Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Повість про Вітовта

Микола Жарких

Епізод (том, сторінка за виданням 1846 р.) Джерело (скорочення, епізод); М.С.: – джерела, вказані у тексті хроніки Примітки
1 1325 р. Шлюб польського королевича Казимира з дочкою Гедиміна Альдоною-Анною (1, 377 – 378) М.С.: Кромер Аж тут, через 257 років після події, з’являється ім’я Альдона, якого сучасники (рочник Траски) зовсім не знали!
2 7 синів Гедиміна (1, 381) ППВ, 1 Але вони перелічені в іншому порядку, характерному для М. С.
3 Монтивид отримав Кернів і Слонім (1, 381) ППВ, 2 Отут вперше зроблена необхідна поправка Карачева (як в усіх списках) на Кернів
4 Наримунт – Пінськ (1, 381) ППВ, 3
5 Ольгерд – Крево і за жінкою (Ульяною Вітебською) – Вітебськ (1, 381) ППВ, 4 Імені жінки нема в жодному списку ППВ
6 Кейстут – Троки (1, 381 – 382) ППВ, 6 До яких М. С. додає ще багато міст
7 Коріат – Новгородок (1, 382) ППВ, 7 М. С. додає ще міста
8 Любарт оженився з дочкою князя Володимира Володимирського і отримав уділ на Волині, а коли Гедимін убив Володимира – усю Волинь (1, 382) ППВ, 8 Тут об’єднано версії ППВ-1 та ППВ-3
9 Євнут отримав Вільно та велике князівство (1, 382) ППВ, 5 Але тільки М. С. подає його наймолодшим сином і додає, своїм звичаєм, ще міста
10 Змова проти Євнута (2, 2 – 3) ППВ, 9 З масою вигаданих М. С. подробиць, включаючи «точну дату» – 22 листопада (1329 року, слід здогадуватись)
11 Кейстут віддає владу Ольгерду (2, 3) ППВ, 11
12 Євнуту дали Заслав (2, 3) ППВ, 12
13 Похід об’єднаних литовських сил на німців 1330 року, який відбувся за панування польського короля Владислава Локотка, великого князя московського Дмитра Семеновича (!), як про те пишуть кілька хронік руських, пруських та ліфляндських (2, 4 – 6) Згадка про руські хроніки, як і про московського князя – чиста фантазія М. С.
14 1331 р. Похід Ольгерда проти татар на Синю Воду (2, 6 – 7) Лит1Л Це оповідання М. С. як за місцем у загальній схемі, так і за складом запозичене з Лит1Л, зі звичайними для М. С. додатковими фантазіями
15 1332 р. Війна Дмитра Московського з Ольгердом (2, 9 – 13) Лит1Л, Герберштейн, Ваповський (?) Тут М. С. дає історію Московського князівства і вплітає в неї окремі деталі з поетичної повісті про похід Ольгерда на Москву. З додатком власних фантазій, вже ж не без того
16 Петро Гаштольд і віленські францисканці (2, 14) Лит1Л
17 Пишуть і свідчать літописці руські й литовські, що король Казимир запросив Костянтина Коріатовича до Кракова і думав віддати йому дочку і королівство (2, 18) Лит1Л М. С. узяв це з ППЗ (в редакції Лит1Л) і прив’язав до краківського з’їзду 1339 р., де обговорювалось питання Казимирового наступника [Jana Długosza Roczniki czyli kroniki sławnego królestwa Polskiego. – Warszawa: 2009, ks. 9, 1300 – 1370, s. 263 – 265]
18 Федір Коріатович займає Поділля. Ольгерд його виганяє і призначає намісником Гаштольда (2, 18 – 19) Лит1Л ППЗ (в редакції Лит1Л)
19 Одруження Кейстута і заснування Нових Трок (2, 43 – 44) ППВ, 8-г
20 1370 р. Напад литовців на Польщу, захоплення дерева св. хреста і його повернення (2, 45 – 46) М.С.: Кромер, Меховський Першоджерело – Длугош [Jana Długosza Roczniki czyli kroniki sławnego królestwa Polskiego. – Warszawa: 2009, ks. 10, 1370 – 1405, s. 14]
21 Ольгерд помер 1381 р. (2, 56) М.С.: Меховський М. С. відкинув правильну дату 1377 р., подану в Лит1Л, і подав помилкову
22 Сини Ольгерда і Кейстута (2, 57 – 59) М.С.: Кромер, Бельський, руські літописи Переліки Лит1Л тут не використано
23 Боротьба Кейстута і Вітовта з Ягайлом (2, 61 – 66) М.С.: Кромер, Бельський Оповідання ППВ, описавши коло: ППВ → Віт2Л → Длугош → Кромер, прийшло знову до М. С., хоча все це було і в Лит1Л (ППВ, 19 – 55). Оповідання, як Скиргайло поховав Кейстута – власна фантазія М. С. (2, 65)
24 1383 р. Ягайло відвойовує у поляків Дорогичин (2, 66 – 67) Першоджерело – Длугош [Jana Długosza Roczniki czyli kroniki sławnego królestwa Polskiego. – Warszawa: 2009, ks. 10, 1370 – 1405, s. 175 – 176]
25 Ягайло викликав з Прусії Вітовта, віддав йому ряд міст. А литовські літописці свідчать, що він дав Вітовту Луцьк з Волинню і ціле Поділля (2, 67) Лит1Л Волинь і Поділля стоїть в усіх списках, залежних від Лит0Л
26 1384 р. війна Ягайла проти поляків і друге захоплення дерева св. хреста. В руському літописі пишеться… (2, 68 – 69) Лит1Л Хоча вище, під 1370 і 1383 роками, М. С. уже подав складові частини цього оповідання, тут він подав його ще раз – за Лит1Л
27 Шлюб Ягайла з Ядвігою. Руські і литовські літописці тут замість Вільгельма Австрійського називають якогось Фрідріха Поморського, якого насправді не існувало (2, 72 – 73) М. С.: Длугош, Меховський, Кромер М. С. тут критикує версію, подану в Лит1Л (більше таких літописів невідомо)
28 Напад Андрія Ольгердовича на Полоцьк (2, 75 – 76) ППВ, 62 М. С. подає тут багато вигаданих подробиць
29 Святослав Смоленський змовляється з Андрієм про похід до Вітебська і Орші (2, 76) ППВ, 63
30 Святослав був жорстоким, як Нерон Римський, Камбіз Перський та Ірод (2, 76) ППВ, 64 Але у ППВ стоять Антіох і Юліан!
31 Війна за Мстиславль (2, 77 – 78) ППВ, 65 – 69 Багато подробиць ППВ тут пропущено
32 Коли Скиргайло поїхав до Полоцька, Вітовт зробив невдалу спробу захопити Вільно (2, 83 – 84) ППВ, 71
33 Далі М. С. дуже широко і плутано оповідає про боротьбу Вітовта за Вільно, і подробиці, запозичені з ППВ, губляться у загальній масі інших відомостей і фантазій (2, 84 – 93)* М. С.: Длугош, Меховський, Кромер, Ваповський, Юстін
34 Шлюб кн. Василя Дмитровича з Софією Вітовтівною (2, 94) ППВ, 82 – 85 Подано зі значними скороченнями

