6. «Дніпровсько-лівобережна» група
(№ 91 – 114)

Микола Жарких

Якщо в попередній «Сіверській» групі всі об’єкти відомі й надійно локалізовані, то в даній групі рішучо переважають невідомі або лихо локалізовані об’єкти. Навіть дивно – чому ніхто з дослідників не помітив такого виразного контрасту, але ж не помітив.

(91) Коршов

Коршов (91) на Сосні (92) становить історично-географічну загадку.

Нині ми маємо цілих три точних співпадіння назви – це села у Волинської області (на річці Чорногузка), у Івано-Франківської області (на річці Чорнява) та у та області (на річці Безодня). Як бачимо, ніде немає потрібної нам річки Сосна.

Річок Сосна ми маємо також три:

1, маленька (24 км) річка -[Білгородська] у Красногвардійському районі Білгородської області. Вона впадає в річку Усердець, а Усердець – у Тиху Сосну.

2, – значно більша ріка (296 км), тече по Орловській та Липецькій областях загалом із заходу на схід і впадає з правого боку в Дон. Це – Сосна par excellence, яка часто згадується без додаткового визначення «Бистра».

3, – також помітна ріка (161 км), тече у Білгородській та Воронізькій областях загалом з південного заходу на північний схід і так само впадає з правого боку в Дон у 193 км нижче від гирла Бистрої Сосни.

Але на жодній із цих рік немає нічого подібного до Коршева. Клас вірогідності для Сосни – Г.

Отже СРГ містить першу й останню згадку про цей загадковий «Коршів на Сосні». СРГ не знає ані одного поселення на Дону (тільки Сал – доплив нижнього Дона). Дуже дивно, але факт – наразі ніхто не зміг знайти слідів такої назви в пізніших джерелах, хоча б 17 – 18 ст.

Важливо відзначити, що села із назвою Коршів знаходяться на заході України, а річки із назвою Сосна – в басейні Дона. Від Коршева-Волинського до гирла Бистрої Сосни – 974 км, до гирла Тихої Сосни – майже 1000 км. Таке групування наводить на думку, що між записами 91 і 92 в СРГ маємо якусь лакуну. Але це – просто здогад, який нічим підкріпити.

Згадка Коршева у Рогозькому літописці під 6871 роком, на мою думку, стосувалась міста Корчева на Волзі у Тверському князівстві [докладніше: Жарких М. І. Міфічна «битва на Синій Воді». – К.: 2017 р., розділ «Волость Синя»], але в 14 ст. це був незначний пункт, і ніде окрім тверського за походженням Рогозького літописця він не згадувався.

Якщо подивитись на вставлену в мою статтю картосхему географічної компетенції Рогозького літописця [Жарких М. І. Цит. праця, розділ «Географічні назви»], то стане ясно, що не тільки Волинь чи Галичина, але й Подоння лежало далеко за межами цієї компетенції.

М. Тихомиров, слідуючи загально прийнятому (але помилковому) погляду, відніс згадку Рогозького літописця до Подоння і думав: якщо «Литва взяша Коршеву» – то

Коршев должен был находиться в непосредственной близости к татарским землям, вероятно, где-нибудь в верховьях Быстрой Сосны, где мы его условно помещаем на карте, в районе позднейшего города Ливны [ТМН2, с. 107].

Погляд не витримує найменшої критики, навіть незалежно від моєї інтерпретації. Ну взяла якась Литва якусь там Коршеву – але звідки видно, що у татар, а не деінде? До того ж Коршева у наведеній цитаті з літопису – жіночого роду, а Коршів з СРГ – чоловічого.

Далі О. Русина запропонувала рівність Коршів = Карачів [Русина О.В. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського. – К.: 1998 р., с. 77. При цьому О. Р. зазначила, що такої думки нібито тримався С. Кучинський: Kuczynski S. M. Ziemie czernigowsko-siewerskie pod rządami Litwy. – Warszawa: 1936, S. 141, 170, 391. На зазначених сторінках вказаної книги про Коршів взагалі не йдеться. Доданий до книги географічний покажчик вказує Коршів на с. 56, 60, 120, 121, 172, 193 – але ніде виразно не сказано, що Коршів – це Карачів]. Цю рівність підтримали О. Бабенко та О. Комаров [Бабенко А. А., Комаров О. В. – факт или историографический миф? – Novogardia, 2020 г., № 2(6), с. 138]. Великий недолік цієї теорії, як й усіх інших подібних рівнянь (Керч, Корець, ко Ржеву і т. д.) полягає в тому, що вони пропонують виправляти цілком ясну назву, котра має точні відповідники серед сучасних назв.

