на їх місце призначають Спитка Спитковича та Яна Гаштольда. Союзники одержують перемогу над німцями.

Ян Длугош – автор найдокладнішого опису Грюнвальдської битви – названих полководців взагалі не знає; у нього згадується Спитко Ярославський, але він був сином Рафала Тарновського і командиром хоругви (тобто роти або батальйону), але ніяк не головнокомандувачем [Jana Długosza Roczniki czyli kroniki sławnego królestwa Polskiego. – Warszawa: 2009, ks. 10-11, 1409 – 1412, s. 105].

Міфічність особи «Івана Жедевида» доведена уже дуже давно [Молчановский Н. В. Очерк известий о Подольской земле до 1434 г. – К.: 1885 г., с. 351 – 353; Wolff J., Ród Gedymina. – Kraków : 1886, s. 81]

Одним словом, усі подробиці цієї битви у Лит1Л – вигадані.

10. Переговори Вітовта з Ягайлом у Перемишлі з питань унії. Складні умови – хто після кого має яку владу наслідувати – трохи нагадують умови 1401 р., але не видно, щоб автор Лит1Л мав про цей акт конкретне уявлення.

11. Жемайти повстали і вигнали німецьких намісників. Вітовт виплачує німцям суму, в якій був заставив їм Жемайтію, і долучає її до своїх володінь. (Тут мабуть ідеться про повстання 1409 р. і наступний 1411 р., за умовами якого Жемайтія поверталась до складу Литви. Толку від такого «джерела» небагато.)