Розділи 161 – 180
Микола Жарких
161. От Онуфрієва дня – Саву… (с. 41)
От Онуфрієва дня – Саву, Якова, ієрея Кузьму, Іоана, Кузьму, Никиту, Тетяну.
День св. Онуфрія відзначають 12 червня. Таким хронологічним позначкам буде присвячено окремий розділ.
162. З Москви уписали рід князя Семена Ряполовського, отець, і мати, і сам (с. 41)
Князя Іоана, іноку схимницю княгиню Анастасію, князя Семена.
Проблема із розумінням цього запису полягає в тому, що в 2 пол. 15 ст. на Москві одночасно служили два Семена Івановича – (син Івана Андрійовича «Ногавиці» Ряполовського, помер в 1503 р.) та його небіж (син Івана Івановича – брата Семена Хрипуна; страчений в 1499 р.). Тому буває складно розібрати, про кого йдеться, коли в документах згадують просто «князя Семена Івановича». От і в даному випадку не можна вирішити, про яку гілку роду йдеться.
163. Пан Страшко [вписав] (с. 41)
Никиту.
Розділ складається тільки з одного імені. Вище (розділ 70) уже був записаний рід Никити Страшка. Цей запис, я думаю, зроблений кимось із його родичів (сином?) після смерті самого Никити.
164. Князь Олександр Сендюшкович (с. 41)
(1) Князя Олександра, а во іноках Єлевферія.
(2) Схимника Євстафія, Гаврила, Григорія, Никиту, Євлампія, Ірину, Михайла, Василя, схимницю Єфросинію, інока Олександра, схимницю Аксинію, схимника Тимофія, Агафію, інока Олексія, Софію, Гаврила, Агафію, Анну, інока Леонтія, Євдокію, ієрея Назарія, іноку Агрипину, Василя, Марію, священноінока Йосифа, інока Васіана, Федора, Катерину, Ісака, Тетяну, Євдокію, Іоана, Федора, Єфрема, Марфу.
З цим князем Олександром ми маємо великий клопіт, бо вище (розділ 134) уже був записаний Олександр Сангушко, в ченцях Олексій, котрий був пов’язаний з відомим у 1440-х – 1491 рр. князем Олександром Сангушковичем. Наступний Олександр у роді Сангушків помер 1565 року [Вольф, 442 – 443], що безумовно занадто пізно для ПС. Залишається припустити, що тут знову записаний той самий Олександр Сангушкович, а його чернече ім’я записано помилково (чи в перший раз, чи в другий, чи в обох випадках – невідомо; може бути, що той, хто робив запис, пам’ятав тільки, що князь прийняв чернецтво, а його чернече ім’я забув, і довелось його вигадувати знову).
165. Рід пана Бикова (с. 41 – 42)
34 імені чоловіків і жінок впереміш, серед яких відзначаємо схимницю Олену (в позиції 15), інока Єпіфанія (22), інока Андрія (26), іноку Ксенію (27).
Вище (в розділі 95) було записано рід пана Бика, а тут, можливо – ще його родичі. Рід Биковських (Тиша-Биковських) відомий з початку 16 ст. [Бонецький-2, ], і перший його представник – Тиша (Тихон) Іванович Биковський, здається, був живий ще в 1545 р. Інший рід Биковських був католицьким.
166. Пана Завиши і пані його (с. 42)
Силуяна, Тетяну.
Про королівського дворянина Завишу відомо, що в 1491 р. він був свідком при наданні для монастиря в Кобрині. Його сини звалися Яновичами-Завишичами, діяли наприкінці 15 – на початку 16 ст. [Бонецький-1, ]. Може бути так, що християнське ім’я Завиши було таки Силуян, а Яном його звали спрощено і скорочено (ну, і полонізовано).
167. Рід пана Калениковича і пані його (с. 42)
Іоана, Анастасію, Михайла, Григорія, Стефана, Єлизара, Іоана, Феклу, Марфу, Василя, Марію, схимницю Варвару, Климентія, Аграфену, Понарію, Іоана, Химу, Пахомія, Григорія, Василя, Василису, Йосифа, Андрія, Федора, іноку Анну.