В. Неделін пропонує вважати Коршевом городище біля села Колпянського району Орловської області [Неделин В. М. . XII–XVIII века. История. Архитектура. Жизнь и быт. – Орёл: Вешние Воды, 2012 г., с. 389 – 392]. Воно знаходиться над річкою , котра через 3.5 км впадає у Бистру Сосну. Городище слабо досліджене, датування давньоруським часом спирається тільки на підйомний матеріал. Розташування на Фошні не засмучує автора, хоча приклад Курська мав би застерегти: 3.5 км – це вагома віддаль для СРГ (ну, за умови, що записи складала одна людина і керувалась при цьому одним принципом…).

Позитивний момент цього нарису – В. Н. розглянув усі 9 городищ давньоруського часу на Бистрій Сосні і обрав з них найбільше із числа віддалених від Єльця (90 км).

Д. Ляпин пропонує вважати Коршевом Лавський археологічний комплекс 2 пол. 13 – 14 ст. в селі поруч із Єльцом [; Ляпин Д. А. Елецкой земли VIII – первой половины XVII в. – Вестник Университета Дмитрия Пожарского, 2017 г., № 2 (6), с. 212 – 213]. Ніяких спеціальних археологічних даних на користь такого ототожнення Д. Л. не навів. стоїть на Бистрій Сосні. До цієї думки приєднався Л. Воротинцев [Воротынцев Л. В. русско-ордынского лесостепного пограничья в XIII – первой половине XV в.: дис… кандидата исторических наук. – Елец: 2020 г., с. 158]. Недолік теорії полягає в тому, що Єлець відомий під своїм сучасним іменем від 1395 року, також маємо згадку про Єлець (Gelecz) в СГС.

Р. Беспалов розглянув запис СРГ і не сумнівається, що він стосується ріки Сосна, побачив тут навіть якийсь шлях по Сейму до Курська, далі на верхній Дон і у Рязанське та Московське князівства. Конкретного місця Коршева він не назвав [Беспалов Р. А. до начала XVI века в контексте международных отношений в Восточной Европе. – М.-СПб: Нестор-История, 2021 г., с. 123 – 124].

Отже, хоч як мало інформації містить СРГ – і з нею сучасні дослідники не можуть упоратись і запропонувати гіпотезу, котра погодила би усе з усім. Всі запропоновані варіанти локалізації вважаю неприйнятними. Клас вірогідності для Коршова – так само Г.

(93) А на Суле

Річок з такою назвою :

– в Латвії (довжиною 15 км);

– (довжиною 21 км);

– п’ять річок у Татарстані, з яких має 29 км;

– довжиною 221 км в Архангельській області; гирло її знаходиться у якихось 300 км від Холмогор, зазначених в СРГ;

– довжиною 353 км у Ненецькому автономному окрузі; її виток знаходиться у 435 км від Холмогор;

– нарешті, довжиною 363 км.

Дослідники автоматично приймають, що Сула в СРГ – це наша українська Сула. Вона згадується в Іпатіївському літописі досить часто – починаючи від опису розселення слов’ян (власне, сіверян), далі під 6496 (988) роком у плані побудови фортець за князя Володимира Святославича – аж до 6693 (1185) року. Цим вона корисно відрізняється від інших рік такої ж назви – 1, велика; 2, найближча до Києва і тому згадувана у давніх письмових джерелах. Але зараз ми побачимо, що джерелом відомостей про Сулу був не літопис.

Отже, приймаємо Сулу – доплив Дніпра. Клас вірогідності – А.

(94) Снепород

Снепород – літературний об’єкт. Клас вірогідності – Е. Чому так? Докладно у моєму спеціальному екскурсі [Жарких М. І. Географія кримських ярликів 15 – 16 ст. – К.: 2024 р., розділ «Снепород / Степруд»].

