4. «Іпатіївська» група (№ 53 – 83)

Микола Жарких

Починається ця група із заголовка (52): «А се киевские гроди». Здавалось би, після цього повинен йти Київ як найбільш відоме і важливе місто, але ні – Київ потрапив у середину групи.

Писарю Н4Л це здалося настільки нелогічним, що він переніс заголовок нижче по тексту, в позицію 69, але це поліпшення мало наслідком і погіршення, бо тепер і Корсунь і Канів потрапили в блок «польських» городів. Переконавшись, що простий перенос заголовків не допомагає, цей писав в подальшому тексті їх не рухав.

Деякі дослідники надають великого значення формі слова гроди, добачають тут полонізм і виводять із цього дальші наслідки. Слід знати, що гродський суд (спрощено грод) заведено у Великому князівстві Литовському у 1566 р., з прийняттям 2-го литовського статуту, і напередодні переходу Києва під владу Польщі в 1569 р. Коли такий суд в Києві було реально відкрито – треба спеціально відшукувати (не хочу цим займатись). Першим поляком, який бував у Києві не проїздом, а жив відносно стало біля Києва (у Новому Верещині – Фастові), був католицький біскуп Йосип Верещинській (кін. 16 ст.). Все це було через століття з гаком після появи СРГ. Ніяких полонізмів у тексті СРГ нема – не видно ані Пшемисля, ніже Тшембовлі, Бжесця чи Влодзімежа. Думаю про механічну описку в заголовку.

(53) Дверен

Дверен у перший і останній раз згадується в під 6700 (1192) роком:

Тої ж зими послав Рюрик [посла] по Кунтувдія в Половці, і половці, взявши його, приїхали до Рюрика. Рюрик тоді, одаривши половців дарами многими і водивши їх до присяги, одпустив їх до себе, а Кунтувдія зоставив у себе і дав йому город на Росі Дверен Руської землі заради [ІпатЛ, стб. 674].

Цитата показує нам, що укладач СРГ читав цей літопис, бо використав і вказівку на Рши (54). Л. Є. Махновець, коментуючи літопис, «городище Очаків біля с. Набутова, навпроти с. Деренківця Корсунь-Шевченківського р-ну Черк. обл.»

Ясно, що це поселення запустіло задовго до часу складання СРГ, мабуть, після Батиєва погрому в 1240 р., так що і сама назва його забулася. Подібність її до сучасного дуже приблизна. Клас вірогідності – В.

(55) Корсунь

Корсунь згадується в Іпатіївському літописі від 6680 до 6703 років. Особлива нам корисна :

Всеволод просив у нього [князя Рюрика Ростиславича] Торчський, Треполь, Корсунь, Богуславль, Канів [ІпатЛ, стб. 684].

До Торчеська в позиції 305 ми ще повернемось, а поки що зауважимо, що стоїть на тій самій Росі (54). Чи існував він в часи складання СРГ – невідомо, але назва його збереглася. Наступні конкретні згадки Корсуня походять в 1584 – 1585 років [Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. – Warszawa: 1884, t. 5, ]. Клас вірогідності – А.

(56) Треполь

Треполь згадується в Іпатіївському літописі багато разів від 6601 (1093) до 6703 (1195) року, серед цих згадок є і вказівка на його розміщення на Дніпрі (57). Безспірне Обухівського району Київської області – те саме, де москалі позавчора (тобто 11 квітня 2024 р.) . Ніяк, бачите, не можуть забути, що в 1195 році це містечко не дісталося їхньому князя Всеволоду Юрійовичу Владимирському!

Про існування поселення на цьому місці в часи складання СРГ незалежних (від СРГ) даних нема. Наступна конкретна згадка про Треполь – надання великого князя Олександра для Данила Дедковича, 13 березня 1500 р. (документ зберігався в архіві Аксаків у Мотовилівці) [Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. – Warszawa: 1892, t. 12, ]. Клас вірогідності – А.

(58) Канев

Канев так само дуже часто згадується в Іпатіївському літописі від 6652 (1144) до 6703 (1195) року, і так само там є вказівки на його розташування на Дніпрі. У 14 – 15 ст. за Канів нічого не чути, замок згадується з 1503 р. Нині – в Черкаському районі та області. Клас вірогідності – А.

