Чудо з хрестом

Микола Жарких

2-6. Про це чудо оповідається в епізоді ППВ, 57-а.

У Длугоша під 1383 роком можна прочитати досить докладне оповідання, як Ягайло відвоював Дорогичин у мазовецьких князів [Jana Długosza Roczniki czyli kroniki sławnego królestwa Polskiego. – Warszawa: 2009, ks. 10, 1370 – 1405, s. 175 – 176]. (Але там не йдеться про Мельник – це, треба думати, здогад автора Лит1Л).

За Длугошем цю звістку повторили Меховський [Chronica Polonorv[m]. – Kraków: 1519, ] та Кромер (його хроніка була надрукована в 1555 році, я подивився польський переклад [Kronika polska Marcina Kromera biskupa warmińskiego. – Sanok : 1857, ]). Цим не вичерпуються польські хроніки, залежні від Длугоша, але нам потрібні: 1, твори друковані, не рукописні; 2, твори найраніші, для окреслення можливого часу написання Лит1Л.

До цієї звістки автор Лит1Л приточив чудо з хрестом. Джерелом цього чуда виступає не хто більше, як Длугош, у якого під 1370 роком читаємо:

Литовські князі Ольгерд і Кейстут [які перед тим були на Волині] через Люблін нападають на Сандомирську землю. І коли пограбували кляштор на Лисій Горі, почули, що польські рицарі йдуть, аби з ними битись – і поспішно відступили із в’язнями та здобиччю. Забрали вони з кляштору св. Хреста на Лисій Горі дерево з життєдайного хреста.

Але коли хотіли виїхати з Польського королівства, віз, на якому везено дерево Спасителя, раптом зупинився і ані коні, ні воли, ні люди не могли його зрушити, але всі вони – тварини і люди – падали наглою смертю. Це з’явисько викликало у литовських князів здуміння й переляк, а каплан литовський їм пояснив, що віз не зрушить, аж допоки хрест не повернуть на своє місце.

Послухали його ради і відіслали цей хрест на Лису Гору із польським шляхтичем Хробалом, в’язнем, якого з цієї нагоди пущено на волю. І цей хрест є предметом найвищої пошани [Jana Długosza Roczniki czyli kroniki sławnego królestwa Polskiego. – Warszawa: 2009, ks. 10, 1370 – 1405, s. 14].

У скороченому вигляді знаходимо це оповідання в друкованій хроніці Меховського [Chronica Polonorv[m]. – Kraków: 1519, ].

Майже повністю повторив його за Длугошем і Кромер [Kronika polska Marcina Kromera biskupa warmińskiego. – Sanok : 1857, ].

Решта – справа техніки письменства, якою автор Лит1Л володів дуже добре. Він відкинув непотрібних йому Ольгерда і Кейстута і приточив оповідання до потрібного йому Ягайла. Оповідання про чудесне врятування священого предмета, котре вражало читачів 15, ба навіть 1 пол. 16 ст., уже не було досить цікавим для нашого автора. Розуміючи, що історичний роман без дівчини-полонянки – то все одно, що їжа без солі, він вводить другу сюжетну лінію з цією дівчиною.

Дві сюжетні лінії – святого хреста і полонянки – перетинаються у кульмінаційному моменті, рішенні повернути святиню. Все як предписано правилами історичного роману, неначе автор Літературний інститут закінчив. І далі йде розв’язка і щасливий кінець.

З цього аналізу випливають два важливих висновки: 1, що зазначені польські хроніки є п’ятим джерелом Лит1Л; 2, виразно видно перетворення жанра літопису на жанр історії (навіть історичного роману). Автор не журиться достовірністю того, що він пише, він журиться зв’язністю, цікавістю і захоплюючою інтригою оповідання.