(95) Съкнятин

Добре було М. Тихомирову, який відніс цей город до числа тих, які без утруднень встановлюються на сучасній карті [ТМН2, с. 105]. Я таких карт не знаю, і ніхто їх не знає.

У повчанні князя Володимира Мономаха є :

Бонѧк приде со всѣми Половци к Кснѧтиню идохом за не ис Переяславлѧ за Сулу [ЛЛ-1, стб. 250].

Цю подію відносять до літа 6615 (1107) року, де є про війну з половцями на Сулі.

Українські філологи вважають можливим перехід Къснятин → Съкнятин → Снітин і віднесення цієї назви до с. Лубенського району Полтавської області [Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі. – Київ: Наукова думка, 1985 р., ]. Це село лежить на Сулі у 127 км на схід від Переяслава.

У селі було городище давньоруського часу, нині повністю зруйноване; частково досліджено великий курганний могильник (колись він мав до 2000 насипів). Датується він загалом 11 – 12 ст. [Моргунов Ю. Ю. и его некрополь на Суле. – Краткие сообщения Института археологии (М.), 1990 г., вып. 205, с. 38 – 45]. Але підстави для іменування його Кснятином дуже слабкі.

Це місце від 13 і аж до поч. 17 ст. було незаселеним урочищем, і тільки генеральна карта України Боплана (1648 р.) показує поселення Снятин (Sniatyn). Далі, якщо скористатись дозволом на перехід Къснятин → Снітин, то треба розглянути і (в Івано-Франківській області), і у Київській області.

Інший Кснятин в Іпатіївському літописі під 6656 (1148) роком у контексті подій на верхній Волзі («придоста къ Къснѧтиноу… и поидоста оттолѣ на Оуглече поле») [ІпатЛ, стб. 371]. У пізнішому Типографському літописі ця сама подія викладена скорочено («И снястася на оусть Медвидицы и оттоле поидоша ко Скънятину и ко Углечю») [ПСРЛ, 1921 г., т. 24, с. 76]. У Московському зводі 1492 р. цей запис поставлено під 6657 роком («Они же поидоша къ Скнятину») [ПСРЛ, 1949 г., т. 25, с. 45].

Далі маємо згадку в Софійському 1-у літописі старшого ізводу під 6724 (1216) роком в оповідання про битву на Липиці («взяша город Коснятин и пожгоша и») [С1ЛСІ, стб. 264] і потім це оповідання у трохи перефразованому вигляді маємо у Єрмолінському літописі під 6724 роком («и городок Скнятин взяша») [ПСРЛ, 1910 г., т. 23, с. 65]. У Московському зводі 1492 р. маємо «взяша городок Коснятин и пожгоша и» [ПСРЛ, 1949 г., т. 25, с. 111].

Таким чином, у московському літописанні 15 ст. маємо два способи викладу цих давніх подій: повторення давньої форми Коснятин та вживання форми Скънятин / Скнятин, котру я вважаю осучасненою, актуальною для 15 ст. Ця остання форма корисна для нас тим, що дає точне співпадіння із записом в СРГ.

Село існує й нині у Калязинському районі Тверської області. Не знаючи послідовності згадок об’єктів в СРГ (встановити її – наша задача), не слід одразу відкидати таку можливість. Найбільше промовляє проти нього системна відсутність об’єктів Тверського князівства в СРГ.

Приймаю Скнятино на Волзі. Клас вірогідності – А.

(96) Грошин

Точно така географічна назва невідома (але маємо досить поширене прізвище Грошин), тому всі міркування починаються із перетворення Грошина на Горошин. Так, зокрема, зробив М. Тихомиров [ТМН2, с. 105].

Горошин у повчанні князя Володимира Мономаха:

том же лѣт[е] гонихом по Половьцих за Хорол, иже Горошин взѧша [ЛЛ-1, стб. 248].

Дослідники відносять цю подію до літа 1084 р. Хоча повчання – це ніякою мірою не літопис (воно тільки вписане до Лаврентіївського літопису), дослідники нічтоже сумняшеся називають цей город літописним (так само як і всі об’єкти, згадані в СРГ, хоча СРГ – теж ніякий не літопис).

