16. «Владимирська» група (№ 371 – 388)

Микола Жарких

«Владимирська» група об’єктів відділена у мене від попередньої чисто механічно, аби розділ, присвячений «муромській» групі, не розростався до нескінченості.

(371) Боголюбое

Формально найраніша згадка про сучасне містечко в 11 км від історичного центру Владимира датується 6663 роком:

В лето 6663 [1155]. Приде из Киева смиреныи и христолюбивыи на великое княжение в град Володимирь князь великыи Андреи Юрьевичь без отчя повелениа, егоже лестию подъяша Кучковичи, и поставишя град Боголюбныи […] сътвори град и нарече ему имя: се есть место Боголюбимое [Н1Л, с. 467].

Цей запис міститься не в самому літописі, а в додатковій статті «», доданій до Новгородського 1-го літопису молодшого ізводу. Стаття складена за літописними джерелами, але значно пізніше описуваних подій, мабуть таки в сер. 15 ст.

В тому ж літописі (у старшому ізводі) маємо під 6682 (1174) роком:

Убиша Володимири князя Андрея свои милостьници: на канон святою Петру и Павлу, в нощь, спящю ему в Боголюбьмь… [Н1Л, с. 34].

Запис такого самого змісту, зі згадкою Боголюбого міститься і в Іпатіївському літописі під 6683 (1175) роком – в складі великої повісті про вбивство Андрія Боголюбського [ІпатЛ, стб. 580 – 591]. Інакший варіант цієї повісті, так само зі згадкою Боголюбого, міститься в Лаврентіївському літописі [ЛЛ-2, стб. 367 і далі]. В ньому міститься і додаткова згадка про пограбування церкви у Боголюбому (6685 – 1177 р., стб. 383).

Наступна згадка міститься в Новгородському 1-у літописі у повісті «», помилково датованій 6759 (1251) роком: померлого Олександра з Городця на Волзі везуть у Владимир і от митрополит, вийшовши з Владимира, «стретоша у Боголюбивем» [Н1Л, с. 306].

С. Заграєвський наголошує на великій площі укріплень Боголюбова, наявності кам’яних оборонних споруд (велика рідкість!) і називає його столицею північно-східної Русі за князя Андрія Боголюбського [Заграевский С.В. . – «Материалы 23 межрегиональной краеведческой конференции (13 апреля 2018 г.)», Владимир, 2018 г., с. 105 – 128].

У видатному значенні цього об’єкту і його статусі города не випадає сумніватись – але тільки для часу перед нападом Батия в 1237 – 1238 роках. Після того Боголюбове зникає зі сторінок джерел – про нього немає згадки ані в Симеонівському літописі, ані в договорах московських князів. Вважається, що десь в 13 ст. давній князівський замок був пристосований під монастир.

Отже, в час складання СРГ слава города Боголюбова була далеко в минулому. Джерелом для СРГ міг бути будь-який з давніх літописів. Клас вірогідності – А.

(372) Володимерь

Думаю, що це не подвоєння уже відомого нам Володимира № 164 (на Волині), а згадка про сучасне місто на Клязьмі (якщо дивитись із Києва – то у Заліссі).

Перша згадка про нього походить з 6663 (1155) року, коли-то князь Андрій Юрійович утік із Вишгорода до Володимира [ІпатЛ, стб. 482]. За князя Андрія Боголюбського (у 3-й чверті 12 ст.) місто набуло великого значення уже і стало столицею його спадкоємців. Татари зруйнували Владимир на початку 1238 р., але його політична роль ще зросло, бо татари надавали серйозне значення титулу «великий князь владимирський». Запобігання ласки у татарських ханів і здобування цього титулу становили зміст політичного розвитку північно-східної Русі аж до кінця 14 ст., коли московські князі приватизували цей титул у своєму роді.

Велике значення Владимира в часі складання СРГ – поза сумнівом, думаю, що ніякі конкретні джерела тут не були потрібні. Клас вірогідності – А.

(373) Клещин

Найдавніша згадка цієї назви походить із недатованої частин «Повісті временних літ», із огляду народів східної Європи: «а на Ростовѣ ѡзерѣ Мерѧ а на Клещинѣ ѡзерѣ сѣдѧть мѣрѧ же» [ІпатЛ, стб. 8]. Ця звістка є і в інших списках «Повісті». Цілком виразно сказано, що Клещино – це озеро. Ростовське озеро нині зветься Неро, а Клещино, за загальною згодою всіх дослідників – це сучасне (між центрами цих озер – 60 км).