Принаймні два перших імені належать відомим з документів особам: Івашко Каленикович згадувався в документах від 1467 р., а удова його Анастасія Зеньківна володіла селом Чортоліси і жила ще в 1513 р. [Бонецький-2, ]. Чортоліси – це сучасне містечко [Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, 1888, ], а в цілому рід пов’язаний із Волинню.
Якщо ці міркування правильні, то запис зроблено після 1513 року.
168. Пані Олена Ки[ч]кирева уписала в дім Пречистої вислугу пана свого селище Брилевщину Новосілки в Житомирському повіті, а за то уписала пана свого і себе і рід свій S [6] душ (с. 42)
(1) Інока Сильвестра, іноку Авдотью, Семена, Олену, іноку Наталю, Понарію.
(2) Іноку Домну, Ігнатія, Матрону, Анастасію, Захарію, інока Акиндина, Антоніду, Пелагею, Христину, інока Іону, інока Васіана, Марію, Євфимію, Тимофія, Ульяну, Павла, Матрону, Кудина, Мину, Матрону, Аникиту, Кузьму, Йосифа, Павла, Аграфену, ієрея Василя, Тетяну, Михайла, іноку Наталю, Семена, Єфросинію, Григорія, іноку Марем’яну, Іоана, Григорія, Євстафія, інока Михайла, Євдокима, інока Фому, Іоана, Євфимію, Кондрата, інока Анисима, Стефана, Ієсея, Сопрона, Родіона, Аксинію, Пелагею.
(3) Перфурія, Григорія, Леонтія, Федора, Павла, Мануїла, Малофея, Олександра, Василя, Діонісія, Лук’яна, Якова, Дмитра, Гаврила, Семена, Іоана.
(4) Ульяну, Василя, Іоана, Марію.
(5) Княгиню Ірину.
(6) Афанасія, Климентія, Анастасію, Фетінію, Аксинію, Єфросинію, Василя, Анну, Полінарію, Парасковію.
Про покійного Кичкиря та його удову (теж покійну) маємо лист великого князя литовського Олександра від 28 жовтня 1497 р., з якого видно, що Кичкир за короля Казимира володіли селом Брилево у Житомирському повіті, а тепер великий князь надав його Бику Олександровичу [Акты, относящиеся к истории западной России. – М., 2012 г, т. 1(6), № 237, с. 164]. Удова не названа там по імені, але можна не сумніватись, що йдеться про «нашу» Олену. Можна думати, що намір Олени заповісти село на користь Печерського монастиря не був реалізований, бо на село знайшовся інший, потужніший претендент в особі Бика (згаданого в ПС вище, в розділі 89).
Щодо Брилівщини – можу припустити, що це хутір Брилів біля Овруча, котрий зник між 1923 і 1941 роками [: 1795 – 2006 роки. – Житомир, 2007 р., с. 210]. Він належав до Черепинської волості (Черепин – у 5 км на захід від Житомира). Сіл з назвою Новосілка в Україні багато, але в Житомирський області є тільки одне, в тому ж Овруцькому районі. Воно лежить у 13 км на південний схід від Овруча. Обережно можна вважати, що цей запис пов’язано з Овручем.
Блок (3) виділено на тій підставі, що він містить 16 чоловічих імен підряд, що не є частим випадком в ПС. Була якась особлива нагода для такого запису.
169. [Рід] пана Семена Олізаровича (с. 42)
(1) Семена, Василя, Романа, Йосифа, Василя, Аграфену, Агафію.
(2) інока Мисаїла, Семена, Никифора, Василя, схимницю Анастасію, Іону, священноінока Матвія, Андрія, схимника Севастьяна, Ісайю, Єлевферія, Тетяну, Діонісія, Захарію, (Агапію – пізніша дописка), Андрія.
Семен Олізарович відомий в 1495 – 1496 роках як намісник берестейський [Бонецький-1, ]. Коли він помер – точно невідомо, але після 1496 року не згадувався; тому можна припустити, що на момент запису цього розділу до ПС він уже був покійним і записаний першим у першому блоці. Він мав брата Василя, згаданого в 1495 р., можливо, що й він тут записаний (169-1-5).
Іншого брата Семена звали Федір, його ми тут не бачимо, так само як нема імені його батька – Єлеазара. Імені дружини Семена (дочки кн. К. І. Острозького) ми також не знаємо.
