Події кін. 14 – 1 пол. 15 ст.
Микола Жарких
1. Походи Вітовта проти татар Стрийковський оповідає віршами на підставі улюбленої ним трійці авторів (Кромер, Длугош, Меховський – 2, 112 – 117). Для переліку загиблих у битві використано літописну «Повість про битву на Ворсклі», а саме редакцію Лит1Л (Іван Скіндер та Федір Патрикійович Вольський є тільки в цьому списку).
2. Далі Стрийковський описує за польськими хроніками угоду 1401 року. До цієї події він прив’язує оповідання Лит1Л про переговори Вітовта з Ягайлом у Перемишлі (2, 118). Він пише у множині: «Літописці руські й литовські», але цей сюжет є тільки в Лит1Л, тому множина згадках про літописи у Стрийковського не має докладного значення. Мабуть, він уявляв собі справу так, що кожен літопис писало послідовно кілька людей.
3. Наступне запозичення – кн. Юрій Святославич відвоював Смоленськ (з датою 6909, а згідно Кромера – 1403 рік; 2, 120). Оповідання з такою датою і подібним складом подробиць є тільки у Віт4Л та Лит5Л, приймаємо запозичення із Віт4Л, оскільки його уже було використано вище.
Оповідання про останню смоленську кампанію (1404 року) ні в «білоруських», ані у «литовських» літописах нема, тому про те, що Вітовт вигнав Юрія і перебрав Смоленськ, М. С. писав у загальних рисах. Він написав, що князь Юрій утік до Угорщини, служив королю Сигізмунду і там був застрелений під якимось замком. Все це запозичено із Длугоша [Jana Długosza Roczniki czyli kroniki sławnego królestwa Polskiego. – Warszawa: 2009, ks. 10, 1370 – 1405, s. 328], тільки Длугош показав ще більшу «компетентність», назвавши смоленського князя Василем, а Стрийковський змінив його на Юрія. Прогрес!
4. Під 1405 роком М. С. віршем описує вигаданий ним похід Ягайла на Поділля, під час якого король узяв Кам’янець (2, 121 – 122). Ані літописи ніже Длугош тут ні при чому, а я це згадую, щоб показати «компетентність» Стрийковського.
5. Наступне запозичення з Лит1Л – описана віршем війна Вітовта з князем Василем Московським, датована 1406 роком (2, 122 – 123), із запозиченням характерних деталей – севрюків, двох бобрів, Андрія Немирі, границі по Угрі. У Длугоша [Jana Długosza Roczniki czyli kroniki sławnego królestwa Polskiego. – Warszawa: 2009, ks. 10-11, 1406 – 1412, s. 19] узято тільки дату – 1406 рік, інших подробиць тут нема.
Продовження цієї війни в 1407 – 1408 рр. (2, 123 – 124) описано за Меховським і Кромером, в літописах нічого цього нема.
6. Грюнвальдська битва 1410 р. описана віршем (2, 128 – 139) за Длугошем і Кромером, але не без слідів Лит1Л. Так, за цього літопису прибули на поле битви литовські полководці Іван Жедевид та Ян Гаштольд (2, 130).
7. Наступні сліди використання Лит1Л ми маємо під 1414 роком, під яким М. С. довільно поставив своє «Завоювання Великого Новгорода і Пскова Вітовтом» (2, 150 – 151). Тут ми бачимо повторення таких характерних помилок Лит1Л, як облога псковського пригорода Порхова, котра тривала 6 місяців, деталі в описі данини, імена намісників Юрія Носа та Семена Гольшанського.
8. Звістка 1416 р. про напад татар на Київ (2, 154) запозичена з Віт4Л. Вона є в інших списках, але тільки у Віт4Л вказано рік події, котрий М. С. перевів в дату від Різдва Христового без звичний для нього в таких випадках помилок. Едігея літописи тут не згадують, це – запозичення із Длугоша [Jana Długosza Roczniki czyli kroniki sławnego królestwa Polskiego. – Warszawa: 2009, ks. 11, 1413 – 1430, s. 67].
9. Нова згадка про утечу Свитригайла із Кременця (1418 р., 2, 155), скорочує те, що М. С. вже був сказав раніше.
10. Оповідання, як Вітовт призначав татарських царів, М. С. подає віршами, а потім і прозою під 1418 та 1419 роками (2, 156 – 158). Його джерела – Меховський, Длугош, Ваповський. Після союзного Вітовту Зеледін-Солтана був ворожий Керім-Берди; його Вітовт замінив на сина Тохтамиша – Бетсубулу. Керім-Берди його розбив, а його брат Єрем-Ферден утік до Литви. Вітовт відправив його до Орди з маршалком Радзівілом, і Єрем-Ферден переміг та убив Керім-Берди.
Все це – ампліфікація на тему Длугоша [Jana Długosza Roczniki czyli kroniki sławnego królestwa Polskiego. – Warszawa: 2009, ks. 11, 1413 – 1430, s. 93], у якого, однак, не було ніякого Радзівіла. Для нас не становить ніякої загадки, звідки узявся цей останній – з Лит1Л, де Радзівіл виступає в тому самому чині маршалка і в тій самій ролі – супроводити претендента на татарський престол. Тільки в Лит1Л його відправляє Казимир супроводжувати Хаджі-Гірея, от і вся різниця.