Правий берег Сули досить густо «заселений» городищами давньоруського часу. Розглядаючи їх, Ю. Моргунов зупинився на городищі біля с. Лубенського району Полтавської області [Моргунов Ю. Ю. . – Краткие сообщения Института археологии (М.), 2014 г., вып. 236, с. 139 – 143].

Городище як городище, нічим не краще й не гірше за десять інших городищ, позначених на доданій до статті картосхеми. Функціонування його в кін. 10 – сер. 13 ст. засвідчене археологічним матеріалом. Але чому це має бути отой нещасний Горошин, прославлений тим, що його захопили половці? І чи дійсно цей Горошин-1084 був укріпленим пунктом? Бувало, що половці здобували укріплені городи, але кожен такий скандальний випадок виразно відбивався в літописі, а при цитованій згадці виразної вказівки на спроби оборони нема.

Трохи дивно виглядає і міркування Ю. М., що Тарасівське городище «лежит на прямой дороге к р. Хорол» [с. 142]. Якщо думати, що Мономах рухався із Переяславля (як показано на картосхемі на с. 140), то справді пряма лінія із Переяславля до найближчої до нього точки на Хоролі (біля с. , 148 км) перетинає Сулу трохи вище Тарасівки.

Але ж Мономах вирушив у похід не з Переяславля, а з Чернігова, де він на той час княжив (і перед процитованим записом, і після нього він все писав «я з чернігівцями»). Із Чернігова до Заїченець – 254 км, і пряма лінія перетинає Сулу біля Лубен. Далі, чому треба думати, що Мономах повів погоню саме через нижню течію Хоролу? Від Чернігова до верхів’я Хоролу (скажімо, с. Роменського району Сумської області) – тільки 200 км.

Картина подій 1084 р. виглядає так: половці пограбували Горошин (невідоме наразі місце); Мономах у Чернігові отримав про це вість і вирушив у погоню, в ході якої перейшов Хорол, але половців не наздогнав. Якби він їх заскочив і побив – мабуть записав би у свою «Книгу перемог».

Нижня течія Сули входила до Переяславського князівства, і якби напад був спрямований туди, то журитись ним мав би брат Мономаха – князь Ростислав Всеволодович, який княжив на той час у Переяславлі. Але про участь Ростислава в поході не сказано, і я навіть думаю, що Мономаху не було зручно ганяти по чужій території (хоча б і волості його брата). Верхів’я ж Сули і Хорола віддалені на 200 км що від Переяславля, що від Чернігова і могли вважатись зоною відповідальності чернігівського князя.

Отже, орієнтиром тут є річка Хорол, а де знаходився Горошин – з цієї згадки зміркувати неможливо. Може, на Сулі, а може, й не на Сулі, скажімо, в міжріччі Сули й Хорола, або десь на правобережжі Сули.

Інший напрямок думок пов’язаний зі сучасним селом Кременчуцького району Полтавської області. Воно лежить на лівому березі нижньої Сули. А. Куза у складеному ним довіднику відніс згадку 1084 р. до городища в цьому селі [Куза А. В. Древнерусские городища X – XIII вв. Свод археологических памятников. – М.: 1996 г., ]. Ю. Моргунов зауважив, що це городище – прямокутне в плані, і дає підйомний матеріал 16 – 20 ст., тому не може бути Горошином-1084 (ну і розташоване воно на «половецькому» березі Сули). Все так, але ж немає твердої упевненості, що Горошин-1084 – укріплений пункт, город. Тут діє магія слова – хтось колись сказав, що це – город, і так воно автоматично прижилося в науці.

Висновок: вважаю Горошин-1084 невідомим місцем; Грошин із СРГ – урочище, яке з певним зусиллям можна прийняти за сучасне село Горошине. Клас вірогідності – В.

(97) Чемесов

Почати треба із помилкового твердження у статті П. Т. Герман [Гельмязів. – «Історія міст і сіл Української РСР: Черкаська область», К., 1972 р., ], в якій сказано, що давній Чемесов – це сучасний Гельмязів. Посилання при цьому дано на книгу Ляскоронського [Ляскоронский В. Г. История Переяславской земли. – К.: 1903 г., с. 134], і на цій сторінці (та й взагалі в усій книзі) ніякого Чемесова нема.