Запис роду Семена, на мою думку, упорядкований за принципом – спочатку чоловіки, потім жінки; на цій підставі я відділяю другий блок, як не належний до цього роду.
170. Ті душі, 50 їх, пан Звір Волчкович,
намісник Слуцький, вписав рід свій (с. 42 – 43)
(1) Андрія, Анну, Василя, Анастасію, Павла, Дія, Фетінію, Марію, Олександра, Данила, Прокопія.
(2) Князя Андрія, княгиню Євфимію, князя Льва.
(3) Єпископа Євфимія.
(4) (Андрія, Фетінію, Марію – пізніша приписка на полі).
Про рід Волчковичів маємо звістки тільки починаючи з 2 чв. 16 ст. [Бонецький-1, ], але потрібного нам Звіра серед них немає.
Окремо від них показаний Олізар Волчкович [Бонецький-1, ], також діяч 2 чв. 16 ст. Отже, рід цього Звіра залишається нам невідомим.
Оцей Звір у генеалогічній таблиці названий також Василем і сином Романа Волчковича. Також сказано, що «сам Звір-Василь слідом за князями Олельковичами після ліквідації київського княжого столу виїжджає до Слуцька» [Яковенко Н.М. Українська шляхта з кін.14 до сер.17 ст. : Волинь і центральна Україна. – К. : Наукова думка, 1993 р., с. 154, 157, 158].
Чи справді так? Маємо документ 1491 року зі згадкою Василя Волчковича та його брата Льва – бояр Мінського повіту [Archiwum książat Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. – Lw. : 1887, t. 1, № 101, s. 96 – 97]; і маємо згадку в ПС (орієнтовно 1510 р.). Але звідки видно, що Звір – це саме Василь, а не Лев і не третій брат Василя? Не якийсь інший Волчкович? Звідки видно, що він служив у Києві при Семені Олельковичі? Звідки видно, що він перенісся до Слуцька, супроводжуючи Олельковичів?
Думаю, що рання історія роду Волчковичів, подана у Яковенко, вимагає ще критичного перегляду.
Доповнено 3 лютого 2018 р.
Єпископ Євфимій (170-3) – можливо, той самий єпископ Туровський і Пінський Євфимій, записаний уже раніше (82-2-14). Інша можливість – полоцький єпископ Євфимій Окушкович, згаданий в 1509 та 1511 рр. [Акты западной России, Спб., 1848 г., т. 2, № 67, 68, с. 84 – 85].
А де ж обіцяні в заголовку 50 душ? Тут можна зауважити якусь плутанину в записах. Думаю, писар мав намір вписати їх, але надійшли інші, нагальніші записи.
171. А се рід Кляпин да Глібів (с. 43)
(1) Князя Федора.
(2) Гаврила, Мелентія, іноку Агапію, Феодосію, Анастасію, Анну, Павла.
(3) Князя Михайла.
(4) Марію, Ульяну, Голендуху, Омеляна, Костянтина, Євфимію, Аксинію, Іоана, Ірину, Соломониду, Марію, Агапію. Кінець.
І в цьому розділі продовжується та сама плутанина – записи князів двічі вклинюються в загальний потік.
172. Григорія… (с. 43)
(1) Григорія, Федору, Фетінію, Марію, Анастасію, Романа, Филимона, Матрону, Федора, Никиту, Якима, Федору, Іоана, Марію, Варвару, Марію, Фому, Агрипину, Марію, йова, Варвару, Олександра, Ульяну, Ірину, Катерину, Станка Авдотью, Павла, ієрея Филимона, Захарія, Гаврила, Олексія.
(2) Князя Іоана.
(3) Сергія, Аксинію, Домну, Гаврила, Софію, Іоана, Василя, Дем’яна, Андрія, інока Фотія, Михайла, Тетяну, Мартина, Матрону, Василя, Февронію, Марію, Єфросинію, Єремея схимника, Никиту, Мамелфу.
(4) (Князя Богдана Васильовича – приписка на полі), князя Бориса.
От із цього розділу, я думаю, можна набрати ті 50 душ, які хотів записати Звір Волчкович.