(59) Глинеск

Глинеск – чисто літературний об’єкт, який реально не існував [детальніше: Жарких М. І. Князі Глинські. – К.: 2023 р., розділ «Картосхема діянь князів Глинських»]. Клас вірогідності – Е. Думаю, що в СРГ він записаний не на місці, в кримських ярликах він виступає у парі з так само літературним Снепородом [Жарких М. І. Географія кримських ярликів 15 – 16 ст. – К.: 2024 р., розділ «Порівняльна таблиця»], і там, у «Дніпровсько-лівобережній» групі – його справжнє місце.

(60) Переяславль

В СРГ записано три об’єкти такого імені (60, 311, 374), так що визначення Русскыи (61) тут не зайве (хоча воно може стосуватись і наступного Юр’єва – 62). Він згадується в Іпатіївському літописі дуже часто від 6415 (907) до 6758 (1250) року.

До середини 12 ст. на Русі був лише один (у сучасній Київській області), і всі згадки цієї назви стосувались його. Але переяславський князь Юрій Долгорукий заснував свій Переяславль у Заліссі, який нині так і зветься .

Іпатіївський та Новгородський 1-й літописи не журилися цією неоднозначністю і не конкретизували, який Переяславль згадано тут чи там.

«Руський Переяславль» згаданий під 6706 (1198) роком у Радзивилівському літописі [ПСРЛ, т. 38, с. 159], далі у літописці Переяславля-Суздальського [ПСРЛ, т. 41, с. 122], у . Тобто владимирський літописець на початку 13 ст. відчув неоднозначність назви і один раз підкреслив, що йдеться не про «наш» (суздальський) Переяславль, а про інший, Руський. Ця згадка далі повторена у Симеонівському літописі [СимЛ, с. 37], але її немає в інших літописах 1 пол. 15 ст. – Рогозькому, Софійському 1-у старшого ізводу, Новгородському Карамзінському, Новгородському 4-у.

Цей (Руський) Переяславль був зруйнований в 1239 р. і після того запустів; нове життя на старому городищі почалось аж наприкінці 16 ст. (6 березня 1585 р. король Стефан Баторій надав князю К. К. Острозькому привілей на осадження Переяславля [Архив Юго-Западной России. – К.: 1905 г., ч. 7, т. 3, с. 284 – 288; Корпус магдебурзьких грамот українським містам. – К.: 2000 р., с. 45 – 47; дякую Дмитру Вирському та Дмитру Вортману за вказівку на цей документ]) Клас вірогідності – А.

Немає сумніву, що до СРГ назва потрапила з літопису, але визначення «Руський» не було поширене в літописанні. Допускаю, що писар СРГ додав його самостійно, незалежно від названих вище літописів з такою згадкою.

(62) Юрьев

Юрьев – давнє місто на південь від Києва, відоме тим, що тут була резиденція окремого єпископа. Власне єпископ згадується в Іпатіївському літописі від 6580 (1072) до 6705 (1197). Окрім цього та інших літописів, юр’ївські єпископи згадуються у переліках руських ієрархів, доданих як довідкові статті до деяких великоруських літописів.

Після Батиєва погрому це місто запустіло, так що навіть назва його забулася. Вважається, що це – сучасна Біла Церква. Ця теза розвинута у статті Л. Іванченка та Р. Орлова [Іванченко Л. І., Орлов Р. С. . – Археологія, 1986 р., № 53, с. 1 – 14; також Орлов Р. С., Стародуб О. В. – «Стародавній Іскоростень і слов’янські гради», Коростень, 2008 р., т. 2, с. 54 – 58]. На погано збереженому городищі в 1812 р. збудовано . Знахідки на цьому городищі вказують на міський характер поселення, котре існувало в давньоруський час. Найважливішими для моєї вузької теми є погано збережені залишки триапсидної мурованої церкви, котра за будівельними матеріалами і технікою будівництва так само датується періодом Давньої Русі. Дослідники упевнено вважають її кафедральним храмом юр’ївських єпископів і виводять її назву – св. Георгія.