Це дуже добре, але ж немає й ніяких інших гіпотез!

Топонім Чемесов нині невідомий, натомість відносно відоме серед московських дворян 17 ст., також художник 18 ст. ; трохи далі стоїть відомий гнило-солом’яний казнокрад .

Таким чином, запис в СРГ – це не описка, колись реально існувало ім’я (антропонім) Чемес, і от його діти стали зватись Чемесовими, а його володіння мало би зватись Чемесов.

по ГРАК-у із шаблоном

[word="Чемес.*"]

дав понад 300 відповідників, майже виключно – мало поширене прізвище Чемес (згадки стосуються тільки 2 осіб). Походження і значення слова чемес невідомі, словники такого не знають.

Трохи більше поталанило згаданому вище казнокраду. Великоруське діалектне слово чемез має загалом значення «гаманець (на гроші)», відповідно прізвище Чемез / Чемезов прикладали до багатія, куркуля. Так що пан Чемезов може виправдовувати свої крадійства тим, що його прізвище до того зобов’язує. Але це не допомагає нам пояснити запис СРГ.

Невідомий об’єкт. Клас вірогідності – Г.

(98) Утешков

Трохи краще стоїть справа із назвою Утешков. Виявилось, що Утешко – досить поширене серед тюркських народів особове ім’я, а на початку 17 ст. згадана Втешківська волость, орієнтири якої вказують на місця довкола сучасного містечка Роменського району Сумської області [докладніше: Жарких М. І. Географія кримських ярликів 15 – 16 ст. – К.: 2024 р., розділ «Утешков»]. Річка, на якій воно стоїть, так само зветься і через 17 км впадає в Сулу.

Ніякого поселення Утешков ніколи не існувало, це була назва урочища, і ця назва забулася, коли в середині 17 ст. цю територію почала активно заселяти українці. Клас вірогідності – Г.

(99) Синеч

Синеч окрім СРГ ніде не згадується. На початку 17 ст. згадується Синецька волость (але не поселення Синець!), орієнтири якої групуються довкола села Миргородського району Полтавської області [докладніше: Жарких М. І. Географія кримських ярликів 15 – 16 ст. – К.: 2024 р., розділ «Синец»].

В селі є сильно поруйноване давньоруське городище, знахідки з якого вказують на 10 – 12 ст. [Супруненко О.Б., Кулатова І.М., Мироненко К.М., Тітков О.В. Рештки городища літописного міста Синець та знахідки у Посуллі. – « в Україні 2001-2002 рр.», К., 2003 р., с. 40 – 42]. Село лежить на Сулі, і його зі значним зусиллям можна прийняти за давній Синеч. Клас вірогідності – В.

(100) Кляпечь

На початку 17 ст. згадується Клепецька волость про впадінні Ромна в Сулу [Русина О. – Записки Наукового товариства ім. Шевченка, 1996 р., т. 231, с. 375]. Але Ромен впадає в Сулу точнісінько в сучасному місті Ромни (101).

Суперечливий погляд подав Ю. Моргунов, який вказав на с. Лубенського району Полтавської області. З одного боку, там мало би бути городище давньоруського часу в ур. Пурпурівщина, а з другого – воно досі не виявлене [Моргунов Ю. Ю. . – Курск: 1996 г., с. 93 – 94]. Село лежить у 8 км на північ від Лубен, річки там ніякої нема, Сула протікає у 9 км на схід від села.

О. Супруненко зі співавторами висловили думку, що Кляпеч – це археологічний комплекс в ур. Коломак поблизу с. Лубенського району Полтавської області. Він складається із городища, селища та курганного могильника, датується часом роменської культури (8 – 10 ст.) та давньоруським часом. [Супруненко О. Б., Приймак В. В., Мироненко К. М. золотоординського часу Дніпровського лісостепового Лівобережжя. – Київ-Полтава: Археологія, 2004 р., с. 8 – 9]. Це село знаходиться на річці Удай у 12 км на північ від Лубен, найближча точка на Сулі – 8 км на південний захід від села.