А як же бути з князем Богданом Васильовичем? Вдалося знайти таких осіб:
1, князь , відомий у московській службі в 1566 – 1584 рр. [Русский биографический словарь А. А. Половцова, т. 4, с. 58]
2, князь Богдан Васильович Касаткин-Ростовський був воєводою в місті Михайлові в 1617 р. [Списки городовых воевод и других лиц воеводского управления Московского государства XVII столетия / Барсуков А. П. – М.: Кучково поле, 2010 г., ].
Вони нам мало підходять за часом свого життя. Найбільш імовірно, що тут вписано князя Богдана Васильовича Друцького-Любецького, згаданого в 1488 р. Він помер не пізніше 1500 р. [Вольф, 202 – 203]. Князя Бориса серед його ближчих родичів нема.
173. Рід пана Романа Єлизаровича
воєводи Київського (с. 43)
(1) Єлеазара, Йова, Олександра, Марію, Романа, Євфимія, Авраамія.
(2) Князя Давида, князя Павла.
(3) Павла, Марію, Андроніка, інока Іоана, Євпраксію, (Семена, Діонісія – пізніша приписка в тексті).
Воєвода Роман Єлизарович невідомий з інших джерел. С. Голубев думав, що він був на уряді після князя Дмитра Путятича [С. Г., 14]. Так само і Є. Вітте відводила йому місце між 1502 і 1507 роками, між кн. Путятичем та кн. Іваном Львовичем Глинським [Є. В., 143].
Але так не може бути. Путятич помер на початку 1505 р. [Вольф, 62], а уже у серпні 1505 року бачимо на уряді київського воєводи кн. І. Л. Глинського [Вольф, 80]. Місця для пана Романа між ними не залишається. Також і в пізніший час я не бачу в переліку хронологічних лаку, куди міг би втиснутись цей Роман. Думаю, що реально він воєводою не був, хіба якимось меншим урядником.
Тут в першому блоці (котрий власне і містить рід Романа) ми бачимо на першому місці Єлеазара – батька Романа. Чи справді він мав спорідненість із Семеном Олізаровичем (розділ 169), як думала Є. Вітте – неясно.
174. Олешко [рід вписав?] (с. 43 – 44)
(1) Олександра, Улиту, Ієремія, інока Нектарія, Антонія, Прокопія, Василя, Марію, Зиновія, Ананію, інока Васіана, Сергія, макарія, Киріана.
(2) Князя Іоана.
(3) Лаврентія, Ірину, Григорія, Филипа, Євфимію, Василя, Ігнатія, Марію, Іоакима, Василя, Іоана, Дорофея, Ульяну, Марію, Григорія, Кирила, Марфу, Пелагею, Анисима, Якова, Андрія, інока Якима, Єремея, Гаврила, Максима, ієрея Панфілія, Петра, Єфремія, іоана, Феодосію, Іоана, Амвросія, Химу, Мину, Семена, Олексія, Іоана, (Богдан Максимович – приписка на полі), Дмитра.
(4) Княгиню Марію.
(5) Якова (Щепенко – приписка на полі), Іллю, Митрофана, Стефана, Февронію, Іоана, Лук’яна, Зиновія, інока Полікарпа, Марію, Іларіона.
175. Дунавич [рід вписав?] (с. 44 – 45)
(1) 34 імені чоловіків і жінок впереміш, серед яких відзначаємо інока Іону (7), інока Якима (13).
(2) Князя Георгія.
(3) 387 імен чоловіків і жінок впереміш, серед яких відзначаємо інока Феодосія (8), інока Нефедія (! 12), інока Оникія (13), ієрея Якова (16), іноку Анастасію (17), інока Герасима (23), Віру (27), інока Іону (40), іноку Февронію (48), інока Феодосія (64), інока Макарія (70), схимника Іоана (82), інока Єлевферія (91), Арефи (! 97), інока схимника Оксентія (101), ієрея Ігнатія (104), ієрея Андрія (105), Иосихва (! 111), іноки (!) Ульяну (119), схимницу Ульяну (120), інока Досифея (123), інока Никиту (124), Нехведья (! 134), схимника Омеляна (136), інока Мисаїла (137), схимника Афанасія (139), схимника Захарію (151), Халелея (! 157), Фомы и жену его (184 – а за цим жіночого імені нема), Ходики (189), Аглаї (193), Федора и жену его Февронію (234, 235), Мамонту (251), інока Євфимія (279), інока Олексія (303), іноку Ульяну (316), Ілінарха (337), іноку Ксенію (343), іноку Акулину (354), ієрея Василя (360).