Окрім цього Юр’єва, маємо в СРГ ще Юр’їв-Польський (366). Також був Юр’їв у сучасній Естонії (Тарту), згаданий в Іпатіївському літописі під 6538 (1030) роком.

Отже, приймаємо із натяжкою . Клас вірогідності – В.

(63) Пересечен

Припущення щодо його розміщення підсумовані в маленькій статті Д. Вортмана [Вортман Д. Я. . – Енциклопедія історії України, т. 9]. Детальний перегляд і критику запропонованих версій дав Р. Рабинович [Рабинович Р. А. . – «В камне и в бронзе», СПб., 2017 г., с. 485 – 498]; він схиляється до ідеї М. Надеждина (1844 р.), що це – сучасне село в Молдавії.

Вважаю необхідним розділити питання про «справжній Пересічен» і про об’єкт № 63 із СРГ. Думаю, автор цієї частини СРГ не мав зеленого поняття про «справжній Пересічен», але читав, як ми уже бачили вище, Іпатіївський літопис, і вичитав там згадку під 6662 (1154) роком:

У той же час прийшла вість Ростиславу: Гліб Юрійович із безліччю половців ідуть до Переяславля. Ростислав тоді зі Святославом виступили з Києва до [города] Пересічна і тут почали оба збирати дружину [ІпатЛ, стб. 471].

Контекст згадки однозначно говорить: усі події розгортались на просторі 80 км між Києвом та Переяславом. Тому укладач СРГ поставив Пересічен у київську групу, нітрохи не журячись питанням – що таке Пересічен і де він знаходився. Відсутність пізніших згадок і слідів у топонімії дозволяє говорити, що цей київський Пересічен занепав, можливо, ще до навали Батия. «Городом» цей Пересічен став у перекладі Л. Махновця, але назва могла позначати й якесь урочище.

Попри те, що ранні згадки про Пересічен містяться у Новгородському 1-й літописі молодшого ізводу, до якого був приєднаний СРГ, вони не могли бути джерелом для СРГ, бо з них не можна зміркувати, де отой ранній Пересічен (10 ст.) знаходився.

Невідомий об’єкт. Клас вірогідності – Г.

(64) Василев

Василев (64) на Стугне (65) – сучасне місто Обухівського району Київської області, справді розташоване на (не плутайте з одноіменним , який через навалу гнилих солом’яних ординців згадується нині значно частіше за річку).

Город Василів згадується в Іпатіївському літописі від 6504 (996), далі у 6659 (1151) р. («приготувавши до бою полки свої, пішли мимо Василева через [ріку] Стугну») і потім ще у 6679 (1171) р. Після навали Батия город запустів і відновився аж у 16 ст. По кочує звістка про надання Василькову у 1586 році магдебурзького права, але першоджерела я не дошукався. Думаю, що і назва города, і його розміщення узяті з Іпатіївського літопису. Клас вірогідності – А.

(66) Белъгород

Белъгород (66) на Рпене (67) – сучасне село Бучанського району Київської області, справді розташоване на ріці . Город запустів після Батиєвої навали, наступна звістка про нього міститься в описі посольства А. Контаріні в 1474 р. Клас вірогідності – А.

Город згадується в Іпатіївському літописі багато разів від 6488 (980) до 6705 (1197) років, але ріка Ірпінь ані в цьому, ані (здається) в жодному іншому великоруському літописі не згадується.

Також відома річка , яка у місті Владимир (РФ) впадає у Клязьму. Вона має допливи із характерними назвами Почайна та Либідь. Однак на ній немає нічого подібного до Білгорода. Отже, щодо назви ріки можна припускати використання місцевої (київської) інформації.

(68) Чернъгород

Назва майже точно відповідає сучасному селу Фастівського району Київської області, розташованому при впадінні Унави в Ірпінь у 25 км вище від Білогородки. Таким чином, визначення «на Рпене» (67) може стосуватись як Білогородки, так і Чорногородки.

В літопису під 6659 (1151) роком міститься згадка про поселення Вернев, натомість у Хлебниківському і Погодінському списках маємо Чернев. Це, здається, краще, і мабуть відповідає сучасній Чорногородці.