Між Хитцями і Клепачами – всього 7 км, а від Ромен вони віддалені на 82 км. З огляду на подібність назви із зусиллям можна прийняти Клепачі. Клас вірогідності – В.

(101) Ромен

У повчанні князя Володимира Мономаха є :

ко Ромну идох со Олгомь и з дѣтми на нь [Аепу та Боняка; ЛЛ-1, стб. 250].

Цю подію відносять до 1113 року [Л. Є. Махновець у своєму повчання]. Єдиний список «Повчання» вписаний до Лаврентіївського літопису, але не він був джерелом цього запису СРГ, бо в цій групі зовсім не видно системного використання назв із літописів.

В Ромнах є городище давньоруського часу [Моргунов Ю. Ю. op. cit., с. 53 – 54]. Пізніше цей пункт зникає з джерел аж до 17 ст. Безсумнівне сучасне місто Сумської області. Клас вірогідності – А.

(102) Ковыла

Всі знають, що – це степова трава. Це є в українській, російській, болгарській, сербо-хорватській мовах, але в інших мовах його немає, і походження його неясне. Як не дивно, топонімів Ковила ніде нема, є тільки похідна назва ; здається, і самі ці об’єкти і тим більше їх назви – пізнього походження, мало що не 20 ст.

Думаю, тут в СРГ маємо просто непорозуміння, незнайоме для писаря слово було прийнято за власну назву. Клас вірогідності – Г.

(103) Ворона

Слово ворона писар СРГ мабуть знав, це ніяка не рідкість. 7 назв річок і 7 назв поселень з точним співпадінням.

Починати, звичайно, треба з річок.

У Полтавській області є річка , ділянка якої при впадінні її у Ворсклу зветься Ворона. Оскільки в гирлі Полузір’я знаходиться містечко , то виникло припущення, що це містечко є Вороною з СРГ [Супруненко О. Б., Приймак В. В., Мироненко К. М., op. cit., с. 8].

Далі у Дніпропетровській області є маленька (28 км) . Вона починається у місті Синельникове і впадає у Дніпро в селі із характерною назвою Дніпровського району.

Також маємо більшу (91 км) в Івано-Франківській області, на якій стоїть село Коломийського району.

Зовсім коротенька (7 км) тече у Дрогобицькому районі Львівської області і впадає у річку Солоницю (ця остання нам ще знадобиться!).

Ще одна маленька (36 км) має виток у Волноваському районі Донецької області, тече загалом на захід і впадає в річку Вовчу (а та впадає в Самару, а Самара – у Дніпро). На цій річці стоїть село із характерною назвою (Синельниківський район Дніпропетровської області).

Далі маємо значну (454 км) ріку , яка впадає у Хопер у Воронізькій області, невелику (59 км) , яка впадає в Угру в Смоленській області і ще одну маленьку (16 км) на Кольському півострові.

Поселення із назвою Ворона, окрім названих, є в Чернігівській та Волинській областях (Україна), у Гродненській області (Білорусія), у Мордовії в РФ і в Ботошанському повіті в Румунії (там поруч навіть три села: , Ворона-Маре і Ворона-Теодору. До речі, це всього 30 км на схід від уже відомої нам Сучави).

Думаю, не може бути ані мови, щоби Ворона в СРГ позначала якесь поселення. Це – назва урочища та / або річки. Із річок мені найбільше подобається Ворона-Дніпровська. Думаю, назва в СРГ позначає урочище в її гирлі – на доповнення до згаданих вище Омельників (79). Клас вірогідності – В.

(104) Сал

На відміну від Ворони, назва досить рідкісна. Є в складі островів Зеленого мису на захід від Африки (6000 км від Бердичева Києва), також в Індії, котра впадає в Аравійське море (це вже ближче, тільки 5500 км від Києва).

Нарешті є дуже порядна (776 км) ріка , котра має виток у Калмикії, тече загалом на захід і впадає в Дон у Семикаракорську (це всього 816 км від Києва, 670 км від безспірних Черкас (46) і 630 км від безспірних Ромен (101)). Думаю, це вона згадана в СРГ, ставлю позначку на її гирло. Клас вірогідності – А.