Дослідники надають велике значення літописному оповіданню під 6660 (1152) роком.

Звідки ж воно взялося? Короткий перегляд показав:

1, Лаврентіївський та Іпатіївський літописи містять кожен розлогу статтю 6660 року, але там немає згадки про будівельну діяльність Юрія.

2, збережені фрагменти Троїцького літопису (доведеного до 1408 р.) містять пересказ статті давніх літописів, без згадки про будівельну діяльність Юрія [Троицкая летопись. – М.: 1950 г., с. 234 – 236].

3, в Рогозькому літописці, доведеному до 1411 р., під 6660 роком сказано тільки: «Князь Юрьги заложи град Новый Переяславль» [ПСРЛ, 1922 г., т. 15, вып. 1, стб. 21]. (У Симеонівському літописі, як відомо, втрачена початкова частина до 1177 р.)

4, в Софійському 1-у літописі, доведеному до 1418 р., стаття 6660 року просто порожня [С1ЛСІ, стб. 228].

5, у 2-й вибірці Новгородського Карамзінського літопису невелика стаття 6660 р. присвячена будівельній діяльності Юрія. Оскільки вона може розглядатись як потенційне джерело СРГ, процитую її повністю:

Юрьи Володимерич в Суждальской земли многы церкви създа: на Нерли святую мученика Бориса и Глеба, а в Суждале постави святого Спаса, а в Володимери святого Георгия, и град Юрьев заложи, и церковь святого Георгия камену, и Переяславль переведе от Клещина и заложи велик, и церковь постави святого Спаса в граде Переяславле [ПСРЛ, 2002 г., т. 42, с. 102].

6, це оповідання очікувано перейшло у Новгородський 4-й літопис:

Юрьи Володимеричь в Соуздалской земли многи церкви създа: на Нерли святоую мученикоу Бориса и Глеба, а в Суздале постави святого Спаса, а в Володимере святого Георгия, и град Юрьев заложи и церковь святого Георгия каменоу, и Переяславль переведе от Клищина, заложи велик, и церковь постави святого Спаса в Переяславле [ПСРЛ, 1915 г., т. 4, ч. 1, вып. 1, с. 153].

7, у Типографському літописі (основний текст закінчено, мабуть, у 1489 р.) цей запис виглядає так:

Тогда же Георгий князь в Соуждале бе, и отвръзл емоу бог разумнеи очи на церковное здание, и многи церкви поставиша по Суздальской стране и церковь постави камену на Нерли святых мученик Бориса и Глеба, и святого Спаса в Соуздале и святого Георгия в Володимери каменоу же, и Переяславль град перевед от Клещениа, и заложи велик град и церковь каменоу, в нем доспе святого Спаса и исполни ю книгами и мощми святых дивно, и Гергев град заложи и в нем церковь доспе каменоу святого мученика Георгия [ПСРЛ, 1921 г., т. 24, с. 77].

Тут запис Новгородського 4-го літопису перекомпоновано і розпросторено благочестивим вставками.

8, в Московському зводі 1492 р. міститься дуже коротка згадка: «Того же лета Юрьи в Суздале поставил церкви камены: Борис Глеб на Нерли, и Спаса, и Георгия, в Переславли Спаса» [ПСРЛ, 1949 г., т. 25, с. 56]. Маємо сильне (до повної неясності) скорочення, мабуть з Новгородського 4-го літопису.

9, у Никонівському літописі (1520-х років) маємо такий варіант оповідання:

Того же лета князь велики Юрьи Долгорукий Суждалский быв под Черниговом ратью, и возвратися в Суждаль на свое великое княжене, и пришед многи церкви созда: на Нерли святых страстотерпець Бориса и Глеба, и во свое имя град Юрьев заложи, нарицаемый Полский, и церковь в нем камену святого Георгия созда, а в Володимери церковь святого Георгия камену же созда, и град Переяславль от Клещина перенесе и созда болши старого, и церковь в нем постави камену святого Спаса, а в Суждале постави церковь камену Спаса же святого [ПСРЛ, 1862 г., т. 9, с. 196 – 197].

Тут знову маємо перекомпоновку оповідання Новгородського 4-го літопису і розпросторення його вставками, незалежними від Типографського літопису.