У Чорногородці відоме давньоруське городище; наступна згадка про це місце – карта Г. Боплана сер. 17 ст. Не думаю, що тут джерелом СРГ був літопис, скоріше – місцева інформація. Клас вірогідності – А.

(70) Киев деревян на Днепре

І сам Київ, і його укріплення, і Дніпро, і Десятинна церква і Софійський собор постійно згадувались в Іпатіївському літописі. Зрештою, це було досить відоме. Клас вірогідності – А.

Інша справа – чи визначення «деревян» стосується давно зруйнованих укріплень Верхнього міста, чи маленького замку на Замковій горі.

(71) Богородица Десятиннаа

«А церкы святаа Богородица Десятиннаа камена была о полутретьядцати версех» – не названа тут прямо «зруйнованою», тільки на відміну від трьох інших згадок церков про її верхи сказано в минулому часі. 25 верхів – це не результат спостережень в натурі, а здогад писаря СРГ, так би мовити, перший проект реконструкції храму. Клас вірогідності – А.

(72) святаа София

«А святаа София о 12 версех» – в найбільш поширеній нині Ю. Асеєва, В. Волкова, М. Кресального собор має 13 – 15 верхів (залежно від того, вважати верхами куполи над сходовими баштами чи ні). В Софійському соборі в Новгороді (401) писар нарахував 6 верхів, тобто купол над сходовою баштою записано в число верхів. Якщо верхи київського собору раховано в той самий спосіб, слід би нарахувати їх 15.

Цікаво, що всі давні куполи збереглися до нашого часу і навіть на склепіннях збережено. Тому навряд чи можна думати, що 12 куполів – це ті, що збереглися на момент укладання СРГ, а частина їх була на той момент зруйнована. Клас вірогідності – А.

(73) Вышегород

Вишгород згадується в Іпатіївському літописі дуже часто від 6454 (946) до 6706 (1198) років, подекуди – у зв’язку з храмом-меморіалом св. Бориса і Гліба. Але це святилище чомусь не привернуло уваги писаря СРГ. Город був зруйнований під час навали Батия і пізніші згадки про нього стосуються аж 16 ст. (в 1571 р. Вишгород був наданий Євтихію Висоцькому [АЗР, т. 3, № 53, с. 158 – 159]). Святилище було чисто князівським, після зникнення князів як провідної групи суспільства воно занепало, і спроб його відбудови не було. На початку 17 ст. київські домініканці розбирали залишки храму на будівельний матеріал для свого костелу в Києві (давніх руських князів вони за святих не вважали).

Безспірно – сучасне місто . Клас вірогідності – А.

В СРГ записаний ще інший Вышегород (431) – у «Новгородській» групі.

(74) Милославици

В Іпатіївському літописі такої назви нема, вона згадана тільки у «Вітовтовому» літописі [наприклад, ПСРЛ, т. 35, с. 65; докладніше: Жарких М. І. Дві традиції літописання Великого князівства Литовського. – К.: 2016 р., розділ «Варіанти тексту «Вітовтового» літопису»]. Там навіть зазначено що ця місцевість була «за Дніпром», тобто на лівому березі Дніпра. Я міркую, що запис про смерть Скиргайла зі згадкою Милославич зроблено в 1430-х роках, і можна думати, що в близькому часі ця назва потрапила до СРГ.

Слідів цієї назви в сучасній топоніміці немає, ототожнення Милославиць (Милославичів) із давнім в межах сучасного Києва не має твердої підстави.

Невідомий об’єкт. Клас вірогідності – Г.

(75) Тмуторокань

Тмуторокань згадується в Іпатіївському літописі від 6496 (988) до 6602 (1094) року, і з літопису ця назва потрапила до СРГ. його знаходиться в станиці Тамань Краснодарського краю РФ.

М. Тихомиров думав так:

Наиболее загадочным является город Тмутаракань, показанный между Мирославицами и Остречьским городом на Десне, т. е. на левом берегу Днепра. Нет никакого основания думать, что составитель «Списка» вставил сюда название древней Тмутаракани, находившейся на берегах Керченского пролива. Мог существовать и небольшой киевский городок с таким же названием, как на это указывает существование города Корсуни на Роси, носящего одинаковое название с Корсунью или Херсонесом в Крыму [ТМН2, с. 104].

