Висновки

Микола Жарких

Які ж висновки можна зробити з нашої досить тривалої прогулянки по сторінках Печерського синодика (ПС)?

1. ПС, не будучи історичним джерелом у стислому значенні слова (в ньому немає повідомлень про історичні події), становить значний інтерес для соціальної та побутової історії кінця 15 – початку 16 ст.

2. ПС цілком написаний в Києві, у Печерському монастирі. Він складається з невеликої ретроспективної (історичної) частини (передмова, розділи 1 – 5), основної частини, котра містить поточні записи (розділи 6 – 415) та невеликого епілогу (розділи 415 – 416).

3. Письмові джерела, використані при укладанні ПС, нечисленні. Це перш за все «Пом’яник князя Костянтина Острозького», укладений окремо та вписаний в ПС з деякими помилками як розділ 373. Також використано грамоту Семена з Колків 1398 р. (розділ 57). Можливо, як окремий документ існував запис роду князя Дмитра Путятича (розділ 88).

4. Основна частина ПС писалась послідовно, рік за роком, у 1483 – 1530 роках. Епілог писався в 1530-х – на початку 1540-х років. Завдяки хронологічним позначенням в тексті можна орієнтовно встановити час написання кожного розділу.

5. Географія записів ПС охоплює майже всю територію тогочасного Великого князівства Литовського (72 % згадок), серед яких найбільший внесок дали Київщина та Волинь. Близько 26 % згадок стосуються території Великого князівства Московського. Перехід частини земель (Сіверщина, Смоленщина, землі верхньої Оки) під владу Москви на початку 16 ст. не відбився на традиційних зв’язках цих земель з Печерським монастирем.

6. Із 14 316 імен, котрі я нарахував у ПС, 12 549 імен, або 88%, належать особам без титулів і без жодних визначень. Переважна частина цих імен належить представникам трудящих мас – основи суспільства. Чоловіків серед них – 63 %, жінок – 37 %.

7. Нечисленні згадки про професію чи соціальний стан осіб дозволяють виділити міщан, землевласників (шляхту, котра ще не склалась в окремий стан), службовців та панів. В тексті згадано імена 12 писарів, котрі писали синодик, що значно збагачує наші знання про писемність розглядуваного часу.

8. В ПС записано 769 князів, княгинь та князівен, із них лише 19 % можна з деякою імовірністю пов’язувати з особами, відомими з інших джерел. 81 % (622 князівських імені) відомі нам виключно з ПС і не можуть бути поясненими. Слід думати, що переважна частина цих осіб походить місцевих самопроголошених князівських родин, із яких лише невелика частина закріпити свій князівський статус визнанням з боку уряду і фіксацією в письмових документах.

9. Глибина історичної пам’яті записаних в ПС родів, яку ми можемо простежити переважно за князівськими родами, невелика і становить 25 років. Лише в кількох випадках згадано осіб середини 14 ст., і пам’ять досягає 150 років. Ніяких згадок про князів 1 половини 14 ст. чи давнішого часу в ПС немає.

10. Відсутність (здебільшого) вказівок на батьків та інші родинні зв’язки приводить до того, що ми не можемо видобути з ПС щось корисне для генеалогії навіть князівських родів, не кажучи про інші. Випадки, коли наявні в ПС дані дозволяють упевнено встановити генеалогічну позицію записаної особи, налічуються буквально одиницями.

11. Слід відзначити, що число записів князів зменшується від початку синодика до його кінця, в той час як число духовних осіб – зростає.

12. В ПС згадано близько 1 тисячі імен духовних осіб, з них 10 % належать білому духовенству. Серед останнього найчастіше згадуються священики, згадки представників нижчого духовенства вкрай рідкісні.

13. 90 % духовних осіб – це ченці та черниці. Чоловіків серед них – 64 %, жінок – 36 %, що практично співпадає зі статевим розподілом нетитулованих імен. Як не дивно, ПС не містить скільки-небудь повних про архімандритів Печерського монастиря, так само випадковими виглядають поминальні записи єпископів та митрополитів (згадок патріархів немає зовсім, окрім 3 випадкових імен патріархів 14 ст. в ретроспективній частині).

14. Розглядаючи склад записаних до ПС представників соціальних верхів, можна зробити висновок, що цих осіб вписували тільки в тому разі, коли про це подбали родичі. За власною ініціативою печерські ченці, здається, нікого не вписували, і тому синодик має провінційний, не загально-державний характер.

15. Печерський синодик є найбільша раннім синодиком з усіх нині відомих у східній Європі. Він не залежний від раніших письмових джерел і виступає одним з нечисленних ранніх рукописів, створених у Києві.