Це оповідання в тому чи іншому вигляді присутнє і в інших літописах Московської держави; складання повної стемми за всіма джерелами не входить в мою задачу.

Ясно, що даний запис СРГ запозичено з новгородського літописання 2-ї чв. 15 ст. Для моєї вузької теми не має значення, існував «город Клещин» чи ні – натомість велике значення має обізнаність писаря СРГ із найновішими на сер. 15 ст. історичними текстами. Маємо тут вказівку не тільки на час складання джерела СРГ, але і на місце складання цього джерела – Великий Новгород. Чисто літературний об’єкт. Клас вірогідності – Е.

Із названих в оповіданні городів в СРГ згадано Суздаль (368), Владимир (372), Юрьїв (366), Переяславль (374). Ми бачимо, що вони згадані не в тому порядку, як у літописі. Тому нема підстав говорити, що всі ці назви запозичені з літописного оповідання.

У великій дуже змістовній статті [Русинов В. Н. : историческая реальность или историографическая фикция? – «Проблемы происхождения и бытования памятников древнерусской письменности и литературы», Нижний Новгород, 2014 г., с. 3 – 97] автор приходить до висновку: «город Клещин» – це історіографічна фікція.

(374) Переяславль

Хоча при записі немає конкретизації – про який саме Переяславль йдеться, можна думати, що тут згадано сучасний . Заснування його формально датують 1152 роком на підставі процитованого вище оповідання про будівельну діяльність князя Юрія Володимировича, хоча цілком очевидно, що таку серію мурованих церков не можна збудувати за один рік; тут під одним роком зібрано всі будівельні підприємства Юрія (стисло кажучи – згадки про такі храми, які в 2-й чверті 15 ст., через три століття після самих подій, приписувались Юрію).

Єдина згадка в Іпатіївському літописі, котру за контекстом слід відносити до Переславля-Заліського, походить із повісті про вбивство Андрія Боголюбського і датується 6683 (1175) роком [ІпатЛ, стб. 596 = ЛЛ-2, стб. 373].

В 13 ст. Переяславль був центром володінь князя Ярослава Всеволодовича та його роду – аж до початку 14 ст., коли старша лінія Ярославичів вигасла і город був захоплений Москвою. І надалі город був важливим центром Московського князівства, хоча й не відігравав більше політичної ролі. Масу згадок про нього маємо в Симеонівському літописі та в договорах князів [СимЛ, ДДГ – за покажчиками]. Клас вірогідності – А.

(375) Дмитров

Найбільш відоме поселення такої назви – сучасне місто Московської області (село у Червоноградському районі Львівської області ігноруємо).

В Лаврентіївському літописі Дмитров уперше згадується під 6689 (1181) роком, коли його було спалено під час війни [ЛЛ-2, стб. 388], а в 6809 (1301) році згадано навіть з’їзд князів у Дмитрові [ЛЛ-2, стб. 485]. В 6881 (1373) році Дмитров знову постраждав від війська тверського князя Михайла [СимЛ, с. 113], в 6896 (1388) році у Дмитрові народився князь Ярослав – син князя Володимира Андрійовича [СимЛ, с. 138]; в 6925 (1417) та 6934 (1426) роках Дмитров згадано в переліку міст, де була епідемія чуми [СимЛ, с. 163, 168], і так далі. Постійно згадується Дмитров у договорах князів [ДДГ за географічним покажчиком].

Існування і деяке значення Дмитрова в 14 – 1 пол. 15 ст. – поза сумнівом. Клас вірогідності – А.

(376) Москва камен

Таку назву мають , але всі вони виникли пізніше за «справжню» і під впливом популярності останньої.

Назва вперше згадується в Іпатіївському літописі під 6655 (1147) роком: князь Святослав Ольгович тікав від своїх ворогів, і його союзник суздальський князь Юрій Володимирович запросив його у Москву [ІпатЛ, стб. 339]. Здається, на той час це було просто урочище на південно-західному рубежі Суздальського князівства, але від цієї дати ведуть відлік існування сучасного міста. В записі 6684 (1176) р. літописець знайшов потрібним пояснити: «идоша с ним до Кучкова, рекше до Москвы» [ІпатЛ, стб. 600]. Далі Москва згадується в Іпатіївському та Лаврентіївському літописах переважно як місце, де хтось з кимось зустрівся, і тільки в оповіданні про похід Батия відзначено її більше значення: «взѧша Москву Татарове и воєводу убиша Филипа Нѧнка» [ЛЛ-2, стб. 460].