Ми бачимо, що аналіз ППВ не дає нам нових вказівок на літописи, якими користувався Стрийковський, хоча дає багато корисного для розуміння його методу (чого варто одне тільки подвоєння історії з деревом св. хреста!).

* Зауважу на маргінезі, що одне джерело для оповідання (33) мені вдалося знайти. Це – відповідь Тевтонського ордену на звинувачення з боку поляків, дана для Констанцького собору в 1416 р. Там взагалі досить докладно оповідається про боротьбу Вітовта з Ягайлом та участь Ордена в цій боротьбі. Зокрема, там читаємо:

Post hec Wytaudus videns sibi regem in promissis de assecucione magni principalis deficere, cogitare cepit quibus modis possit per phas aut nephas castrum Wylna quod caput est Litwanie obtinere, et quia eo tempore disposuit nupcias sorori sue celebrare, ordinavit multa vehicula cooperta sub fama carnium ferinarum armatis gentibus onerata, que quam cito intra castrum Wilna ducte fuissent de vehiculis exiliisse debuissent et cepisse castrum.

Sed antequam Wytaudus sequendo vehicula venisset ad castrum, fuit discoopertus tractatus huius modi et omnes illi armati captivati [Codex epistolaris Vitoldi Magni Ducis Lithuaniae 1376-1430. – Cracoviae : Acad. Literarum, 1882, ].

Після цього Вітовт, бачачи, що король відтрутив його від обіцяного великого князівства, узяв думку [чи: почав думати], у який спосіб можна так чи інакше захопити замок Вільно, котрий є столицею Литви, і тому в той час влаштував весілля своєї сестри [чи: доньки, чи: кузини]; [і він] наказав, аби [було відправлено] багато критих возів нібито із м’ясом для святкування, [а насправді] наповнених збройними людьми, котрі мали швидко проникнути у Віленський замок і, вискочивши з возів, захопити замок.

Але перед тим, як валка Вітовтових возів прибула до замку, було відкрито цей задум й усіх цих вояків схопили.

А у Стрийковського читаємо:

Коли Вітовт побачив довгу проволоку у виконанні обіцянки короля, почав тратити надію, а як чоловік скритний, вільнодумний і нетерпеливий, задумав захопити Вільно хитрістю.

А так (власне як король Команус, котрий думав захопити Массілію у греків, про цю хитрість Юстин, кн. 43 пише), Вітовт пустив вість, що мав свою сестру Рингайлу видавати заміж за князя Генрика Мазовецького, а весілля відбути заради почесті у Вільно.

Для того наготував триста возів та підвод, у якому розмістив добірного збройного рицарства 350 мужів, а зверху на вози поклав м’яса дичини, зубрів, серн, диких вепрів та оленів. До того ж багато своїх бояр непомітно надіслав до Вільна, які зупинились нарізно по господах неначе гості, очікуючи на наслідки змови.

Ті триста возів в’їхали до Вільна, а коли їх нібито-провідник і Вітовтів шафар просив, аби його з возами впустили до замку, щоби звірину та інші потреби для весілля скласти і сховати. Тоді зраду видали самі ж інші бояри Вітовта, так що жовніри Скиргайла й поляки, що пильнували верхній замок, а також міщани віленські зібралися швидко як на гвалт, ті вози затримали, збройних із них витягли з-під звірини, почали бити, рубити і в’язати. А інші бояри Вітовта, бачачи, що хитрість відкри то, а що трудбо було довести, для чого вони були послані, втекли з міста, хто де міг (2, 85 – 86).

Ми бачимо, що оповідання Стрийковського – це розфарбоване його звичаєм німецьке оповідання. Питання, скільки історії і скільки літератури містить саме німецьке оповідання, я зараз розглядати не можу. Але зазначу, що оповідання Юстина уже було використано в Лит1Л при описі змови на Сигізмунда.