58. Рід княгині Василиси Бельської

Цьому Фурсу приділила увагу Н. М. Яковенко [Яковенко Н.М. Українська шляхта з кін.14 до сер.17 ст. – К. : Наукова думка, 1993 р., с. 161, 361]:

Приглушене тюркське споріднення чути в імені вірогідного брата Семена Романовича, котрий звався Фурс (Андрій?) Романович [«Фурс» татарською мовою означає «кінь» – прим. Н. Я.]. Його син Івашко Андрійович Фурс у 1510 р. виступає як дідичний власник с. Стрим’ятитчів під Каневом; вийшовши з невідомих причин на Волинь, він як «київський зем’янин» отримує там від Жигимонта 1-го сільце Разничі Луцького повіту [Żródła dziejowe, Warszawa, 1897, t. 22, s. 615; Акты ЮЗР, 1848 г., т. 2, с. 75].

На яких джерелах це основано? Зазначений том видання «Żródła dziejowe» – це монографія О. Яблоновського «Польща 16 ст. під оглядом географічно-статистичним» (частина, присвяченя Київщині та Брацлавщині). Зазначена сторінка вказує на перелік землевласників, і дійсно там названий рід Хурси або Фурси (Chursy / Fursy), і зазначено, що в 1510 р. вони (хто конкретно – не вказано) володіли селом Стрим’ятичі біля Трипілля (не Канева). Джерела тут не зазначено, залишається вірити на слово Яблоновському.

Далі, 2-й том «Актов, относящихся к истории южной и западной России» був надрукований в 1865 р., не у 1848-у; але це пусте, головне, що на зазначеній сторінці надруковано позов митрополиту Йосипу Рутському на трибунал (3 лютого 1627 р.). Ніякого Фурса там немає.

Далі, в 1848-у році був надрукований 2-й том «Актов западной России». Там на с. 75 – 79 уміщено грамоту короля і великого князя Сигізмунда 1-го місту Полоцьку на магдебурзьке право (27 серпня 1510 р.). І там, ясна річ, немає жодного Фурса. Якась нефортуна з джерелами вийшла.

У Адама Бонецького роду Хурс немає, а є рід Фурс гербу Вонж (Wąż) [Бонецький-1, ; Бонецький-2, – 332]. В другому довіднику подано докладнішу довідку, і там бачимо:

(1) 1495 р.: Фурс Іванович одержав село Краснів у Пінському повіті від княгині Марї Ровенської;

(2) 1559 р.: це село – у власності Івана та Гурина Фурсовичів;

(3) 1566 р.: згадано пінських зем’ян Івана, Григорія і Гурина Фурсовичів;

(4) 1579 р.: Іван Опанасович Фурс – земський суддя пінський;

(5) 1570 р.: Гурин Семенович Фурс – земський писар пінський;

(6) 1598 р.: Іван Гурин Фурс – земський суддя пінський;

(7) 1599 р.: згадано Марію Гуринівну Фурсівну – удову по Яну Верещаці;

(8) 1501 р.: великий князь Олександр надав Петру Фурсовичу дворище Мезово;

(9) 1511 р. король Сигізмунд 1-й надав село Разнин у Луцькому повіті київському зем’янину Івашку Фурсовичу;

(10) 1513 р.: Бенедикт Фурс був підчашим князя Федора Ярославича;

(11) 1541 р.: Августин Денисович Фурсович в 1541 р. був маршалком віленського біскупа Павла Гольшанського (+ знадки про нього 1546, 1551 рр.);

(12) 1547 р.: згадано слонімського зем’янина Фурса Івановича;

(13) 1595 р.: згадано Софію Фурсівну, дружину Амброзія Души-Підгорецького;

(14) 1606 р.: Станіслав Фурс – маршалок ошмянський;

(15) 1627 р.: десь на початку 17 ст. Фурс Онуфрієвич Ринда володів селами у Вітебському старостві; він мав синів Федора і Григорія, які служили самозванцю в Москві; там Григорія убито, а Федір в 1627 р. добивався повернення батьківських маєтків;