Політичне значення Москва набула наприкінці 13 ст., коли там став княжити Данило Олександрович, молодший син Олександра Невського; і з того часу її значення все зростало і зростало, аж поки не дійшло до ступеня столиці імперії зла – Російської федерації.

Будувати кам’яні укріплення в Москві задумали в 6874 (1366) році [СимЛ, с. 106], в наступному році є згадка про початок будівництва, а в 6876 (1368) році московський кремль витримав напад литовського князя Ольгерда [СимЛ, с. 108 – 109]. В цьому оповіданні немає виразної вказівки, що укріплення були муровані, але можна думати, що принаймні частину їх уже устигли закінчити. Так що вказівка СРГ, що Москва – город кам’яний, цілком слушна. Клас вірогідності – А.

(377) Можаеск

Єдине поселення з дуже схожою назвою – це сучасне місто у 103 км на захід від Москви. Він згаданий під 6801 (1293) роком, коли його здобули татари (Дюденева рать) [СимЛ, с. 82]. В 6812 (1304) р. Можайськ захопив московський князь Юрій Данилович, і з того часу Можайськ належав до Москви і навіть був центром московського уділу. Існування і значення цього города в 14 – 15 ст. – поза сумнівом. Клас вірогідності – А.

(378) Звенигород

Вище, під № 45, в СРГ уже був записаний один Звенигород, і там трохи розглянуто інші поселення такої назви. Можна повірити, що тут, в позиції 378, йдеться про інший – місто на Москві-ріці в 48 км на захід від московського Кремля. В СРГ немає необхідного додаткового уточнення, і можна думати, що писар того документу, котрий ліг в основу нашої «владимирської» групи, просто не знав ніякого іншого Звенигорода.

Перша письмова згадка про цей Звенигород міститься в заповіті московського князя Івана Даниловича (бл. 1339 р.) [ДДГ, № 1, с. 7], і далі географічний покажчик цього збірника документів рясніє згадками Звенигорода. В кінці 14 – 1 пол. 15 ст. Звенигород навіть відігравав деяку політичну роль як резиденція князя Юрія Дмитровича – претендента на московський престол. Клас вірогідності – А.

(379) Волок Ламьскыи

Ця прозора назва нині перетворилась на – місто у 108 км на захід від Москви.

Якийсь Волок згадано уже в 6643 (1135) році [ЛЛ-2, стб. 302]. Більш виразна згадка «ѣха к Ламьскому Волоку» належить до 6686 (1178) р. [ЛЛ-2, стб. 387]. Але ці й пізніші згадки стосувалися урочища – власне волока з річки (басейн Волги) у річку (басейн Москви-ріки – Оки – Волги).

Перша виразна згадка про город, укріплення належить до 6878 (1370) року, коли Ольгерд три дні безуспішно облягав Волок [СимЛ, с. 110]. Далі під 6716 (1408) роком «Волок Ламский» згадано у числі городів, наданих князю Свитригайлу [СимЛ, с. 155]. Ці та пізніші звістки надійно засвідчують існування города. Клас вірогідності – А.

(380) Руза

В Московській області є річка , котра впадає у Москву-ріку. На ній стоїть місто – єдиний претендент на цю позицію в СРГ.

«Село Рузьское» вперше згадано в заповіті московського князя Івана Даниловича (бл. 1339 р.) як належне до Звенигородського уділу княжича Івана Івановича [ДДГ, № 1, с. 7]. І справді сучасна Руза лежить у 42 км на захід від Звенигорода (90 км на захід від центру Москви). В наступному документі – заповіті князя Івана Івановича (бл. 1358 р.) згадана «Руза» (без означення) [ДДГ, № 4, с. 15]. Далі в заповіті князя Дмитра Івановича 1389 р. виразно згаданий «Руза городок» [ДДГ, № 12, с. 33]. Далі в заповіті князя Юрія Дмитровича 1433 р. маємо уже «город Рузу» [ДДГ, № 29, с. 73].

Статус города для Рузи на момент укладання СРГ можна вважати надійно підтвердженим. Клас вірогідності – А.

(381) Коломно

Єдиним претендентом на цю назву виступає сучасне місто на півдні Московської області.

