Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Хроніка Стрийковського (1582 р.)

Микола Жарких

Уже відомий нам Матвій Стрийковський після «Гінця цноти» (1574 р.) опублікував велику книгу під назвою «, wywodach, dzielnoscziach, sprawach rycerskich i domowych slawnego narodu litewskiego». Вона була надрукована десь у Польщі, орієнтовно в 1575 – 1578 роках. В 1978 р. Ю. Радзішевська перевидала цей твір у Варшаві, але дане видання залишилось для мене недоступним. Отже, її вивчення – це завдання майбутніх дослідників.

Трохи дивно, що в «Хроніці» Стрийковський, старанно перераховуючи свої попередні твори, не згадав про нього. Але, мабуть, дослідники мали підстави датувати його саме вказаними роками.

«Хроніка польська, литовська, жемайтська і всієї Русі», написана Матвієм Стрийковським (1547 – 1586..1593), була у Кенігсберзі в 1582 р. звичайним для тогочасних польських друків готичним шрифтом і справила велетенський вплив на всю наступну історіографію. Від запровадженого Стрийковським баснословія історія країн східної Європи не звільнилась і до наших днів, і невідомо, чи колись взагалі звільниться.

В 1846 році Миколай Малиновський у Варшаві зробив перевидання хроніки у 2 томах (, ), читати яке значно легше.

Наукового видання твору на рівні сучасних вимог досі нема.

Цікаві речі починаються прямо зі списку використаних джерел, який уміщено на початку твору. Тут окрім біблійних книг та античних авторів ми бачимо таку екзотику, як «халдейського історика » та «єгиптянина », цілісні твори яких не збереглися, а відомі тільки в цитатах пізніших авторів. До цього переліку сід віднести «історію Московії» – Стрийковський використав її тільки в тих цитатах, які навів С. Герберштейн; ніяких незалежних від Герберштейна запозичень з московського літописання у Стрийковського немає.

До розряду екзотики слід віднести такі праці, як болгарська хроніка, датська хроніка, грецькі історії різних авторів, 2 іспанських хроніки, шведські хроніки, слов’янська хроніка, історія Туреччини.

Практичний інтерес для нашої теми становлять такі автори, як Бельський (Мартин, ясна річ), Кромер, Длугош, «писана польська хроніка пана краківського Яна Тарновського» (?), Меховський, Ваповський – отже, всі польські історичні твори, які були на той час написані, із них Длугош, Ваповський і невідомий нині твір Тарновського перебували в рукописах.

Із цих авторів Длугош, Меховський і Кромер утворюють при посиланнях неначе базову обойму, до якої ad libitum додаються інші імена.

Ще більший інтерес для нас становлять 4 старих київських хроніки, 12 литовських літописів, 4 лівонських хроніки, Петро Дюсбург «писаний» (тобто рукопис), 3 пруських хроніки, старі руські хроніки.

М. С. неодноразово посилається на ці літописи: 13 літописів згідні (1, 57 – тут і далі скрізь посилання на видання 1846 р.); 15 руських, литовських і жемайтських літописів згідні (1, 83); 15 літописів руських і литовських (2, 58); 12 літописів руських і литовських згідні (2, 229, 232). От ми і спробуємо встановити, які ж літописи використав М. С. (але при цьому не будемо торкатись питання про «київські хроніки»).

Висновки

1. Основним джерелом із групи «литовських і руських хронік» виступає у Стрийковського Лит1Л, використаний систематично упродовж усієї «Хроніки». Це – не новина, цей факт установив ще Ігнатій Данилович [Данилович И. О литовских летописях. – Журнал министерства народного просвещения, 1840 г., № 11, отд. 2, розд. 5: Літопис Биховця є тим самим, що й літопис князів Заславських, про який говорив Стрийковський], а до нього – ще І. Климашевський (1830 р.), стаття якого пройшла не поміченою. Наш аналіз підтверджує цей перший здобуток у галузі дослідження «литовських» літописів.

Всі спроби численних авторів вказати на відмінності літопису, використаного Стрийковським, від Лит1Л, є непереконливими.

2. Окрім того, можна цілком певно говорити про використання у «Хроніці» списку Віт4Л.

3. Третій «литовський» літопис, який був у Стрийковського, визначається менш упевнено. Безсумнівно, що він належав до групи, похідної від Лит0Л. Маємо деякі підстави вважати, що це був Лит5Л, але це ще потребує додаткового обгрунтування.

4. Жодного «білоруського» літопису Стрийковський не мав і не використав. Всі фрагменти, які походять з Біл0Л, належать до числа запозичених із Біл0Л у «Вітовтів» літопис (мабуть, той же Віт4Л).

5. Ніякого московського літопису Стрийковський не мав і не використав. Усі згадки і цитати такого роду походять із виписок С. Герберштейна з московських літописів.

6. По мірі переходу від баснословних часів до історичних частина відомостей, запозичених з «литовських» літописів, зменшується, а частина запозичень з польських хронік стрімко збільшується.

7. Стрийковський не обмежувався простим переписуванням фрагментів «литовських» літописів, а перекомпоновував їх за своїм розумінням, вибираючи нерідко найменші деталі, які виривались із свого природного контексту і потрапляли в новий. Окрім того, Стрийковський не вагаючись доповнював ці відомості витворами власної фантазії, подекуди досить зручно стилізованими під «литовські» літописи. Ця обставина виключає можливість реконструкції втрачених місць «литовських» літописів на підставі тексту Стрийковського.

8. «Хроніку» Стрийковського не можна використовувати як історичне джерело – вона може служити лише для досліджень історії суспільної думки та історіографії (історії історичної думки), для з’ясування рівня історичних знань та прийомів писання історії 4-ї чверті 16 ст.

9. «Хроніку» слід зняти з полиці «історичні джерела», куди вона потрапила «оплошно и не справясь с делом», і переставити на полицю «художня література» – між піснями Оссіана-Макферсона та повістю «Захар Беркут». В якості художнього твору ці хроніку можна читати «с удовольствием и не без морали».