(105) Песьи Кости

Як не дивно, ця екзотична назва відома в інших джерелах. В 1578 році в Москві склали розклад – де стояли вартові в степу в минулому році і де їм слід стояти в наступному. Там записано, що в наступному році вартові з Путивля мають стояти по Донцю до гирла Айдара, «и станицам ездити сверх росписи кверх Тору и Миюсу и кверх Самари а Арели и к Днепру к Песьим костям» [Акты Московского государства. – Спб.: 1890 г., т. 1, № 27, ].

Наступну згадку маємо в розкладі 1586 р., де знову подано огляд прикордонної варти: «велено посылати станицы [з Путивля] к верх Самари и Арели, а к третьему урочищу ко Днепру к Песьим костям» [там само, № 31, ].

Думаю, що це урочище знаходилось на Дніпрі в межах сучасного міста Дніпро (Січеслав), де впадають Оріль та Самара. Клас вірогідності – Б.

(106) Хотень

Якось не хочеться думати про подвоєння Хотина на Дністрі (37). Можливо, село Шосткинського району Сумської області [докладніше: Жарких М. І. Географія кримських ярликів 15 – 16 ст. – К.: 2024 р., розділ «Хотин»]. Клас вірогідності – В.

Із 13 об’єктів (94 – 106), записаних між Сулою і Пслом, маємо тільки три безспірних, із тих тільки один справді розташовано на Сулі. Ще три об’єкта можна прив’язати до Сули за допомогою складних припущень. Решта – не відома та / або не стосується Сули.

(107) А на Псле

На наше щастя, назва – унікальна і стосується великої ріки (717 км), що має виток біля с. Білгородської області, тече загалом паралельно до Сули і до Ворскли на південний захід і впадає у Дніпро біля Кременчука. Клас вірогідності – А.

(108) Ничян

На поч. 17 ст. згадана Ницанська волость, котра справді знаходилась на Пслі біля с. Охтирського району Сумської області. Перехід Ничян → Ницаха вважаю неможливим, але нічого ліпшого не видно [докладніше: Жарких М. І. Географія кримських ярликів 15 – 16 ст. – К.: 2024 р., розділ «Ничани»]. Клас вірогідності – В.

(109) Городище

Всі об’єкти СРГ розміщуються у красивому п’ятикутнику Холмогори – Каунас – Видин – Єрусалим – Нижній Новгород. Його периметр – 8000 км, а площа – 3.1 млн. кв. км. Є на цій території і городища – думаю, кілька тисяч набереться. Котре із них малось на увазі в СРГ – невідомо, об’єктивних підстав для його локалізації немає [докладніше: Жарких М. І. Географія кримських ярликів 15 – 16 ст. – К.: 2024 р., розділ «Городище»]. Клас вірогідності – Г.

(110) Лошици

В 17 ст. недовгий час існував Лосицький острог, котрий зник, не лишивши сліду в місцевій топонімії. Він знаходився на Ворсклі (не на Пслі!) десь біля сучасного села Охтирського району Сумської області [докладніше: Жарких М. І. Географія кримських ярликів 15 – 16 ст. – К.: 2024 р., розділ «Лосичі»]. Клас вірогідності – В.

(111) Бирин

Маємо майже точне співпадіння назви – село у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області [докладніше: Жарких М. І. Географія кримських ярликів 15 – 16 ст. – К.: 2024 р., розділ «Бирин»]. Перша виразна про Бирин походить з 1488 р. [LM 4, № 16.2, с. 54] Клас вірогідності – А.

(112) Жолважь

Спроби локалізувати цю назву на підставі згадок 17 ст. приводять на місце, де виникло сучасне місто Курської області, котре стоїть на Пслі. Назва не лишила ніякого сліду в місцевій топонімії [докладніше: Жарких М. І. Географія кримських ярликів 15 – 16 ст. – К.: 2024 р., розділ «Жолваж»]. Клас вірогідності – В.

Із 5 об’єктів (108 – 112) записаних між Пслом і Ворсклою, тільки один локалізується на Пслі – і то якщо прийняти, що Жолваж = Суджі.

(113) Ворскла

На щастя, цю назву має тільки один об’єкт – значна (464 км) , яка має виток у Білгородській області РФ, перетинає Сумську й Полтавську області і впадає у Дніпро. Клас вірогідності – А.