Назва ця вперше згадана в 6685 (1177) році у контексті війні владимирських і рязанських князів [ЛЛ-2, стб. 383]. Оскільки Коломна лежить на зручній дорозі з Рязані до Владимира (обминаючи із заходу непрохідні Мещерські ліси), вона й надалі згадувалась у зв’язку з цими війнами. В 6745 (1237) р. маємо згадку про бій загону княжича Всеволода Юрійовича з татарами біля Коломни [ЛЛ-2, стб. 460].

Вважається, що москалі захопили Коломну в 6809 (1301) році, хоча прямої згадки про це в літописі немає [СимЛ, с. 85; те саме у Троїцькому літописі, с. 350 і у зводі 1492 р., с. 393]. В 1339 р. у своєму заповіті московський князь Іван Данилович розпоряджається Коломною як своєю [ДДГ, № 1, с. 7]. Там же згадано «Коломенские волости», що вказує на визначний статус Коломни (мабуть, города). І в пізніших документах московських князів постійно виступає «Коломна с волостьми».

Далі в січні 6874 (1367) року в Коломні відбулося весілля московського князя Дмитра Івановича [СимЛ, с. 106]. Влітку 6888 (1380) року обрушилася мурована церква у Коломні, котру був збудував князь Дмитро Іванович [СимЛ, с. 129]. Хоча перелічені звістки не містять прямих вказівок на існування укріплень, навряд чи мурована церква стояла в неукріпленому селі.

Але в усіх перелічених згадках Коломна завжди відмінюється в жіночому роді і ніколи – в середньому. Звідки в СРГ взялась форма середнього роду – неясно. Клас вірогідності – А.

(382) на Оце

Якщо це визначення стосується Коломни, то воно не зовсім точне. Коломенський кремль стоїть при впадінні річки Коломенки в Москву-ріку, а від кремля до місця впадіння Москви-ріки в Оку – 6.5 км. Клас вірогідності – А.

(383) Романов

Поселення із не дуже численні, але далеко не рідкісні. Із них маємо 6 сіл в Україні, відоме від 1499 року містечко в Мінській області Білорусії (до 1921 року воно звалось Романово), відоме з 1614 року село в Липецькій області (до 1920 р. і воно звалось Романово).

А ще є місто на Волзі, котре зветься так з 1918 р. Волга, як відомо, має два береги – лівий (в цьому місці – північний) і правий (південний). На північному боці був у свій час заснований город Романов, а на південному, точно напроти Романова – город Борисоглібськ.

Перша згадка про «городок Романов» міститься в заповіті московського князя Василя 2-го (1462 р.) [ДДГ, № 61, с. 195]: він надав своїй княгині Ростов з тим, що до нього тягнуло, та її (княгині!) куплю – отой Романов. Романов на Волзі лежить в 78 км на північ від Ростова, тому досить ймовірно, що в заповіті згаданий саме він. Стисло це розпорядження передано в літописі [СимЛ, с. 215].

Далі в договорі московського князя Івана 3-го зі своїм братом – углицьким князем Андрієм (1473 р.) до згадки про куплю Романова додано: «А с Романова городка давати ти [Андрію] татарщину к Ярославлю по старине» [ДДГ, № 70-2б, с. 238]. Романов на Волзі лежить у 36 км вище за течією від Ярославля.

Нарешті в заповіті царя Івана 4-го (1572 р.) згадано «Пешехонье… и с Борисоглебскою волостью, что на реке на Волге, против Романова городка» [ДДГ, № 104, с. 436].

Від Коломни на Оці (381) до Серпухова також на Оці (384) – 90 км. Від Коломни до Романова на Волзі – 315 км, а від Романова до Серпухова – 356 км. Отже, якщо наполягти на Романові на Волзі, виходить, що СРГ робить на цьому місці цілком невиправданий відскок на північ. Звичайно, вимагати від СРГ якогось географічного упорядкування не випадає, але бажано, щоби таких стрибків було менше. Другий факт – дуже пізня поява Романова в документах.

Думаю, що Романов на Волзі тут не підходить. Клас вірогідності – Г.

(384) Серпохов

Назва в СРГ досить подібна до унікальної назви сучасного міста на ріці Ока в Московській області.

Перша згадка – саме у формі Серпохов – міститься у заповіті московського князя Івана Даниловича (бл. 1339 р.) [ДДГ, № 1, с. 7]. Поселення було приділено молодшому сину Івана – Андрію і до вигасання роду Андрія в сер. 15 ст. належало князям із цього роду. Князь Володимир Андрійович зробив його центром своїх володінь і збудував укріплення, заснувавши таким чином город [обширне оповідання під 6882 (1374) роком – СимЛ, с. 114 – 115; там уживаються форми Серпухов і Серпохов паралельно].