(16) 1634 р.: Захарій-Афанасій Григорович Фурс (у чернецтві ) – архіпресвітер та намісник Володимирської й Берестейської єпархії; в 1649 р. – іменований холмським єпископом, помер того ж року;

(17) 1700 р.: згадано Самуїла, Миколая, Марціана та Григорія Фурсів, шляхтичів Мстиславського воєводства;

(18) 1703 р.: Шимон Ян Фурс – декан августовський;

(19) 1706 р.: Петро Домінік Фурсевич – чашник парнавський;

(20) 1742 р.: Петро Фурсевич володів селом Загольшани; він мав сина Ігантія, онука Вінцентія та праонука Антонія-Василя; цей останній здобув визнання шляхетства в 1842 р.

(21) 1807 р.: згадано Юстиніана та Кароля Фурсів, шляхтичів Мозирського повіту.

З цих відомостей можна думати, що (1 – 7) стосуються однієї православної родини пінської шляхти. Чи споріднені між собою інші згадані особи – неясно. Бачимо тут також одного безспірного уніата (16) та безспірних католиків (11, 13, 14, 17 – 21). Територіально всі вони пов’язані із сучасною Білорусією і частково – з Польщею. Про ніяке татарське походження цього імені чи тим більше – роду Бонецький не писав.

Першим, наскільки я знаю, думку про «татарське ім’я Фурс» висловив С. Дзядулевич [Dziadulewicz S. Herbarz rodzin tatarskich w Polsce. – Wilno : Lux, 1929, s. 396]. Він подав поруч дві довідки – про роди Фурсевичів та Фурсів, обидві гербу Вонж і обидві – nota bene! – в розділі «Роди татарського походження, які нині є християнськими».

Фурсевичів С. Д. виводив від якогось Фурса, котрий жив, здогадно, в середині 15 ст. і мав синів Петра, Андрія, Дениса та Митка. З цих імен С. Д. виводив, що вже їх батько був православним християнином. А джерело? А дзуськи не хочете! Нема джерела цієї звістки, вірте на слово!

Далі бачимо звістку про Петра (як вище – № 8) та Івашка Андрієвича (№ 9, звістка датована 1513 р. з покликом на книгу записів Литовської метрики № 7, с. 81). Андрія С. Д. вважав братом Петра.

Звістку про Августина (№ 11) С. Д. доповнив вказівкою, що він згаданий у переписі литовського війська 1528 р., а Денис, здогадно, – ще один брат Петра. Гурину Фурсу С. Д. наказав бути сином Митка Фурсовича. Ясно, що всі ці родинні зв’язки – чисто умоглядні і не можуть вважатись чимось певним.

Родин Фурсів С. Д. вказав дві. Перша походить від Кілдиша Ходиревича, зазначеного у перепис литовського війська 1528 р. Він мав сина Фурса, зазначеного в переписі війська 1567 р., а його сином (онуком Кілдиша) мав би бути Станіслав (№ 14).

Другий рід Фурсів С. Д. вів від Фурса Івановича (№ 1), який мав синів Семена, Афанасія та Григорія, позначених у переписі війська 1528 р. Гурин Семенович Фурс (№ 5) – пінський земський писар в 1559 – 1570 рр. – мав би бути сином Семена. «Гурин – ім’я чисто татарське» – зазначив С. Д. і помилився (це – простонародна форма грецького календарного імені , нічого більше). Іван (№ 4) був сином Афанасія, а Григорій (№ 3-2) – сином Григорія.

Ці дві генеалогії обгрунтовані ніби краще, але про татарське походження можна говорити тільки щодо Кілдиша.

Ну, а татарське слово фурс? Я перевірив його за наступними словниками: (в турецькій мові такого немає); – не може перекласти (те саме пропонує й ); – не знає такого слова; (те саме ) – не знає такого слова; немає такого слова і в «» (под ред. проф. Ф. А. Ганиева; Казань: Татарское книжное издательство, 2004 г.) – ані серед апелятивів, ані серед власних імен (с. 372, 483) [до речі, в цьому словнику взагалі немає слів, які б починались на фу-].