Погодитись із цими міркуванням жодною мірою неможливо. Не слід вигадувати зайві сутності понад необхідні (бритва Оккама), а оця «київська Тмуторокань» чітко належить до зайвих. Розміщення цього об’єкту між Києвом та Остром нічого не значить, бо й Єрусалим (269) у СРГ розміщено між Жижицею (268) та Ржищевом (270), тобто маємо відскок на 2700 км на південь і далі на 2100 км на північ. Отаку-то «географічну послідовність переліку» ми бачимо в СРГ!

Справа розв’язується простіше і без додаткових сутностей. Писар СРГ читав Іпатіївський літопис і вичитав там Тмуторокань, і записав до свого переліку. І тільки. Клас вірогідності – А.

(76) Остречскыи

Здається, тут пропущено іменник (город / городок / городець?), оскільки в СРГ, здається, немає назв, які складаються з одного прикметника. В Іпатіївському літописі під 6606 (1098) роком згадується «город на Въстри»; далі в 6649 (1141) р. – «Городечь Въстрьскыи» [ІпатЛ, стб. 248, 308], і далі до кінця 12 ст. є ще кілька згадок. Думаю, запис 1141 р. і був джерелом для СРГ (зауважу, що в Н1ЛМІ Остер взагалі не згадується). В Лаврентіївському літописі є згадки «городка, городця» без визначення, котрі прикладаються до Остра; тільки під 6703 (1195) р. маємо , що князь Всеволод Юрійович «созда град на Городци на Въстри» [ЛЛ-2, стб. 412].

Думаю, що джерелом запису в СРГ був Іпатіївський літопис (запис 1141 р.). при впадінні Остра у Десну надійно ототожнюється із цим Городцем. Клас вірогідності – А.

Визначення «на Десне» (77) може стосуватись як Остра (76), так і Чернігова (78).

Після Батиєвої навали згадки про Остер зникають надовго. До сер. 15 ст. належить запис «Князю Олександру Володимировичу Острецкий городок» [LM 3, p. 64]. Думаю, йдеться про київського князя Олелька (Олександра), котрий приєднав Остер до свого київського володіння.

Десь у 1481..1483 рр. великий князь литовський Казимир розглядав суперечку за володіння Остром («именье Остр»). Княгиня Марія, удова (?) князя Семена Семеновича Трабського, добивалась повернення їй цього маєтку, оскільки ним володів її батько – князь Митко Секира в часи великого князя Вітовта й Сигізмунда. Казимир присудив їй цей маєток [LM 4, № 65, с. 111; щиро вдячний пану Ігорю Кондратьєву за вказівку на цей документ].

Цікаво, що сторони процесу не посилались на письмові документи ані на свідків, тільки подали свої усні заяви. Виходить, на той час це було достатньою підставою. Також не сказано, що князь Дмитро одержав пожалування від Вітовта, ім’я останнього виступає тільки хронологічним вказівником. Також немає згадки про укріплення (город / городок), тільки про «именье».

З усього цього можна зробити висновок, що у першій третині 15 ст. (якраз у час, що нас цікавить) Остер становив уже певну цінність і був предметом володіння. Але це було нове поселення вище гирла річки Остер, не пов’язане безпосередньо із давнім Городцем Остерським. Нове поселення довкола давнього городища виникло пізніше за цей «новий» Остер і отримало характерну назву Старогородка – воно вважалось окремим поселенням ще на початку 20 ст.

(78) Чернигов

Чернигов часто згадується в усіх літописах за давньоруський час, після зруйнування міста татарами Батия в 1239 р. згадки про нього стають украй рідкісними: у «Повісті про Василя Каліку» 1331 р. [С1ЛСІ, стб. 406 та інші літописи, котрі містять цю повість], у СГС (1432 р. – Czirnyrow), у кримських ярликах від 1461 р. [D. K., № 1 і наступні].

Безсумнівний сучасний . Клас вірогідності – А.

(79) Омелники

Ця назва становить загадку для дослідників. М. Тихомиров написав так:

По «Списку русских городов» Омельники должны были находиться между Черниговом и Сновском. Между тем местечко Омельник показано на картах XVII в. на нижнем течении реки Псла при впадении в нее реки Омельник [ТМН2, с. 105].