(114) Хотмышль

Chothmisl вперше згадується у СГС (1432 р.) і потім в СРГ. Можна не мати сумніву, що це сучасне село у Борисівському районі Курської області РФ. Воно справді лежить на правому березі Ворскли [докладніше: Жарких М. І. Географія кримських ярликів 15 – 16 ст. – К.: 2024 р., розділ «Хотмишль»]. Клас вірогідності – А.

На цьому, на мою думку, закінчується «Дніпровсько-лівобережна» група об’єктів в СРГ (91 – 114). Тільки 8 об’єктів можна ототожнити безспірно, із них 4 – це річки. Решта назв не мають відповідників у сучасній топонімії, а їх локалізація на підставі пізніших згадок (переважно 17 ст.) залишається суперечливою. В цих пізніх записах немає згадок про конкретні поселення, тільки про назви волостей, урочищ, доріг. Тому слід думати, що такі неясні назви і в часі складання СРГ позначали маловідомі урочища.

Прив’язка цих гіпотетично локалізованих місць до річок переважно помилкова.

Спробуємо тепер співставити цей фрагмент СРГ з пізнішими переліками географічних об’єктів.

Примітки. 1. Назви із ярликів дано за ярликами середньої групи, де потрібні нам об’єкти представлені повніше [докладніше: Жарких М. І. Географія кримських ярликів 15 – 16 ст. – К.: 2024 р., розділи «Путивльська група» та «Об’єкти та їх назви»].

2. Назви з Путивльської книги подано не за текстом цього досі не опублікованого джерела, а за архівним заголовком [Російський державний архів давніх актів, ф. 1209, кн. 368. – Назва наведена за статтею: Чурсин Д.И. о локализации древнерусских городов Жолваж и Бирин. – Filo Ariadne, 2021 р., № 2, с. 32].

Можна думати, що тут в СРГ не дуже щасливо перемішано якийсь опис Дніпра (Омельники – Песьї Кості – Ворона) і перелік урочищ на лівих допливах Дніпра (я називатиму його «Дніпровсько-лівобережним» переліком).

Оскільки в СГС ми із усіх цих назв маємо один тільки Хотмишль, слід думати, що оці гіпотетичні джерела були укладені в дуже короткому проміжку 1430-40-х років. Можливо, вони були складені як спроби описати володіння Великого князівства Литовського на лівому березі Дніпра й упорядкувати управління ними. Цю акцію можна пов’язувати з іменами великих князів Свитригайла, Сигізмунда чи Казимира (самого початку його довгого правління). Якщо це так, то це джерело (джерела) знаходились у Вільні. Як же ними скористався писар СРГ? Поки що продовжимо збирати наші спостереження.

Картосхеми

Досить численна «Дніпровсько-лівобережна» група – дуже низької якості, і це прекрасно видно на наступних картосхемах. Оскільки упевнено локалізованих об’єктів тут дуже мало, оптимальний маршрут досить очевидний: 95 → 111 → 101 → 114 → 104 = 1453 км. Він нанесений на наступній схемі блакитними стрілками.

Для прокладання основного реального маршруту (між об’єктами класу А) треба просто дивитись перелік: 95 → 101 → 104 → 111 → 114 = 2410 км. Він нанесений на наступній схемі червоними стрілками. Стрілки інших кольорів не мають спеціального значення, тільки щоби не було плутанини при перетині. Ентропія-А = 166 %.

Повний реальний маршрут (класи А + Б + В) виглядає ще гірше заплутаним: 95 → 96 → 99 → 100 → 101 → 103 → 104 → 105 → 106 → 108 → 110 → 111 → 112 → 114 = 3304 км, що дає нам ентропію-В = 227 %.

Чорним контуром на картосхемі позначено багатокутник, який охоплює всі об’єкти групи. Діаметр його (95 – 104) дорівнює 1093 км. Зі складу групи хочеться вилучити два сторонніх об’єкти: Скнятин (95) та Сал (104). Думаю, про їх розташування писар СРГ не мав ніякого поняття. З їх вилученням контур групи (жовто-гарячого кольору) набуває діаметр 445 км (103 – 111), або 40 % від повного діаметру.