Слова, що починаються на фу-, подані в найновішому кипчацькому словнику (на пам’ятках 16 – 17 ст.) [Гаркавец А. Н. Кыпчакское письменное наследие. Том III. . – Алматы: Баур; Касеан, 2010 г., с. 532 – 533], але майже всі вони розглядаються як запозичення з української та / або польської мов. Слова фурс там немає.

Таким чином, якщо це слово десь у тюркських мовах і є, то воно не є поширеним і не входить до основного фонду слів. Олександр Галенко (знавець тюркських мов) на моє запитання щодо цього слова відповів, що не знає такого (за це пояснення висловлюю пану Олександру щиру вдячність).

Навіщо я так докладно спинився на цьому міфічному «тюркізмі»? Ця «теорія» поступово набуває поширення, і вже пишуть беззастережно про «тюркське ім’я Фурс» [Однороженко О. Київської землі XV – першої половини XVII cт. – Сфрагістичний щорічник, 2012 р., т. 2, с. 147].

А коли це слово не тюркське, то яке?

Маємо в Росії 7 сіл – 3 в Калузькій області і по одному в Тульській, Рязанській, Владимирській та Кіровській областях. За винятком останнього всі назви лежать в зоні давнього руського розселення і безперечно походять від різних осіб з власним іменем Фурс. Таке власне ім’я нині не вживається, але воно відоме в якості . Також маємо досить поширені прізвища та , котрі первісно означали син Фурса. Прізвище поширене серед українців та росіян, ніяких тюрків з таким прізвищем нині ми не маємо. Це, разом з географією сіл, вказує, що це ім’я побутувало тільки у східнослов’янському мовному середовищі.

Далі, Віктор Талах звернув мою увагу на вікі-статтю і подав ще приклади переходу грецького іпсілон-а в наше -у-: Кіприан ⇒ Куприян, Анфіса ⇒ Анфуса, Поліевкт ⇒ Полуект. Він вважає цей перехід проявом «другого південнослов’янського впливу» на наших землях. За ці вказівки я висловлюю йому щиру вдячність. (Можу додати до цього імена Акила – апостол, від нього жіночі імена Акилина, Килина ⇒ Акулина, Кулина; Глікерія ⇒ Ликреа, Лікера ⇒ Лукерья).

Незалежно від нього Віра Ченцова порадила перевірити, чи справді слово написане через у, а не через іжицю. І їй також належить моя вдячність.

У виданні ПС розглядуване слово написано через ук (дуже добре видно на ), а ук, мої любі, – це, виявляється, зовсім не у (як я вважав у простоті душевній, властивій відставним фізикам-теоретикам)! Ук – це лігатура грецьких омікрон + іпсілон, котра графічно подібна до у. Але у грецькій мові маємо написання Θύρσος (звертаю увагу на іпсілон з наголосом, котрий, згідно теорії, має читатись як і – Фірс); тут немає ніякого омікрона, і не повино було би бути лігатури. Не повинно бути, але було таке написання – через ук, котре закономірно спростилося до -у- (бо простота душевна не мені одному властива, як видно з повищих прикладів).

Щодо правильного написанния цього імені – Фірс – можна сказати, що нині в Росії досить поширене прізвище , але зовсім немає прізвища Фірсенко, тільки Фурсенко. Тому можна думати, що це прізвище на території сучасної України поширилось із Росії. Також географія сіл – від Тули черз Урал та Алтай до Сахаліна – вказує на пізніше мовне явище, зовсім невідоме в Україні.

Висновки з наших фірсознавичх студій можна зробити наступні:

1. Написання грецького імені Фірс через ук і читання його як Фурс виникло на руських землях Великого князівства Литовського не пізніше 15 ст.

2. Звідси ця фонетична форма поширилась у Польщу та Росію (орієнтовно, 16 – 17 ст.).

3. У 18 – 19 ст. в Росії давня простонародна форма Фурс була витіснена граматично правильною формою Фірс.

4. Нічого татарського це ім’я в собі не має.

5. Генеалогію шляхетських родин з цим іменем треба переписати на документальній основі.

6. Краще було б, якби все це написали доктори історичних наук, а я – дилетант – тільки читав би їх. Але поки що так гладко не виходить.

Доповнено 5 – 12 лютого 2018 р.