Ім’я Ходики (173-3-189) може означати першого представника роду, який уславився в Києві наприкінці 16 і в 1 пол. 17 ст. [Антонович В.Б. , воротилы городского самоуправления в Киеве в 16 – 18 вв. – Киевская старина, 1882 г., № 2, с. 233 – 261].
Слід зауважити, що починаючи з цього розділу трапляються записи імен в родовому відмінку, замість знахідного (як вимагалось правилами поминання [С. Г., 4]).
176. Рід архімандрита Жидичинського
Іоасафа (с. 45 – 46)
111 імен чоловіків і жінок впереміш, серед яких відзначаємо архімандрита Іоасафа (1), Марію схимницю (3), Мамонта (13), схимника інока Мартина (35), Химу (82), інока Дем’яна (100), інока Арсенія (102).
знаходиться на річці Стир біля Луцька. До переліку його ігуменів чи взагалі його історії наука поки що не дійшла. Нижче (в розділі 367) записано рід іншого архімандрита цього монастиря – Іони.
177. Рід пана Дмитра Бутовича (с. 46)
(1) Акулину, Устина, Дмитра, Парасковії (!).
(2) Князя Іоана.
(3) Матрону, Фому, Авдотью, Федора, Анастасію, інока Мартіана, Матрону, Данила, Мойсея, Николу, Тетяну, Анну, ульяну, Пелагею, Феодосію, Федора, інока Варсонофія, Павла, Трухона (!), Стефана, Василя, Григорія, Іларіона, Софію, Федору.
(4) Князя Григорія.
(5) Бориса, інока Іону, інока Іону (! 2 рази підряд), іноку Марію, Давида, Максима, Карпа, Филипа.
(6) Князя Олександра.
(7) Інока Нектарія, Павла, Михайла, Іоана, Марію, Зиновію, Гаврила, Марію, інока Каліста, Федора, Авксентія, Євстафія, Федора, Василя, Парасковію, інока Никиту, Іоана, федора, Февронію, Амоса, Василя, Олексія, Євфимію, Варвару, Стефана, інока схимника Васіана.
Історичні відомості про рід Бутовичів починаються з 1574 р. [Бонецький-2, – 266], а тут ми маємо згадку значно ранішого часу.
178. Богдан крилошанин уписав родителі свої (с. 46)
Ієрея Харлампія, схимницю Федору, Семена. Кінець.
179. Якова… (с. 46)
47 імен чоловіків і жінок впереміш, серед яких відзначаємо Аносію (4), інока Серафіна (! 22), інока Васіана (32).
180. Рід пана Івашка Дідковича (с. 46 – 48)
(1) 175 імен чоловіків і жінок впереміш, серед яких відзначаємо інока Іоакима (37), ієрея Василя (38), інока Йосифа (64), схимника Іоана (75), Мамонта (110), іноку Наталю (113), іноку Наталю (115), іноку Євдокію (116).
(2) Князя Дмитра.
(3) 39 імен чоловіків і жінок впереміш, серед яких відзначаємо Хотія (! 19), іноку Агафію (23), іноку Ірину (31), інока Зиновія (36).
(4) Князя Семена.
(5) 99 імен чоловіків і жінок впереміш, серед яких відзначаємо Фарафонта (7), інока Макарія (12), іноку Пелагею (14), інока Германа (16), інока Ісакія (22), інока Ілінарха (24), іноку Ірину (41), ієрея Сави (! 48), інока Симона (55), інока Никифора (56), Меркурія (59), інока Йосифа (72), іноку Василису (80).
(6) Княгиню Марію, князя Іоана, княгиню Марію.
(7) 130 імен чоловіків і жінок впереміш, серед яких відзначаємо іноку Ульяну (5), інока Євфимія (26), священноінока Макарія (32), Нестора чорноризця (40), Андрія чорноризця (41), чорноризицю Ульяну (43), чорноризицю Марію (51), чорноризця Іоана (57), Вокола (59), ієрея Іоана (63), священно священно (!) Нестора (68), Нерона (77), іноку Наталю (83), Віру (90), інока Павла (97), інока Євфимія (99).