Цей справді існує в Кременчуцькому районі Полтавської області. Село стоїть на лівому березі Псла приблизно у 3 км на південь від впадіння у Псел. Це приблизно 300 км на південь від Чернігова і 305 км – від Седнева.

Інший здогад висловив полтавський археолог О. Супруненко. На його думку, Омельники – це давньоруське городище біля сучасного села того ж Кременчуцького району [Супруненко О. Б. із пониззя Псла та Орелі. – «Старожитності Лівобережного Подніпров’я – 2019», К., 2019 р., с. 147]. Воно знаходиться на тому самому Пслі в 17 км на північ від села Омельник.

Супруненко приписує таке припущення досліднику Манжелійського городища В. Шерстюку, але в замітках останнього, на які посилається Супруненко, ані слова про СРГ нема, сказано тільки, що занепад цього городища стався десь у 2 пол. 11 ст., і далі життя тут відродилось у 2 пол. 17 ст. [Шерстюк В. В. Розкопки Манжелійського городища. – «», К., 2016 р., с. 154 – 155; Шерстюк В. В. Розкопки Манжеліївського городища на Полтавщині. – «», К., 2017 р., с. 205 – 207].

Цілком може бути, що городище у Манжелії, розташоване недалеко від річки Омельник, дійсно звалося в давньоруський час Омельником, але що це допомагає в тлумаченні СРГ? Адже городище занепало за чотири століття до часу виникнення СРГ. Усна пам’ять так довго не живе, потрібна або письмова згадка, або якась інша нагода пригадати цю назву, ближча до часу складання СРГ.

Оливи до вогню додає той факт, що назва Омельник відносно поширена в Україні. Окрім згаданого вище села Омельник-(Кременчуцький) маємо ще село -(Олександрійський) на річці Сухий Омельник (це 43 км на південь від Омельника-Кременчуцького). Сухий Омельник впадає в ріку (Онуфріївський), котра впадає у Дніпро на захід від села Деріївка. На цій річі стоїть село , котре давніше звалось Омельник Другий (це 12 км на схід від Омельника-Олександрійського).

Ще одна (Кам’янський) розташована неподалік попередньої і впадає у Дніпро біля села Дніпровокам’янка, у 24 км на південний схід від гирла Омельника-Онуфріївського. На цьому Омельнику стоїть містечко Кам’янського району Дніпропетровської області, котре давніше звалось Омельник-(Лихівський).

Від Омельника-(Лихівського) до Омельника-(Олександрійського) – 48 км, до Омельника-(Кременчуцького) – 64 км. Ясно, що всі ці села не мають стосунку до СРГ, а от річки – мабуть мають. Всі вони знаходяться біля Дніпра на невеликому відрізку (40 км) від гирла Псла до гирла Омельника-(Кам’янського). Думаю, що в СРГ Омельниками звалось оце урочище. Можливо, якесь значення має форма множини – Омелники (кілька об’єктів із назвою Омельник). Клас вірогідності – Б.

Отже, дана назва потрапила у позицію між Черніговом та Сновськом «оплошно и не справясь с делом».

(80) Сновеск

Сновеск кілька разів згадується в Іпатіївському літописі від 6576 (1068 «ко Сновьску») до 6472 (1234 «Снѡвескь») р. [ІпатЛ, стб. 161, 772]. Після походу Батия він занепав і знову згадується аж у 1527 р. Отже, відомості в СРГ про нього – скоріше за все книжні. Дослідники одностайно вказують на сучасне містечко Чернігівського району. Клас вірогідності – А.

(81) Брянеск

Брянеск кілька разів згадується в Іпатіївському літописі від 6654 (1146 «к Добрѧньскоу»; «Дъбрѧньскѣ») до 6782 (1274 «Романа Дьбрѧньского») р. [ІпатЛ, стб. 161, 872] Форму «Брянеск» маємо в Н1ЛМІ під 6839 (1331) роком, і далі ще дві згадки. Можливо, це – власне новгородська форма назви. Безсумнівний – обласний центр РФ. Клас вірогідності – А.

