Хроніка Й. Бельського (1597 р.)

Микола Жарких

Я зовсім не збирався писати цей розділ, але мене збаламутили «історики». У Сушицького я вичитав: «Тихомиров встановив, що М. Бельський значно більше користувався литовськими літописами, запозичивши з них більш як 40 звісток» [Сушицький Т. Західноруські літописи як пам’ятки літератури. – К. : ВУАН, 1930 р., с. 33].

Дивлюсь Тихомирова: «Говорячи про смерть Параскеви, Бельський знову посилається на руські хроніки (Бел., 1, 256)» [Тихомиров И.А. О составе западнорусских, так называемых литовских летописей. – Журнал Министерства народного просвещения, 1901 г., № 5, с. 81].

Що за оказія, думаю. Я ж вважав, що знаю все про «литовські» літописи, а тут вчені пишуть мені, що я знаю тільки те, що я нічого не знаю.

Повозивши пару годин мишкою по столу, я з’ясував наступне.

1. Маркс-Енгельс – то два чоловіки, а не один. Читаючи дещо з історії козацтва, я, звичайно, знав, що було два Бельських, але ніяк не думав, що це матиме для мене якесь практичне значення. Так от:

2. Мартин Бельський (1495 – 1575) написав «Хроніку всього світу», яка була надрукована в 1551, 1554 та 1564 роках (сучасного наукового видання немає; в 1976 р. у Варшаві зроблено факсимільний передрук видання 1564 р.).

3. Син Мартина – Йоахім Бельський (1540 – 1599) кардинально переробив твір батька, відкинувши усю першу частину мало не до половини і почавши прямо з історії Польщі. Її він переробив, доповнив і продовжив від 1551 до 1586 року. В такому вигляді твір було надруковано під назвою «Kronika polska Marcina Bielskiego nowo przez Joachima Bielskiego, syna jego, wydana» (1597).

4. Ця хроніка, в якій від Мартина лишилось небагато, а більше – від Йоахіма, була перевидана Казимиром Туровським у Саноку в 1856 році (у 3 томах) під дезорієнтуючою назвою «Kronika Marcina Bielskiego». Видання цілком нездале (починаючи від назви) і не відповідає найменшим вимогам, навіть таким скромним, які були в середині 19 ст. Але наукового перевидання нема, тож доводиться користуватись ним.

5. Мартин Бельський, ясна річ (ну, для мене ясна!), ніяких «литовських» літописів не використав. У нього є розділ «Про Литву» [. – 1551, l. 191 – 191 v.; Kronika tho iesth, Historya swiátá. – Kraków: 1564, ], – короткий і без ніякого Палемона.

Є в нього також розділ «Рід Ягайла» [Kronika wszystkiego świata. – 1551, l. 225 і далі; Kronika tho iesth, Historya swiátá. – Kraków: 1564, і далі], чесно запозичений із Длугоша, котрий, у свою чергу, використав Віт2Л, як ми уже бачили.

А где ж Мойдодыр?

Не могу вам сказать.

Позвоните по номеру 125.

6. В Йоахіма Бельського Мойдодыр Палемон справді є – у розділі «Про Литву» [Kronika polska Marcina Bielskiego. – Sanok : K. Pollak, 1856, ], який зазнав кардинальної переробки і не має нічного спільного з одноіменним розділом у Мартина.

І це для мене – ніяка не новина, і я можу тільки повторити свою рекомендацію – перевіряти кожен історичний твір, написаний після 1582 року, на предмет запозичень зі Стрийковського. Те, що Йоахім Бельський, працюючи над своєю хронікою в 1580-90-х роках, скористався найновішою на той час літературою – цілком природне і не мусить нікого дивувати.

Отже, джерело звісток Йоахіма (не Мартина!) Бельського – Стрийковський, а зазначені вище «вчені» просто не розуміли різниці між Марксом та Енгельсом і вважали їх за одну особу.

Висновок: тепер я знаю тільки те, що всі інші нічого по моїй темі не знають.