На Київщині був рід Дидковських (Dydkowscy) [Бонецький-2, ], але перша згадка про нього належить до 1635 р.
Київський зем’янин Данило Дедкович / Деткович відомий в 1497 – 1500 рр. [Бонецький-1, ].
Кременецький зем’янин Олехно Іванович Дедко відомий з документу 1533 р. [там само].
З міркувань хронології нам би найбільше пасував батько Олехна – Іван Дедко / Дедкович, але це – тільки здогад.
Село є в Чуднівському районі Житомирської обл., історія його не досліджена.
Привертає увагу група записів ченців як чорноризців – раніше в ПС це слово не вживалось. Можливо, це індивідуальна особливість якогось писаря.
Коментар до цього розділу дала Н. М. Яковенко:
Івашко Дідкович подав до Пом’яника у своєму поминальному реєстрику понад 460 імен. Зауважимо, що серед них – п’Ять князівських і чотири імені «чорноризців», тобто печерських старців. Звичайно, неможливо точно обрахувати, скільки поколінь стоїть за 460 предками. Орієнтовно ж, враховуючи лише чоловічі імена Дідовичів, занесені до Пом’яника (а їх понад 270), з приблизного розрахунку 10 – 15 осіб на одне покоління […] ми отримаємо поіменний ряд з 25 поколінь (! [знак оклику належить Н. М. Я.]), який спускатиметься в глиб віків до 11 ст. [Яковенко Н.М. Українська шляхта з кін.14 до сер.17 ст. : Волинь і центральна Україна. – К. : Наукова думка, 1993 р., с. 152 – 153. Те саме повторено у 2-у виданні: Яковенко Н.М., з кін.14 до сер.17 ст. : Волинь і центральна Україна. – К. : Критика, 2008 р., с. 167 – 168].
В іншій (щоправда, популярній) статті Н. М. Яковенко продовжила так:
У синодику Івашка Дідковича згадуються 24 іноки й інокині, тобто рядові ченці й черниці, четверо схимників (ченців-аскетів), четверо ієреїв, п’ятеро чорноризців (печерських старців, серед них – особа на ім’я Нестор) і, нарешті, «священноосвященний» Нестор. Припущення сміливе, але не неймовірне: чи не йдеться про славетного автора «Повісті минулих літ», якого ми називаємо Нестором-літописцем? [Яковенко Н.М. Україна аристократична: генеалогічні замітки. – В кн. «: друга половина 15 – перша половина 16 ст.», К., Україна, 1994 р., с. 323].
Це місце викликало іронічну (слушну, на мою думку) репліку О. В. Русиної [Русина О. В. Києво-печерський літописець Веніамін: проблеми ідентифікації. – В кн.: Русина О. В. , К., 2005 р., с. 308].
По суті справи можу подати такі міркування:
1. Немає 460 імен роду Дідковичів. До цього роду може належати хіба з десяток імен, які записані після заголовку. Далі йдуть імена інших людей, як то постійно бачимо в ПС.
2. В розділ тричі вклинюються блоки князівських імен, але навіть це не насторожило Н. Я. Князі-то точно до Дідковичів не належали!
3. 25 поколінь, з розрахунку 25 років на покоління, дають нам 625 років «глибини історичної пам’яті» (міфічної, ясна річ), котрі ведуть не в 11 ст., а прямо в 3-ю чверть 9-го століття, в часи Аскольда. Реальна глибина пам’яті становить 25 років і ніде в ПС не перевищує 125 років.
4. Чорноризці згадані в ПС всього 8 разів (4 чоловіки і 4 жінки). На матеріалі ПС не можна вирішити, чи була якась різниця між іноками та чорноризцями. Я думаю, що це повні синоніми.
5. Слова «священноосвященний» я в ПС не побачив, є «священно священно». Думаю, що це – помилка писаря (гплографія), мало би стояти священноінок чи священноієрей.
Можна констатувати, що слабка вивченість (простою мовою – невивченість) Печерського синодика як джерела привела Н. Я. до помилкових висновків.
Доповнено 23 січня 2018 р.