(82) Ростовець

Ростовець згадується в Іпатіївському літописі (власне, у Повісті временних літ) від 6759 (1071) р.:

Пустошили половці коло [города] Ростовця і коло [города] Неятина. («Воєваша Половци оу Растовца и оу Неятина».)

Далі маємо згадки під 6677 (1169) і 6685 (1177) роками. Контекст згадок вказує на Поросся як місце розташування цього нині невідомого об’єкту. Л. Є. Махновець у своєму перекладі літопису «два городища в уроч. Замчисько біля с. Ружинського р-ну Житомирської обл.» пропонує село Вінницького району, але чомусь забуває про сусідню . Ці два села знаходяться у 55 км на південь від Білилівки і десь у 20 км на південь від ріки Рось.

Маємо також річку , котра має виток біля Козятина і впадає у Рось проти села Пилипча Білоцерківського району. Віддаль – 84 км по прямій і 116 км по руслу. Білилівка знаходиться на верхів’ї річки, у 15 км від Козятина. Чи справді на Роставиці немає інших городищ окрім Білилівки? Я не можу заглиблюватись у це питання. Клас вірогідності – Г.

(83) Унеятин

Неятин один-єдиний раз згадано у процитованому вище фрагменті Іпатіївського літопису. Писар прийняв запис «оу Неятина» за одне слово і так утворився Унеятин. На роль цього об’єкту пропонують сучасне село Бердичівського району, на ріці Роставиці у 21 км нижче Білилівки, з погано збереженим городищем. Клас вірогідності – В.

Ця пара – Ростовець і Неятин – корисна для нас тим, що однозначно вказує на запис у Повісті временних літ як на джерело СРГ. З огляду на наведені вище спостереження можна думати саме про Іпатіївський список літопису.

«Іпатіївська» група виразно відрізняється від попереднього і наступного тексту СРГ великою кількістю об’єктів, запозичених з Іпатіївського літопису. Такі запозичення ми ще побачимо в наступних групах, але там вони не утворюють такої довгої послідовності.

Картосхеми

Об’єктів у «Іпатіївській» групі помітно більше, і з ними все виходить непросто. Оптимальний маршрут треба починати з одного із найвіддаленіших об’єктів, щоб не повертатись до нього і зекономити зворотню віддаль. З цих самих міркувань і закінчувати його треба на одному з віддалених об’єктів. Я починаю цей маршрут з Тмуторокані і закінчую Брянськом: 75 → 55 → 58 → 60 → 56 → 64 → 68 → 66 → 70 → 73 → 76 → 78 → 80 → 81 = 1270 км. Він нанесений на наступній схемі блакитними стрілками.

Для прокладання основного реального маршруту (між об’єктами класу А) треба просто дивитись перелік: 55 → 56 → 58 → 60 → 64 → 66 → 68 → 70 → 73 → 75 → 76 → 78 → 79 → 80 → 81 → 81 → 83 = 2290 км. Він нанесений на наступній схемі червоними стрілками. Стрілки інших кольорів не мають спеціального значення, тільки щоби не було плутанини при перетині. Ентропія-А = 180 %, і більша її частина зумовлена відскоком до Тмуторокані, який додав 1530 км.

Повний реальний маршрут (класи А + Б + В) виглядає ще гірше заплутаним: 53 → 55 → 56 → 58 → 60 → 62 → 64 → 66 → 68 → 70 → 73 → 75 → 76 → 78 → 80 → 81 → 83 = 3494 км, що дає нам ентропію-В = 275 %.

Чорним контуром на картосхемі позначено багатокутник, який охоплює всі об’єкти групи. Діаметр його (75 – 81) дорівнює 911 км. Зі складу групи хочеться вилучити три сторонніх об’єкти: Омельник (79), який походить не з літопису, та два літописних городи – Тмуторокань (75) та Брянськ (81). Останній значно логічніше було би розмістити в наступній, «Сіверський» групі. З їх вилученням контур ядра групи (жовто-гарячого кольору) набуває діаметр 230 км (55 – 80), тобто в чотири (!) рази менший.

Разом з тим об’єкти, запозичені з Іпатіївського літопису, розкидані в СРГ по багатьох інших групах, і часто є сторонніми для цих груп.