Отже, ніяких слідів використання «Похвали Вітовту» в цьому епізоді нема, М. С. дає тільки загальну згадку, що літописи руські й литовські ясно свідчать – Литва призначала царів заволзьких, а потім перекопських (2, 157).
11. Оповідання про шлюб Ягайла із Софією поставлено у М. С. правильно – під 1422 роком (2, 159 – 160). Джерелом тут М. с. зазначив Меховського (fol. 258) і Ваповського, Длугоша, Кромера і Герборта. В обох виданнях Меховського – та років ця звістка справді стоїть на тій самій 285-й сторінці (яка в обох виданнях виглядає цілком подібно), так що на цьому прикладі ми не можемо визначити, яким саме виданням Меховського користувався М. С.
При цій нагоді М. С. зауважив, що в десяти (!) інших литовських і руських літописах дата помилкова – 1405 р., а Софія помилково названо дочкою Андрія Ольгимонтовича Гольшанського, тоді як насправді її батько – Андрій Іванович Гольшанський. Помилка з іменем батька справді притаманна Лит1Л, як ми вже відзначали вище; але дати – 1405 рік – в Лит1Л нема. Мабуть, вона була в якомусь з дев’яти інших списків (чи справді їх було дев’ять? Є така риторична фігура – гіпербола, і Стрийковський умів нею користатись…).
12. Луцький з’їзд М. С. правильно датував 1429 роком (2, 168 – 170) і описав в основному за Длугошем, але не утримався від того, щоб не додати до числа учасників («як літописці свідчать») Василя Московського й інших учасників з’їзду 1430 р. Але перелік розширено й доповнено і складно сказати, чи тут відправною точкою був Лит1Л, чи якийсь інший список ППВ-3.
Коли М. С. пише про 700 діжок меду – тут ми уже впевнені, що це запозичено із Лит1Л. І 700 волів та ялівок – звідти ж. А от баранів – тільки по 400, а зубрів, лосів і диких свиней – по 100 (це вже із ППВ-3).
Отже, нічого нового в плані джерел цей епізод нам не дає, але варто відзначити, що найбільш викличний епізод Лит1Л – про худородність польської шляхти у порівнянні із литовською – Стрийковський не використав.
13. Стрийковський вписав згадку «литовських літописців» про затримку литовського посольства з короною в Італії (2, 173). Ми знаємо, що це – запозичення з Лит1Л. М. С. цілком слушно вважав це повідомлення безпідставним.
Віршована похвала Вітовту (2, 175 – 176) складена за Длугошем, слідів ПВ тут немає.
14. Описуючи, як поляки захопили Поділля (2, 178 – 179), М. С. відзначив помилку «літописців руських і литовських», буцімто при цьому Довгірда забили (між тим вони самі зазначають, що в 1440 р. він був віленським воєводою). Про загибель Довгірда писали Віт6Л і похідні від нього літописи групи Лит0Л (ППЗ, епізод 62). Про віленського воєводу сказано в Лит1Л. І тут ми не бачимо нових джерел.
Про подальшу боротьбу за Поділля М. С. пише досить обширно, і я не ставив собі за мету вишукувати там уламки оповідання Лит1Л, бо і без того нам ясно, що М. С. використав цей список.
15. Досить обширно розповідає М. С. про боротьбу Свитригайла із Сигізмундом, і тут ми можемо вказати тільки окремі уламки ППС: 8 000 поляків у битві під Вількоміром (2, 195) – число співпадає з Лит5Л – Лит7Л, а дата битви – на св. Симона, як у Лит4Л. Всі ці уламки надто випадкові, щоб можна було говорити про якесь запозичення із ППС.
16. Досить тісно слідує за Лит1Л оповідання М. С. про вбивство Сигізмунда Кейстутовича (2, 202 – 204), розширене, проте, ще й власними фантазіями Стрийковського.
Так само за Лит1Л описано смоленське повстання 1440 р. (2, 208 – 209), включаючи таку характерну вигадку Лит1Л, як утеча кн. Юрія Лінгвеновича до Новгорода.
Оповідання про війну з Москвою (2, 210 – 211) має тільки слабкі сліди походження від Лит1Л, які тонуть у вигадках Стрийковського. Так, війна помилково датована 1442 роком, вигадано литовських полководців Станіслава Кішку, Зеновича і двох Радзівілів, і так далі.
Із Лит1Л запозичено оповідання про змову Михайлушка Сигізмундовича на Казимира (2, 211 – 212). Далі я не бачу сенсу слідкувати за цитатами з Лит1Л, бо ми й так добре пересвідчилися – Стрийковський використав цей літопис як основний із групи «літописців литовських і руських».
Чи використав Стрийковський «Літопис короля Сигізмунда»? Може, що й використав, принаймні перелік полонених у битві під Оршею (2, 384) виглядав дещо перекомпонованим та зіпсованим переліком, який ми бачили в ЛКС-1 (Лит7Л) та ЛКС-2 (Лит5Л, Лит6Л).
Оповідання про Барбару Радзівіл (2, 401 – 403) виглядає скороченням ЛКС-2, зокрема, згадано про пасквілі на короля (ЛКС-2, епізод 113, наявний тільки в Лит5Л). Але ЛКС-2, який дійшов до нас, є занадто пізнім твором, аби бути джерелом для Стрийковського. Це питання потребує подальшого вивчення.