Форма Серпохов постійно вживається до сер. 15 ст. [1390 р. – ДДГ, № 13, с. 37, 38; 1401 р. – № 17, с. 46; 1447 р. – № 45, с. 129, 132, 135], тільки зрідка бачимо Серпыхов [ДДГ 1433 р., № 27, с. 70] чи Серпухов [1447 р. – № 45, с. 138].

Отже, вжита в СРГ форма назви відповідає часу складання (сер. 15 ст.). Клас вірогідності – А.

(385) Новыи городок

Я уже відзначав, що в СРГ ми маємо вісім нових городів / городків, локалізація котрих без додаткових вказівок неможлива.

Якщо покладатись на географічну близькість цього невідомого Нового городка до відомих Серпухова і Боровська, то варто звернути увагу на заповіт московського князя Івана Івановича (1358 р.), де згадано «Новый городок на усть Поротли» [ДДГ, № 4, с. 15, 18].

А. Дедук пропонує на дану позицію в СРГ городище Спас-Городец біля деревні у 18 км на захід від Серпухова [Дедук А. В. XIV – начала XVI в. – М.: 2018 г., с. 120 -121, 180 – 181]. Городище знаходиться на правому березі Протви у 8 км від місця її впадіння в Оку.

Далі в договорі московського князя Дмитра Івановича з рязанським князем Олегом Івановичем (1382 р.) згадано: «от Коломны вверх по Оце, на московской стороне – почен Новый городок, Лужа, Верея, Боровеск» [ДДГ, № 10, с. 29].

Якщо прийняти зазначену локалізацію Нового городка, то місце впадіння річки Лужа у Протву лежить у 43 км на північний захід від нього (біля сучасного Обнінська), місто Верея на Протві – у 40 км на північний захід від гирла Лужі, Боровськ на Протві – у 17 км на північ від гирла Лужі. Виходить, цей фрагмент договору описує течію р. Протва.

Процитований фрагмент увійшов в наступні договори 1402, 1434, 1447 рр. [ДДГ, № 19, с. 53; № 33, с. 84; № 47, с. 143]. З подальших документів Новий городок зникає, мабуть означення московсько-рязанського кордону на цій ділянці втратило актуальність.

З певною обережністю можна прийняти локалізацію, запропоновану А. Дедуком. Клас вірогідності – Б.

(386) Лужа

Це слово окрім значення «калюжа» позначає ще – озер та дрібних деревень. Найбільш помітною є (159 км), котра впадає у Протву, а та – в Оку. Одноіменного поселення на цій ріці не видно.

В московських документах 14 – 15 ст. назва Лужа зустрічається досить часто в контексті переліку об’єктів на ріці Протва (як вище). У 1382, 1390 роках згадується просто Лужа (без пояснень, що це таке) [ДДГ, № 10, с. 29; № 13, с. 37]. В тому ж 1390 р. згадані «Лужские слободы» [ДДГ, № 13, с. 39]. Далі в 1401 р. маємо поширений опис: князь Володимир Андрійович заповідав своїй дружині Олені

Лужу и со всеми слободами, и с волостми, и с околицами, и с селы, и з бортью, и с тамгою, и с мыты, и со озеры, и со всеми пошлинами. И что в Луже села за слугами, и в слободах, и те села все княгине моей [ДДГ, № 17, с. 47; + Лужовские слободы – с. 49].

Отже, Лужа виступає тут як значний об’єкт із власною структурою. Нині найзначніше поселення на Лужі – у 10 км від гирла Лужі, але це – не Лужа, бо він під назвою Ярославль згаданий у тому самому заповіті окремо [с. 46].

«Лужа с волостьми» зазначена і в договорі 1433 р. [ДДГ, № 27, с. 70].

В заповіті згаданої вище княгині Олени (1433 р.) зазначено:

в Луже селы Юрьевское з деревнями, и з Деготским, Осеневским, Аврамовским, Михалковым, Миседьским, Сосновским и з деревнями, и что х тем селам потягло [ДДГ, № 28, с. 72].

Із цих сіл знайшлося у 17 км на захід від Малоярославця, Осеневское нині зветься (7 км на північ від Юрьевского), знаходиться у 3 км на північ від Юрьевского, – у 15 км на захід від Юрьевского; Сосновское вважається сучасною деревнею (19 км на захід від Юрьевского). Деготское та Миседьское нині невідомі.

Із локалізованих сіл Юрьевское та Абрамовское справді лежать на р. Лужа, Асеньевское – на р. Бобровка у 1.5 км від її впадіння в Лужу; Подсосенки – на р. Динка у 2.5 км від її впадіння в Лужу. Михалково ж лежить на р. Шумка (вона впадає в р. , котра впадає в Лужу) і від нього до найближчої точки р. Лужи – 3 км. В цілому ці села окреслюють територію довжиною із заходу на схід 15 – 20 км в середній течії Лужі. Поселення Лужа тут немає і мабуть ніколи не було.

Можна думати, що тут в СРГ згадана саме річка – доплив Протви або комплекс маєтків на Лужі. Цілком може бути, що писар СРГ не журився питанням, чим була ота Лужа. Клас вірогідності для річки – А.

(387) Боровеск

Майже єдиним претендентом на цю назву виступає сучасне місто у Калузькій області, у 66 км на захід від Серпухова.

Вперше «село на Репне в Боровсце» згадане у заповіті московського князя Івана Івановича (бл. 1358 р.) [ДДГ, № 4, с. 15]. Далі уже сам Боровеск (саме в такій формі) з’являється в документах 1382, 1390, 1401, 1402, 1433, 1434, 1447 років [ДДГ, № 10, с. 29; № 13, с. 37; № 17, с. 46; № 19, с. 53; № 27, с. 70; № 33, с. 84; № 45, с. 129].

Отже, ця форма назви була основною в часи укладання СРГ. Клас вірогідності – А.

(388) Болонеск

Болонеск у перший і останній раз згаданий у заповіті московського князя Дмитра Івановича (1389 р.) в числі можайських волостей, наданих княжичу Андрію [ДДГ, № 12, с. 34]. Де він знаходився – точно невідомо.

М. Тихомиров слідом за М. Любавським написав, що вона знаходилась на річці Болонка, яка нині невідома і яка впадала у р. Гжать [ТМН2, с. 128]. Автори «Археологічної карти Росії» вказують на городище у деревні на р. Гжать [Археологическая карта России: Смоленская область. – М.: 1997 г., ч. 2, с. 25 – 26]. Дехто хоче бачити тут подвоєння Оболенська (242, 295), але наявність точного відповідника в документі 1389 р. робить це виправлення зайвим.

Невідомий об’єкт. Клас вірогідності – Г.

«Владимирська» група налічує 18 об’єктів. Із них 14 (78 %) локалізуються упевнено, один потребує припущення, два об’єкти не вдається локалізувати. В групі є один цінний для нас літературний об’єкт. Отже, якість записів групи висока, навіть вища за попередню «муромську» групу, від якої – повторюся – «владимирська» група відділена чисто механічно.

Картосхеми

Оптимальний маршрут у «Владимирській» групі я проклав такий: 371 → 372 → 374 → 375 → 376 → 378 → 379 → 380 → 377 → 386 → 387 → 384 → 381 = 700 км. Він нанесений на наступній схемі блакитними стрілками.

Для прокладання основного реального маршруту (між об’єктами класу А) треба просто дивитись перелік: 371 → 372 → 374 → 375 → 376 → 377 → 378 → 379 → 380 → 381 → 384 → 386 → 387 = 976 км. Він нанесений на наступній схемі стрілками червоного кольору. Ентропія-А = 139 %. Слід звернути увагу, що цей реальний маршрут частково збігається із чисто умоглядним оптимальним маршрутом (так само як і для «Муромської» групи).

Повний реальний маршрут (класи А + Б): 371 → 372 → 374 → 375 → 376 → 377 → 378 → 379 → 380 → 381 → 384 → 385 → 386 → 387 = 978 км, що дає нам ентропію-В = 140 %. Незначне зростання зумовлене тим, що в групі є тільки один умовно локалізований об’єкт, і він географічно розміщений якраз між сусідніми добре локалізованими об’єктами (зрідка в СРГ трапляються і такі випадки).

Чорним контуром на картосхемі позначено багатокутник, який охоплює всі об’єкти групи. Їх розташування знову нагадує «Золоте кільце», на цей раз довкола Москви. Діаметр його (371 – 386) дорівнює 320 км. Сторонніх об’єктів у групі немає.